Саша Войцехівська: "Я надихаюсь створенням світів, які потім стають для читачів улюбленими книжками"

Саша Войцехівська – сучасна українська дитяча письменниця. Народилася у Кропивницькому. Має диплом інженера аерокосмічних систем управління. Авторка книжок: “Марусині важливі справи”, “Таємна рада вітрів”, "Ну придумай щось, Марку". Наразі має в друці ще дві анонсовані новинки: "Варто спробувати! –  роздуми про волонтерство" й "Твоя різдвяна історія" (написана у співавторстві). Нині мешкає у Львові.

Що вас надихає писати?

У першу чергу це діти. Їхні діалоги, ігри, дитячий Всесвіт, за яким я завжди намагаюся підгледіти під час прогулянок на майданчиках із доньками. По-друге, можливість вигадувати. Можливість створювати і в принципі бути частиною світів, про які, крім тебе, ще ніхто не знає. Знати персонажів, яких, крім тебе, ще ніхто не знає. А потім давати їм можливість познайомитися з усіма навколо і так само спостерігати за реакцією на них – за тим, як вони стають улюбленими книжками, за відгуками – ось це все дуже надихає.

Для кого ви пишете передусім?

Пишу частково для себе, своїх дітей і для того, щоб закарбувати в текстах їхнє та своє дитинство. Свої стосунки з близькими, тому що в моїх текстах цього справді багато. Навіть якщо героєм моєї книжки є хлопчик Марко, то день народження в нього в один день з моєю старшою донькою Марусею. А поводить він себе так, як я в його віці. Ось така складна система зберігання сімейної пам'яті. З іншого боку, я пишу для сучасних українських дітей. Намагаюся прибрати в текстах архаїчність, яку діти можуть не зрозуміти.

Якими виданими книгами ви пишаєтеся?

Всі мої історії, навіть написані й не видані, як світлини з минулого. Вони показують якийсь етап мого життя й всі вони є для мене важливими. Не можна сказати, який спогад з-поміж усіх вийде на перше місце. Кожен із них має місце в житті, бо він мене змінив, якось вдосконалив і через них я є такою, як є. Коли я писала “Таємну раду вітрів”, книжку про боротьбу, я сама боролася, бо хотіла увійти в літературу і це був складний етап мого життя. Цього літа, працюючи над різдвяними історії для збірки видавництва “Парасоля”, яка от-от вийде, мені було так тепло. Хотілося сімейного затишку, різдвяної музики, і це було напрочуд дивно – слухати різдвяну музику в травні.

"Всі мої історії, навіть написані й не видані, як світлини з минулого. Вони показують якийсь етап мого життя й всі вони є для мене важливими"

Розкажіть про вашу останню книгу.

Якщо мова про останню надруковану, то це книжка "Ну придумай щось, Марку!", яка вийшла у видавництві “Школа”. Це моя найсмішніша книжка. Вона така бешкетна, про фантазію, дитяче сприйняття, дитячий світ та дитячі проблеми. Бо зібратися в садок вчасно – це проблема. Покинути посеред вулиці калюжу зеленої фарби – також проблема. Коли слайм падає в каналізацію – ого-го яка проблема. Це книжка лайфхаків для дітей: як пережити ці клопоти, як впоратися з нудьгою, коли мама просить постояти з нею в черзі в банку й ця черга просто нескінченна. Ще й грошей там ніде немає (сміється – прим.). Писалася ця книжка в бібліотеці.

Де живе ваша мрія?

Я думаю, що моя мрія – космополіт. І взагалі, кожна мрія є космополітом, тому що вони іноді знаходяться в таких місцях, де ти не очікуєш їх знайти. А оскільки я дуже мрійлива особа, мрій маю багато, то певно, вони розкидані по всьому світу, і навіть за його межами є декілька.

Якщо б ви побували у майбутньому на років 10 вперед, щоб ви хотіли зробити, якби у вас був лише один день?

Ще два роки тому я відповіла б, що просто пішла б у кіно і взагалі не шукала нічого про ці десять років між нами. А зараз мені б дуже хотілося побачити, що війна в Україні закінчилася. Але водночас, я б боялася побачити не зовсім те, що хотіла б: що війна розтягнулася, що вона закінчилася перемогою не такою, якої я б хотіла. Зрештою, це був би складний день, який би весь проспала, можливо.

Ніколи не хотіла знати майбутнього. Коли я в дитинстві мріяла про якісь подорожі в часі, я завжди хотіла повернутися в минуле, зустрітися з кимось або просто подивитися на себе маленьку.

Чи є у вас дитячі мрії, які досі надихають вас на дива? Розкажіть про них.

У дитинстві у мене була дуже інтровертна мрія: я хотіла поселитися на безлюдному острові. Зібрати там з собою всіх найдорожчих людей, друзів і заборонити використання вогнепальної зброї. Дозволити вирішувати конфліктні ситуації лише луками, стрілами і мечами (я дуже любила комп’ютерні ігри про середньовіччя). Хотіла  запровадити на острові свої правила та закони. А також жорсткі вимоги до всіх, хто буде там жити. Чесно кажучи, мене ця мрія надихає дедалі більше.

Над чим ви зараз працюєте?

Наразі я закінчую рукопис про двох сестричок. Про свою старшу Марусю та молодшу – Ярославу. Це милий текст-знайомство про те, як старша дитина намагається дізнатися в дерев, ворон, шаф, машин, каштанів і навіть, песиків, - найважливішу історію. Вона ходить до них і питає, чого не знає Ярослава. Тому що от-от буде їхня перша зустріч з сестричкою, і треба розповісти їй щось виняткове. А вона не може вибрати з-поміж усього якусь особливу історію. І от вона намагається її знайти. Зрозуміло, що ворона розповідає те, що важливо для ворони, дерево – те, що важливо для дерева. Ця книжечка має бути продовженням моєї книги – «Марусині важливі справи». Також почала писати збірку своїх підліткових спогадів про літні відпочинки в Криму. Ми часто їздили туди родиною. І для мене літо та Крим були синонімами. Я не уявляла, як може бути літо без Криму. То буде рукопис про перші страхи, про кохання. Дійсно, яке море без кохання?

Чим ви займаєтеся у вільний час, якщо не пишете?

Я люблю гуляти містом, спостерігати за людьми, підслуховувати їхні розмови. Іноді мені здається, що я могла б бути шпигуном. Література навчила мене помічати дрібнички, спостерігати за людьми й тут же генерувати ідеї. Скажімо, я їду в маршрутці, і хтось говорить по телефону. Я чую тільки одну половину розмови і не можу не думати про другу. Я постійно уявляю співрозмовника. Це емоційно виснажливо. Також я люблю проводити час зі своїми дітьми. Це всім іде на користь. Я так теж відпочиваю, вчуся бачити під іншими кутами. Люблю читати. Маю свій невеличкий літературний клуб. Ми зустрічаємося раз на два місяці й обговорюємо прочитане.

Які б ви дали поради початківцям, які хочуть видати першу книгу?

По-перше, багато писати, багато читати. Це доволі розповсюджена порада. Та якщо говорити про щось практичніше, я б радила взяти консультацію літературного редактора, і свій перший текст з ним гарно пропрацювати. У мене був такий досвід з «Таємною радою вітрів». Я працювала з Валентиною Вздульською. Вона, власне, навчила мене писати. Ця консультація дає правильне розуміння текстів. Валя мені тоді кидала і книжки з літературної майстерності, і гарні приклади підліткової літератури. Я нещодавно опинилася по інший бік такої взаємодії: сама вичитувала чужий текст, давала якісь поради. Спілкуючись уже потім з його авторкою побачила, що їй така наша взаємодія також дала набагато більше, ніж самій разів десять цей текст переписати. Тому що це інший погляд. Погляд людини, яка вже має певний досвід.

Ваші побажання читачам Книголенд.

У мене сьогодні була онлайн презентація книжки про Марка. Ми говорили про фантазію. Я питала: «Про що ви фантазуєте?» Одна дівчинка сказала, що вона фантазує про те, як є в Україні. Мені хочеться побажати всім бути там, де вони хочуть. З тим, з ким вони хочуть. І мати під боком гарну книжку.

Назвіть три ваші улюблені книжки, які ви можете перечитувати час від часу навіть)

Я насправді дуже рідко перечитую книжки, але бувають такі ситуації, коли мені хочеться зануритися в якийсь настрій, якусь атмосферу. Тоді я просто фрагментарно гортаю особливі для мене книжки і щось там перечитую. І такими є «100 років самотності» Маркеса, твори Тараса Прохаська. В принципі, будь-що Тараса Прохаська. Обожнюю його. І «Замок» Кафки. Хоча я люблю всі його твори, крім листів. Бо він був нестерпним у переписці.

Текст: Богдан Красавцев, Анна Слезіна