Наталія Довгопол – сучасна українська письменниця, працює в жанрі фантастики та історичної прози. Пише книжки для дорослих, young adult і молодших підлітків. 

Авторка популярних підліткових книг: "Шпигунки з притулку "Артеміда", "Колапс старого світу", "Мандрівний цирк сріблястої пані" тощо

Пані Наталіє, розкажіть, будь ласка, про свої перші літературні твори. Якими вони були?

Я вигадувала історії. Вірші, казки, ігри – все навколо ставало історією. Нещодавно подруга нагадала, як ми дошкільнятами у троєщинських квартирах витягували табуретки у коридор і вигадували страшні оповідки на ніч. До речі, подруга, Олександра Злуніцина, стала офіційним фотографом Національної опери України, тож ніколи не знаєш, куди заведе тебе казка про Кобилячу голову в коридорі житлового масиву.

Скажіть, що б Ви хотіли змінити у сучасних підлітках своїми творами?

Кожна моя книжка – про пошук і любов до себе, вибір моральних орієнтирів на шляху дорослішання. А також про пригоди. 

У моєму дитинстві майже не було підліткової літератури, зокрема, сучасної української. А ще не було сильних героїнь, які б резонували. Доводилося уявляти себе буремною принцесою з "Бременських музикантів",  вигадувати абсолютно нові історії про другорядних персонажів, що в моїй уяві поставали головними. 

У людях я нічого міняти не хочу – це невдячна справа. Але бажаю дати вибір, показати можливості, додати впевненості, розширити горизонти. Люблю надихати на гарне.

Чим Вас захоплює фантастика?

Найбільше мені подобається балансувати на межі фантастики і реального життя, вивчати міфологію, локальні вірування, казки, історичне підґрунтя. А ще люблю фантастику за те, що розвиває уяву, створює нові яскраві світи, а буває, що й допомагає творчо осмислити травми та тяжкі досвіди.

"Найбільше мені подобається балансувати на межі фантастики і реального життя"

Розкажіть, будь ласка, як і де Ви знаходите ідеї для власних творів?

Локальна історія – чи не найбільше джерело натхнення для моїх творів. Та загалом я порівнюю написання роману з намистом. Можу роками збирати різні ідеї-намистини, типажів, імена, а потім нанизати це все, як корали. Дуже строкате намисто виходить :)

Чи легко Ви можете "перемикатися" з одного літературного жанру на інший? Як Ви думаєте, чому?

Раніше я не дуже замислювалася про жанр, не створювала межі, таким способом виходила жанрова суміш. Нині часто стоїть завдання написати оповідання певного жанру, я вже більше опрацьовую закони та особливості кожного. 

Більше почала аналізувати, коли з'явилися "Фантастичні talk(s)" із постійними публічними і кулуарними обговореннями. Крім того, я стала позиціонувати себе як експертку, тому це вимагає постійної самоосвіти. Та загалом тяжію до того, щоб жанр моїх творів визначав видавець, а потім літературні критики, тож під час написання я більше перемикаюся між історіями, ніж між жанрами.

"Письменництво – це дуже самотня праця. Іноді марудна"

Який зворотний зв'язок Ви отримуєте від своїх читачів? Можливо, листи.

Я охоче комунікую з читачами, особливо люблю, коли моя творчість продовжується в їхніх креативних відгуках, артах, мистецьких фотографіях тощо. Деякі учні та студенти писали наукові роботи за моїми творами, я теж радо допомагаю – у виконанні домашніх робіт, коли діти мають дослідити особистість авторки чи взяти інтерв'ю. Вчуся не реагувати на виражено негативні відгуки, часом не читаю їх. Однак люблю зважені критичні відгуки, завдяки яким можна повчитися і стати кращою.

Ми знаємо, що Ви – співзасновниця театру історичного танцю "Al’entrada". Скажіть, будь ласка, які є особливості цього танцю?

Історичний танець – це будь-який соціально-побутовий (а також сценічний) танець, старший за умовні 50 років, зокрема, європейський. Спершу я займалася здебільшого середньовічними, ренесансними й трохи бароковими танцями. Потім у нас виник новий колектив, ми дещо відійшли від реконструкції й додали сценічності – створювали вистави скоморохів і мандрівних жонглерів (я ходжу на ходулях, до речі), організовували бали й кабаре-вистави. Було багато гастролей Україною та світом, ці досвіди проявилися у трилогії "Шпигунки з притулку "Артеміда" та романі "Мандрівний цирк сріблястої пані".

На Вашу думку, що необхідно для успішного оволодіння цією діяльністю?

Я – не професійна танцівниця, але було велике бажання, дружній і вимогливий колектив, дуже досвідчений хореограф. 

Я часто була ведучою, проводила майстер-класи з танцю на фестивалях, писала сценарії... Тобто обирала для себе ті речі, які мені вдавалися краще, але спробувати цікаво було все – від пошиття костюмів до танців із вогнем.

Які Ваші улюблені українські літератори?

Я однозначно хвалитиму своїх коліжанок із "Фантастичних" (Ірина Грабовська, Дарія Піскозуб, Світлана Тараторіна, Наталія Матолінець). Це неймовірно спостерігати, як кожен наступний текст стає сильнішим і майстернішим. Із останнього прочитаного: Поліна Кулакова, Андрій Новак, Павло Дерев'янко, Тетяна Стрижевська, Олексій Гедеонов тощо. До того ж люблю "Доцю" Тамари Горіха Зерня, вірші Марини Пономаренко, а ще деякі авторські рукописи, які мають незабаром народитися.

У школі я любила класику, багато цікавого відкрила в позашкільній програмі Шевченка, наприклад. Одна з улюблених історій – "Лісова пісня" Лесі Українки.

Що Ви любите найбільше у своєму літературному житті?

Письменництво – це дуже самотня праця. Іноді марудна. Ідея, яка заводить на початку, може згаснути на половині тексту, дослідження завести не туди. Дуже ціную підтримку колег і наші зустрічі на фестивалях і подіях. А ще важливий зворотний зв'язок від читачів. Якщо їм подобаються тексти, то я щаслива.

Текст: Богдан Красавцев, Анна Слезіна