Анастасія Нікуліна: «Дуже надихають відгуки від читачів, тому я так ціную і люблю соцмережі»
Анастасія Нікуліна – українська письменниця, сторітелерка, копірайтерка, інстаблогерка та книжкова оглядачка. Анастасія працює в різних жанрах та пише для широкої аудиторії читачів. Народилася та проживає у Львові. Авторка 16 книг.
Які асоціації у Вас виникають зі словом письменництво?
Робота. Багато-багато роботи. Робота, як подорож. Письменництво дуальне. З одного боку ти проживаєш безліч світлих і прекрасних емоцій: вихід книги, перші відгуки читачів, зустрічі, обійми, презентації (я екстраверт, тому обожнюю все, що пов’язане зі спілкуванням) та водночас це і порожнеча, самокритика, чутлива реакція на негатив. І те, і те – тимчасові відрізки часу. А найдовшою є власне робота від ідеї до виданої книги. Подорож, у якій є все.
Коли Ви почали усвідомлювати, що Ви є письменницею? За яких
обставин це відбулося?
Мабуть, під час перших зустрічей з читачами. Коли модератор або колега-автор (у моєму випадку це були як раз письменниці) знайомить тебе з аудиторією і каже: сьогодні у нас зустріч з письменницею Анастасією Нікуліною. Це був 2016-ий рік, вихід збірки «Львів. Смаколики. Різдво» – перша презентація у колі авторок, яких я уже знала, як читачка. Моя перша подія, на якій я опинилась по той бік столу – письменницького. Книга уже вийшла, були читачі. Тоді це «письменниця» ніби й належало мені, але вже впевнене усвідомлення прийшло за рік, після виходу першої сольної книги «Сіль для моря, або Білий Кит». Пригадую, що це було не на першій презентації, а трохи опісля, коли я писала наступну книгу «Зграю». Розуміння і усвідомлення, що я там, де маю і там, де хочу бути.
Якими Вашими книгами Ви пишаєтеся найбільше?
На сьогодні у мене вийшло 16 книг: збірки з оповіданнями, романи у співавторстві й сольні книги. І у кожній з них є частинка мене у певний період часу. Пишатись якоюсь більше – не звучить, бо пишаюсь кожною. Навпаки мені ближче різноманіття. У житті в мене багато захоплень, мабуть, тому те, що працюю у різних жанрах та для різної вікової аудиторії так віддзеркалює мене. Бо це я.
Технічно у «Солі» та «Зграї» нині найбільше нагород та премій. Дуже радію, що «Сіль» була екранізована – є однойменний короткометражний фільм. А цьогоріч потішила новина, що «Зграя» планується до перекладу азербайджанською мовою.
Проте нагороди – це більше як сувеніри з подорожі, про яку ми говорили у першому питанні. Тому, вони приємні, але набагато більше залишається у тобі й з тобою під час.
"Нагороди – це більше як сувеніри з подорожі. Так, вони приємні, але набагато більше залишається у тобі й з тобою під час"
Чи часто Ви пишете зараз? Чи працюєте над новою книгою? Якщо
так, то про що вона буде?
Півтора року не писала. Вперше стикнулась з потужною творчою кризою, коли не було взагалі жодних ідей для художніх творів. Писався лише особистий щоденник «Листи з Бананової вулиці», уривки з якого були опубліковані у Canadian National Post, а також лягли в основу арт-щоденнику «Відбій повітряної тривоги» у співпраці з художником Олександром Греховим.
З цієї кризи я постійно намагалась вибратись, але нічого з того, що працювало раніше не діяло. Аж поки моя прекрасна редакторка не поставила мені одне запитання, яке спрацювало, наче укол адреналіну. Я вирішила: якщо не напишу за вихідні нічого – треба відпустити і йти далі. І ввечері першого ж дня до мене приходить картинка: болото, брат і сестра, які ховаються від страшного чудовиська. Письмо мене не відпустило. Зараз маю в роботі одразу 4 проєкти: дитячий «Вогняна Варта» – продовження серії «Викрадачі снігу», але цього разу події відбуватимуться влітку, трилер, ромком та фентезі у співавторстві з моїм найкращим другом Олегом Бакуліним, який зараз служить в ЗСУ.
Що Вас надихає коли сумно?
Часом, коли сумно не потрібно шукати можливості терміново позбутися цього стану, а побути в ньому. Прожити. А от якщо він затягується, мої способи: читання (продовжую багато читати та викладати книжкові огляди), розмова з друзями, коли просто дзвониш і кажеш: «мені сумно», тренування (зараз це танці й рідше футбол, з яким настроєм ти б не був, коли приходиш в зал – все вибігаєш і витанцюєш) і тік-токи. Повертають настрій вимоги подруги вставити у книгу трупак, обговорення зі співавтором сюжетних поворотів та розмови з колегою-судмедекспертом про цікаві випадки та розтини. Дуже надихають відгуки від читачів, тому я так ціную і люблю соцмережі. Прокидаєшся сумний, відкриваєш інстаграм, а там у запитах повідомлення, що твоя книга неймовірна (от буквально цитую вчорашній ранок).
Якби Ви могли на один день опинитися у дитинстві, щоб Ви
зробили?
Провела б його з дідусем і розповіла йому про все, що він пропустив і що я написала для нього книгу («Викрадачі снігу» мають присвяту для нього та бабусі). Це з нездійсненного. У мене було насичене дитинство з купою експериментів, вражень і спроб нового. І загалом те, що я доросла, не надто стає на заваді новим пригодам.
Якби Ви могли виконати будь-які три бажання для всього людства, щоб це було?
1. Війни. Тотальна ізоляція країн-агресорів та миттєва реакція (не переговори, а силова відповідь) світової спільноти на порушення державних кордонів, тероризм та погрози.
2. Ліки. Винайдення ліків від будь-яких хвороб та їхня доступність.
3. Можливість розмовляти з померлими.
Які книжки вплинули на розвиток Вашої особистості?
В дитинстві я багато читала казок та фантастичних текстів. Улюблені читані-перечитані «Хроніки Нарнії». Далі було знайомство з Толкіном та «Володарем перснів». Що цікаво – «Поттер» пройшов повз мене у вигляді книг, але я дивилась усі фільми. Зараз почала збирати ілюстровану серію. Був період читань виключно детективів та трилерів. Завжди подобались жахастики та містичні легенди. Зачитувалась книжками з міфології. Одна з улюблених була «Легенди Криму».
Що читаєте нині?
Дочитала одразу три новинки: Поліну Кулакову «Я пам’ятатиму твоє обличчя», Олену Кузьміну «Морок на містом» і Наталію Довгопол «Витязь і вірлиця». Зараз читаю «Відгук темних сновидінь» Ольги Мігель. Насправді читаю багато українських авторів, стежу за новинками закордонних – більше з жанрів фентезі та трилерів. Попереду знайомство з нон-фікшном «Сценарії життя людей» Штайнер та днями вихопила на полиці «Бути смертним» Ґаванді. Чекають свого часу книжки з брендингу та копірайтингу.
Ваші побажання мережі “Книголенд”?
Розширення мережі, відкриття локацій у містах, де бракує книгарень, бо вони надзвичайно потрібні, цікаві події з авторами й читачами, можливо, проведення книжкових фестивалів (їх багато не буває). Бажаю Перемоги, сил, нових ідей та проєктів, надійних та легких на підйом колег поруч та побільше прекрасних книголюбів!
Текст: Богдан Красавцев
