Тетяна Стрижевська: «Я прийшла у літературу завдяки літературним конкурсам»

Тетяна Стрижевська –  українська письменниця. Народилася в Одесі. У 2011 році стала лауреаткою конкурсу видавництва “Смолоскип” (друга премія за роман «Ad libitum»). Роман вийшов друком у 2014 році. У 2016 році взяла участь у конкурсі «Напишіть про мене книжку». Повість «Файні тОвсті дівки, йо!» про двох гламурних подруг-киянок, яких відправили на канікули до Карпат, отримала схвальні відгуки журі. Книжка вийшла друком у видавництві “Фонтан казок” у 2017 році. Повість два роки поспіль потрапляла в топ продажів видавництва на «Книжковому Арсеналі». У 2018 р. у видавництві «Легенда» вийшла підліткова повість «Де ESC з моїх халеп?». Книжка здобула перемогу в номінації «Дебют виробництва» в «Топі БараБуки». Тетяна проживає в Києві.

Чим для Вас є письменництво: хобі, сенсом життя, професією, або всіма цими

варіантами?

Всім одразу! Ще з дитинства вигадувала різні історії. У школі писала перші повісті «у стіл». Вступила до Інституту журналістики, бо мала відчуття, що саме там мене навчать створювати класні тексти. І хоча написання статті та роману – то достеменно різні речі, але вміння працювати з інформацією, перевіряти факти – все те, чому навчили мене в ІЖ, – виявилися дуже помічними й в письменстві. Наприклад, коли я у 2018 році працювала над романом «Лінія термінатора», події 2014-2015 років вже встигли призабутися. Щоб бути достовірною, я перечитала кожен випуск газети «День» за ті роки, а ще безліч спогадів, інтерв’ю переселенців. Звісно, «Лінія термінатора» – художній твір, але він міцно спирається на нашу з вами вже історію – початок війни з росією.

"Я одразу сідаю і пишу, а потім уже працюю з цією глибою тексту – перед роботою завжди випиваю філіжанку міцної кави"

Як Ви починаєте свій день, якщо плануєте розпочинати написання твору?

Я давно вже нічого не можу запланувати. Коли народилася донечка, моє життя перестало належати тільки мені. Потім пандемія й довгі карантини, доччина онлайн-школа, війна, переїзди… Мусила навчитися писати не тоді, коли хочеться, а тоді, коли є бодай хвилинка вільного часу. Але все ж маю незмінний магічний ритуал: перед роботою завше випиваю філіжанку міцної кави – тоді тексти пишуться легко.

Якими своїми книжками Ви найбільше пишаєтеся?

Я рада, що написала «Лінію термінатора». Повість перемогла в «Коронації слова. Молода Коронація-2020» (до речі, це була одна з моїх дитячих мрій – отримати коронаційний диплом). Тоді про переселенців мало хто згадував. Мені навіть радили не писати на цю тему, бо, мовляв, «це загуло». Але я була непохитна. На той час не було жодної книжки про переселенців, що написана для підлітків. Я хотіла її написати – і написала. Цей роман став для мене певним чином пророчим. У лютому 22 року я сама стала переселенкою, як Борис Макаров, головний герой «Лінії термінатора», – у 2015-му. Можна сміливо сказати, що я побувала у шкірі свого головного героя. Куди б мене через війну не закидала доля, я собі казала: «Борис зміг. Зможеш і ти». До речі, презентація цього роману була запланована на 25 лютого 2022 року. Ніколи не пробачу ворогам – за смерті, за біль, сльози, руйнацію моєї країни. І за те, що зірвали мою презентацію – теж.

Ще я люблю свою «зимову» повість «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма», бо для мене це був неабиякий виклик – написати для молодшої цільової аудиторії (раніше я здебільшого писала для підлітків та дорослих). Це найкрасивіша моя книжка. «Видавництво Старого Лева» створило вишукане видання з ілюстраціями художниці Ірини Садової. Книжка стане окрасою для бібліотеки. Кажу не на правах реклами. Погортайте – і переконаєтесь самі.

До речі, незабаром у «ВСЛ» вийде ще одна моя новорічна повість для діток – про одного пакісного різдвяного духа. Там добрі чари й добрі пригоди – те, чого нам усім зараз так бракує.

Чим для Вас є натхнення: вигадкою людей чи ні? Де саме черпаєте натхнення?

Натхнення – не вигадка. Воно існує! Кожна моя історія народилася від натхнення нестримного бажання поділитися історією зі світом.

Але є одне «але»: перша чернетка може з’явитися від натхнення, але далі без виснажливої та клопіткої роботи – ніяк! Треба вивіряти факти, перевіряти правопис, багато працювати в тандемі з редактором, вичитувати сто разів текст... Я зумисне розповідаю це, бо мені не раз закидали: «Та хіба писати книжки – то робота? Сів, написав – і готово!». Так можуть говорити тільки ті, хто ніколи не працював із текстами. Щоб рукопис став гарненькою книжкою на поличках книгарень, треба пройти доволі складний шлях багатьом учасникам видавничого процесу – автору, редактору, коректору, художнику, дизайнеру, піарнику тощо.

"Мій сенс життя в тому, щоб розповідати історії та любити свою родину"

Над яким твором Ви зараз працюєте?

Зараз я працюю над дорослим жіночим романом, який почала писати ще до війни. Я написала половину, а тоді, взимку 22 року, зупинилася. Я була у ступорі: не могла ані читати, ані писати. Мені тоді здавалося, що я більше ніколи не зможу творити… Багато хто з моїх колег пережив подібне. Я б точно не змогла почати щось нове, але дописати – то трохи інша річ (бо вже є ідея, персонажі тощо). Ота недоробленість, оті три крапки замість крапки муляли мені. Восени я відкрила обірваний у лютому документ – і продовжила писати. Саме цей роман повернув мене «у стрій». Щоб заінтригувати своїх читачів, скажу, що в романі буде дві часові лінії, дрібка магії та багато мого коханого Києва.

Як Ви пишете: продумуєте все до найменших деталей в чернетці або сідаєте й

відразу пишете?

Думаю, що більшість вчителів сторітелінгу та письменницької майстерності мене насварили б, але скажу відверто: я ненавиджу плани та детальні розробки розділів у чернетці. Уся моя історія – в моїй голові. Я одразу сідаю і пишу, а потім уже працюю з цією глибою тексту. У цього підходу є перевага – немає жодних письменницьких блоків і страху «білого аркуша», ти розповідаєш історію собі. Але є й недоліки: потім треба багато редагувати, щоб ця історія стала читабельною для інших. Наприклад, майже путівник столицею України «Химерний Київ» я написала на «одному подиху» за два тижні, а потім вдвічі довше вивіряла фактаж.

Які дитячі й дорослі книжки, на Вашу думку, вплинули на формування Вашої

особистості найбільше?

Батьки завжди читали нам з братом перед сном. Цю традицію я ревно продовжую – ввечері завжди читаю своїй донечці. По-хорошому заздрю їй – у неї стільки яскравих цікавих книжок з персонажами, в яких вона може впізнати себе! Я зростала на класиці, часто-густо з чорно-білими ілюстраціями – «Пригоди Цибуліно», «Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми», «Пеппі Довгапанчоха». Вплинули на мене все ж не дитячі, а дорослі книжки. Коли я навчалася в Інституті журналістики, у нас був потужний курс як світової, так і української літератури. «Хвилі» Вірджинії Вульф, «Тропік Рака» Генрі Міллера, «Сліпота» Сарамаго, «Буремний перевал» Емілі Бронте. Пам’ятаю, як мене ошелешили два твори українських письменників – «Місто» Підмогильного та «Дівчина з ведмедиком» Домонтовича (ого, українська література буває й такою, а не тільки тужливою, як зі шкільного підручника!). Тоді ж я закохалася в магічний реалізм – перечитала всі книжки Габріеля Гарсіа Маркеса, Лаури Есківель, Джоан Гарріс, Ісабель Альєнде.

Який найважливіший подарунок Ви отримували за своє життя?

Саме життя. Зараз це розумію напрочуд чітко.

Яким є сенс Вашого життя, розкажіть, будь ласка.

Розповідати історії та любити свою родину.

Якби сьогодні Ви могли виконати три побажання для людства, щоб Ви загадали?

Можна я на цьому питанні перестану бути чемною письменницею й відповім руба? Щоб не було рашки і хворих на голову диктаторів із манією величі. Щоб винні за цю війну були засуджені у Гаазі. Щоб Україна перемогла і процвітала. Інших глобальних бажань від 24 лютого 2022 року не маю.

Дайте, будь ласка, пораду авторам-початківцям. Як зробити, щоб Ваша книжка

була цікавою для читачів?

Щоб книжка була цікавою, має бути зібраний цілий пазл із безлічі компонентів – непересічного персонажа, динамічного сюжету, наявності антагоніста, дотримання законів жанру, в якому працюєте тощо.

Відкрию секрет: письменницьку майстерність можна вдосконалити. Існує безліч книг, курсів, де вам розкажуть про композицію, арку персонажа, написання діалогів тощо. Однак ніхто вас не навчить «вашого стилю». Його мусите виробити самі. Для цього треба насамперед багато читати й писати. Іншого способу просто не існує.

Мене також часто запитують, як автору-початківцю надрукувати свій твір. Раджу підписатися на сторінки видавництв. Слідкувати, чи є в них актуальні конкурси – і подаватися. Майстерно написані роботи завжди помічають. Кажу як людина, яка в літературу прийшла завдяки літературним конкурсам. Мій перший роман «Ad libitum» – переможець конкурсу видавництва «Смолоскип», потім були «Файні товсті дівки, йо!» (переможець конкурсу дитячого видавництва «Фонтан казок»), потім дві повісті перемоги в конкурсі видавництва «Наш формат» (теж готуються до друку, щоправда, в інших видавництвах). Варто згадати й «Коронацію слова». Звісно, перемога не означає одразу контракт із видавцем (хоча буває й так!). Але відзнака цього конкурсу відчиняє двері до багатьох видавництв. Щиро раджу спробувати! Моя повість «Лінія термінатора» (рукопис називався «Борись, Борисе! Щоденник переселенця») стала лауреатом «Молодіжної Коронації-2020», а потім її надрукувало видавництво моєї мрії – «Видавництво Старого Лева». Кажуть, що удача любить сміливих. На мою думку, вона любить працьовитих і наполегливих. Хто хоче легкого шляху – йому точно не в літературу.

 Текст Богдан Красавцев