Настя Мельниченко – українська дитяча письменниця та правозахисниця. Є авторкою понад 10 книг. Активістка у сфері інклюзії та протидії булінгу. Народилася у Києві. Зараз проживає у США.

Як у вас виникла ідея написати першу книжку?

Ідея написати першу книжку в мене була виникла дуже давно. Я з 7 років намагаюся писати й моя найперша книжка була про півника Цяпкіна. Тато тоді познайомився з кимось, у кого був інкубатор – в нас було якесь яйце і ми його віднесли до інкубатора й з нього вилупилося курча – зозулястий півник. І це курча мало особливий зв'язок зі мною. Ми з ним класно проводили час і я про нього почала писати книжку. І десь є ця книжка, що написана в семирічному віці в зошиті, з ілюстраціями. Якщо ми говоримо про першу книгу, яка була видана, то після акції #ЯНеБоюсьСказати мені хотілося якось все це оформити в один продукт, щоб все це було недаремно. І я написала на основі того книжку для дітей про сексуальне насильство.

Що надихає вас писати? 

Писати надихає мене життя. Воно дарує нескінченний потік вражень. У мене є такий нотатник, куди я заношу ті речі, які мене вражають і потім ці речі з'являються в книжках. 

Якими своїми книжками ви пишаєтеся нині? 

Я пишаюся всіма своїми книжками, особливо художніми. Тому що художні зазвичай дають змогу створити унікальний світ та розкрити образ персонажа. А нон-фікшн – це як журналістика, де ти викладаєш грамотно те, про що ти знаєш. Водночас художня література – це реально акт творення. Моїми улюбленими книжками серед тих, які були видані – “Мій дім війна” – це остання моя книжка, яка була видана 2023 року. Я написала її до повномасштабної війни, але там ідеться про події 2014-2015 років. І “Северин на купі” як третя книжка трилогії про дітей, трьох друзів. І ось ця третя книжка мені дуже подобається за сюжетом і тим, як виросли персонажі. Але, на жаль, ця книжка пройшла повз увагу читачів, бо не була розкручена належним чином.

Про що ви ніколи точно не написали б книгу? 

Я б точно не написала книгу на замовлення якихось політиків. Тобто, якщо мені неприємна людина або якщо не захоплює як особистість і просто за це платить гроші, то ні. Інших заборонених тем для мене немає. Тему можна знайти будь-яку, про що можна говорити й потім дібрати слова саме для свого читача. 

Про що вам найбільше подобається писати? 

Найбільше мені подобається писати про красу світу та красу людей. Про якісь рішення, які уможливлюють маленькі дива. В людях багато краси, про яку ми забуваємо за своїми повсякденними болями та образами й про це класно говорити в книжках. 

В яких містах світу живе ваша творча муза? Де найкраще пишеться? 

Моя творча муза живе в будь-якому місті, де мені хтось дає гроші, готує їсти й де немає моїх дітей. Якщо з мене зняти побут, я починаю дуже продуктивно писати. Найкраще мені писалося, я пам'ятаю, коли поїхала в літературну резиденцію до Латвії й тоді зрозуміла, що це таке. Там давали стипендію, на яку я купляла їжу. Там було місце, де можна було працювати. Там було поруч море і я дуже продуктивно тоді працювала. Впевнена, що такі формати творчих резиденцій дуже класні, тому що це справді дозволяє вирвати письменників з лап побуту й зробити їх дуже продуктивними.

Над якою книжкою ви зараз працюєте? 

Зараз я працюю над книжкою – це четверта книга з циклу про Хрулі. Вона буде про те, як діти (попередня була про ковідні часи, але персонажі ростуть і дорослішають) – а їх троє друзів і починається повномасштабне вторгнення й частина дітей їде за кордон (двоє персонажів), а одна людина (третій персонаж) починає жити як переселенка у селі на Західній Україні й кожен із цих людей стикається з певними викликами й вони починають під дією російської пропаганди одне одного ненавидіти, але зрештою вони знаходять шлях до порозуміння.

“Нехай книжки завжди для вас будуть джерелом натхнення й поштовху, а також віри в себе та віри у світ”

Якими якостями має володіти хороший автор? 

Треба розділити дитячих та дорослих авторів. Я можу говорити за дитячих авторів, бо я дорослу літературу ще не писала, бо не вважаю себе достатньо компетентною, розумною, щоб щось донести до дорослих. А от хороший дитячий автор повинен уміти донести свої думки до дітей зрозумілою їм мовою без нав'язування своєї позиції згори. І мені здається, що цим часто грішить дитяча література (принаймні серед тої, яку я читала) – це ось таке намагання моралізаторства, щоб нав'язати якусь думку й показати як треба і не треба. Діти розумні й вони самі можуть зробити висновки, а ми просто повинні підсвітити їм ті ситуації, які підштовхнуть їх до цього висновку. 

Якби ви могли мати одну суперособливість, щоб це було? Невидимість, швидкий рух, бачити у темряві, ваш варіант...?)) 

Я б хотіла бути здатною працювати продуктивно навіть якщо день мій надалі переривається іншими справами. Бо, як ви знаєте, заробляти на письменництві нереально й всі письменники, крім найвищих ешелонів та зірок – вони ще десь працюють. І в мене така особливість, що коли я десь працюю, то скажімо так: якщо цього дня є ще якась подія, яка не пов'язана з письменництвом, або робоча чи особиста подія, то я вже не можу писати так, якби це був повністю вільний день. Тобто, воліла б не відволікатися, адже мені потрібні дуже особливі умови, щоб писати. І хотіла б, звісно, бути невтомною. 

Щоб ви побажали читачам мережі Книголенд? 

Читачам я б побажала: попри те, в який час ми живемо, знаходити свою відраду й своє щастя в книжках і літературі й надихатися ними й знаходити в них сили. Це можливо. Дуже багато гарних книжок написано і є з чого вибирати. Нехай книжки завжди для вас будуть джерелом натхнення й поштовху, а також віри в себе та віри у світ. 

Де ви плануєте відзначити 2024 рік?

Якихось особливих планів на святкування 2024 року я не маю, тому що перебуваю в біженському положенні й особливо не маю змоги щось таке обирати, а так я буду святкувати вдома з родиною, з двома дітьми, трьома собаками й все буде доволі скромно як і минулого року в штаті Пенсильванія у США, де я зараз тимчасово мешкаю.

Текст Богдан Красавцев