Євгенія Кузнєцова – українська письменниця, перекладачка, асоційована дослідниця Київської школи економіки. Доктор філософії в галузі міжнародних та міжкультурних досліджень Університету Деусто. Авторка книжок «Спитайте Мієчку», «Готуємо в журбі», «Драбина», «Одинадцять помідорів і один маленький», «Мова-меч: як говорила радянська імперія», «Коротка історія українського борщу». Народилася у Кривому Розі.

Що вас надихає писати? 

Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу. 

Які дитячі книжки ви перечитуєте? 

Найулюбленішими моїми книжками в дитинстві була «Академія пана Ляпки» Яна Бжехви та «Про краснолюдків та сирітку Марисю» Марії Конопницької. Цікаво, що обидві книжки польських авторів – ймовірно, вони якось вибивались із того, що я на той час читала. І здались абсолютно містичними й прекрасними. Другу, на жаль, мала тільки в російському перекладі, а от перша була українська. Зараз вона є на ютуб-каналі «Тося читає». Планую вмикати доньці. 

Які автори вплинули на ваш світогляд в підлітковому віці? 

Найбільше, ймовірно, Марк Твен. Підліткою я вже любила реалізм, життєвість і гумор – там усе це було. Згодом додався Ремарк – драма, приреченість, похмура романтика – це теж саме те, до чого тягнеться меланхолійна підліткова душа. Я чомусь не любила фентезі й фантастику. Можливо, ще полюблю. 

Коли ви написали перше оповідання? Про що в ньому ішлося? 

Це, мабуть, не перше, але з того, що можу згадати, то це була замальовка про мій візит до стоматолога. 

Які герої ваших книг є вашим відображенням? 

Кажуть, що ми завжди трохи пишемо про себе, тому я є у всіх своїх героїв. Навіть у волохатому Анатолії Степановичу. Чи в стоматологу.

"Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу"

Коли ви творите, що вам допомагає зосередитися? 

У мене немає ритуалів. У мене взагалі кепська негативна мотивація – я страждаю, коли щось не написане, а мало б. 

Як знаходити час на письмо, коли довкола може бути купа сторонніх справ? 

Думаю, це питання перетинається із попереднім. Умовно кажучи, якщо у вас болить голова, то хочете ви того чи ні, а час на те, аби випити ібупрофен і поспати доведеться знайти.

Над чим ви зараз працюєте? 

Я у липні закінчила розсилати передзамовлені книжки «Мова-меч: як говорила радянська імперія» і «Коротка історія українського борщу». І два тижні після того ходила в ейфорії, що нарешті я вільна від книжок. Та все ж ідея нового тексту вже є і доведеться його писати. Поки не скажу, про що він. 

Якби ви могли поспілкуватися з трьома відомими людьми, яких уже немає на цім світі, хто б це були?

Я б спитала у Черчилля, чому моя дочка так на нього схожа. Якщо серйозно, я не люблю мріяти про те, чого ніколи не буде. 

Чи любите ви екранізації книг? 

Я дуже рідко і мало дивлюсь кіно. Десь один фільм на рік і цьогоріч ліміт уже вичерпаний. Ніколи не можу взяти участь в розмові про кіно. Можливо, я ще цю грань в собі розвину. 

Ваші побажання читачам мережі “Книголенд”

Всім бажаю перемоги та кінця росії, ніяких інших побажань і мрій у мене зараз немає.

Текст Богдан Красавцев