Микита Лукаш – український письменник. Навчається на хімічному факультеті Національного технічного університету Харківського політехнічного інституту. У 14 років підписав контракт із видавництвом “Vivat”, де 2018 року вийшла друком дебютна дитяча книжка Микити “Мішечок історій Мішковинки”. 

Пише поезію й прозу. Має публікації в різних періодичних виданнях, альманахах, збірниках. Народився у 2002 році в Харкові, де проживає нині.

Чим тобі подобається письменництво? 

Для мене письменництво – це можливість через емоції, почуття, уяву створювати нових персонажів. Хочеться, щоб вони радували, підтримували й допомагали читачам, були їхніми друзями. Також написання саме дитячих творів дає мені змогу не забувати про власну внутрішню дитину. А така, упевнений, живе в кожному з нас. 

Якими якостями, на твою думку, мають володіти письменники? 

Гадаю, кожен письменник повинен мати таку собі “професійну оптику”, котра допомагає бачити в повсякденні щось особливе, незвичне, і вміти ділитися результатами того бачення з читачами.

Що тебе надихає в житті?

У житті мене надихають насамперед звичайні речі: наприклад, небо з веселкою-підковою на щастя, колискова цвіркунів за вікном, мій улюбленець кіт Тигрис, що солодко спить на осонні. А ще, особливо зараз, я наснажуюся прекрасними людьми, разом із якими проживаю непрості, страшні, але водночас важливі для України часи.

"Письменник повинен мати “професійну оптику”, що допомагає бачити щось особливе навіть у повсякденні"

Як ти прийшов до того, щоб написати свою першу книгу? 

Насправді я не ставив собі за мету видання книжки. Мабуть, вона прийшла до мене, а не навпаки. І сталося це в ”Школі молодого письменника” при нашому чудовому Харківському літературному музеї далекого 2017 року. Головна героїня мого “Мішечка історій Мішковинки” народилася саме там, під час одного із занять. Згодом з'явився цілий Торбокрай, де мешкають Мішковинка з родиною та друзями й де відбуваються різні пригоди.

Розкажи, чи довго ти шукав видавництво, що надрукує твій рукопис? 

Річ у тім, що я взагалі не шукав видавця, бо, як уже писав, навіть не думав видавати книжку. Радше сказати, це мене знайшли: викладачки “Школи молодого письменника” (безмежно дякую їм) привернули увагу нашого харківського видавництва Vivat до історій Мішковинки. Там вони сподобались. І, як то кажуть, закрутилось! А вже 2018 року моя книжка вийшла друком.

Над чим ти зараз працюєш? Пишеш щось нове? 

Нині в мене “творча відпустка”, бо майже всю увагу я наразі зосереджую на навчанні у виші. Хоч іноді й публікуюся в різних журналах і газетах, а також у збірниках й альманахах. А ще я мрію написати продовження пригод у Торбокраї.

Ти молода людина й можеш дати поради авторам-початківцям, що треба робити, щоб їхні книжки друкувалися, а їхні твори читали? 

Поради... На моє переконання, роздавати їх – мабуть, марна справа. У кожного/кожної автора/авторки в письменництві, як і в житті будь-якої людини, свій особливий шлях.

Ти з Харкова. Не плануєш переїжджати в інше місто? Якби переїхав, то в яке саме місто?

Переїхати до іншого міста? Коли почалося повномасштабне вторгнення, я для себе зразу вирішив це питання на користь мого рідного й незламного Харкова. Не знаю, як він без мене, та я себе без нього навіть не уявляю.

Розкажи про своє життя. Чим ти захоплюєшся? Про що мрієш? 

Читання – моє найголовніше захоплення, любов із першого погляду, точніше, з першої книжки, котрому я не зраджую протягом життя. А найзаповітнішою мрією в мене нині, як і в мільйонів моїх співвітчизників, звісно, є наша Перемога!

Чи легко тобі дружити з ровесниками й взагалі знаходити спільну мову з молодими людьми, чи, навпаки, митець – це такий стан душі, коли ти радше у собі? 

Я вважаю, що мені досить легко знаходити спільну мову з ровесниками, особливо з тими, хто на одній хвилі зі мною. А коло спілкування, друзів ми обираємо саме за цим принципом, чи не так? Хоча, справді, іноді корисно побути наодинці з власними думками, емоціями, почуттями, аби краще в них розібратися, почути й зрозуміти себе.

Де ти зараз навчаєшся?

Зараз я навчаюся на четвертому курсі омріяного ще зі школи вишу – у Національному технічному університеті Харківського політехнічного інституту. Я майбутній хімік-технолог, що мріє відкрити нову сполуку, котра змінить життя на краще.

Твоє побажання читачам мережі Книголенд.

Бажаю всім читачам, аби кожна книжка, з якою ви познайомитеся, лишала добрий слід у душі. Читаймо, бо ми того варті!

Текст Богдан Красавцев