05.11.2024

«Хеві-метал» Фоззі: Йов на мінімалках

     Фоззі. Хеві-метал. Львів: ВСЛ, 2024. 520 с.

     Біблійний сюжет про страждання Йова: жив собі праведник, Бог вирішив перевірити, наскільки Йов йому відданий і почав руйнувати його життя. Маржину викрали, наймитів перебили розбійники, вихор із пустелі зруйнував дім, загинули діти, сам Йов захворів на проказу. Але за все дякував Йов милосердному Богові. Тоді Господь повернув чоловіку здоров’я, подарував вдвічі більше худоби, в нього народили інші  семеро синів. Сюжет про Йова — один із найзатребуваніших в художній літературі ХХ-ХХІ століття.

         Живе людина, аж раптом її життя котиться під гору, людина втрачає одне за одним те, що її тримає на землі, у неї забивають раз за разом найважливіше. А далі залишається відкрите питання, з яким працює кожен із письменників по-своєму. Людина в ситуації Йова — кому і за що вона дякуватиме?

     Працює з цим сюжетом і сучукрліт (при чому дуже-дуже часто). І от черговий підхід до Йова на рідних нивах, прошу.

     У Вані з останнього на сьогодні роману Фоззі «Хеві-Метал» все не слава богу. Не вкрасти, не сховати, не сфоткати, не запостити.

     Назва роману апелює до анекдоту, який в цій книжці кілька разів згадають, дуже вже показова для  Іванкової історії ця байка, варто її повність тут відтворити: «Вокаліст блекмєтал-группи пріходіт на сту­дію. Ідєт в мікрофонку і говоріт: “Пішитє”. Ну, і говоріт торжествєнно: “Я всєгда любіл хєві-мєтал. Хєві-мєтал — ето моя жізнь. Я с дєтства слушал только хєві-мєтал, я іграл только хєві-мєтал. І наш альбом будєт самим успєшним альбомом хєві-мєтала в історії. Я знаю, как ето сдєлать. Достаєт ствол і — бах сєбє в голову. А тут, в студії, звукач і гово­ріт: Можем пісать… Ти понял — можем пісать!». (Уявлення про передачу живої мови в романі ви ж уже склали, правда? Доречний суржик — таки стабільно-сильний бік прози Олександра Сидоренка).

     Іван Майборода не так давно переміг в пісенному конкурсі «Голос країни», ще й пожартував, що до золотого голосу йому іще дорости, він поки що Бронзовий Голос. Прізвисько закріпилося. Але його личко рік світилося на всіх блакитних екранах. Співав у фіналі «Ніч яка місячна» і «Я свободєн», зваблював дівчат довгим волоссям ala 80-і і нереалізованими мріями провінціала. А там переможний тур, жінки і випивка, і дурні гроші, яких в очі раніше не бачив хлопчик-безбатченко, і перший продюсер, і перші власні пісні (поганючі), і перші кліпи (провальні). Ваня переїхав на Червоний Хутір, одну з околиць Києва, уже після перемоги в конкурсі. Орендує однокімнатну квартиру в панельці, населеній старенькими і маргіналами. Накопичує борги. Вдома залишилася дружина з маленьким сином, шлюб відраховує свої останні години, син батька боїться, дружина ним відверто нудиться. Ваня за кожної нагоди прослизає то на ТБ, то на радіо (це його продюсер Гена старається), марить тим, що напише хіт. І знову позичає грошей.

     В один момент життя розвиднюється: починає нібито заходити якщо не на білу, то бодай на сіру полосу.

     Запропонували знятися в шоу, яке реалізує мріє, мовляв, Ваня завжди хотів бути слідчим, то він на день працюватиме з операми і розслідувати справжнє убивство — раз. Продюсер запропонував зліпити для публіку Вані стосунки із поп-зіркою Лапою, привернути увагу преси, Ваня від ідеї не в захваті, але дружину уже попередив, що буде їй про чужі очі зраджувати, чого не зробиш заради згадки в медіа — два. Сестра загиблого юнака, смерть якого Ваня буцімто розслідував в ТБ-шоу, виявилася його затятою фанаткою, Ванєчці це страх як полестило, він майже закохався, принаймні самооцінку собі попестив — три. Прийшла пісня, якась проста і щира, геніальна пісня, стопудовий хіт — чотирив.

     Всі варіанти, конечно, — чергові глухі кути і нові неприємності. Роботи нема. Пісня гівно, та й те вкрали. Поп-зірка завернула жирну пропозицію. Продюсер звільнився. Машину спалили. Жінка хоче розлучення. Син має його за інопланетянина. Єдина фанатка зненавиділа. Собака помер. Кіт в кросівки насіяв. Стрижка невдала. Штани закороткі. Подарунка синові на Миколая не купив.

     Але починалося нібито й незле.        

     Ваня стрибає від однієї неприємності до іншої. Жаліти його не випадає, але жалості цей герой і не потребує. Це як жаліти хитрого койота в мультику про дорожнього бігуна: койот хоче спіймати пташку і ловить облизня, Ваня хоче бути зіркою і ловить звізду — все чесно. Все, що з Ванею трапляється — чиста і навіть вигадлива буфонада, а буфонада працює, коли герою дуже-дуже-дуже боляче, ми спроможні цей біль побачити, але він нас смішить. У самий героїчний момент своєї біографії Ваня затримує злочинця. Він біжить за злодієм, дорогою втрачає взуття і одяг, засапується, смердить (вчорашнім бухлом і немитим тілом) і нарешті хапає і зупиняє злочинця… укусивши його за спину. І це, повторюся, героїчно-епічний момент. Ні, співчувати не вийде. Нареготатися — так, досхочу.

     З історії стражденного Йова можна зробити кумедний фарсовий мультик. Фоззі його і зробив. Не самий очевидний і точно не нудний варіант. У післяслові він розказує, що «Хеві-метал» планувся спочатку не як роман, а як серіал. Можливо, це дало взнаки. Всі сюжетні ходи гротескні, всі персонажі шаблонні. Сусід — алкаш. Сусідка — кошатниця. Автослюсар — рокер. Дружбани — торчки. Басист — ідіот. Барабанщик — алкаш. Продюсер — бандюк. Співачка — шльондра. Дідусь — ветеран. Депутат — корупціонер. І так далі.

     Тут все занадто, все понад міру. Але з буфонадою, яка наростає і підвищує градус після кожної втрати Вані, резонує один момент. Тобто два моменти. Один із них — в післяслові: Фоззі розказує, що завершив текст буквально напередодні повномасштабного вторгнення, цей роман – така собі звістка з часів до великої війни, про яку навіть сам автор на часі був забувся. Другий момент – уже в самому тексті. Ваня курить план — віддано і на халяву (а накурившись, пише геніальні пісні), але уже давно не п’є. В зав’язці співак давно, з того часу як після перемоги на конкурсі в межах чергової піар-акції виступав перед бійцями на сході. Добре заспівав, щиро. Бухнув із хлопцями. Почувався безстрашним героєм. А як повернувся у Київ і проспався, то дізнався, що військовий, з яким здружився в той день, загинув. Тому Ваня зав’язав із бухлом. Логіка вчинку? Вона відсутня. Але дуже показова для цього героя. Коїться щось страшне, щось несправедливе, триматися осторонь — значить, бути частиною цієї страшної несправедливості, а що конкретно робити, яка має бути протидія — неясно. Тому Ваня робить хоч щось. Кидає пити. Пише погані пісні. І тим вспокоюється. «Вона працює» (с). Персонаж складається в цілому малоприємний і малопомітний, але й по-людські зрозумілий.     

     Кому ж подякує цей Йов і тим залужить бути спасенним? А подякує у фіналі Ваня мужичку, який його на дурняк підкинув із родиною до рідного містечка. От і відповідь на відкрите питання: кому тутешній Йов буде вдячним за випробування віри? Першій-ліпшій людини, котра спроможеться на якусь реальну, намацальну, вчасну і тиху допомогу. Не така вже й погана мораль викристалізовується із напрочуд дивацьких стрибків хитрого койота.

     Та було б лише з Ванею, а то щось із цією книжкою негаразд. Як би так сказати? В цій книжці три романи додані до основного четвертого – ніби друзі зайшли одного дня на водний і залишилися жити навіки в твоїй однушці на Червоному Хуторі. Ваня і його митарства в шоу-бізнесі — основний роман. Але: Ваня і його дружина, які зупинилися в точці, коли треба або розходитися, або якось змирятися і жити разом, обидва явно зраджували, обидва уже не пам’ятають, як любилися, дуже ранній шлюб і важка дитина збіглися з кризою тридцяти років — бонусний роман номер один. Юнак викинувся з верхнього поверху, залишив діда і молодшу сестру, служив  страхівником і був активістом, що виступав проти забудови Києві, а тепер його родина претендує на страховку, яку ніхто їм віддавати не хоче; справа, яку розслідує Ваня в тб-шоу — додатковий роман номер два. На Червоному хуторі об’явися маніяк-ґвалтівник, який убиває жінок, весь район переляканий — роман номер три про всяк випадок. Кілька сюжетів треба було вольовим рішенням виставити за двері і провітрити квартиру. А так? Ну книжка має понад п’ятсот сторінок, можна буде довго-довго читати — буде чим зайняті безкінечні осінні вечори.    

      Що в підсумку? Рано чи пізно Фоззі мав написати невдалу книжку, це мусило статися, адже планку, яку від початку завдавала його доросла проза, важко утримувати. Ок, це сталося. Перегорнули останню сторінку «Хеві-метал», змирилися з його існуванням, подякували за випробування  читацького терпіння і чекаємо наступного роману Фоззі. Фанатам його прози все ж рано розчаровуватися.

Ганна Улюра

-15%
new
Хеві-метал
400 грн
340 грн