Влад (Самурай) Єщенко — військовий сапер, ветеран війни, засновник благодійного фонду «Побачимо перемогу». Після поранення Влад втратив зір і нині також має порушення слуху. Сьогодні він активно займається просвітницькою діяльністю, говорить про безбар’єрність, коректну комунікацію та інклюзію — не з позиції теорії, а з власного досвіду.

У цьому інтерв’ю для блогу КнигоЛенд ми поговорили про роль книг у його житті, аудіокнижки та подкасти, доступність сервісів і про те, що насправді означає повага в щоденних дрібницях.

 

— Яку роль книги або історії відігравали у вашому житті раніше і відіграють зараз?

Раніше книга для мене була суто набором необхідних знань. Читати для задоволення бажання не було — це був радше інструмент, ніж щось емоційне.

Після втрати зору будь-яка книга стала для мене значно цікавішою та яскравішою, ніж фільм, який я можу лише прослуховувати з тифлокоментарями. Саме тоді я навчився любити книгу як витвір мистецтва — через уяву, емоції, глибину історії.

 

— Чи слухаєте ви аудіокнижки або подкасти? Що для вас у них зручно, а що — ні?

Так, і подкасти, і аудіокнижки для мене дуже зручні та цікаві. Особливо тоді, коли ти до кінця розібрався, як користуватися доступними інструментами для незрячих — VoiceOver та іншими програмами зчитування з екрана.

Коли контент адаптований коректно, він відкриває величезні можливості. Тут важлива не складність технологій, а бажання зробити продукт доступним.

— Які прості кроки бізнеси можуть зробити вже зараз, щоб бути більш інклюзивними?

Почати з підвищення обізнаності персоналу у питаннях коректної комунікації з різними групами населення. Це базовий, але дуже важливий крок.

І, як мінімум, створювати прості та доступні сайти й додатки, щоб ми могли користуватися ними через програми для незрячих. Інклюзія часто починається не з великих бюджетів, а з правильних рішень.

 

— Що для вас означає повага у щоденних дрібницях?

Повага — це коли намір допомогти не відбирає мою самостійність і не порушує мого особистого простору.
Коли людина не вирішує за мене, а запитує. Коли допомога — це опція, а не нав’язування.

 

— Яку зміну у суспільстві ви хотіли б побачити в найближчі роки?

Хотілося б, щоб люди з дитинства мали базові «налаштування» в голові й автоматично аналізували простір навколо.

Коли вільне паркомісце для особи з інвалідністю — це норма суспільства, а не щаслива випадковість.
Коли слово тростина сприймається як елемент ідентифікації людини з інвалідністю, а не як ярлик чи образливе означення.
Коли дитина на вулиці бачить людину на протезі або в кріслі колісному й знає правила коректної поведінки, не акцентуючи увагу на відмінностях.

— Дякуємо вам за відповіді! 

Також нещодавно у КнигоЛенді в Києві (вул. Жилянська 5/60) відбулася подія за участі Влада (Самурая) Єщенка. Під час зустрічі говорили про коректну комунікацію з людьми з інвалідністю, ветеранами та людьми з повною або частковою втратою зору.

Для нас це був важливий і чесний діалог — про повагу, усвідомленість і відповідальність у щоденних дрібницях.