Олег Криштопа – український письменник та журналіст. У свою літературну діяльність він переніс основні професійні навички журналіста – вміння скрупульозно розкривати питання, увагу до деталей та враховувати кожну дрібницю. Олег народився в Івано-Франківську. Мешкає у Києві.

Ви працювали редактором на радіо, в газеті та інтернет-виданнях… Що для Вас стало мотивацією стати письменником?

Насправді все було трошки навпаки, у зворотній хронології. Тобто, коли мені було років 10, я вирішив, що буду письменником і почав писати прозові тексти. Потім закинув це через те, що дорослі були надто суворими критиками. А вже років з 16 повернувся до цієї справи. І коли я закінчував університет, старші друзі порадили мені піти у журналістику. 

І так я став журналістом. А за багато років припинив писати художні тексти й пішов у нон-фікшн, де поєдналася журналістика з письменництвом.

Розкажіть, будь ласка, історію створення Вашого твору "Братство".

Це було замовлення від видавництва "Вавилонська бібліотека". Його власники пов'язані з юридичною компанією. Один із них поєднує філологічну та юридичну освіти. Їм було цікаво, за що засудили свого часу братчиків, зокрема, Тараса Григоровича Шевченка. Чи були якісь закони в Російській імперії, які вони порушували. Я занурився у справу Кирило-Мефодіївського братства і дуже уважно її вивчав. Наприклад, документи, переклади віршів Шевченка російською мовою, літературознавчий аналіз, який присутній у його справі. Все це було надзвичайно цікаво, і я дуже глибоко занурився у біографії усіх персонажів: Костомарова, Гулака, Куліша тощо. Також я не оминув біографії антигероїв, тобто, російських імперців.

Що для Вас було найцікавіше під час написання цієї книги?

Етап дослідження, занурення у біографії, пошук якихось деталей, який мав вигляд Київ середини 19 століття. Я ніколи не був у Росії й під час написання цієї книжки так само потрібно було уявити Петербург середини 19 століття. І я навіть користувався гугл-мапами, щоб потрапити в те місто.

А що найскладніше?

Те, що було найцікавіше, було одночасно й найскладнішим) Наприклад, зануритися в біографію Микола Гулака, одного з братчиків. Людина, яка наймужніше поводилася під час цієї справи. Особистість, яка була першою заарештована і в якої були знайдені компрометуючі документи (Статут братства і Закон Божий, Книга буття українського народу). Діяч, який взяв відповідальність за ці тексти. 

Який відгук на цей твір був для Вас найліпшим? Чому?

Важко сказати. Було не дуже багато відгуків. На Читомо був досить компліментарний відгук на цей роман, де йшлося про несподівану думку щодо братчиків. У творі вони постають підлітками. Водночас від Роксани Харчук була критична стаття.

Також книжка була у фіналі декількох літературних премій.

Розкажіть, будь ласка, про свої письменницькі звички.

Вони, мабуть, змінюються протягом життя. Наприклад, коли я був молодим, то любив писати у навушниках і вмикав якусь дуже драматичну музику. А зараз наливаю собі трохи віскі й полюбляю писати вночі.

«Понад 10 років я працюю над документальною книгою про радіо “Афродіта” УПА»

На Вашу думку, що потрібно зробити, щоб більше людей читали історичні романи?

Вручати їм ці твори й сидіти біля них з палкою та примушувати їх читати вголос) Як варіант. Популяризувати, рекламувати, розповідати про них на телебаченні та YouTube. Робити читання модним.

Про що Ви мрієте написати свій наступний твір?

Не те щоб мрію, тому що це важка робота. Цей твір пишу вже понад 10 років. Це буде документальний роман про "Афродіту", радіо української повстанської армії, яке працювало з 1943 до 1945 року під німецькою та радянською окупаціями, поки не було знищено військами НКВС. Головний герой твору, диктор цього радіо, бельгієць Альберт Газенбрукс. У нього трагічна доля, після знищення радіо він вісім років пробув у радянських концтаборах. Потім повернувся до Бельгії.

Як Ви ставитесь до своїх колег-письменників? 

По-різному. З деякими маю дружні стосунки, а з деякими – взаємоповага на відстані. А деяких я просто не знаю.

Чи любите Ви літературні зустрічі? Чому?

Люблю, адже це природно. Взаємозв'язок завжди важливий.

Текст: Богдан Красавцев, Анна Слезіна