Creative Women Publishing — перше в Україні жіноче видавництво, яке засноване жінками для жінок: тих, що пишуть і тих, що читають. Creative Women Publishing — це парасольковий бренд соціального підприємства Creative Women Space, місія якого — створювати сприятливе середовище для розвитку жінок у творчості та бізнесі.

Спілкувалася з “Книголендом” співзасновниця видавництва та креативна директорка Creative Women Оксана Боровець.

Чому ви захотіли заснувати видавництво? Що до цього підштовхнуло вас?

Заснування видавництва стало логічним продовженням розвитку Creative Women Space. 2018 року ми створили креативний простір та платформу для розвитку жінок, потім розширили її до кейтерингових послуг Creative Women Food. Поступово виникла думка розширити нашу діяльність до видавництва.

Це була амбітна і смілива мрія, яка вимагала великих ресурсів та зусиль. Наша команда, яка тоді налічувала п'ятьох засновниць, розуміла, що для досягнення успіху в такому проєкті нам бракує експерток з компетенціями у видавничій справі. Так нас стало семеро – і 11 березня 2020 року під парасольковим брендом соціального підприємства Creative Women Space з'явилося видавництво Creative Women Publishing.

Найбільшою мотивацією до розвитку було бажання підтримувати жінок. З початком ковіду ми були змушені закрити простір Creative Women Space, але навколо цінностей бренду вже сформувалася велика спільнота, яку ми знаємо і любимо. По суті, ми просто змінили спосіб взаємодії з людьми і почали просувати наші цінності через книжки.

Як ви пережили ковідні часи та переживаєте зараз повномасштабну війну?

Ці виклики та впливи спільні для всіх: стрес та тривожність, зміна обставин життя та бізнесу. Соціальна ізоляція та ослаблення зв'язків. Водночас важкі часи нас всіх згуртували.

"Обожнюємо книжку “У скляному лісі” Марини Пономарьової, яка відкрила серію #проявляйся, в якій виходять друком книжки авторок-дебютанток"

Анастасія Лавренішина — українська письменниця та сценаристка. Закінчила з відзнакою Київський національний університет імені Карпенко-Карого за спеціальністю «Драматург кіно і телебачення». Працювала на телебаченні сценаристкою, копірайтеркою рекламного відділу та креативною продюсеркою.

У 2018 році рукопис підліткового фентезі Анастасії переміг у конкурсі «Напишіть про мене книжку!» — відтак вийшла повість «Дрімучий ліс». Того ж року книжка перемогла в конкурсі «Еспресо. Вибір читачів». У 2021 році вийшло продовження історії про Відьму та Сірого Вовка – «Шлях Вовка». Також Анастасія Лавренішина є переможницею, лауреаткою та дипломаткою конкурсів та премій «Коронація слова», премії О. Гончара тощо. 

Анастасія Лавренішина також є авторкою таких книг, як: "Віктор_робот", "Колодар", "Люба Жу. Садові казки". 

Як ви стали на письменницький шлях?

Я обожнюю писати. Писала з дитинства. Спочатку це були товсті зошити з детальним описом вигаданих світів, потім тоненькі, красиві зошити з віршами. Був навіть один блокнот з чорними аркушами, в якому я каліграфічно писала вірші білою пастою та носила його на поетичні вечори. Свою першу книгу, фентезі «Дрімучий ліс» писала років 10, намацувала власний стиль. Далі процес пішов швидше :)

Чим для вас є письменництво? 

Молитвою. Медитацією. Польотом. Залежністю. Свободою.

Що вас мотивує рухатися вперед?

Що мотивує писати далі? Я люблю цей стан. Для мене гра слів — це музика, яку хочеться створювати постійно. Тобто, це скоріше робота не на результат, а насолода процесом. До того ж у книговидавничій сфері працює дуже багато красивих зовні й усередині людей; мені приємно знаходитися серед них та обмінюватися енергією.

"Я ніколи не поспішаю видати текст, хіба є якийсь дедлайн"

Олександр Козинець — український письменник, викладач, логопед, хорист. Автор літературних проєктів: «Щоденник» (2010), «Щоденник. Re: make» (2012), «ПРОдайте їсти» (2011), збірки дуетних повістей «Шість плюс один» (2022). 

Олександр написав: поетичну тетралогію «Сезони днів»: «Pin-код: зима», «Обвітрена весна», «Скибочки літа», «Тричі осінь» (2019); роман «Картка Марії» (2020); поетичну збірку-календар «Дороги світла» (2021); збірки поезій «Небесні мелодії» (болгарською мовою, 2020), «Мамо, твій син — літак» (2022), «Universum» (2022), збірку верлібрів «Води Божого океану» (2022).

Переможець різних літературних конкурсів: імені Григора Тютюнника, «Коронації слова», «Молодої КороНації», спецвідзнаки «Теrra інклюзія» та інших. 

Лауреат літературних премій імені Володимира Малика, Анатолія Криловця, муніципального конкурсу-премії імені Івана Франка. Стипендіат стипендії Президента України для молодих письменників та митців (2022). Публікується у вітчизняних та закордонних літературних антологіях, альманахах, журналах, газетах. Кандидат педагогічних наук, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Співає в камерному хорі «Moravski».

Як починався Ваш письменницький шлях?

Тоді, у 10 років, коли написав перший вірш, я й подумати не міг, що творче завдання з української мови, за яке я отримав «п’ятірку» й був безумовно від того щасливий, стане першим камінцем мого письменницького фундаменту. Підтримка рідних та оцінка вчительки надихнули мене написати ще кілька віршів. У мене вийшло. Відтоді й року не минало, щоб я не писав. Пишу й тепер. Спочатку були вірші, з 16 років — ще й проза.

Письменництво для Вас — це що?

Служіння. Я часто про це говорю. Спочатку несвідоме, а останні років 5 — цілком усвідомлене. У нашій країні зараз бути письменником — це «контракт», який підписує собі кожен, хто прагне ним бути. Я знаю лише кількох письменників, які забезпечують собі життя літературою. Інші мають по кілька робіт, щоб заробляти та виживати, проте продовжують служити слову. Переконаний, що інтелектуальна праця згодом цінуватиметься вище, а вчителі, письменники, музиканти, художники та представники інших творчих професій зможуть мати гідний заробіток та почуватися затребуваними у своїй країні. Ми ще й тренди у світі визначатимемо! Наших письменників не просто перекладатимуть різними мовами світу, а ще й за кордоном у шкільній програмі вивчатимуть!

"Якби нас надихали лише приємні речі, мені здається, 70 % літератури у світі не існувало б"

Світлана Вертола – письменниця з міста Іловайська Донецької області, але зараз проживає у Києві. Видала сольні повісті «Юна. Війна» (про події у рідному місті у 2014 році) та романтичне фентезі «Лель». Є засновницею літературно-мистецького проєкту «Твоя поетична листівка».

Чому Вам захотілося стати письменницею? 

Я захотіла стати письменницею, бо завжди, скільки я себе пам'ятаю в моєму житті були творчість та книжки. Мені з самого дитинства було цікаво творити якісь нові світи, писати й це помітила навіть моя вчителька української мови та літератури, яка поставилася до цього серйозно.

Потім, коли прийшов момент визначатися із подальшою долею, я вступила в університет, обравши спеціальність літературна творчість. У нас там викладали майстерню драми, прози, поезії. Тобто, я письменниця з дипломом та українська філологиня.

Як довго Ви йшли до того, щоб написати свою першу книгу?

Моєю першою книгою стала збірка короткої прози на тему Різдва та новорічних свят – “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Це була збірка у співавторстві й видана самвидавом. Це було якраз завершення мого навчання на бакалавраті. Я тоді зрозуміла, що вже було б цікаво спробувати себе у виданні книжки, в промоції й це був такий собі перший досвід, бо мені хотілося побачити, чи зможу я знайти свою аудиторію, якій буде подобатися мій стиль письма та чи зможу я реалізувати ці книжки? І врешті, цей досвід виявився дуже позитивним і надихнув мене на подальший шлях.

Зараз ця книжка є у форматі аудіокниги на YouTube, тож її можуть прослухати усі охочі.

"Я захотіла стати письменницею, бо завжди в моєму житті були творчість та книжки"

Андрій Новіков (псевдонім Андрій Новік) – український письменник. Народився у Львові в 1991 році. Навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка», Інститут будівництва та інженерії довкілля. Андрій полюбляє мандрувати. Він відвідав близько шістнадцяти країн. Пише в жанрі гостросюжетного трилеру. Дебютний роман Андрія «Останній спадок» побачив світ у 2019 році. Друга книга автора «Аномалія» вийшла у 2020 р. Торік Андрій Новік представив свою третю книгу – «Медальйон трьох змій». 

Ви оптиміст у житті?

Так. Намагаюсь, як це можливо, а як інакше? Сумувати й песимістично до всього ставитися – письменницька робота тільки з оптимізмом вивозиться, тому що інакше ніяк. Особливо якщо ти не популярний письменник або коли тільки-но починаєш, то без оптимізму не дійдеш навіть до фази закінчення роману. Особливо, якщо він такий великий, як у мене на 700 сторінок. Тобто, тільки на оптимізмі. І коли десь є гойдалки, починається песимізм, ти думаєш, а нащо воно треба, а чи воно щось дасть, чи воно вистрілить? Але оптимізм допомагає все-таки бути в тонусі й закінчувати роботу – саме так, оптимістичний настрій приводить до великих результатів.

А що це за книжка на 700 сторінок?

Це «Медальйон трьох змій» – мій третій роман. Він вийшов у травні минулого року в електронному форматі, мав вийти в паперовому, але через вторгнення ми перенесли. А паперове видання вийшло в листопаді торік. 

Про що ваш третій роман?

Це ретро фентезі темне. Перша частина серії. Буде чотири частини. Спершу планувалося три. Це історія про Львів та Європу загалом 1908 року. Це альтернативна історія з домішками фентезі, пригод і загадок у стилі Дена Брауна, словом, пригодницький фантастичний екшн.

Роман з нотками гумору?

Звичайно! Там є один персонаж, якого звати Механік і от гумор – це його фішка, скажімо так.

Траплялося таке, що переживали життя власних героїв? 

Важко сказати, звісно. Якщо брати, наприклад, питання, чи є прототипи історій та персонажів, то в «Медальйоні трьох змій» їх не так багато. Були в попередніх моїх книгах прототипи. В цій хіба що, можливо, знайдуться прототипи певних емоційних складових тих емоцій, які переживають герої, тобто, якихось депресивних станів чи складних ситуацій в житті. 

Де ви пишете: на комп'ютері, у телефоні, ручкою в блокноті чи на друкарській машинці?

У мене друкарська машинка є – це подарунок дружини, але на ній так незручно писати. Я не уявляю, як тодішні письменники коригували текст, тобто, доводилося викидати цілу сторінку й все переписувати наново. Я працюю у ворді або ж у гугл доках.

"У доробку маю три романи, кожним із них пишаюся"

Микита Лукаш – український письменник. Навчається на хімічному факультеті Національного технічного університету Харківського політехнічного інституту. У 14 років підписав контракт із видавництвом “Vivat”, де 2018 року вийшла друком дебютна дитяча книжка Микити “Мішечок історій Мішковинки”. 

Пише поезію й прозу. Має публікації в різних періодичних виданнях, альманахах, збірниках. Народився у 2002 році в Харкові, де проживає нині.

Чим тобі подобається письменництво? 

Для мене письменництво – це можливість через емоції, почуття, уяву створювати нових персонажів. Хочеться, щоб вони радували, підтримували й допомагали читачам, були їхніми друзями. Також написання саме дитячих творів дає мені змогу не забувати про власну внутрішню дитину. А така, упевнений, живе в кожному з нас. 

Якими якостями, на твою думку, мають володіти письменники? 

Гадаю, кожен письменник повинен мати таку собі “професійну оптику”, котра допомагає бачити в повсякденні щось особливе, незвичне, і вміти ділитися результатами того бачення з читачами.

Що тебе надихає в житті?

У житті мене надихають насамперед звичайні речі: наприклад, небо з веселкою-підковою на щастя, колискова цвіркунів за вікном, мій улюбленець кіт Тигрис, що солодко спить на осонні. А ще, особливо зараз, я наснажуюся прекрасними людьми, разом із якими проживаю непрості, страшні, але водночас важливі для України часи.

"Письменник повинен мати “професійну оптику”, що допомагає бачити щось особливе навіть у повсякденні"

Євгенія Кузнєцова – українська письменниця, перекладачка, асоційована дослідниця Київської школи економіки. Доктор філософії в галузі міжнародних та міжкультурних досліджень Університету Деусто. Авторка книжок «Спитайте Мієчку», «Готуємо в журбі», «Драбина», «Одинадцять помідорів і один маленький», «Мова-меч: як говорила радянська імперія», «Коротка історія українського борщу». Народилася у Кривому Розі.

Що вас надихає писати? 

Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу. 

Які дитячі книжки ви перечитуєте? 

Найулюбленішими моїми книжками в дитинстві була «Академія пана Ляпки» Яна Бжехви та «Про краснолюдків та сирітку Марисю» Марії Конопницької. Цікаво, що обидві книжки польських авторів – ймовірно, вони якось вибивались із того, що я на той час читала. І здались абсолютно містичними й прекрасними. Другу, на жаль, мала тільки в російському перекладі, а от перша була українська. Зараз вона є на ютуб-каналі «Тося читає». Планую вмикати доньці. 

Які автори вплинули на ваш світогляд в підлітковому віці? 

Найбільше, ймовірно, Марк Твен. Підліткою я вже любила реалізм, життєвість і гумор – там усе це було. Згодом додався Ремарк – драма, приреченість, похмура романтика – це теж саме те, до чого тягнеться меланхолійна підліткова душа. Я чомусь не любила фентезі й фантастику. Можливо, ще полюблю. 

Коли ви написали перше оповідання? Про що в ньому ішлося? 

Це, мабуть, не перше, але з того, що можу згадати, то це була замальовка про мій візит до стоматолога. 

Які герої ваших книг є вашим відображенням? 

Кажуть, що ми завжди трохи пишемо про себе, тому я є у всіх своїх героїв. Навіть у волохатому Анатолії Степановичу. Чи в стоматологу.

"Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу"

Ольга Пінчук – дитяча письменниця. Співавторка збірки казок «Дивозбірка», чаптер-бука «Клік-Клак геть переляк» та авторка книжки-картинки про маму «Особлива традиція» (видавництво “Парасоля”). Любить, коли книжка – це не лише книжка, а щось іще, тому має у своєму доробку книгу-календар, книгу-конструктор та книгу з майстер-класом. Обожнює міксувати науку з літературою і створювати охудожнений нонфікшн для дітей, а ще наносити Україну та її локації на літературну мапу. Мешкає у Києві.



Чому ви захотіли створити свою першу книжку?

Кілька років тому я шила іграшки. І навіть мала свій бренд. Однією з іграшок був лис. Він настільки зайшов аудиторії, що я написала про нього кілька казок. Згодом знайома запропонувала подати мої роботи до збірки, яку вона укладала. Так з’явилася моя перша книжка.

Загалом я завжди тяжіла до письма, а ще більше до фантазування. Хоча в дитинстві твори на шкільних уроках давалися мені нелегко. Та і свої нафантазовані історії я тоді не записувала. Зате любила блукати в уяві цілими світами і довигадувати те, чого не ставалося у реальності. Часом ця звичка трохи шкодить))

Які саме книжки ви пишете: який жанр, яка їхня особливість?

Я пишу дитячі книги. Маю казки та оповідання. Найбільше мені подобається короткий формат книжок-картинок за дуже потужну кооперацію тексту та ілюстрації. Вважаю цей формат челенджем для себе, бо він завжди про стислість і влучність тексту. Ще мені подобаються чаптер-буки: довші історії з розділами. Тут найбільшим викликом для мене є розкидання гачків, які спонукатимуть читати книжку до кінця.

Майже всі мої видані книжки на сьогодні ‒ це завжди трохи більше, ніж просто книжка. У мене була книга-календар, книга-конструктор, книга з майстер-класом. Певно, це і є їхня особливість.

"Я завжди тяжіла до письма, а ще більше до фантазування"

Ганна Городецька – письменниця, кандидатка філологічних наук, дослідниця українського фольклору. Працює в Національному заповіднику «Софія Київська». Народилася й мешкає у місті Вишневому (Київщина). У творчому доробку Ганни три книжки.

Тетяна Стрижевська –  українська письменниця. Народилася в Одесі. У 2011 році стала лауреаткою конкурсу видавництва “Смолоскип” (друга премія за роман «Ad libitum»). Роман вийшов друком у 2014 році. У 2016 році взяла участь у конкурсі «Напишіть про мене книжку». Повість «Файні тОвсті дівки, йо!» про двох гламурних подруг-киянок, яких відправили на канікули до Карпат, отримала схвальні відгуки журі. Книжка вийшла друком у видавництві “Фонтан казок” у 2017 році. Повість два роки поспіль потрапляла в топ продажів видавництва на «Книжковому Арсеналі». У 2018 р. у видавництві «Легенда» вийшла підліткова повість «Де ESC з моїх халеп?». Книжка здобула перемогу в номінації «Дебют виробництва» в «Топі БараБуки». Тетяна проживає в Києві.

Юрій Даценко – письменник із Хмельницького. Його перший роман має назву «Пастка для різника». Юрій у своїх творах поєднує детективний сюжет з історичним підґрунтям та атмосферою трилера. Також автор популяризує маленькі міста та села України. Письменник переконаний, що захопливі сюжети трапляються й у провінції. 

Як Ви прийшли до письменництва?

Як не дивно, я закінчив українську філологію Львівського національного університету. Я гуманітарій від “і до”, але жодної не було думки свідомо стати письменником. Напевно, це сталося спонтанно з накопиченням в голові маси історій. 

Я дуже багато читаю, читаю з раннього віку і відповідно, десь у років 25-30, напевне, все ж ближче до 40 оця критична маса історій переповнилася і я усвідомив, що хотів би ці історії комусь розповісти. 

І тут стався щасливий випадок?

Саме так. Мені на очі тоді трапилися дуже каверзні кілька слів на заднику вже не пам'ятаю якої книги видавництва КСД. Там було написано “Запрошуємо до співпраці авторів” і я зрозумів, що це вони буквально до мене звертаються і щойно я щось напишу, одразу стану генієм. Але не так сталося, як гадалося. Перший роман полетів у прірву, другий так само, а ось третій роман вистрілив у тому ж таки видавництві КСД.  

Чи відбулися Ви як письменник, як вважаєте?

З того моменту, як вийшла моя третя книжка, я почав вважати себе письменником. До того часу так не думав. Між іншим, після третього роману всі три мої романи продавалися. Тобто, не сталося такої ситуації, що третій роман видався і продається, а про перший вже всі забули. Я розумію, що це цикл, а все-таки зараз успішно продаються всі чотири мої романи й на сьогодні я вже можу так більш-менш обережно казати, що я відбувся як письменник.

"Маю масу цікавих історій, які ще хочу розказати, тому працюємо далі – плани грандіозні"

Галина Буділова — дитячий прозаїк та поетка, журналістка, перекладачка, видавчиня, авторка пісень. Народилася в Києві. Власниця видавництва та креативної агенції "Little Beetle Press". Унаслідок повномасштабної війни Галина та її двоє дітей переїхали з України до Ірландії, де письменниця надалі творить. Є авторкою понад 15 книг.

Який шлях Ви пройшли, щоб стати письменницею? Пригадайте від самого дитинства.

Я переадресувала це запитання мамі, тому що не пам'ятаю, щоб я хотіла бути письменницею в дитинстві. Мама мені сказала, що коли я була в садочку, то хотіла бути вихователькою, а потім в школі я хотіла бути вчителькою. Ну а потім я хотіла бути журналісткою, це сама вже пам'ятаю й моя ця мрія в принципі здійснилася і я працювала журналісткою, займалася піаром. Усе ж таки, напевно, я не так хотіла стати письменницею, як захотіла писати для дітей тоді, коли народився мій старший синочок – от це, напевно, і є ця точка відліку.

Розкрийте свій письменницький портрет: про що любите писати та хто є вашими героями творів.

Я люблю створювати чарівні світи, в мене чимало серій таких книжок. Наприклад, книжечки про біпчиків – це такі маленькі машинки, які ходять до садочка й до лікаря, там є розмальовки й створений навіть мультик за мотивами цих історій. Також є в мене серія книжечок про велетунів – це такі створіння, які проживають в різних країнах і уособлюють собою різні природні явища.

Також я люблю писати дітям про звичайних мам і тат, але привносити в реальність якусь частинку магії. Наприклад, одна з найулюбленіших серій книжок у мене була створена у співпраці з Новою Поштою. Це історії про звичайних мам і тат, які працюють на Новій Пошті, але насправді вони є чарівниками й супергероями, які допомагають Святому Миколаю кожного року доставляти подарунки. Я люблю подавати все в якомусь такому вигляді, коли реальність переплітається з вигадкою й завжди перемагає світло й добро.

"Моє побажання – будь ласка, читайте якомога більше книжок"