Олена Кузьміна  народилася та мешкає в Києві. За освітою — графічна дизайнерка. Наразі має три творчі професії та два малих бізнеси.

Засновниця школи дизайну Easy та співзасновниця маркетингової агенції Senses. Акторка плейбек-театру «Вільне місце».

Роман «Проєкт “Лабіринт”» — літературний дебют Олени Кузьміної.

“Одне з перших українських видавництв”.

“Монополіст на ринку”. 

“Найбільший видавець класики”, — такі епітети можна почути про видавництво “Фоліо”. 500 назв щороку, українські та світові автори.

 

Як за 30 років роботи змінився підхід у видавничій справі? Як це — бути автору другом та начальником? Про все це і навіть більше у інтерв’ю з Олександром Красовицьким — засновником та директором “Фоліо”.

 

Особиста історія

“Фоліо” початок

 

Все почалося 31 рік тому, коли я був студентом хімічного факультету Харківського національного університету імені Горького (Ред.: зараз імені В.Н. Каразіна). І займався в тому числі науковою роботою, через яку поїхав у відрядження в Москву. 

 

Це був 1990 рік. Я дуже любив книжки, але їх не вистачало в країні. Це був період книжкового дефіциту. Я в Москві побачив перше видання комерційних видавництв, я приїхав до цього видавництва “Русская тройка”, поспілкувався з директором. Мені запропонували продавати книжки тих комерційних видавництв. Я всю дорогу додому думав про це. На наступний день рішення було прийнято і ми з друзями відкрили книготорговельну фірму. 

 

У 1991 році, коли я закінчив університет, стало зрозуміло, що з наукою в країні покінчено на багато років, вже розвалювався Радянський Союз. І ми вирішили, що все життя продавати чужі книжки — не цікаво, а от робити свої — так. 

 

Так з книготорговельної фірми виросло перше видавництво. 

 

Один з моїх партнерів сидів зі словником іншомовних слів і ми підбирали, які слова підходять для назви видавництва. Фоліо — це повний стандартний лист паперу для видавництва латиною. 

 

“Фоліо” — це ...

Ми планували, що Фоліо — це багатопрофільне видавництво. Наразі ми видаємо все, крім підручників, жіночих романів та складно наукової літератури. Головні жанри, які видаємо — це художня сучасна українська література, художня класика, біографії та текстова дитяча книга.

 

Політика  видавництва базується на 2 речах: 

1)ми маємо створити книжки для багатьох жителів України, таким чином ми маємо більш стійку позицію на ринку. 

2) ми базуємося не на бестселерах, а на ворселерах — книжках, які як сьогодні продаються добре, так і будуть продаватися за 5 років. 

 

Монополіст чи ні?

 

Ми видаємо в рік від 400 до 500 назв, в 2019 було 420, у  2020— 499,  загальним накладом приблизно 800 тисяч примірників. У 2020 кризовому році зросла кількість назв, тому що зменшився середній наклад, і для нас було важливо зберегти обсяги друку. Цього року середній наклад зменшуватися не буде, а от за кількістю назв ми трохи розігналися — їх буде приблизно 600-650. 

 

За яким автором полює “Фоліо”?

 

Колись ми вже видавали Жозе Сарамаго — португальського письменника, нобелівського лауреата, і зараз починаємо перемовини про нове видання всіх його творів. 

 

Дуже давно видавали 1 том Борхеса, і я впевнений в нас вийде домовитися і видати в найближчому майбутньому зібрання його творів повністю. В серії, де є вже томи Маркеса.

 

Також вийшло вже 6 томів Германа Гессе. І — скажу вперше — в цьому зібранні буде 16 томів. І паралельно ми починаємо видання 16 томів Альбера Камю. 

 

На кого орієнтується Олександр Красовицький в роботі

 

В контексті художньої літератури ми орієнтуємося на французьке видавництво “Галлімар”. Історія появи цього видавництва — 30-ті роки ХХ сторіччя. Власник —— Антуан Галлімар —  починав з дружби зі своїми авторами — Мальро, Камю, Сартр. Поступово ці автори захоплювали ринок, ставали нобелівськими лауреатами, а видавництво ставало — “видавницьким монстром”. 

 

Це видавництво видає серію для бібліотек та книгарень, аналогів якій немає у Франції, — “Плеяда”. Це видання коментованої класики на дуже тонкому папері в пластикових оправах. Це вся світова класика, дуже дорогі книжки — один примірник коштує понад 100 євро. На рік видається 3-4 книжки і кожен замовник знає, що цього року до нього прийде саме така книга. Для кожного француза є надважливо, коли до нього приходять гості,  показати шафу з “Плеядою”. 

 

Особливості українського книговидавництва 

Про відкриття нових “зірок”

 

Ми намагаємося створювати нову українську літературу: розкрутити нових письменників, що приходять на ринок. І завдяки їх роботі максимально замінювати російських авторів масових жанрів. 

 

Колись і Лада Лузіна видала свою першу книжку у “Фоліо” і Сергій Жадан. І була ситуація коли ми не були першими видавцями, але видали головну книжку — так було з Андрієм Курковим та його “Пікнік на Льоду”, який перекладений на 37 мов та виданий у 70 країнах. Це були масові книжки Ірени Карпи та Наталки Сняданко. 

 

Про перекладачів

 

В Україні дуже не вистачає хороших перекладачів. Ті, хто вийшов на ринок у 90-х, їхній рівень був невисоким. Зараз відновилася класична школа перекладу. Головна проблема — кількість грошей, що видавництва можуть платити перекладачеві. Бо треба або дуже швидко працювати, щоб жити на ці гроші, або мати ще інші джерела доходу. Видавці платять за авторський аркуш від 1000 до 2000 грн. Одна книжка — це приблизно 10-12 авторських аркушів. Тобто за переклад однієї книги людина отримує 20-22 тисячі гривень. 

 

Про дружбу з авторами

 

Я близько товаришую з Юрієм Винничуком, Андрієм Курковим, Володимиром Єшкілєвим. Ми часто зустрічаємося і інколи такі зустрічі приводять до книжок. 

 

В мене є друг у Польщі — режисер Кшиштоф Зануссі. Я коли буваю у Польщі, то я зупиняюся в нього, ми багато говоримо про історію Європи та сучасність. І от навіть в нас є спільна книжка — запис наших розмов, видана в Україні та в Литві.

 

Зараз ми з Данилом Яневським ми робимо проєкт “Come in”. Ми сидимо в нього вдома біля комина і говоримо про Історію України і паралельно готується книжка з цієї теми.

 

Чи можлива дружба між видавцями?

 

В різних країнах по-різному. Наприклад, в США — це лише бізнес. В Росії — дуже жорсткі відносини. В Європі існують клуби видавців. Україна йде європейським шляхом по багатьох питаннях і минулого року, коли прийшла криза, видавці підтримували один одного. 

 

Про мовні квоти

 

На український ринок, мені здається, це взагалі не вплине. Норматив — 50% виданих книг українською та 50% українською мовою в продажу — він майже всіма учасниками ринку вже витримується досить давно. У “Фоліо” ця цифра по виданню — в середньому 20% на місяць виходить російською, 10% — англійською, німецькою, французькою. Восени ще буде класика іспанська та італійська, Лорка от буде у вересні. 

 

Три питання до видавця:

 

Якого автора ніколи не буде у “Фоліо”?

Ніколи би не видали: графоманів та тих, хто пише антиукраїнські книжки. 

 

Формула успіху книги та автора

 

Є два підходи. Перший — це коли видавець орієнтується на ринок і точку зору експертів. Другий — коли видавець орієнтується лише на власну точку зору. Тоді видавництво. В мене другий варіант, тому всі поразки — це виключно мої поразки, а всі перемоги — мої перемоги також. Я не шукаю на ринку книжки, я прошу знайти мені автора на певну тему та книжку. Інколи книжка вже придумана, при чому придумана не тільки тема, але й основні елементи антуражу, героїв та місце дії. 

 

Наприклад, серія “Ретророман” була придумана 7-8 років тому, коли ми замовили Андрію Кокотюсі романи про Львів 20-хх років ХХ сторіччя. Це була конкретна домовленість і конкретне завдання: якого типу герої, скільки томів, але ми не ліземо в  сюжет, безумовно. Тоді ми приїхали з Андрієм до Львова і я його повів до Андрія Садового (Ред.: мера Львова). Ми домовились, що коли виходить книжка, то реклама цієї книги буде на сітілайтах. І коли Андрій писав книги, то йому всіляко допомагали історики та відомі люди Львова. Потім ми додали до команди двох людей: Юрій Винничук, який вичитував тексти щодо автентичності мови, та відомий львівський історик і екскурсовод Ігор Лойо, який вичитував з точки зору  назв, топоніміки, звичаїв, які використовуються в книжці. 

 

(Ред: У видавництві “Фоліо” в серії “Ретророман” також є книги про Одесу — від Ірини Лобусової, про Харків — від Ірини Потаніної, про Львів — від Андрія Кокотюхи, про Київ —  від Галини Горицької). 

 

Якщо ми починаємо працювати з автором, то ми намагаємося видавати і далі кожну книжку цього автора.

 

Яку книжку взяли б на безлюдний острів, щоб перечитувати багато разів?

Це книга абхазького автора — Фазіля Іскандера — “Сандро із Чегема”. Це історія на 1000 сторінок. Я був близько знайомий з Фазілем. “Сандро із Чегема” — це книжка, яку я прочитав вже разів 6 і готовий перечитувати на безлюдному острові. 

 

Авторка: Маргарита Рівчаченко

Антона Мартинова давно знають у видавничому бізнесі. А от його проєкт “Лабораторія” всього рік на ринку, але вже встиг запам’ятатися гучними новинками.  Ми поговорили з видавцем про те, як запускати видавництво в часи пандемії, як обрати хорошого перекладача та як боротися із засиллям російських книжок. Про все це — далі.

 

Як це — запустити видавництво у пандемію?

Видавничий цикл досить довгий. Ми вели підготовчі роботи до запуску у квітні-липні, і в кризу, коли зачинилися всі книгарні ми не потрапили. Ми попали у другу хвилю наступного року. 

 

Минулого року, коли зачинилися книгарні, у всіх все зупинилося, почав стрімко рости ринок онлайн продажів, який компенсував витрати. Але все одно половина людей звикли купувати в книгарнях, і десь половину обороту ми втратили. Це досить відчутно, коли ти злітаєш, а в тебе не вистачає пального. Нам довелося домовлятися з типографіями про додаткове відтермінування платежу.

 

Особиста історія

Коли я закінчував працювати у “Нашому Форматі”, думав про інші проєкти, але сталася криза і всі проєкти стали під великим питанням. Я розумів, що досвід застаріває, я хотів зайти в IT галузь, для цього створив Librarius i Notio, з іншого боку я мав великий досвід, який не хотів втрачати і так відбулась Лабораторія.

 

Тригером стала “Черчилль та Орвелл”. Я її читав англійською, коли відпочивав. Дай думаю зайду подивлюсь чи є вона українською. Виявилось — немає. Рікс не був викуплений ніким. Тоді я телефоную знайомій редакторці, кажу “Допоможеш книжечку зробити?”. Ми зробили. 

 

Потім з'явився ковід і почало нас всіх трясти дуже сильно з дезінформацією. Я слухав подкаст Джо Рогана з епідеміологом Марком Остергольмом, де він конкретно розкладав, що нам робити і що пандемія не закінчиться так швидко. І він говорив про свою книжку. І я подумав “Ця книжка має бути в Україні”, тому що кількість дезінформації була величезною. 

 

Ми видали цю книжку. І після цього зрозумів, що мене знову засмоктує. Коли в тебе вже є книжки, тобі треба мати штат мінімальний, мати систему. Зі штатом, з якими робиш 6 книжок, можна робити і 20 книжок. 

 

Ми запустили крафтове видавництво, але зараз увійшов в смак і думаю: чи не змінити хід історії? Якщо ми зупиняємось, то всі здобутки йдуть в небуття. Знову повернеться російська книжка, а з нею і відповідні наративи. 

 

Лабораторія — це ...

Формула успіху 

Ми знаємо формулу корисних книжок: сенс, комфорт, дизайн. Сенс — це про те, що ми обираємо ті книги, які подобаються і нам і людям.Комфорт — це зручність форматів — електронна, паперова двох видів (тверда та м’яка палітурки), та аудіо формати. Дизайн — це естетика видання: пухкий папір, зручність палітурки, винесення перекладача на обкладинку. 

 

Фішки видавництва

• Винесення перекладача на лицьову обкладинку та всієї команди на клапан обкладинки
• Ціна надрукована одразу на книзі, для зменшення тиску демпінгу на ринок

 

Читачі “Лабораторії” ...

Це — жителі міст, з гарною освітою і великим сентиментом до читання та розвитку.

 

Сегменти книг

Біографії дуже цікавий сегмент. Ми будемо його збільшувати. Зараз у нас готуються до виданняостанні біографії Ангели Меркель та Роджера Федерера.

 

Що може з’явитися в Лабораторії?

Можливо з'явиться класика. Я б хотів видати Драйзера, всю трилогію. Але коли ти стартап, тобі треба не вирішувати, чим займатися, а вирішити чим не займатися. Ресурс маленький, і поки ти виростеш в цьому бізнесі  пройдуть роки, і тобі треба не вмерти. 

 

В нас фокус на сучасну літературу, не тільки на закордонну. З наступного року дещо зарелізимо з українських авторів. 

 

Видавничий бізнес як система координат

 

Про фінанси 

Фінансові розрахунки дуже прості: ми знаємо скільки коштує переклад, друк, тому ми заповнюємо табличку і розуміємо скільки буде коштувати собівартість видання. Обов’язково ми беремо це до уваги. Особливо це критично на великих книжках — 500-600 сторінок. Книжка “Гітлер і Сталін” — це був такий челендж, якби ми не продали наклад (зараз це понад 5000 екземплярів за пів року), то ми були б в мінусах. 

 

Майже всі гравці на ринку працюють за подібними правилами. Але у малих гравців є більше свободи та волюнтаризму. 

 

Як обрати хорошого перекладача

Якщо вживати футбольні порівняння, то серед перекладачів можна виділити вищу лігу; є ті, хто отримав  «жовту картку»; є дебютанти, які перекладають свою першу або другу книжку, і ми приглядаємось до них. Є лава запасних. У нас бувають випадки, коли людина перекладає книжку добре, потім перекладає не дуже добре. Ми вказуємо на помилки, людина робить домашню роботу і третю книжку перекладає перфектно.

 

Ми взяли багато з IT сфери. видавнича сфера — це також робота в командах, але проєктом є не програмне забезпечення, а книга. Ми збираємо все в одну систему координат, завдяки чому в нас зберігається інституційна пам’ять по кожному проєкту. 

 

Що робити, коли на обкладинці помилка, а тираж вже надрукований?

Коли помічаємо на обкладинці — то повністю замінюємо обкладинку. Але у 2016-2017 роках було двічі таке, що вже книги поїхали за передзамовленням з одруківкою — то зараз такі книжки можна продавати з аукціону.

 

Як боротися з засиллям російських книжок

Є дві стратегії: 

— Заборонити все. Це не спрацює, адже це гра з нульовою сумою. 

— Запустити програми підтримки рітейлу та осучаснення асортименту, щоб книжка була на радарах людей і широта пропозиції задовільняла попит. Це емоційна покупка: якщо ви не бачите книжку, ви її не купите. Необхідно підтримати книжкові магазини, видавництва і розширювати та оновлювати асортимент. 

 

Зараз ми у “Лабораторії” намагаємося видавати книжки українською паралельно з виходом оригіналом. Наприклад, виходить Білл Гейтс англійською, виходить він одночасно і українською. Це стосується вже ¾ наших нових видань.

 

Зараз Український інститут книги вносить на розгляд правильні ініціативи. Єдине, що я б додав — це розвиток електронної книги. Кількість електронних книг доступних українською мовою нікчемно маленька — 3-5 тисяч комерційних позицій. Російський же каталог — це 200-300 тисяч позицій. Це величезний розрив. Не треба гнатися за кількістю, треба гнатися за якістю. Кожна книжка, що виходить в Україні на папері, має бути ще й в електронному вигляді. Таким чином ми осучаснимо асортимент в папері і в діджиталі. Тобто, підтримуючи видавців для осучаснення асортименту - держава має ставити умову - наявність електронної книги в продажу.  

 

Ліричний відступ 

 

Чому люди не читають книжки?

Тому що в житті стало надзвичайно багато різних розваг. Книжка тимчасово втратила першість за розваги та розвиток. Ми порівнюємо з часом, коли крім книжки та телевізора з трьома каналами не було. Люди перестали розуміти, що насправді важливо через надмірність контенту. Ми зараз виходимо в нову епоху — slow life. Тут вже книжка мусить відвоювати свої позиції, в людини є інтимна можливість побути з книжкою, побути з собою, побути собою. 

 

Три питання до видавця:

 

Як ви розумієте, що книга стане бестселером?

Коротка відповідь: інтуїтивно. Ми видавали колись Канемана “Мислення швидке та повільне”, зараз видавали Олів’є Сібоні “Досить вже помилок”. І вони якраз описують як працює наш мозок і як ми приймаємо рішення. Ми ніби-то думаємо, що ми раціональні, але ми спочатку приймаємо рішення, а потім під нього підводимо базу. Приблизно так і приймається рішення, що видавати. Ти займаєшся тим бізнесом, де дуже важлива емоційна складова. Ти хочеш видати цю книжку — ти її видаєш. Звісно, ти маєш розуміти аудиторію книги, адже мінімальний наклад, який треба продати, це 2-3 тисячі екземплярів. Якщо не продати хоча б це — то не вийдеш навіть в нуль. Саме тому зараз, коли ми видаємо Хічкока, наша редакція і я персонально, беремо цей тягар відповідальності — переконати читачів ми несемо. Зараз ми обрали найкращий із кількох рукописів і працюємо над біографією Ангели Меркель. Ми хочемо познайомити українського читача з її чудовою біографією саме в момент, коли пані Канцлерка залишає посаду після двох десятків років служіння. Але є ще інша ділова література, бізнес-література, яка допомагає розвиватися компаніям та людям. Якщо в книзі є користь для людей, з якими нам цікаво спілкуватися, комунікувати або жити, то ми її видаємо.

 

Яку книжку взяли б на безлюдний острів, щоб перечитувати багато разів?

Краще за Даніеля Дефо на безлюдний острів нічого немає. Я би взяв із собою Librarius — додаток, у якому були б Драйзер, Айн Ренд, Генрі Форд, Конан Дойль і Жуль Верн. 

 

Якого автора ви б ніколи не надрукували?

Таких, мабуть, багато. Я не хочу перераховувати Донцову і іже з ними, нічого проти не маю. Вони працюють для свого масового ринку. Я маю проти, коли люди шкодять Україні. І я налаштований проти видання таких книжок не лише у себе, але й загалом. 

 

Авторка: Маргарита Рівчаченко

Коли спілкуєшся через відеозв’язок із поетесою та письменницею Юлією Бережко-Камінською (на знімку), то здається, що сидиш не перед монітором, а в концертній залі: ще мить — і ажурні, важливі слова про життєве й буденне перетворяться на вірші.

 

Також Юлія — журналістка, член Національної спілки письменників України та Всеукраїнської літературної асоціації «Конгрес літераторів України». Авторка поетичних збірок «Контрасти», «Між видихом і вдихом», «Так хочеться жити», «Сад: зриме і незриме», «Невідворотне»... Була наймолодшою номінанткою на Шевченківську премію, а нині формує сповнений подіями літературний простір і допомагає зростати юним талантам, адже працює секретарем Національної спілки письменників України.

 

Навіть на відстані відчувається, що мало не у кожному закуточку її будинку оселилося мистецтво, за вікнами сповнює натхненням сад, а під одним дахом із пані Юлією наважуються на сміливі й успішні проекти її діти — Іван та Ольга. Ми говорили про нинішні реалії і поезію, місію та виховання, а також про...

...думки та вірші на карантині

 

— Після сповненого поїздками й активностями феєричного життя, в якому не було часу озирнутися і щось переосмислити, ми раптово отримали таку можливість. І закрилися в своїх мушлях, мов равлики. Але все дається нам для розвитку й вдосконалення, внутрішньої еволюції і еволюції людства.

Я доглядала за садом, працювала вдома, багато що для себе зрозуміла, по-іншому розставила пріоритети і цілі. Жінки черпають енергію не стільки із зовнішнього світу, скільки із родини і власного мікрокосмосу. І мені потрібен був цей час, щоб врівноважити свій внутрішній світ, перебудувати ставлення до своєї місії.

До речі, цьогоріч з’явилося багато віршів, не характерних для мене попередньої. Якщо раніше багато писала про тугу та розлуки, то нині звучать нотки щастя і радості.

 

...дебютну повість

— Завжди хотіла писати прозу, але бракувало часу. Також ще школяркою знала: для прози потрібно більше терпіння, глибших знань із психології, історії і просто краще розуміти життя. До прози треба дозріти. Цьогоріч я написала два оповідання, есе і повість! Її ще потрібно допрацювати. У поезії я прискіплива до кожного слова, навіть  звуку. Цю прискіпливість переношу і на прозу.

 

...нову професію

— Отримала, по суті, нову професію — почала верстати, а також редагувати книжки. Ще коли працювала редактором газети, завжди була присутня, коли дизайнерка її верстала, коли білі шпальти оживали і наповнювалися. Також з дитинства бажала бути причетною до творення книжок: не тільки до написання, а й до фізичного втілення. Мабуть, усі ми рано чи пізно наважуємося прийти до того, про що мріємо в дитинстві.

 

...(не) творче виховання

— Я росла в простій сім’ї, у селі, батьки багато працювали. Творчість якось сама проросла в мені. Я співала, грала на фортепіано і на скрипці, ходила на курси малювання (щоправда, недовго: їх скоротили, бо це село, 1990-ті роки).
Коли мої діти були ще зовсім маленькими, я працювала в Центрі культури «Уваровський дім» у Ворзелі. Звичайно, була там не щодня, але постійно перебувала у творчому процесі: готувала вечори, зустрічалася з артистами, проводила майстер-класи і семінари. І діти часто були зі мною. На щастя, поводилися чемно, але виросли в цій атмосфері, вона для них — норма. І тепер самі вмикають світову класику. При цьому вони не рафіновані, а дуже різнопланові та сучасні.

 

...святкові традиції

— Ялинку наряджають діти (ми не купуємо зрізаної). Вони так само, як і я в дитинстві з сестрою, готують святковий концерт на дві-три-чотири години: танцюють, співають, влаштовують конкурси, читають вірші, грають на фортепіано і гітарі, показують сценки, виготовляють своїми руками цікаві речі... Це настільки яскраве дійство, що ми з чоловіком Володимиром його справді дуже чекаємо. І бачимо, як вони з року в рік ростуть... Це здорово!

...недитячі досягнення дітей

— Найкраще виховання — самому жити цікаво, зі смаком, з певною пристрастю, шаленістю. Діти уважно спостерігають за нами, заряджаються і наслідують нас.

Я приходила після роботи додому, розказувала, як ми робили газету, що буде темою номера. Іванку було 9 років, якось ввечері він приніс мені власну газету: зробив тему номера, слово редактора, центральні статті, новини. Ми запросили його в редакцію, дизайнер показала основні моменти у програмі для верстки — і він почав робити свою газету. Підготував 14 випусків! Минулого року Іван (на знімку) разом зі мною закінчив курси верстки і дизайну. Вже зверстав книжку, почав працювати над афішами, буклетами і візитками — навіть трішки заробляти. Займається 3D-конструюванням, вивчає, як робити мультфільми.

 

Оля (на знімку) навчається в 11-му класі академічного ліцею. Вона нагадує мені мене у її віці. Така ж багатогранна. Ходить у музичну школу, закінчила художню. Танцює, співає, любить хоровий спів, захопилася театральним мистецтвом, горить ним, пробує себе як режисер. Також робить невеликі відеокліпи, фотографує свій клас для випускного альбому, пише МАНівську роботу, ілюструє книжки — їй багато хочеться осягнути. Нині працює лаборантом у Київській МАН. До речі, свою наукову роботу захистила успішно і поїде на обласний етап конкурсу-захисту робіт учнів-членів МАН у секції «літературознавство». А ще пише прозу: в 13 років почала писати роман, притому зі складною, несподіваною і дуже цікавою сюжетною лінією!

 

...проекти

— Цей рік видався тихим. Стартували яскраво — з міжнародним проектом «Музично-поетичний салон «Камертон». Відбувся перший концерт фіналістів, далі мала тривати хвиля концертів упродовж року, але через карантин довелося все обірвати.

 

Із найяскравіших подій: моя книжка номінована на Шевченківську премію, «Пошепки і вголос» отримала премію ім. І. Дробного. Започаткували спільно із журналом «Ukrainian people» Міжнародний конкурс есе і новел «WorkStory: робота у фокусі літератури». Нині теми, пов’язані з роботою, професійним самовизначенням, безробіттям, трудовою міграцією, дуже активізувала пандемія. Хочемо, щоб люди поділилися цією творчістю. Найкращі тексти будуть опубліковані і в Чикаго (США), і в Україні, а переможці отримають премії.

 

...символи і цінності

— Для мене символ щасливого життя — це доглянутий, квітучий сад. А вбиває, коли бачу багатоквартирний будинок, біля якого ні лавки, ні клумби, ні дерева — самі бур’яни та сміття. Якщо люди не готові віддати частину свого часу і душі, щоб посадити дерево, доглядати за квітами — вони духовно незрілі.

Люблю, коли у дворі та в домі затишно, коли кожен куточок наповнений чимось гарним — що надихає, відновлює і дає сили. Адже ми живемо на землі, отримуємо від неї певний духовний і життєвий досвід і після себе повинні лишити її ще кращою.

Київська область.

Фото з родинного альбому героїні.

Ольга КАЦАН (друкується з дозволу автора. Першоджерело "Голос України")

Книги відомого японського письменника Харукі Муракамі миттєво стають бестселерами, але сам автор вважає за краще залишатися в тіні і не любить славу. Декілька років тому, наприклад, відмовився від номінації на альтернативну Нобелівську премію.

 

Коли зірка світової літератури зустрічає своїх читачів на вулиці, то щиро дивується їх увазі до своєї персони. Деякі давні шанувальники творчості автора змогли вперше почути його голос лише недавно - позаминулого літа. Муракамі випробував себе в ролі діджея на токійському радіо.

 

Який він, цей таємничий письменник, що не любить популярність і в свої 69 років досі може пробігти цілий марафон, - розповідаємо найцікавіше з інтерв'ю письменника виданню The Guardian - "Хочу читати. Я всього лише письменник. Дивуюся, коли люди зупиняють мене на вулиці. Я проста людина. Дійсно не розумію, чому зі мною так хочуть поговорити", зазначає автор бестселлерів.

 

Важко сказати, чи дійсно Муракамі такий сором'язливий. Швидше за все, він лише намагається сприймати свою славу з позиції стороннього спостерігача, так само, як герої його романів, що занурюються в це глибоке стан споглядання світу. Про свій літературний стиль письменник має досить незвичайну теорію, пов'язану з хаосом: "Я був популярний в радянському союзі, за часів "Перелаштування". Тоді було повне сум'яття, а спантеличені люди люблять мої книги. У Німеччині після падіння Берлінської стіни також була плутанина - і люди також читали мої книги.

 

Якщо теорія вірна, то один з останніх романів Муракамі Killing Commendatore має стати популярним в США і Великобританії, де ситуація зараз не дуже стабільна. Частково, припущення автора цілком обгрунтоване - за часів політичної кризи так приємно втекти в інший, паралельний, дивний світ.

 

Свою роль Муракамі бачить не в тому, щоб аналізувати світ, а в тому, щоб помічати і фіксувати те, що відбувається. Аналізувати - завдання "розумних людей". А письменникам не обов'язково бути розумними. Мене якось запитали, чому в одному з романів у мене з неба падає риба, що це означає. І у мене немає на це відповіді. У мене просто була ідея, щось має падати з неба. Так що я задумався: що ж це може бути? А потім сказав собі: "Риба! Так, риба цілком підійде".

 

Для Муракамі письменство - це, в першу чергу, зв'язок зі своєю підсвідомістю: "І знаєте, якщо мені в голову приходить риба, то може так і треба - це приходить глибоко з підсвідомості і об'єднує мене з читачами. Таким чином, у мене з ними з'являється секретне "підземне" місце зустрічі, в підсвідомості, де абсолютно нормально, щоб риба падала з неба. Це місце зустрічі набагато важливіше будь-якого символізму".

 

Як Муракамі став письменником? Ця професія прийшла до нього не відразу. Спочатку він встиг розчарувати батьків, відмовившись від традиційної стабільної офісної роботи на користь відкриття власного джаз-клубу Peter Cat, названого так на честь тодішнього кота Харукі. Думка про те, що він міг би гіпотетично написати свій твір, прийшла до Харукі в абсолютно несподіваний момент - на трибуні під час бейсбольного матчу. Так в 1979 році з'явився перший роман письменника. Роман номінували на премію японського видання Gunzo. Коли Муракамі повідомили по телефону про номінацію, він спочатку ніяк не відреагував, поклав трубку і пішов з дружиною на прогулянку. Лише після того, як вони по дорозі знайшли пораненого голуба, віднесли його до місцевого відділку поліції, щоб там йому надали допомогу, Муракамі подивився на світ навколо і - за його словами - його осінило: він буде письменником, напише ще не один роман і буде більш-менш відомим.

 

Критики не відразу сприйняли автора, тому що його стиль відрізнявся від традиційного: Я був чорної овечкою японської літератури, мене називали занадто "американізованим. Але у мене виробився власний стиль, не японський, і не американський - мій стиль. Мої твори для мене - мій власний реалізм. Мені дуже подобається Габріель Гарсіа Маркес; не думаю, що він вважав свої твори магічним реалізмом. Такою була для нього реальність. Мій стиль - це мої сонцезахисні окуляри: крізь ці скла я вивчаю світ".

 

У автора збереглися досить цікаві звички, що також пов'язані з його прагненням поглянути на себе з боку: він любить читати власні книги в англійському перекладі. "На переклад моєї книги йде рік або два. До цього моменту я вже забуваю, про що писав. Гортаю сторінки з інтересом: що ж буде далі? А потім мені дзвонить перекладач, запитує, чи сподобався переклад, і я кажу: Така гарна історія! Мені сподобалося!"

 

На прохання дати коментар про сучасний політичний стан в тих же США, якими Муракамі захоплювався, він резюмує: "У 60-ті, коли я був підлітком, була епоха ідеалізму. Ми всі вірили, що світ стане краще, якщо ми постараємося. Зараз люди так не думають, і це прикро. Всі говорять, що мої книги дивні, але за цією дивиною повинна стояти ідея кращого світу. Перш ніж ми до такого світу доберемося, треба пережити цю плутанину".

Харківське видавництво Фабула почало працювати лише у 2016 році, та їхній каталог поповнили вже понад 150 успішно виданих книг. Засновники розповідають, що мають ціль познайомити українських читачів із найкращими зразками світової класики та сучасної літератури, а також дати шанс знайти свого читача сучасним молодим авторам.Головний критерій у формуванні видавничого портфелю — якість та захопливість сюжету. Тому Фабула видає книги, які отримали знані літературні нагороди:Нобелівську; Букерівську; Гонкурівську; Пулітцерівську премії. Вітчизняних авторів редактори обирають за критерієм актуальності, гостроти та вміння показати справжню сучасну дійсність максимально точно, відверто. А політика дистрибуції видавництва Фабула надає їм можливість потрапити до свого читача як онлайн — через інтернет-магазин, так і з полиць звичайних книгарень.

 

У якому стані сьогодні знаходиться книжковий ринок України?

 

Сьогодні книжковий ринок перебуває в зоні турбулентності. Це пов'язано, звісно, із загальною ситуацію у світі й погіршенням платоспроможності читачів.

 

Що змінилося за останні місяці в умовах карантину? Наскільки постраждала галузь?

 

Люди стали більше купувати онлайн, це стосується не тільки книжок — усі маркет-плейси виросли в загальних обсягах продажу. Галузі потрібно шукати нові канали збуту, розвивати діджитал-стратегію та комунікацію з потенційним читачем через соціальні медіа, підтримувати власний сайт.

 

Які засоби слід застосувати видавцям задля порятунку своєї справи? Що робите ви в «Фабулі» в цьому напрямку?

 

Це досить широке питання й підхід до нього повинен бути комплексний. В Україні читає набагато менше людей, ніж, наприклад, у Європі. Потрібно займатися промоцією читання, показувати, що це модно. Не вистачає колаборації між видавцями та інфлюенсерами, які б транслювали, що читання корисне й цікаве. Потрібно, щоб держава підтримувала бібліотеки та їх трансформацію – створення відкритого сучасного простору, який не нагадуватиме радянські установи. На початку карантину ми вирішили урізноманітнити вечори наших читачів цікавими онлайн-заходами, стали проводити онлайн-зустрічі з письменниками.

 

Ви можете оцінити ємність книжкового ринку України?

 

В Україні багато цікавих видавництв різних напрямків, але пропозиція перевищує попит.

 

Якщо порівняти вітчизняний ринок з європейським, яка його доля?

 

Європейський ринок більший за український: майже кожен європеєць купує декілька книжок на місяць (це можуть бути й електронні), а в Україні менше 50 % від усього населення читають книжки (згідно з дослідженням, опублікованим порталом Читомо). Це насправді проблема, яку потрібно вирішувати на державному рівні. Зрозуміло, що економічна ситуація впливає на платоспроможність населення, адже книжки — це не найперша потреба. Тому, як уже було сказано, потрібно розвивати бібліотеки, щоб кожен мав змогу прочитати книжку улюбленого автора.

 

У чому ви бачите основну проблему нашого ринку?

 

Проблема в тому, що всі прагнуть знайти цю одну проблему, а її немає. Є декілька проблем, які потребують комплексного рішення на всіх рівнях. 

 

На скільки впливає на книжковий ринок країни його тіньовий бік - піратські книжкові видання онлайн та офлайн?

 

Від піратства потерпає вся культурна індустрія: книговидання, музика, кінематограф. Усі ці напрямки могли б швидше розвиватися, якби не було піратства. Потрібна співпраця всіх інституцій для створення єдиного інструмента, що вирішить це складне питання.

 

Від кого залежать зміни на краще? Наскільки важлива роль держави?

 

Усі зміни потрібно починати з себе, ми не можемо змінити світ довкола нас, не змінивши власне світобачення. Але, звісно,  потрібна державна політика підтримки  книговидання.

 

Чи читають українці на карантині? Чи змінилась ситуація у порівняння з докарантинним періодом?

 

Так, стали більше купувати саме електронні книжки.

 

Які книги, жанри більш за все затребувані?

 

Найбільш популярні жанри поки незмінні: книжки із саморозвитку та психології, налагодження міжособистісних стосунків і комунікації. Ще за нашими продажами можемо сказати, що цього року більш популярними стали історичні романи.

 

Яким ви бачите Видавничий рік - 2021?

 

Більш прогнозованим і «здоровим». Ми плануємо видати багато  книжок українських письменників і розвивати напрямок IT-літератури.

Віра Валлє (Потєхіна) — українська письменниця і правозахисниця. Доктор філософії у галузі економіки (PhD). Магістр права (Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана); Школа бізнесу ім. Р. Сміта, Мерілендський університет (University of Maryland) (США). Юрист–практик з досвідом роботи у Групі Світового банку, міжнародних корпораціях та громадському секторі. Авторка низки законів у сфері господарської діяльності та протидії корупції. Авторка книжок «Інтелектуальна власність» (2008), «Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі» (2010), «Парадокси права інтелектуальної власності» (2010), «Корупція: роздуми після Майдану» (2016), «Жага свободи» (2017), «Корупція. Занепад соціального капіталу» (2018), «Влада і свобода. Реквієм за Нікколо Мак’явеллі» (2019).

 

Пані Віра, ви дуже продуктивна та активна людина, фахівець-правознавець та письменниця. У вашому арсеналі вже 8 актуальних видань. Але в інформаційному просторі ви представлені не багато (не рясно). Не вистачає часу на публічність, чи є інша причина?

 

Перед тим, як шукати причини того, що не відбувається з нами, думаю, важливо запитати себе, чи щасливі ми з тим, що з нами відбувається. Публічність, як така, ніколи не становила для мене жодного інтересу. Та й звідки їй взятися? Я пишу для себе вже 15 років. Мої книги -  не для стихійної аудиторії, не комерційний проєкт. Нон-фікшн в Україні дуже молодий та й закликає читача думати, а думати читачеві у добу популізму й масового споживання немає коли й не зрозуміло для чого. Публічність письменника здебільшого потребує готовності писати у жанрі численних порнографічних видань, згадками про котрі майоріють невибагливі сторінки соціальних мереж, або ж трансформувати свою енергію мислення у якийсь комерційний проєкт. Ані перше, ані друге мене не цікавить. Я дуже трепетно ставлюся до власних книг. Тому й не бажаю їм публічності – принаймні у сенсі, у котрому слово «публічність» звучить для мене синонімом популізму й масової культури споживання. Моя книга знайде свого читача – він вільний і він думає. Незалежно від ефекту «публічності».

 

Більшість з ваших колег - правознавців, юристів віддають перевагу веденню блогів на популярних інформ ресурсах. Це простіше ніж писати книги, але продуктивніше задля створення іміджу, піару. Крім того, у прискореному Світі користувачі віддають перевагу "Short Reading". Поясніть свій вибір?

 

Не можу погодитися з Вами з приводу того, що більшість моїх колег захоплюються блогерською субкультурою. Більшість з них важко працюють, і ніхто, зауважте, про це не знає, окрім Державної фіскальної служби України, яка веде облік платників податків – на відміну від блогерів, для котрих коротка слава будь-якою ціною важливіша за професійну (а часто – й особисту) репутацію. Як і будь-яка попса, кожен «Short Reading» має коротке життя. Нон-фікшн є розумною альтернативою субкультурі «Short reading», котрій я, до речі, кидаю виклик у своїй книзі «Ілюзія ефективності».

 

У вас великий професійний досвід, у тому числі роботи на топ-посадах юридичного напрямку в кількох транснаціональних корпораціях. У своїх книгах ви розмірковуєте щодо сили й безсилля права, приреченості бюрократії (на макро- і мікроекономічному рівнях), про методи лобіювання законодавства у різних індустріях і наводите приклади інших країн. Якою для вас є Україна з огляду на Ваш досвід?

 

Україна є особливою країною, якій іноді вдається дивувати світ потужною соціальною  енергією (як це відбулося у дні Революції Гідності) і, водночас, змушувати її громадян червоніти від сорому за дії влади (ну, візьмемо, хоч би історію запровадження Антикорупційного суду України Порошенком або відкат від антикорупційної реформи Зеленського). Думаю, Україна є країною з великим потенціалом і шкідливими звичками, успадкованими від совка: низький рівень довіри один до одного і надвисока віра у повну маячню, сповідувану випадковим Місією патерналізму – от вороги нашого суспільства. Якщо ж порівняти Україну з 28-ма країнами, юридичний супровід котрих я  здійснювала упродовж кількох останніх років (від Ближнього Сходу до Центральної Азії), все не так погано. Я житиму в Україні.

 

"Ілюзія ефективності". В книзі ви зачепили тему фішингу та симптомів споживацтва. Поширені "хвороби" нашого, зокрема, суспільства. Кому ви адресуєте свій твір?

 

Мені важко відповісти. Я пишу для себе: адресат знайдеться. Наприклад, доля моїх книг «Корупція: роздуми після Майдану» (2016) і «Жага свободи» (2018) стала несподіванкою для мене. Священники та їх учні, засуджені до позбавлення волі й ті, хто вже звільнився з в’язниці й досі пишуть мені. Книга, написана щиро, не знає свого адресата.   

 

Чи плануються переклади ваших книг, видання в інших країнах? Чи ведуться переговори із зарубіжними видавцями?

 

Я ніколи нічого не планую. Іноді пишу англійською. Минулоріч планувала написати книгу для англомовної аудиторії - про Україну. Але особисті пріоритети відклали реалізацію цього задуму.

 

Що далі? Якими є ваші творчі плани в контексті письменницької діяльності?

 

Три книги. «Дітям про свободу». «Свобода волі та емоції». «Корупція: чому процвітає мафія». Це робочі назви книг. Далі буде видно.

 

Переглянути "Ілюзія ефективності"

 

Петро Яценко - Автор дев’яти книг прози. Також викладає творче письмо. Серед іншого брав участь у програмі Gaude Polonia, де працював під кураторством польської романістки, лауреатки Букерівської та Нобелівської премій Ольги Токарчук, а також став лауреатом програми Bank Austria Literaris. Петро Яценко отримав численні національні літературні відзнаки, зокрема, “Нові автори” (за роман “Йогуртовий бог”) та “Смолоскип” (за повість “Мар’яна, або Дерево бодхі”). Його роман “Повернення придурків” було поставлено на сцені Чернігівським молодіжним театром у 2016 році. Роман Яценка “Нечуй. Немов. Небач” отримав першу премію Міста літератури UNESCO. Твори Петра Яценка перекладені німецькою та польською мовами.

 

Ви успішний та талановитий письменник. Ваші твори перекладалися іншими мовами. Наскільки українська література сьогодні є інтегрованою в європейську?

 

Якщо ви хочете запитати, чи українську літературу читають, то так — читають, але не масово, і хотілося б, щоби читали більше. У нас кількість авторів дорослої прози, широко відомих за кордоном, можна порахувати на пальцях однієї руки. Українська література не є менйстрімом, ми на узбіччі, хоча в останні роки сталося багато змін, і ми почали виходити на ринки інших країн, завойовувати читачів. Так буває, коли країна, в якій працює автор, є успішною. З’явився Український культурний фонд, Український інститут книги, які почали добре працювати. Принаймні я, як автор задоволений цією діяльністю. Сучасний видавничий ринок світу надзвичайно конкурентний та має величезну пропозицію, тому нам слід запропонувати щось настільки унікальне, що викличе зацікавлення. Що можна буде продати читачу. І зараз дуже багато людей: як письменників так і менеджерів в галузі культури — над цим напружено працюють.

 

Наскільки роль письменника в сучасному суспільстві є важливою? Ви відчуваєте в собі відповідальність чи навіть гордість за створення літературних трендів?

 

Я не думаю, що можу впливати на літературні тренди, якщо такі в нас справді існують. У нас досі багато літературних ніш не заповнені. Коли це відбудеться, тоді можна буде говорити про тренди, напрямки тощо. Хоча певні закономірності, звісно, існують. Те, наскільки велика моя аудиторія, цікавило моїх польських видавців. На жаль, я не знаю цього напевне, але часом зустрічаю своїх читачів у дуже несподіваних для себе місцях та обставинах. З цього можу зрозуміти, що так — мої твори читають, пишуть на них відгуки, рецензії, навіть наукові роботи. З іншого боку писання книг в Україні — це досить незвичне заняття, і я зайвий раз уникаю казати стороннім людям, що працюю письменником. Це викликає часом дуже дивні реакції, набори стереотипів, які лежали десь на споді ще зі стародавніх часів. Мені важко дивитися, як пересічна людина з ними бореться. Тому вважаю, що роль письменника може бути важливішою, коли він іще й блогер, скажімо, чи співак, або веде передачу на телебаченні.На зустрічах з читачами за кордоном значна частина питань завжди — про політичну ситуацію, про стосунки українців з росіянами, про війну. Таким чином письменник перетворюється на джерело інформації для тих, хто хоче почитати його книгу, яка може бути на зовсім іншу тематику. До цього слід бути готовим.

 

Коли ви створюєте свої твори, ви уявляєте вашу читацьку аудиторію. До кого ви звертаєтесь?

 

Зазвичай я уявляю свою аудиторію як котів: сірих, рудих, білих з чорними плямами і чорних з білими. Пухнастих, лінивих, хороших. Їм навіть не треба читати книжки, вони можуть просто спати з ними в обіймах, нюхати, насолоджуватися. Так мені значно легше писати мої книги, ніж уявляти якихось напружених в очікуванні моєї прози зосереджених інтелектуалів — читачів та читачок.У квітні вийшов в світ ваш роман "Магнетизм". Його події акцентовані на сьогоденні та соціальних проблемах, що є актуальними у теперішніх умовах в Україні.

 

Як ви вважаєте, що може цей твір увійти у скарбницю класичної української літератури? Чи цікаво буде його читати за 20-30 років?

 

Я не підскарбій, тобто, не володар цієї скарбниці, щоби знати напевне, що якийсь із моїх творів туди потрапить. Зазвичай мені приємно, що ті речі, які я написав поднад 10-15 років тому, досі не забуті, їх перевидають, перекладають іноземними мовами, ставлять за ними вистави. Це без жодної моєї участі. На мою думку це говорить, що моя проза виявилася досить цікавою тепер і наразі витримує випробування часом. Звісно, у кожного автора є більш та менш популярні книги.

 

Ви прийняли участь у спеціальний проєкт з промоції читання та підняття рівня обізнаності про сучасних українських авторів від Літературної агенції OVO - Календар «Literature illustrated» 2021 та ваше фото красується на сторінках календаря. Дуже прогресивна ідея. Чи вважаєте ви що подібні проекти є вагомим інструментом промоції читанні книжок українських литераторів?

 

Автор пропонує читачеві переважно текст, оформлений видавництвом та надрукований у друкарні. Я вважаю, що дуже добре показати читачеві також і тіло автора, тобто первісний інструмент, який і виробляє всі ці знаки пунктуації, речення, літери, придумує характери та будує сюжет. Проект заімпонував мені також тим, що він про чоловіків, які досить нечасто презентують себе не лише як творця, але і як творіння. Я гадаю, це чудова ідея — показати читачам та читачкам саме тіло авторів, властиво їхні очі, погляд, рельєф м’язів зблизька. Талановита фотографиня Марися М’яновська зробила дуже багато, щоби на кожному знімку був не просто портрет письменника, а ціла історія. Це неймовірна магія, я був вражений результатом

Тетяна Іванівна Логуш — українська благодійниця та громадська діячка, голова правління благодійного фонду «Мистецька скарбниця», півзасновник Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»

 

"Коронація слова" вже доросла дівчинка- 20 років! Усі ці роки Міжнародний Літературний конкурс існував та розвивався у реальному просторі. Яким був цьогорічний конкурс в он-лайн?

 

  Так, наша доросла дівчинка. Наша королева та покровителька письменників, з огляду на пандемію, вперше за останні двадцять років не стелила перед літераторами червону доріжку та не пригощала шампанським. Не було традиційної, значущої світської подія із яскравими виступами, знайомством з переможцями, телебаченням, вечірнім дрес-кодом, бенкетними столами. Не було, як завжди обнімайок та такого бажаного спілкування із друзями. Карантин, який змінив наше, всіх без виключення життя, та переосмислив цінності, вплинув і на наш проект.

Ми прийняли цей виклик і попри все, «Коронація слова» найголовніше завдання- підбити підсумки та вибрати найкращих - успішно виконала. Засідання журі, зустрічі та оголошення переможців 2020 відбувалися в режимі онлайн.  Наразі видано декілька книжок цьогорічних переможців. Це важливо, оскільки рукописи-переможці традиційно передаємо українським видавцям, і в такий спосіб українська новітня література щороку збагачується десятками нових імен та нових творів для ваших книгарень, ваших шанованих покупців та читачів.

Сучасний український книжковий ринок складно уявити без книжок з брендом «Коронації слова». Жанри і теми різноманітні. Підбірки- солодко ніжних, любовно-пікантних, детективних, психологічних, гірко-філософських та історичних. Ми знаємо з багаторічного досвіду, що покупець книжки не хоче розчаруватися- а бренд Коронації слова, знак якості впродовж 20 років. Книги – це і літак, і потяг, і дорога. Вони і пункт призначення, і подорож.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою й мудрою: "Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок." Він розумів цінність читання та уяви.

 

Відомо, що весь період існування конкурсу ви наполегливо, із невеличкою командою, майже за власний кошт родини Логуш коронуєте красу української сучасної літератури. Це неймовірно важко. Що Вас мотивує?

 

Напевне любов до книжки, до письменників, до читачів та до своєї справи. Правду кажуть, що щастя і успіх, це коли хобі є роботою, а робота -хобі. Ти живеш цим кожну мить свого життя. Якось думали з Юрієм, чи був у нас хоча б один день за 20 з лишнім років, коли б ми не говорили про проект Коронація слова)).

А ще багато мотивації, яка спонукає. Коли тобі часто дякують за те що даєш старт, віру у себе, що ти запалюєш зірки. Зірки, які спалахнуть сузір’ям на літературному небосхилі України. Або такі щирі і надзвичайно проникливі слова авторів Коронації у флешмобі Оксамитки Блажевської "Моя перша Коронація". Це неможливо читати без емоцій-і сльози і щирий сміх.

Із червня проходять онлайн зустрічі на нашій ФБ сторінці і всі мають золоту нагоду щотижня побачити і почути наших цьогорічних переможців, членів журі, видавців та експертів.

Натхнення до праці надають також і чудові відгуки та визнання фахових, великих людей. Як от: «Коронація слова» створила «Третю хвилю» в історії новітньої літератури» (Академік М. Жулинський, Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України); «Коронація слова» -це унікальний мультикультурний проект, якому немає аналогів у світі»  (Пауло Коельо); «Коронація слова» є своєрідним університетом, який багато років поспіль функціонує в Україні і випускає успішних письменників, кіносценаристів та драматургів» (Андрій Курков); «Участь в українському святі «Коронація слова» була одним із наслідків українського видання моїх спогадів» (Кшиштоф Зануссі).

 

"Коронація слова" стала дороговказною зіркою для багатьох вже іменитих українських літераторів. Ви пишаєтесь своїми досягненнями? Кого з цієї пліяди ви особисто відзначаєте найбільше і чому саме?

 

Насправді дуже пишаємося. Здобутки проєкту за 20 років вражаючі. Це видно, гортаючи товстелезну «Енциклопедію Коронації слова». Досягнень, нагород та визнань теж багато, то ж ми розуміємо що нашу роботу і успіх цінять. Ще давно у 2009 році за рейтингом газети «Дело» конкурс визнаний найпрестижнішим, соціально відповідальним проектом у країні. Конкурс міжнародний – об’єднує письменників України і діаспори. Доказом успішності Коронації слова, є розміщення у Вікіпедії сотні сторінок досягнень, статей про конкурс, перелік переможців. Для багатьох українських авторів «Коронація слова» була і залишається початковим стартом. Коронація слова відкрила понад 1000 нових та визнаних авторів. 900+ романів Коронації вийшли в сукупному накладі 25 000 000. Це рекорд який на багато разів перевищує всі інші проекти. КС відкрила неіснуючу раніше в Україні величезну різноманітність жанрів; Близько 50 театральних постановок здійснено за п’єсами лауреатів та дипломантів КС (одна із них в Чикаго); 2 мюзикли поставлено на лібрето авторів КС з гастролями по всій Україні; 48 фільмів були екранізовані за сценаріями та книжками лауреатів та дипломантів "Коронації слова».

На сьогодні статуетка «Коронації слова» є символом престижу й професійного письменницького визнання, а сам конкурс називають літературним Оскаром.У шкільних підручниках розміщені кращі твори авторів, переможців конкурсу «Коронація слова». Багато тем є гостросоціальними, дихають повітрям часу, несуть цінності та моральні основи, які дуже необхідні для виховання молоді. Це літопис сьогодення для майбутніх поколінь. Хто є улюбленими письменниками із плеяди, то це важко сказати. Адже майже всі наші і всі улюблені. Бо це як пальці на руці - всі рідні і за всіх болить.

 

Чи буде колись створений Арт-бук "Коронація", який міг би візуалізувати події, робочі моменти, уривки творів та багато інших яскравих моментів на довжелезному шляху книжкого свята?

 

Так є багато думок щодо цього питання. «Коронація слова» - це проєкт усього нашого життя. Наразі працюємо над галузевими науковими виданнями. Енциклопедія, дві монографії, безліч статей, телевізійних передач, готується антологія Коронації слова. Планів та нових проектів у рамках Коронації аж зашкалює. Часу б трохи більше було.

 

Яким буде для "Коронації" 2021 рік? Ви вже плануєте?

 

З наступного року ми плануємо повернутися до традиційного повномасштабного свята, добре знайомого вже кільком поколінням любителів літератури. Та звісно дуже будемо сподіватися, що всі будуть здорові і повернуться до нормального життя. Водночас будемо працювати і над альтернативним планом. Так як шляхи господні незвідані. Плануємо і надалі відкривати побільше нових письменників. Не знаємо, чи був колись прецедент появи такої кількості письменників, такої кількості книг як зараз! Це дуже тішить, бо як відомо, книжка лікує душу краще, ніж будь-що у світі. Кажуть, що вона вчить людей кохати, дружити, пробачати, виражати свої почуття. Книжка пробуджує уяву, навчає мріяти і наближає людину до найдивовижніших мрій!

Дара Корній (справжнє ім'я — Мирослава Іванівна Замойська) — українська письменниця, яка працює у жанрі фентезі. Перший роман письменниці в жанрі фентезі — «Гонихмарник» — було видано у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» у 2010 році. Книга принесла авторці третю премію літературного конкурсу «Коронація слова» 2010 року в номінації «роман», була удостоєна нагороди «Дебют року» від видання «Друг читача» та стала лауреатом премії асамблеї фантастики «ПОРТАЛ-2011» — «Відкриття себе» імені Володимира Савченко. В 2016 року отримала відзнаку «Золотий письменник України» (відзнака вручається українським письменникам-романістам, які видали твори українською мовою у форматі паперової книжки сукупним накладом понад 100 тис. примірників).

 

Пані Дара, цього року ви відзначили ювілей та подарували аудиторії нові видання. Серед них  - твір “Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники”, повість для підлітків — “Пригоди змія багатоголового в Скелястому Світі Вічного Літа” і казку для діток — “Особливий”. Великий врожай! Таким чином ви готувалися до особистого Свята чи це для вас є звичийним творчим ритмом?

 

Ні, це просто збіг. Можна сказати, що подарунок Долі. Спеціально не планувала ані я, ані видавці цього. Так випадково склалося, дякуючи карантину всі плани посунулися в часі. Але, як на мене, це доволі знакове співпадіння, яке гарно демонструє для кого пише Дара Корній.

 

Як вам вдається продукувати так багато цікавий історій? Подейкають, ви постійно носити з собою блокнот, адже ваша особиста Муза може постукатися зненацька. Це так?

 

Так, це правда. Пригадую, як ідея написання «Щоденника Мавки» народилася в мені, коли я поверталася з Києва нічним потягом. Люди в купе спали і я, щоб не заважати, вийшла в загальний коридор. Хотіла записати сюжет, який так несподівано впав на голову. Думала собі, що то на пару хвилин. Просиділа до ранку, списавши цілий блокнот. Інколи розумні думки, по сюжету історії, чи вже по викладу її, падають на голову зненацька. Наприклад, в маршрутці, коли стоїш на одній нозі і тримаєшся руками за повітря. Розум каже – треба записати, бо забудеш. І добре каже, бо перевірено – таки «забудеш». Тому починаєш з торби на зупинці діставати блокнот та ручку і шокувати пасажирів своєю наглістю: «А потримайте мене, будь ласка, бо мені тут конче дещо записати в блокнот треба». Інколи таке відбувається вночі. Сон настільки потужний та яскравий приходить, що ти будишся від усвідомлення тої прекрасності, котра тобі щойно намарилася. Спеціально для таких моментів я тримаю під подушкою блокнот та ручку. Підсвічую собі мобільним, щоб не будити чоловіка, записую і спокійнесенько засинаю. Коли вранці перечитую записане, то кажу собі, що я таки розумна кубіта. Бо не полінувалася та записала. З прочитаного розумію, що ніц з того вже не пам’ятаю. Ранок витер всі спогади про цей сон. Видер чернетку. Так народився цикл «Зворотний бік світла». Він прийшов зі сну. Пригадую, якось на одній з презентацій читачка запитала: «А що ви будете робити, коли у Вас закінчаться ідеї для романів?» А перед тим ми саме говорили про блокноти. І знаєте, як пожартував вголос мій чоловік? «Ми купимо їй ящик блокнотів!» Так, блокноти то моя слабкість. У них дуже багато записаних сюжетів майбутніх історій, які чекають свого часу і поки не стали книжками. А ще мені їх часто дарують. І це гарний привід почати записувати нову історію.Завжди ношу у торбі записник та декілька ручок. Я навіть не засинаю без свого блокнота ручки, вони завжди біля ліжка. Інколи мудрі думки чи доволі дивні за сюжетом сни можутььь увірватися у твою сідомість настільки реалістично, що потрібно бути завжди до них готовою.

 

Ваші твори достойні бути поширені Світом та перекладені на інші мови. Ви  та ваші літагенти працюють над цим?

 

Дякую за добрі слова. Я ж не проти перекладатися, але… На жаль, у мене нема ані літагента, ані часу, щоб самій ним для себе стати. Я дуже багато пишу, постійно щось або пишу, або дописую. Якби з’явилася людина, котра б допомогла б мені з цим, тільки зраділа б. А поки… чекаю та віру в кращі часи, коли в Україні з’явиться реально така професія.

 

Ви активно презентуєте свої видання аудиторії та не втрачаєте можливість зустрічи зі своїми читачами. Звідки ви черпаєте енергію?

 

Я природозалежна людина. Я мандрівницю по духу. Мандри – це потужний релакс для мене. Але мої мандри тихі. Вони не торкаються бетонних джунглів міст. Я мушу відчувати під ногами землю, а не бетон (заземлитися), бачити вночі в небі зорі, а не каламуть, бо підсвітка міста заважає, відчувати пахощі степу чи лісу, а не запахи каналізації. Моя зарядка чи моя розетка – це Природа. Гори, річка, озеро, море, парк, ліс, луг, поле, спів птаха, шелест вітру, грім у небі, блискавки, гроза, дощ і навіть злива. Це мої місця сили і мої найліпші у світі антидепресанти та відновлювачі.

 

Сьогодні в Україні існує проблема нестачі цікавих авторів. Принаймні таку заяку минулого року зробив УІК за результатами закупівлі у видавництв майже 70 % перекладних видань для бібліотечних фондів.  Це дійсно так?

 

Ні. Я не зовсім згідна. У нас цікавих авторів багато. Дуже-дуже багато. У нас нестача довіри видавця до молодого автора. Якщо тобі пощастить і на старті в тебе повірять, а це рідкість, ти отримаєш перепустку в сучасну літературу. Але не думай, що тебе відразу зачнуть читати і носити на руках. Все тільки починається. Тому що у нас величезний брак реклами, яка має вкладатися в розкрутку свого рідного автора. Приміром, того самого Стівена Кінга розкручувати не потрібно. Український видавець купив права на його вже розкручену книжку, переклав, навіть обкладинку купив і отримав дивіденди з продажу, не вклавшись ані в промоцію автора, ані в рекламні буктрейлери, обійшлося без презентаційних авторських турів, за нього це все вже зробили зарубіжні колеги. Що у нас з Вами з українськими авторами? А у нас з Вами дикий ринок, де автор сам собі режисер. Мало бути добрим автором в Україні. Потрібно бути ще й харизматичним, щоб тебе читач почув і побачив. Якщо ти активний, комунікабельний, умієш цікаво розповідати про те, що заховано за сторінками твого тексту, а там море-океан праці – не просто цікаво розказаний сюжет, а й певні дослідження, інколи навіть наукові, то про тебе знатимуть і говоритимуть. Але… тут все тримається на твоїй активності і добре, коли твої рідні готові тобі в цьому допомагати та сприяти – їхати з тобою, дбати про твій побут, бо в тебе, приміром, в день може бути по три-чотири зустрічі. І коли тільки починаєш так важливо мати біля себе видавця, котрий і віритиме у твій текст, і просуватиме потім твою книжку, і довіру рідних, котрі підтримають та зрозуміють.

 

Судячи з літературних ресурсів, де молоді письменники розміщують свої рукописи, ажіотажу навколо їх творів доволі багато та й аудиторія читачів постійно зростає. Чи може так статися, що електронна книга, з часом повністю витіснить паперову?

 

Ажіотажу багато? Мабуть! Я не досліджувала. Однак чомусь у нас майже всі автори таки прагнуть мати паперову, а не електронну книгу. А знаєте чому? Тому що у нас піратство процвітає. Наш читач поки не готовий платити за ел.книгу, навіть коли вона втричі дешевша від паперової, а все тому що він її легко може скачати в неті задурно на деяких піратських ресурсах. Пірати надають йому таку можливість, не несучи за це злодійство жодної відповідальності. Навіть якщо припустити, що наш книжковий ринок таки стане цивілізованим, пірати вимруть, як динозаври, то навряд чи ел.книга повністю замінить паперову. Є ж такі видання, наприклад – альбоми, енциклпедії, дитячі книги і теде, котрі мусять бути паперовими, інакше вони втрачають  і естетично, і візуально теж. Можливе співіснування паралельне, коли паперовий і ел.варіанти одне одного доповнюють.

Відомий болгарський письменник Ніколас Димитров провів дитинство в сирітському притулку комуністичної Болгарії. Навчався в престижних вишах Брюсселя, Вашингтона і Буенос-Айреса. У 22 роки почав кар'єру в ООН. У 24 – став наймолодшим представником Світового банку в Македонії. Після того, як змінив безліч професій (актора, продюсера, засновника глобального PR-агентства), вирішив відзначитися в літературі.

 

- Ніколасе, Ваш дебютний роман «Дилер реальності» нещодавно був опублікований українською мовою. Чому для його видання Ви обрали видавництво «Фабула»?

 

- Вибір був взаємним. Мені надійшло кілька пропозицій від українських видавців, але я віддав перевагу співпраці з одним з найпрестижніших видавництв України. «Фабула» викупила авторські права для україно- та російськомовного видання книги. Я впевнений, що не помилився з вибором, оскільки книга вийшла в чудовому художньому оформленні та в якісній палітурці. Сьогодні «Дилер реальності» продається в мережі книжкових магазинів «Книголенд» та інших найбільших книгарнях країни.

 

- Як відомо, загальний тираж виданого російською мовою роману перевищує 20 тис. примірників. Це явний успіх для дебюту. Чи плануєте продовжувати письменницьку творчість?

 

- Роман не тільки добре продається в Україні, Росії та Болгарії. Він уже зазнав кілька перевидань. У Болгарії це взагалі бестселер. З моменту виходу першого видання в грудні 2019 року мій болгарський видавець додруковував ще 5 тиражів. У Росії роман теж активно розкуповують. Не тішить тільки піратство. На кожне оригінальне видання припадає 20 піратських копій. Тільки на ХХХ (умовна назва) [прим. ред.] – «популярному» піратському онлайн-ресурсі – за 6 місяців було завантажено 125 тис. піратських копій і переглядів, що зробило мій роман одним з найбільш «спірачених» видань в російськомовному сегменті Інтернету.

 

- Звичайно ж, я продовжуватиму письменницьку діяльність. У моєму арсеналі є чимало яскравих історій, якими я планую ділитися з читачами. Історія «Дилера реальності» це історія корпоративного шпигуна, який став «месією» першої у світі цифрової ліги. Аби звільнити простір для формування нової цифрової релігії, яка обіцяє вірянам цифрове безсмертя, головний герой береться за порятунок світу від хаосу. Як він це зробить – загадка, яку я планую розв’язати разом з українськими читачами. Паралельно я працюю над створенням містичної історії вбивства діджея, який працює на найбільш «тусовочному» острові планети – Ібіца. Також займаюсь написанням казки для дорослих про успішну світську кар'єру собачок, яких забрали з притулку. Собачкам серйозно поталанило, вони потрапили до нових заможних господарів, котрі створили для улюбленців розкішний світ, наповнений подорожами на власних літаках, VIP-тусовками, участю у телешоу та фотосесіями в глянці. Уже зараз з приводу публікації нових творів, у першу чергу англійською мовою, я веду переговори з найбільшим видавництвом світу «Penguin Random House». Крім того, видавництво готує до виходу «Дилера реальності».

 

- Як гадаєте, чи дійде Ваше письменство до того, що Ви зможете заробляти літературою, як Браун, Кінг, Роулінг, Беґбеде? Останній, до речі, теж раніше був успішним піарником.

 

- Заробляти письменством зараз дуже важко. Публіка стала набагато менше читати. Увагу читача втримати вкрай непросто. Я завжди заздрив своїм друзям-музикантам, до яких увага глядача прикута протягом 3 хвилин, максимум 5. Письменник же повинен тримати за руку свого читача впродовж годин, днів, тижнів, а часом і місяців, ведучи його сторінками книги. А в сучасному світі людина просто може луснути від кількості інформації.

Саме описана ситуація привела мене до нового рішення - публікації моїх творів у соціальних мережах. «Дилер реальності» уже тестується у форматі 100 постів у Інстаграм. До слова, новий формат подання книжкових видань дуже зацікавив «Penguin Random House».

Про заробіток виключно письменництвом я зможу конкретно відповісти після завершення переговорів з кількома американськими кіностудіями, які обмірковують мою пропозицію щодо екранізації «Дилера…». Серед них фігурує і «НВО». У мене немає літагента, доводитися все встигати самому. Процес затягується. На даний момент я перебуваю в Мексиці, веду переговори з місцевою телестудією про екранізацію книги у форматі серіалу. А паралельно очікую запрошення до Лос-Анджелеса з метою продовження діалогу з американцями. Безумовно, для отримання серйозного доходу на письменницькій ниві твори повинні виходити на широкий екран.

 

- Ваша творчість належить до жанру «психологічний кіберпанк». Цей жанр більш характерний для епохи 80-90 років. Відомо, йому на зміну прийшов менш похмурий і більш сатиричний посткіберпанк. Ви плануєте рухатись у наперед заданому напрямі чи шукатимете щось нове?

 

- Це смішна історія. Оскільки ще до прочитання моєї книги редактор відніс рукопис до цього жанру, і я гадки не мав, що мій твір настільки «техногенно похмурий». Більш того, описані мною події небезпечні для людства, але не демонструють насиченого сюжету про кіберзлочинців та штучний інтелект, який домінує над людською расою, як це прийнято в кіберпанку. Уважаю, що це скоріш маркетинговий хід. Сам я кваліфікував роман як філософсько-футуристичний шпигунський трилер. У творі дуже багато філософії, софізму. Крім того, не варто забувати, що в сюжетну канву вплетена романтична історія, а друга частина роману написана від імені головної героїні, що взагалі не властиво кіберпанку. Як я вже зазначав, наступні два романи будуть написані в зовсім іншому жанрі. Перший – трилер про вбивство найвідомішого діджея у світі. Другий – казка для дорослих.

 

- Про Вашого «Дилера реальності» написано чимало рецензій, серед яких є різко негативні. Як Ви ставитеся до критики експертів?

 

- Негативні рецензії приносять не менше користі, ніж позитивні. Найрозгромніша рецензія була від Всеволода Чапліна – священика, колись спікера російської православної церкви. Він повідомив про те, що створена мною в романі цифрова релігія є утопічною і закликав громадськість «зупинити цифровізацію православ'я». Свою думку Чаплін обґрунтував неможливістю молитися Богу за допомогою ґаджетів, оскільки для спілкування із Усевишнім необхідно звернутися в храм. На це я відповів, що священнослужителі вкотре намагаються монополізувати Боже слово. Уважаю таку заяву лицемірною, оскільки саме Російська православна церква нещодавно запустила онлайн-застосунок, у якому парафіяни можуть замовити інтерактивний молебень і діджитал свічки в понад 100 православних храмах, а це дуже нагадує мені одну з перших глав «Дилера реальності».

 

Інтерв'ю записав Віктор Кузьменко

Андрій Курков - український письменник, член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України та Національної спілки письменників. Член Європейської кіноакадемії. Постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс». Нагороджений відзнакою «Золотий письменник України». Андрій Курков є автором 13 романів та 5 книжок для дітей. За його сценаріями поставлено понад 20 художніх і документальних фільмів. Книги перекладені 36 мовами.

 

Останній роман Андрія Куркова, написаний у співавторстві з Юрієм Винничуком - письменником, Членом Українського ПЕН та віце -президентом Асоціації українських письменників - "Ключі Марії" увійшов до довгого списку конкурсу Книга року ВВС-2020.

 

Андрію, нещодавна вийшов в Світ роман "Ключі Марії" створений Вами у співавторстві з Юрієм Винничуком. Неймовірний та зірковий тандем. Яким чином під час роботи над твором ви розподіляли ролі?

 

Ми розділили сюжетні лінії. Все, що відбувається в романі в 12 м сторіччі та в 1939-1941 роках писав Юрко Винничук, який дуже добре знається на історії давній і на 30х роках 20го сторіччя. Я писав лінію, що відбувається зараз. Писали, обмінювались, зіставляли, перечитували - таким був щоденний процес, а потім редагували один одного і "зв"язували" різні сюжетні лінії деталями та невидимими нитками.

 

Судячи із багатого та насиченого сюжету роману він обов'язково має лягти в основу кінострічки? Це вкладається у Ваші творчі плани?

 

Щодо екранізації - легко можу собі уявити пригодницький серіал на основі цієї книжки, але поки що ніхто не звертався. Все одно надію маємо! Матеріал дуже кіношний.

 

Вважається, що "Ключі Марії" є одним з найбільш очікуваних романів сучасної української літератури останніх років, чи буде він виданий іншими мовами?

 

Треба сказати, що іноземні видавці ще не знають про роман, зараз трохи не той час, щоб легко контактувати з видавничим світом. Чекаємо на кінець пандемії, а там вже займемося просуванням книги за межі України.

 

Чи плануєте ви продовження творчого тандему з Винничуком?

 

Після роботи над романом кожен з нам повернувся до своїх нових романів. Наразі нічого нового вдвох не плануємо, окрім розвідок по барах і кнайпах.

 

Яким є для вас 2020 рік з усіма його несподіваними перетурбаціями? Логічно зауважити що карантин вніс свої корективи в заплановані вами справи.

 

2020 рік має таке саме почуття гумору, як Господь Бог. Планувати нічого не можна, та й старі плани залишились тільки планами. Але нічого, рік подарував час, зекономлений на поїздках, що не відбулись. Тож пишу більше, ніж торік.