Валерій Пузік – український письменник, художник та режисер. Автор книг «З любов'ю — тато», «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж». Народився в селі Теліжинці на Хмельниччині.   

Як Ви стали на письменницький шлях?

Завжди хотів розповідати історії. З часом став записувати їх. На початках, ще коли навчався в школі, це були дуже короткі прозові тексти та вірші. Безліч зошитів та блокнотів у клітинку, більшість з яких я носив постійно з собою. Тож писав постійно, правда, мало кому показував ту писанину.

Наразі улюблена форма – оповідання, адже у ньому, на мою думку, найбільше поле для експериментів. Зараз пишу переважно есеї про російсько-українську війну.

Ще нарешті дописав повість для дітей, яку почав ще до повномасштабного вторгнення. Має назву "Чорні футболки. У пошуках Легенди Чорнослива". Це фентезі. Історія вийшла дивною, де ламаються звичні закони драматургії й в сюжеті немає остаточної відповіді: що, власне, сталося. Лише натяки. Головні герої – діти, які шукають таємничого чоловіка, що полює на нечисту силу. “У пошуках Легенди Чорнослива” – це перша книга циклу.

Мені подобаються дивні історії.

"Історії моїх творів часто перетинаються з моїм реальним життям", під час презентації книги «Наші котики. Бліндаж» в Одесі

Юліта Ран – українська дитяча письменниця, драматургиня, сценаристка, театральна режисерка, кураторка мистецьких проєктів. Народилася в Харкові. Є авторкою понад 30 книг для дітей.

Як Ви прийшли до письменництва? 

Я з дитинства вигадувала якісь фантастичні історії, потім грала в них з друзями у дворі. У школі писала сценарії свят, сама їх і ставила, потім писала вірші, їх публікували в різних збірках. Після школи пішла працювати в друковані ЗМІ, згодом на ТБ, а коли навчалася на театральному факультеті, писала інсценівки, одним словом, так чи інакше працювала зі словом завжди. Це було просто питання часу – коли я стану займатися літературою професійно.  

Які дитячі книги вплинули на Вас? 

Я обожнювала сам процес читання. Особливо старовинні книжки, «дореволюційні» – в бібліотеці моїх батьків було кілька таких. Вони мене просто зачаровували. З того моменту, як мене навчили читати – з 4 років – я не розставалася з книжками. І, звісно, в різні періоди мала різні улюблені книги. З того, що дійсно вплинуло, це передусім міфи народів світу, різноманітні казки, теж різних народів, які лише можна собі уявити. Британська література: Джеймс Баррі, Памела Треверс, Александр Мілн, трохи пізніше – Чарльз Діккенс, Вільям Шекспір, Джон Толкін. Перечитала всього Жюля Верна, Конан Дойля, Агату Крісті, Джейн Остін, Фенімора Купера, Марка Твена. З нашого: Володимир Рутківський, Всеволод Нестайко, Леся Українка. Понад усе я захоплювалася літературою казковою, містичною, фантастичною та фентезі, а ще – історіями про піратські пригоди, далекі мандри, а також книжками про індіанців та ковбоїв.  

Які дорослі книги найбільше вплинули на Вас? 

П’єси Шекспіра, трилогія Толкіна, цикли книг Анджея Сапковського «Відьмак» і «Гуситська трилогія», Маріо Пьюзо «Хрещений батько», Маркес «Сто років самотності», «Енеїда» Котляревського, «Нація. Одкровіння» та «Солодка Даруся» Марії Матіос, вірші Жадана, романи Ремарка, Фейхтвангера, Остін, тексти Івана Франка. З нехудожнього: передусім «Та, що біжить з вовками» Клариси Пінколи Естес, а також стоси іншої літератури з історії, історії мистецтва, релігієзнавства, міфології та філософії, які я прочитала в юності.

"Я з дитинства вигадувала якісь фантастичні історії, потім грала в них з друзями у дворі"

Таїсія Наконечна – засновниця та головна редакторка видавництва «Парасоля». Таїсія також письменниця, перекладачка, редакторка та менеджерка культури. 

Таїсія є авторкою поетичних збірок «Безріччя» (2003), «Солов’ї з Шаоліня» (2017), «Безріччя 2.0» (2018) та збірки короткої прози «Життя під парасолею» (2018). Перекладачка збірки поезій бельгійського автора Алена Ванклостера «Прісний сир з полином» (2021), що присвячена Чорнобильській трагедії.

Видавництво «Парасоля» засноване у 2021 році. 

Чому Ви захотіли створити видавництво? Що надихнуло Вас на це?

Я кілька років думала про власне видавництво, але це було щось таке, що я завжди відкладала на «коли я виросту». В якийсь прекрасний момент я зрозуміла, що, мабуть, уже виросла достатньо, а якщо відкладати цю ідею на потім, то можна її так ніколи й не реалізувати. До остаточного прийняття рішення також підштовхнула пандемія і перехід в онлайн. Я зрозуміла, що можна спробувати це все робити на відстані. Оскільки я постійно проживаю за кордоном, цей фактор став вирішальним.

Чи відчуваєте Ви, що у Ваших руках — надзвичайний інструмент культурного впливу? Якщо так, то яка мета стоїть перед видавництвом?

Я відчуваю, що те, що ми робимо – важливе. Особливо, коли до нас надходять замовлення з прифронтових міст, куди батьки дітям замовляють наші книги. Та й узагалі, книжка – це інструмент, різець, якщо хочете, яким викарбовується особистість людини, особливо це працює з дітьми. Я впевнена, діти, з якими батьки читають книжки, читають багато книжок, читають в задоволення, такі діти точно виростуть щасливими людьми. Що ж до дорослих, то є дослідження, що демонструють пряму кореляцію між тим, як багато людина читає та її фінансовим достатком. Тож, гадаю, є над чим замислитись.

"Усі наші книжки отримують позитивні відгуки від читачів"

Дарина Важинська – головна редакторка видавництва #книголав. 

Видавництво #книголав спеціалізується на сучасній літературі. Працює в дитячому, художньому та нонфікшн напрямках. Крім того, #книголав здійснює переклади світових бестселерів та співпрацює з популярними українськими авторами. Видавництво зареєстровано в Києві.

Якими Вашими книжками Ви пишаєтеся?

Пишаємось усіма нашими книжками! Ми ретельно підходимо до складання редакційного плану, щоб кожна книжка була приводом нашої гордості та радістю для читачів. 

З якими авторами Ви співпрацюєте?

З українськими та закордонними. Нашими українськими авторами є Дмитро Кулеба, Ірена Карпа, Таня Стус, Олександр Авраменко, Євген Клопотенко та багато інших чудових співвітчизників. Зокрема, недавно вийшли поетичні збірки «Книга Love» та «Книга Love 2.0. Любов і війна», які містять твори понад 50 українських поетів різних років. 

З іноземних авторів варто назвати Фредріка Бакмана, Едіт Еґер, Гізер Морріс, Вікторію Шваб. 

"Рукописи нам надсилають весь час і ми стараємося всі розглядати"

Катерина Єгорушкіна – письменниця, тренерка з розвитку креативності, спікерка TED, членкиня міжнародної письменницької організації PEN. За освітою філологиня та психологиня. Народилася у Броварах на Київщині. Авторка вісімнадцяти книжок, які здобули національні відзнаки («Книга року BBC», «ТОП БараБуки» та інші) й побачили світ у чотирьох країнах.

Як Ви прийшли до письменництва? Що Вас захопило у написанні творів? 

Я була мрійливою і спостережливою дитиною. Мене захоплювала природа і людські історії, я регулярно обіймалася з деревами й запам’ятовувала сни. У сім років написала свій перший вірш і відчула величезну втіху (як зараз пам’ятаю це відчуття!). Зрозуміла, що писати — це моє. Коли відчуваєш або уявляєш щось, а потім за допомогою слів робиш це видимим для інших — схоже на магію, чи не так? Напевно, для мене це був і є найкращий спосіб самопізнання, а також дослідження світів інших людей, природи, історії, культури.

Які книжки Вам читали в дитинстві? 

Перед сном мені, братові й сестрі батьки зазвичай читали збірники казок: народів світу, Скандинавії, а також, звісно, українські. З-поміж авторських були казки братів Грим, Андерсена й історії Туве Янсон про мумі-тролів. Але останніх взагалі не пам‘ятаю (можливо, під них я надто швидко засинала?:-)

Яких українських та закордонних авторів Ви нещодавно читали? 

Якщо говорити про літературу для дорослих, то дуже сподобалася нещодавно прочитана «Шафа» польської письменниці Ольги Токарчук. Це збірка короткої поетичної прози. Оскільки я сама прийшла у прозу з поезії, то дуже люблю такі речі. З підліткової найулюбленіша письменниця Анджела Нанетті: красива й неймовірно глибока. З-поміж українських авторів подобається як пише Тарас Прохасько, але з його персонажами мені хочеться дуже довго і багато сперечатися або й взагалі відправити на лікування до психотерапевтів і наркологів:-) З легкого читання цікавими вважаю книжки Євгенії Кузнєцової. У них багато побутового гумору й життєвої енергії.

"Мене рятує здатність мріяти й таким чином прокладати місток у майбутнє", на зустрічі з читайликами Вишгорода

Олександр Красовицький – генеральний директор та власник видавництва “Фоліо”. Автор кількох книжок, зокрема, “12 розмов про Грузію”, “Інтелектуальний спротив триває” та серії історичних книжок про Україну. Народився та проживає у Харкові. 

Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, чому Ви захотіли стати саме видавцем? Що тоді Вас так захопило у цій справі? 

Це було відносно випадкове рішення. Я працював на кафедрі хімфаку під час навчання й поїхав у відрядження до Москви. Там побачив книжки одного з найперших приватних видавництв у СРСР і тоді створив книготорговельну фірму, щоб продавати ці книжки й отримувати гроші для купівлі книжок для себе. Відтак було закінчення навчання, розпад Радянського Союзу й бажання продавати книги, які видаватиме моє власне видавництво — це був 1991 рік. 

На Вашій сторінці у Facebook написано: що більше книг, то менше в'язниць. Якби українська нація багато читала, то чи справді злочинів стало б менше: Ви саме такий зміст закладали? 

Так, найменший відсоток бібліотек станом на 1991 рік в Україні був саме на Донбасі. Водночас найменша кількість українських книжок в бібліотеках станом на 2014 рік була на Донбасі та в Криму. 

Отож, читання створює націю так само як навчання, ЗМІ та війна.

"Читання створює націю так само як навчання, ЗМІ та війна"

Андрій Кокотюха — сучасний український письменник. Пише романи, повісті та сценарії. Тривалий час працював журналістом. Народився і проживає у Ніжині. 

З ким би з українських письменників усіх часів Ви б хотіли поспілкуватися? 

Майстри слова спілкуються з читачами через свої твори. Тому в житті вони часто не відповідають уявленням читачів і розчаровують. Мені поки що достатньо епізодичного спілкування з тими, хто нині живий. Хіба що побачити наживо улюбленого Миколу Гоголя – він український письменник і його вплив на мене беззаперечний. 

"Я пишаюся кожною виданою книгою" (Фото Ярослава Станчака)

Ігор Степурін – директор видавництва “Саміт-Книга”, голова Благодійного фонду «Бібліотечна країна», член правління Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

В якому стані зараз видавничий ринок України?

У 2022 році наклади книжок зменшилися більш ніж на третину. Такі дані Книжкової палати та Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Так, це значуще падіння. Воно пов'язане, по-перше, з повномасштабною війною, а по-друге – з вартістю паперу. Папір торік сильно подорожчав – до того ж в Україні навесні виник брак паперу через відсутність його постачання – і в друкарнях тоді стався колапс. З фінансової токи зору галузь пережила велике потрясіння:  крім того, у 2022-му не відбулося жодної закупівлі книжок у видавництв державним коштом через очевидні причини.

“Станом на сьогодні в Україні працюють близько 450-500 видавництв”

Сьогодні ми хочемо познайомити вас із літературною редакторкою Олександрою Чорноморець. Олександра відредагувала чимало книжок у видавництві «Фабула».

Можете пригадати, яка була ваша перша книжка, яку ви відредагували?

«Малхут» Остапа Українця. А от другу не пам’ятаю :) Взагалі перша книжка — це як перший поцілунок, запам’ятовується надовго. Прикметно, що «Малхут» — це і мій, і Остапів дебют у «Фабулі». Я редагувала й інші його романи: «Канцелярію хрестових походів» і «Дискордію». Незмінно отримую задоволення від роботи з творами Остапа. Ми змінюємось, зростаємо професійно, а тому новий роман — нові виклики, нові враження, новий досвід.