Наталія Васильєва, видавництво «Відкриття»: Українці уважніше обирають книжки до прочитання, а напис “бестселер The New York Times” вже не працює
Наталія Васильєва – засновниця видавництва “Відкриття”, письменниця, літературна редакторка, книжкова дизайнерка. Мешкає у Харкові.
Чому ви вирішили заснувати видавництво? Що вас до цього підштовхнуло?
Мабуть, варто почати з того, що я книжкова людина і маю кілька професій. З одного боку я дизайнерка-верстальниця, з другого боку я літературна редакторка, з третього боку – я менеджерка книгознавчої діяльності й до того ж працювала в бібліотеці, тож я знаю книгу з кількох сторін. Певний період я поєднувала ці професії в одній собі, а потім зрозуміла, що не можу так далі, бо вигораю й врешті об'єднала всі ці професії й стала видавчинею. Це відбулося у лютому 2021 року.
Яким виявився для вашого видавництва 2022-ий?
2022-ий рік був для нас складним. Це був другий рік існування нашого видавництва. До того, у 2021 році, наші продажі дуже залежали від загрози вторгнення РФ і від піків захворюваності на коронавірус. У 2022-ий рік ми зайшли зі сподіваннями, як виявилося марними, що таки вторгнення не буде. Втім, вторгнення сталося. Вся команда видавництва – харків'янки й ми всі покинули місто у перший місяць і поновили свою роботу вже згодом в Івано-Франківську. Коли ми відновили роботу видавництва з нуля й в нас не було грошей, то ми отримали грант і видали “Лотову жінку”, а за нею й наші подальші книжки. Але окрім викликів, які ми отримали через вторгнення, ми стикнулися з неймовірною підтримкою наших читачів, авторів і навіть типографії й все це в підсумку дало нам можливість бути там, де ми зараз є. Тому рік був дуже складним і таким, що дуже надихає. Виявляється, хоча і раніше я це знала: в темряві завжди є світло. І ось так наприкінці 2022-го ми впевнено вийшли на світло і йдемо далі.
Як проходить для вашого видавництва 2023?
2023-ий почався з того, що я повернулася в Харків і почала свою роботу у видавництві ще більш активно, тому що у Франківську я паралельно працювала у благодійному фонді для того, щоб мені як переселенці з дитиною було простіше вижити. Після повернення у Харків, ми активно включилися у підготовку до друку й видання наших книжок. Ми розширили наш асортимент до чотирьох напрямів: додали дитячий напрям і перекладний напрям, який буде реалізований у 2024-му, та перші угоди на переклади ми вже маємо.
2023-ий для нас – дуже активний рік: рік активного зросту й великих можливостей. А ще я б хотіла сказати, що саме у 2023 році стала можливою моя співпраця з мережами магазинів, бо раніше, я маю такі підозри, їм не вистачало асортименту у моєму прайсі. Наразі я вже маю такий асортимент, щоб як видавництво стати цікавою для книжкових мереж і це мене дуже тішить. Ми також у 2023 р. відкрили по суті продакшн, тому що записуємо подкаст. Мабуть, ми єдине видавництво, яке записує подкаст про видавництво: про авторів, наші книжки та світ довкола наших книжок. І ми проводимо раз на два місяці літературний практикум для авторів, тому що в нас є напрям “робота з сучасними українськими авторами” й це стало можливим, зокрема, завдяки тому, що нас дуже підтримують і автори, і типографія й наша дружня та міцна команда. Урешті, це дає можливість нам робити кроки не тільки для власного розвитку, а й для того, щоб світ довкола змінювався й ставав іншим.
"Коли ми відновили роботу видавництва з нуля в Івано-Франківську, то в нас не було грошей, та ми отримали грант і видали «Лотову жінку»"
Якими виданими книжками за останні 2 роки ви пишаєтеся?
Я пишаюся кожною книгою, яку видали. Тому що ми дуже свідомо підходимо до вибору книжок: займаємося літературним редагуванням у діалозі з автором і шліфуємо тексти до тої пори, поки вони не будуть досконалими. Отож, кожна наша книжка справді потрібна, важлива й написана талановитою людиною, тому я впевнена у кожній нашій книзі.
Як змінився книжковий ринок України від початку повномасштабної війни, на вашу думку?
На мою думку, ще рано говорити про якісь зміни, тому що вони глобальні й будуть видні після Перемоги, а взагалі їх можна буде вже аналізувати років за п'ять. Втім, є тенденції. Одна з очевидних тенденцій – це абсолютна відмова від російської, білоруської книжки та нарешті закриття можливостей для того, щоб до нас приходили піратські книжки. Тому це має наслідки у вигляді того, що книжковим магазинам, наприклад, потрібні книжки українських сучасних авторів. Я це відчуваю за їхніми замовленнями, тому що треба цю лакуну закривати книжками мовою, яка є для наших людей рідною. Так, є велика кількість людей, для яких рідною є російська, тому існує потреба почитати автора, який говорить цією мовою, але тепер ця потреба реалізовується тільки книжкою українською мовою і я дуже радію, бо можливостей для сучасного українського автора стає все більше.
А що ще змінилося?
Ми більш критично стали підходити до перекладної літератури й нарешті, слава Богу, цей напис “Бестселер The New York Times” вже не є таким солодким для нашого читача. Тому що всі ці премії – вони ж не про саму книжку, а про світ навколо книжки, водночас наші люди подекуди думали “так, якщо бестселер, то значить буде класно, буде вау”, проте ніхто цього не гарантує. Отож, відтепер ми більш уважно обираємо книжки до прочитання. Урешті-решт, оцей голод по хорошій книжці зник і тепер ми вже більше сортуємо: оце я хочу прочитати, а цього не хочу.
Яким чином слід популяризувати українську книгу в Україні?
Популяризація української книжки в Україні можлива комплексом заходів. Звісно, це мають бути видавництва, які видають переважно українські книжки й ці видавництва роблять промоцію українським авторам і створюють контент про українських авторів. Це, з одного боку. З іншого боку у нас в Україні мають бути такі можливості, щоб український сучасний автор міг приділяти майже все своє життя власній творчості й промоції творчості, а не так, що тут я працюю викладачем, а тут я книжку написав і поїхав там під час відпустки у тур її рекламувати. Дуже часто людина, яка пише книжки, настільки завалена такими життєвими потребами, що їй не до популяризації себе – вона закрита.
Має бути, без сумніву, державна підтримка. Це закупи у бібліотеки та заходи, фестивалі, конкурси й таке інше. Тобто лише втрьох ми зможемо це зробити: це будуть інституції всередині книжкового ринку, як-от видавництва, книжкові магазини, Український інститут книги там чи абощо і також це можуть бути інституції поза межами книжкового ринку: від Офісу президента України до міської ради чи сільради. А третє – це самі люди, читачі книг. І тут потрібна популяризація читання, яка починається зі школи та з родини. Тобто, це дуже глобальна історія, до якої ми всі маємо бути залучені.
А щодо того, як популяризувати українську книжку у світі?
Тут вже має підключатися наша діаспора й знову не обійтися без державної підтримки. Тому що закупити й перевезти книжки за кордон дуже дорого і слід зробити так, щоб це було все легально. Тому мають бути прийняті відповідні закони й положення, а також впроваджені державні програми з підтримки українських книг та авторів за кордоном.
Якими на вашу думку, є нинішні українські письменники? Про що вони переважно пишуть? Чим цікавляться? Чи співпрацюєте ви з авторами-початківцями?
Сучасні українські письменники дуже різні. Оскільки я працюю більше з початківцями, а не з такими вже відомими авторами, то в мене може бути неповна картина. Але, на мою думку, нинішні українські письменники є людьми, які для того, щоб потрапити на книжкову полицю того самого Книголенду зробили великий шлях. Я вже мовчу про те, скільки потрібно зусиль і який мати треба залізний зад, щоб написати хорошу книжку; яку потрібно мати стійку психіку, цілеспрямованість, бажання перемогти, підтримку зовні та зсередини. Це велика-велика робота, але наші українські письменники, окрім того, що мають виклики суто професійні, як і завжди й всюди, то вони ще мають здолати скептичне ставлення до себе видавців і це дуже складно, тому що є певні причини, чому видавці ставляться скептично до сучасного українського автора. Зокрема, тому, що у нас немає прошарку літературних агентів і нема відомих літературних шкіл. Наприклад, є літературні курси, але от саме школи немає і дуже часто до видавництва приходять сирі тексти, з якими треба працювати і які треба доопрацьовувати – водночас для того, щоб з ними працювати, щоб доопрацювати, потрібен ресурс, потрібна окрема людина чи окремі люди, яких треба спонсорувати й простіше видати якогось відомого автора, ніж займатися цим. Але є люди та, звісно, є видавництва, які займаються нинішніми українськими письменниками і я дуже тішуся цьому.
Про що пишуть сучасні українські письменники?
Перше: є велика частина творів, де автори аналізують історію роду, історію краю, історію родини, історію України. Наприклад, як у романі “Лотова жінка” або романі “Вільна” – ця книга у нас зараз у роботі й вона про жінку, яка була зв'язківицею УПА. Тобто, це є аналізом нашого минулого в тій чи іншій площині.
Друге: окрема площина літератури про російсько-українську війну від самого її початку у 2014 й до сьогодні.
Третє: поезія. Я дуже багато поезій бачу, можливо, тому що ми працюємо з поезією відкрито і до нас приходять з цим.
Письменники мають цікавитися собою і це правильно, адже якщо людина цікавиться сама собою, то вона буде достатньо приділяти собі уваги й розвиватися, ставати глибшою, цікавитися всім, що є навколо для того, щоб зростати. І відтак вона писатиме глибокі цікаві твори.
Я вже говорила про це вище і скажу ще раз. Моє видавництво направлено в першу чергу на те, щоб працювати з авторами-початківцями. Чому так? Тому що на це є декілька причин. Я працювала й досі працюю більш як 10 років літературним редактором і бачила, наскільки важко українському сучасному автору бути надрукованим принаймні до вторгнення – це дуже складна задача. Я бачила, які цікаві твори залишаються не надрукованими й, зрештою, зрозуміла, що я хочу і маю можливість закрити цю лакуну. Закриваю, як можу, і вважаю, що це необхідно робити.
Які вимоги висувають до рукописів? Текст має бути цілісним, логічним і грамотним.
Грамотним – це зрозуміла вимога.
Далі про цілісність та логічність. Якщо текст буде зрозумілий так, як хоче того автор. Тобто, в кожного тексту й твору є мета. Якщо ця мета твору зрозуміла будь-де і будь-як, то це означає, що цей текст логічний і що всі герої прописані й рівномірно розкриті, а логіка подій достатньо обґрунтована. Тобто, якщо я читаю сьогодні цей твір і, наприклад, мій друг у Канаді його читає в перекладі там чи умовно, хай це буде українець в Канаді, який читає в інших реаліях, і ми з ним розуміємо основні положення однаково, то це означає, що переді мною якісна література і саме таку літературу ми шукаємо і саме таку літературу ми видаємо.
"Моє видавництво направлено в першу чергу на те, щоб працювати з авторами-початківцями"
Схарактеризуйте себе трьома реченнями.
Я не знаю, чи вийде в мене три речення, але спробую. Я книжкова людина на всю голову. І радію від того, що я змогла об'єднати навколо себе і довкола своєї справи людей, які теж горять тим, що я роблю. Я розумію, що ми всі разом робимо дуже важливі речі для сучасного українського книжкового світу і пишаюся тим, що кожна людина поруч зі мною справді визначна.
Напишіть коротку історію, де б у центрі сюжету була мережа "Книголенд"? Це і буде вашим побажанням для наших читачів :)
Поїзд рушив: спочатку поволі, потім все швидше і швидше за вікном пропливали люди, дерева, будинки і вулиці. Оля провела рукою по сумці, яка лежала у неї на колінах: новенька книжечка у ній відчувалася приємним важким теплом. Враз Харків завершився, поїзд виїхав у поле; там, десь далеко, майоріло якесь село, з іншого вікна жовтіли високі стрункі соняхи. Дівчина вмостилася зручненько і врешті відкрила книгу: як вдало вона забігла у "Книголенд" біля дому перед тим, як їхати на вокзал! Під затишний перестук коліс книжка читалась легко, романтична історія накрила Олю з головою і подарувала їй бажане забуття від власних проблем у подіях книги. Коли поїзд прибув на кінцеву зупинку, книжка була майже прочитала, втім Оля знала, що і у Києві матиме "Книголенд" неподалік від готелю, в якому зазвичай бронювала номер, і на полицях книжкового магазину вона знову знайде, чим поповнити свою домашню бібліотеку чи пригодницькою історією, чи романом про кохання, чи чимсь з невмирущої книжкової класики.
Текст Богдан Красавцев
