Що Вас надихнуло на створення видавництва?

Я не сказала б, що щось надихнуло, це радше були умови, в яких не створити видавництво означало залишитися без роботи й узагалі без нічого. Мабуть, ви чули, що видавництво ми створювали разом із командою, з якою змушені були звільнитися з видавництва “Наш Формат”. Власник поставив нам умови, які ми відмовилися виконувати, тому ми й звільнилися “в нікуди”. Й опинилися фактично перед безвістю. Ми зідзвонювалися онлайн (тоді був розпал ковідного карантину) і міркували, що ми вміємо таке робити, чим могли б займатися всі разом. І виявили, що нічого, крім як видавати книжки, не вміємо. Тому вирішили ризикнути й створити власне видавництво. А оскільки потрібно було заявити про себе як про оригінальну компанію, виробили стратегію, згідно з якою планували видавати тільки українських авторів у жанрі нон-фікшн. На той час ця ніша на українському видавничому ринку була фактично не заповнена. 

Як Ви пережили 2022 рік?

Можна сказати, що так, як усі. 24 лютого 2022 року в нас мала бути робоча нарада. Ми зібралися на неї онлайн, помовчали в екрани й розійшлися. Далі хто куди: я 2 березня поїхала із сім’єю в Черкаси, бо недалеко від села, де зараз живу (на Київщині) вже були окупанти. Директорка Ілона Замоцна поїхала на Вінниччину, ще троє співзасновниць були на Заході України. Одна наша штатна працівниця виїхала в Польщу. Два місяці після 24 лютого наше видавництво було в цілковитому штилі, ми вирішили, що зараз видавати книжки – неправильно, бо людям найменше чого хочеться, то це читати. Однак ми помилилися, на щастя, виявилося, що якраз навпаки: люди потребували читання, замовлення в нашому онлайн-магазині були, були й закордонні. І ми вирішили повернутися до роботи, ще й започаткували серію “Неканонічний канон” (перевидання української класики), яка у 2022 році виявилася дуже успішною. 

Як проходить для Вашого видавництва 2023 рік?

У тотальній роботі. Проєктів більшає, а нас, виконавців, – ні. Тому плануємо масштабуватися, постійно проводимо із цього приводу стратегічні наради, міркуємо, окреслюємо та узгоджуємо шляхи подальшого розвитку. Морально у 2023 році важко зі зрозумілих причин, тож рятуємося роботою, вигадуємо нові оригінальні тематичні напрямки видань, шукаємо нових авторів.

"Основа нашого видавництва – література нон-фікшн українських авторів"

Юлія Ілюха – українська письменниця, журналістка та військова волонтерка. Народилася в селі Гонтів Яр на Харківщині. У 2016 році вийшла її перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти». 

Якими своїми книгами Ви пишаєтеся?

Певно, наразі я можу так сказати про дві з них – роман «Східний синдром» та збірку «Графоманські вірші». «Східний синдром» вийшов у 2019 році, у ньому йдеться про повернення ветеранів з війни, боротьбу з ПТСР і спробу інтегруватися в мирне життя. Тема, що болюча й актуальна зараз, і, на жаль, буде актуальною ще багато років після завершення війни. Я впритул зіткнулася з нею ще до початку повномасштабного вторгнення, коли була активною волонтеркою і комплектувала аптечки для військових. А «Графоманські вірші» – це моя найсвіжіша книжка, яка вийшла в червні, і водночас моя перша книжка віршів. Я назвала її так, бо не вважаю себе поеткою. Поезія для мене – своєрідна психотерапія, проговорювання
травми. Це книжка про війну, коріння якої міцно тримає усіх нас, про втрати, які неможливо прийняти, про біль, який, як і любов, ніколи не перестає. І про любов. Звісно ж, і про любов. Про віру і надію в нашу Перемогу. Дивовижно, що кілька років я опублікувала у фейсбуці перший вірш із гештегом #графоманські вірші, а тепер тримаю в руках друковану збірку поезій.

"Від лютого минулого року часто ловлю себе на думці, що живу ніби в
романах Ремарка"

Марко Терен – письменниця, поетка, громадська діячка та волонтерка. Учасниця літературного об’єднання «Networчі». Авторка трьох поетичних збірок. Народилася в Харкові. 

Як Ви стали письменницею?

Хороше питання. Насправді, замислившись, я зрозуміла, що життєві обставини вели мене до цієї справи з раннього дитинства. Все це сталося зі мною, бо я закохана в книги :) Малою я обожнювала дитячі книжки з картинками, вони видавалися мені краще за будь-які іграшки, для мене вони були справжніми скарбами, їх можна було розглядати нескінченно, навіть коли ще не вмієш читати, чим я і займалася, поки в 4 роки не навчилася читати. У моєму списку бажань були такі дитячі книги, про які я мріяла роками, і які змогла купити собі вже в дорослому віці й дуже з цього щаслива. Мама розповідає, що дошкільням я не випускала книгу з рук і любила повторювати фразу: книги – мої друзі. Чесно кажучи, зараз мало що змінилося, хіба те, що тепер і я пишу книги, тепер і я – письменниця. А ще такий факт, який сильно на мене вплинув: моя мама працювали бібліотекаркою, і коли я хворіла, мене не відводили в садок, але й не було з ким лишати вдома, тож мама брала мене з собою на роботу – в бібліотеку наукового центру в Харкові. Це без перебільшення було для мене найкраще місце в цілому світі! Найкращі часи пізнання та відкриттів, яким я завдячую формуванням своїх прагнень і мрій.

Які дитячі книги вплинули на Вас?

Так важко обирати з усього улюбленого! Стільки класних дитячих книг у світі! Майже неможливо… Але якщо зосередитися, то я б сказала, що на мене дуже вплинули книги шведської письменниці Астрід Ліндґрен, я обожнюю їх досі. Також прекрасні роботи фінської письменниці Туве Янссон – моя ніжна любов. “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена. Дуже подобалося, коли мама читала для мене вголос “Книгу джунглів” Редьярда Джозефа Кіплінга. Обожнюваний “Пітер Пен” Джеймса Баррі, так само досі люблю його і вже тепер читаю для своїх доньок. “Лісова Пісня” Лесі Українки, “Коли ще звірі говорили” Івана Франка. І, безперечно, найбільше враження на мене справили історії про Алісу в Дивокраї та Алісу в Задзеркаллі неперевершеного Льюїса Керрола – певно, це мої улюблені дитячі книги. Але, якщо бути відвертою, то найперше, що сильно вплинуло на мене і на моє сприйняття світу та історій – українські колискові, які співали мені прабабуся та мама, й українські народні казки, які розказувала прабабуся, обидві бабусі та батько.

Які дорослі книги найбільше вплинули на Вас?

Мій список книг доволі дивний, але кожна книга вплинула на мене, так чи інак. 

Василь Земляк “Лебедина Зграя”. 
Найулюбленіший цикл – всі книги серії “Енн із Зелених Дахів” Люсі Мод
Монтгомері. “Холодний Яр”, Юрія Горліса-Горського.
“Тіні забутих предків” Коцюбинського. Ернест Гемінгвей “Старий і
Море”, Джейн Остін “Гордість та упередження”.
“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького. “Марія” Уласа Самчука. “Форрест
Гамп” Уїнстона Грума.
“Віднесені вітром” Марґарет Мітчелл.
Василь Барка “Жовтий князь”, Жозе Сарамагу “Євангелія від Ісуса
Христа”.
“Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади” Юрія Шевельова.
Багато книг, які я дуже люблю, які вплинули на мене колись і впливають
зараз, навіть коли я перечитую їх, але вже по-іншому. То треба окреме
інтерв’ю про книги :)
Можу сказати, що з сучасників мені дуже подобається, як пишуть Сергій
Осока та Юлія Баткіліна.

Якими Вашими книгами Ви пишаєтеся?

Насправді, над появою кожної своєї книги я багато працювала, докладала зусиль,  вірила в них, тож я не можу знецінити роль якоїсь з них і виокремити одну, щоб нею пишатися. Скажу так: я ціную кожну свою книгу, за жодну мені не соромно і я  сміливо можу сказати своїм дітям: так, це написала я. Але, як мрійниця та дивачка, я вірю, що всі найкращі мої книги ще попереду.

"Я завжди кажу: найдавніша у світі магія – магія слова"

Петро Мацкевич – директор та багаторічний головний редактор видавництва «Кальварія». 

Видавництво «Кальварія» засноване 1991 року у Львові. Спеціалізується на виданні української та світової художньої літератури, книжок для дітей та підлітків, фахової та наукової літератури, а також коміксів і графічних романів.


Якими виданими книжками Ви пишаєтеся?

Я пишаюсь більшістю наших книжок, бо у нас дуже жорсткі вимоги до якості текстів, їх редагування та художнього оформлення книжок. Тому кожна наша книжка, це багато праці, а отже й задоволення від зробленого.

Звичайно, були у нас й «проколи», адже уникнути їх повністю неможливо — не
помиляється тільки той, хто нічого не робить.

Тут я назву лише декілька знакових для нас і, сподіваюсь, для України книжкових видань:

Грицько Чубай «Плач Єремії» — перше повне видання поетичного доробку цього
чудового поета для дорослих. Текст готувався із рукописів у співпраці з нині покійним Юрком Покальчуком. Чудове художнє оформлення до неї створив художник Олег Панасюк. Ця невеличка книжечка свого часу випередила у рейтингу Форуму видавців дев’ятитомник Василя Стуса і на багато років задала стиль оформлення Кальварійських книжок.

Книжкова серія «Нова доба» у якій вийшли перші книжкові видання романів нині
покійних Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві» та Олеся Ульяненка «Сталінка».

Перше нецензуроване книжкове видання творів Леся Подерв’янського «Герой нашого часу» в чудовому художньому оформленні знаного українського художника Михайла Александрова. Ідея цього проєкту належить нині покійному Сашку Кривенку.

Перше книжкове видання роману Любка Дереша «Культ», ліцензії на видання якого у наступні роки придбали українські видавництва «Фоліо» та «Клуб сімейного дозвілля», а також польські, німецькі, французькі, італійські, румунські та болгарські видавці. Особливістю цього видання є те, що авторську угоду на цей твір довелося підписувати з батьками автора, якому на той момент було лише 16 років.

Книжкова серія «Бібліотека часопису «Четвер»» під редакцією Юрка Іздрика, у якій
виходили твори Юрка Іздрика, Тараса Прохаська, Любка Дереша, Володимира Єшкілєва тощо.

Серія перекладів робіт всесвітньо відомих інтелектуалів, таких як Жан Бодріяр
(«Символічний обмін і смерть», «Божиста лівиця», «Фатальні стратегії»), Сьюзен Зонтаґ («Проти інтерпретації»), Моріс Бланшо «Простір літератури», Семюел П. Гантінґтон («Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку») та ін. В оформленні обкладинок цих книжок використано роботи знаних українських художників, зокрема Олександра Ройтбурда, Володимира Буднікова, Влади Ралко та ін.

Леонід Кононович «Тема для медитації» — роман, який я особисто вважаю
найсильнішим сучасним українським романом з усього, що видавалось в Україні за часів незалежності. Навіть якби «Кальварія» не видала б жодної книжки, окрім цієї, я б уважав, що працювала вона не даремно.

Франсуа Рабле «Ґарґантюа та Пантаґрюель» — повний переклад першого
європейського роману зі старофранцузької мови, який здійснений легендарним перекладачем Анатолем Перепадею (також уже покійним). Такого видання немає ані в поляків, ані в росіян.

Перші легальні українські видання всесвітньо відомих творів, які раніше видавались в Україні у піратський спосіб, зокрема: Станіслав Лем «Соляріс», Ентоні Берджес
«Механічний апельсин», Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц» та інше

Серія з 30 книжок кращих сучасних українських поетів, зокрема: Ігор Римарук «Діва
Обида», Василь Герасим’юк «Поет у повітрі», Павло Вольвач «Південний Схід», Андрій Охрімович «Замкнутий простір», Наталка Білоцерківець «Готель Централь», що оформлені роботами знаних сучасних українських художників.

Кращі романи сучасних визнаних англійських письменників Девіда Мітчелла «Сон
№9» та Іена Мак’юена «Субота» і «Спокута»; сучасних визнаних польських письменників Ольги Токарчук (лавреатка літературної премії «Ніке», Міжнародної Букерівської премії та Нобелівської премії) «Правік та інші часи» та лауреатів багатьох літературних нагород, Войцеха Кучока (роман «Гівнюк») і Магдалени Туллі (роман «Сни й камені») та ін.

Подарункове видання Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояки Швейка» у редакції Івана Лучука та з чудовими ілюстраціями Михайла Євшина.

Кендзі Міядзава «Ресторан, де виконують побажання» у перекладі Ігоря Дубінського
з чудовими ілюстраціями одеської майстрині суміє Неоніли Єфімової та львівського
художника Михайла Євшина.

Володимир Дмитренко «Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму та його
супротивників» — унікальне видання, яке не має світових аналогів. Його перекладом і виданням цікавились англійські, німецькі та польські видавці, однак їх відлякує вартість перекладу — обсяг тексту перевищує 40 авторських аркушів…

"За нинішніх часів мене надихає бажання створити для українського читача якісну книгу"

Валерій Пузік – український письменник, художник та режисер. Автор книг «З любов'ю — тато», «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж». Народився в селі Теліжинці на Хмельниччині.   

Як Ви стали на письменницький шлях?

Завжди хотів розповідати історії. З часом став записувати їх. На початках, ще коли навчався в школі, це були дуже короткі прозові тексти та вірші. Безліч зошитів та блокнотів у клітинку, більшість з яких я носив постійно з собою. Тож писав постійно, правда, мало кому показував ту писанину.

Наразі улюблена форма – оповідання, адже у ньому, на мою думку, найбільше поле для експериментів. Зараз пишу переважно есеї про російсько-українську війну.

Ще нарешті дописав повість для дітей, яку почав ще до повномасштабного вторгнення. Має назву "Чорні футболки. У пошуках Легенди Чорнослива". Це фентезі. Історія вийшла дивною, де ламаються звичні закони драматургії й в сюжеті немає остаточної відповіді: що, власне, сталося. Лише натяки. Головні герої – діти, які шукають таємничого чоловіка, що полює на нечисту силу. “У пошуках Легенди Чорнослива” – це перша книга циклу.

Мені подобаються дивні історії.

"Історії моїх творів часто перетинаються з моїм реальним життям", під час презентації книги «Наші котики. Бліндаж» в Одесі

Юліта Ран – українська дитяча письменниця, драматургиня, сценаристка, театральна режисерка, кураторка мистецьких проєктів. Народилася в Харкові. Є авторкою понад 30 книг для дітей.

Як Ви прийшли до письменництва? 

Я з дитинства вигадувала якісь фантастичні історії, потім грала в них з друзями у дворі. У школі писала сценарії свят, сама їх і ставила, потім писала вірші, їх публікували в різних збірках. Після школи пішла працювати в друковані ЗМІ, згодом на ТБ, а коли навчалася на театральному факультеті, писала інсценівки, одним словом, так чи інакше працювала зі словом завжди. Це було просто питання часу – коли я стану займатися літературою професійно.  

Які дитячі книги вплинули на Вас? 

Я обожнювала сам процес читання. Особливо старовинні книжки, «дореволюційні» – в бібліотеці моїх батьків було кілька таких. Вони мене просто зачаровували. З того моменту, як мене навчили читати – з 4 років – я не розставалася з книжками. І, звісно, в різні періоди мала різні улюблені книги. З того, що дійсно вплинуло, це передусім міфи народів світу, різноманітні казки, теж різних народів, які лише можна собі уявити. Британська література: Джеймс Баррі, Памела Треверс, Александр Мілн, трохи пізніше – Чарльз Діккенс, Вільям Шекспір, Джон Толкін. Перечитала всього Жюля Верна, Конан Дойля, Агату Крісті, Джейн Остін, Фенімора Купера, Марка Твена. З нашого: Володимир Рутківський, Всеволод Нестайко, Леся Українка. Понад усе я захоплювалася літературою казковою, містичною, фантастичною та фентезі, а ще – історіями про піратські пригоди, далекі мандри, а також книжками про індіанців та ковбоїв.  

Які дорослі книги найбільше вплинули на Вас? 

П’єси Шекспіра, трилогія Толкіна, цикли книг Анджея Сапковського «Відьмак» і «Гуситська трилогія», Маріо Пьюзо «Хрещений батько», Маркес «Сто років самотності», «Енеїда» Котляревського, «Нація. Одкровіння» та «Солодка Даруся» Марії Матіос, вірші Жадана, романи Ремарка, Фейхтвангера, Остін, тексти Івана Франка. З нехудожнього: передусім «Та, що біжить з вовками» Клариси Пінколи Естес, а також стоси іншої літератури з історії, історії мистецтва, релігієзнавства, міфології та філософії, які я прочитала в юності.

"Я з дитинства вигадувала якісь фантастичні історії, потім грала в них з друзями у дворі"

Таїсія Наконечна – засновниця та головна редакторка видавництва «Парасоля». Таїсія також письменниця, перекладачка, редакторка та менеджерка культури. 

Таїсія є авторкою поетичних збірок «Безріччя» (2003), «Солов’ї з Шаоліня» (2017), «Безріччя 2.0» (2018) та збірки короткої прози «Життя під парасолею» (2018). Перекладачка збірки поезій бельгійського автора Алена Ванклостера «Прісний сир з полином» (2021), що присвячена Чорнобильській трагедії.

Видавництво «Парасоля» засноване у 2021 році. 

Чому Ви захотіли створити видавництво? Що надихнуло Вас на це?

Я кілька років думала про власне видавництво, але це було щось таке, що я завжди відкладала на «коли я виросту». В якийсь прекрасний момент я зрозуміла, що, мабуть, уже виросла достатньо, а якщо відкладати цю ідею на потім, то можна її так ніколи й не реалізувати. До остаточного прийняття рішення також підштовхнула пандемія і перехід в онлайн. Я зрозуміла, що можна спробувати це все робити на відстані. Оскільки я постійно проживаю за кордоном, цей фактор став вирішальним.

Чи відчуваєте Ви, що у Ваших руках — надзвичайний інструмент культурного впливу? Якщо так, то яка мета стоїть перед видавництвом?

Я відчуваю, що те, що ми робимо – важливе. Особливо, коли до нас надходять замовлення з прифронтових міст, куди батьки дітям замовляють наші книги. Та й узагалі, книжка – це інструмент, різець, якщо хочете, яким викарбовується особистість людини, особливо це працює з дітьми. Я впевнена, діти, з якими батьки читають книжки, читають багато книжок, читають в задоволення, такі діти точно виростуть щасливими людьми. Що ж до дорослих, то є дослідження, що демонструють пряму кореляцію між тим, як багато людина читає та її фінансовим достатком. Тож, гадаю, є над чим замислитись.

"Усі наші книжки отримують позитивні відгуки від читачів"

Дарина Важинська – головна редакторка видавництва #книголав. 

Видавництво #книголав спеціалізується на сучасній літературі. Працює в дитячому, художньому та нонфікшн напрямках. Крім того, #книголав здійснює переклади світових бестселерів та співпрацює з популярними українськими авторами. Видавництво зареєстровано в Києві.

Якими Вашими книжками Ви пишаєтеся?

Пишаємось усіма нашими книжками! Ми ретельно підходимо до складання редакційного плану, щоб кожна книжка була приводом нашої гордості та радістю для читачів. 

З якими авторами Ви співпрацюєте?

З українськими та закордонними. Нашими українськими авторами є Дмитро Кулеба, Ірена Карпа, Таня Стус, Олександр Авраменко, Євген Клопотенко та багато інших чудових співвітчизників. Зокрема, недавно вийшли поетичні збірки «Книга Love» та «Книга Love 2.0. Любов і війна», які містять твори понад 50 українських поетів різних років. 

З іноземних авторів варто назвати Фредріка Бакмана, Едіт Еґер, Гізер Морріс, Вікторію Шваб. 

"Рукописи нам надсилають весь час і ми стараємося всі розглядати"

Катерина Єгорушкіна – письменниця, тренерка з розвитку креативності, спікерка TED, членкиня міжнародної письменницької організації PEN. За освітою філологиня та психологиня. Народилася у Броварах на Київщині. Авторка вісімнадцяти книжок, які здобули національні відзнаки («Книга року BBC», «ТОП БараБуки» та інші) й побачили світ у чотирьох країнах.

Як Ви прийшли до письменництва? Що Вас захопило у написанні творів? 

Я була мрійливою і спостережливою дитиною. Мене захоплювала природа і людські історії, я регулярно обіймалася з деревами й запам’ятовувала сни. У сім років написала свій перший вірш і відчула величезну втіху (як зараз пам’ятаю це відчуття!). Зрозуміла, що писати — це моє. Коли відчуваєш або уявляєш щось, а потім за допомогою слів робиш це видимим для інших — схоже на магію, чи не так? Напевно, для мене це був і є найкращий спосіб самопізнання, а також дослідження світів інших людей, природи, історії, культури.

Які книжки Вам читали в дитинстві? 

Перед сном мені, братові й сестрі батьки зазвичай читали збірники казок: народів світу, Скандинавії, а також, звісно, українські. З-поміж авторських були казки братів Грим, Андерсена й історії Туве Янсон про мумі-тролів. Але останніх взагалі не пам‘ятаю (можливо, під них я надто швидко засинала?:-)

Яких українських та закордонних авторів Ви нещодавно читали? 

Якщо говорити про літературу для дорослих, то дуже сподобалася нещодавно прочитана «Шафа» польської письменниці Ольги Токарчук. Це збірка короткої поетичної прози. Оскільки я сама прийшла у прозу з поезії, то дуже люблю такі речі. З підліткової найулюбленіша письменниця Анджела Нанетті: красива й неймовірно глибока. З-поміж українських авторів подобається як пише Тарас Прохасько, але з його персонажами мені хочеться дуже довго і багато сперечатися або й взагалі відправити на лікування до психотерапевтів і наркологів:-) З легкого читання цікавими вважаю книжки Євгенії Кузнєцової. У них багато побутового гумору й життєвої енергії.

"Мене рятує здатність мріяти й таким чином прокладати місток у майбутнє", на зустрічі з читайликами Вишгорода

Олександр Красовицький – генеральний директор та власник видавництва “Фоліо”. Автор кількох книжок, зокрема, “12 розмов про Грузію”, “Інтелектуальний спротив триває” та серії історичних книжок про Україну. Народився та проживає у Харкові. 

Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, чому Ви захотіли стати саме видавцем? Що тоді Вас так захопило у цій справі? 

Це було відносно випадкове рішення. Я працював на кафедрі хімфаку під час навчання й поїхав у відрядження до Москви. Там побачив книжки одного з найперших приватних видавництв у СРСР і тоді створив книготорговельну фірму, щоб продавати ці книжки й отримувати гроші для купівлі книжок для себе. Відтак було закінчення навчання, розпад Радянського Союзу й бажання продавати книги, які видаватиме моє власне видавництво — це був 1991 рік. 

На Вашій сторінці у Facebook написано: що більше книг, то менше в'язниць. Якби українська нація багато читала, то чи справді злочинів стало б менше: Ви саме такий зміст закладали? 

Так, найменший відсоток бібліотек станом на 1991 рік в Україні був саме на Донбасі. Водночас найменша кількість українських книжок в бібліотеках станом на 2014 рік була на Донбасі та в Криму. 

Отож, читання створює націю так само як навчання, ЗМІ та війна.

"Читання створює націю так само як навчання, ЗМІ та війна"

Андрій Кокотюха — сучасний український письменник. Пише романи, повісті та сценарії. Тривалий час працював журналістом. Народився і проживає у Ніжині. 

З ким би з українських письменників усіх часів Ви б хотіли поспілкуватися? 

Майстри слова спілкуються з читачами через свої твори. Тому в житті вони часто не відповідають уявленням читачів і розчаровують. Мені поки що достатньо епізодичного спілкування з тими, хто нині живий. Хіба що побачити наживо улюбленого Миколу Гоголя – він український письменник і його вплив на мене беззаперечний. 

"Я пишаюся кожною виданою книгою" (Фото Ярослава Станчака)

Ігор Степурін – директор видавництва “Саміт-Книга”, голова Благодійного фонду «Бібліотечна країна», член правління Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

В якому стані зараз видавничий ринок України?

У 2022 році наклади книжок зменшилися більш ніж на третину. Такі дані Книжкової палати та Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Так, це значуще падіння. Воно пов'язане, по-перше, з повномасштабною війною, а по-друге – з вартістю паперу. Папір торік сильно подорожчав – до того ж в Україні навесні виник брак паперу через відсутність його постачання – і в друкарнях тоді стався колапс. З фінансової токи зору галузь пережила велике потрясіння:  крім того, у 2022-му не відбулося жодної закупівлі книжок у видавництв державним коштом через очевидні причини.

“Станом на сьогодні в Україні працюють близько 450-500 видавництв”