Катерина Єгорушкіна: «Мене рятує здатність мріяти й таким чином прокладати місток у майбутнє»
Катерина Єгорушкіна – письменниця, тренерка з розвитку креативності, спікерка TED, членкиня міжнародної письменницької організації PEN. За освітою філологиня та психологиня. Народилася у Броварах на Київщині. Авторка вісімнадцяти книжок, які здобули національні відзнаки («Книга року BBC», «ТОП БараБуки» та інші) й побачили світ у чотирьох країнах.
Як Ви прийшли до письменництва? Що Вас захопило у написанні творів?
Я була мрійливою і спостережливою дитиною. Мене захоплювала природа і людські історії, я регулярно обіймалася з деревами й запам’ятовувала сни. У сім років написала свій перший вірш і відчула величезну втіху (як зараз пам’ятаю це відчуття!). Зрозуміла, що писати — це моє. Коли відчуваєш або уявляєш щось, а потім за допомогою слів робиш це видимим для інших — схоже на магію, чи не так? Напевно, для мене це був і є найкращий спосіб самопізнання, а також дослідження світів інших людей, природи, історії, культури.
Які книжки Вам читали в дитинстві?
Перед сном мені, братові й сестрі батьки зазвичай читали збірники казок: народів світу, Скандинавії, а також, звісно, українські. З-поміж авторських були казки братів Грим, Андерсена й історії Туве Янсон про мумі-тролів. Але останніх взагалі не пам‘ятаю (можливо, під них я надто швидко засинала?:-)
Яких українських та закордонних авторів Ви нещодавно читали?
Якщо говорити про літературу для дорослих, то дуже сподобалася нещодавно прочитана «Шафа» польської письменниці Ольги Токарчук. Це збірка короткої поетичної прози. Оскільки я сама прийшла у прозу з поезії, то дуже люблю такі речі. З підліткової найулюбленіша письменниця Анджела Нанетті: красива й неймовірно глибока. З-поміж українських авторів подобається як пише Тарас Прохасько, але з його персонажами мені хочеться дуже довго і багато сперечатися або й взагалі відправити на лікування до психотерапевтів і наркологів:-) З легкого читання цікавими вважаю книжки Євгенії Кузнєцової. У них багато побутового гумору й життєвої енергії.
"Мене рятує здатність мріяти й таким чином прокладати місток у майбутнє", на зустрічі з читайликами Вишгорода
Яка Ваша книжка є Вашою улюбленою нині?
Дуже складно назвати якусь одну. Напевно, усі книжки, які я написала за останні три роки — по-своєму улюблені. Глибокі й зворушливі — це «Скриня» (дітям про Голодомор) та «Мої вимушені канікули» (про початок повномасштабного вторгнення).
Книжка «Різдво і мої 12 бабусь» — на межі фікшн і нон-фікшн. У ній ідеться про дівчинку, яка має багато бабусь у діаспорі, тож щороку вирушає відзначати Різдво в іншу країну. Таким чином пізнає мікс традицій: українських та, скажімо, польських, мексиканських, австралійських тощо.
З кумедних — «Наш підліжковий космос». Написана від імені маленького хлопчика і заснована на реальних історіях моїх дітей. Цю книжку охоче читають навіть ті діти, які не люблять читати.
Мій бестселер — «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів». Уже було два перевидання в Україні й кілька — за кордоном (Велика Британія, Литва, Болгарія). Про страхи та сміливість. Після кожної історії — розділ «Совина порадня» із психологічними порадами доступною мовою. Цю книжку люблять і діти, і батьки, і вчителі, і психологи. Зараз у видавництві “Vivat” готується до друку друга книжка в цій серії. Називатиметься «Історії друзів із Горішкових Плавнів». Про різні аспекти дружби. Так само із психологічними порадами.
"Книжку «Мої вимушені канікули» написала на колінах у телефоні", на презентації цієї книжки у відновленій школі Ірпеня в грудні 2022
Де Ви черпаєте натхнення? Чи маєте рецепт, як знайти себе за кризових часів?
Напевно, можливість побути наодинці із собою — це для мене найкраще джерело натхнення. Тоді я налаштовую себе наче чутливий інструмент для пізнання світу. Вслухаюся в невимовне, намагаюся упорядкувати відчуте, почуте й побачене. Також люблю подорожі, ліси, водойми та потяги. Надихають люди: і маленькі, і дорослі. Є з-поміж них такі яскраві, що аж просяться стати прототипами. Надихають мої діти — Даринка й Ромчик. Кожен день із ними сповнений пригод. Надихають мої читачі, які пишуть відгуки й просять продовжень. Особливе джерело натхнення — нагадування від чоловіка і видавців, замасковані під фразу «Як просувається робота над новим рукописом?».
Щодо кризових часів. Мене рятує здатність мріяти й таким чином прокладати місток у майбутнє. Навіть якщо це мрія про дрібне: як-от сісти на шпагат, вивчити двадцять слів незнайомою мовою, навчитися плести маскувальну сітку чи готувати нову страву. Саме здійснення маленьких мрій дає мені сили, щоб зберегти фізичне і ментальне здоров’я до здійснення мрій великих (як-от Перемога).
Над якою книжкою Ви зараз працюєте?
Над однією для дорослих і друга — для підлітків. Перша має робочу назву «Голоси свідків». Це плетиво зі свідчень про російсько-українську війну, які я записала від різних людей, а також моїх щоденникових записів і поезій. Друга — історії про українських дітей-біженців, які зараз мешкають у Литві та намагаються налагодити тут життя, знайти нових друзів. Для цієї книжки я брала інтерв‘ю у дітей (з письмового дозволу батьків), розпитувала про їхні труднощі й виклики після початку вторгнення. Хоч книжка планується художньою, але хочу, щоб вона була максимально заснована на реальних історіях.
"Мене надихають люди: і маленькі, і дорослі"
Які Ваші книжки Ви б порекомендували до прочитання саме зараз і дорослим, і дітям?
Часом дорослі не знають, як говорити з дітьми про війну, щоб не травмувати. Діти почуваються самотніми й потребують цього проговорення, при чому з підтримкою. Для таких читачів я написала книжку «Мої вимушені канікули». Вона заснована на реальних подіях, тому дуже резонує і дітям, і дорослим. Створена у формі щоденника дівчинки Віри, яка переживає початок повномасштабного вторгнення. Рукопис прочитала і затвердила психологиня Світлана Ройз, а також додала наприкінці кілька практик для зменшення стресу. Книжка потрапила до ТОП-5 рейтингу «Дитяча книга року BBC» та перемогла у «ТОП Барабука».
На тлі війни в дітей і дорослих часом загострюються різні страхи. Дуже помічною в таких випадках буде книжка «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів». А одна з семи історій присвячена білочкам-біженкам. До речі, за нею я розробила заняття з казкотерапії й виклала методику у вільний доступ. Я проводила це заняття з українськими дітьми й в Україні, і за кордоном. Відгуки батьків і психологів дуже хороші.
Якщо ж хочеться просто посміятися з буденних дитячих витівок і подивитися з гумором на ті моменти, які зазвичай батьків стресують — це «Наш підліжковий космос». 52 коротесенькі історії, чудові ілюстрації, акуратно вписані у сюжет цікаві факти про космос. Це книжка-радість, книжка-відпочинок від тривог.
Де Ви пишете твори: на природі, в дорозі, вдома, в кафе?
Книжку «Мої вимушені канікули» написала на колінах у телефоні. У кав‘ярнях зазвичай працюю над вичитуванням редагування моїх текстів (тут мені біруші в поміч). Цей вид роботи мені здається надто нудним, тож вдома важко змусити себе. Великі художні тексти пишу, коли нікого немає вдома (а це трапляється рідко), або під час перебування в резиденціях. Мені потрібна тиша, щоб заглибитися. Вірші зазвичай народжуються під час поїздок або прогулянок. Ідеї книжок — у ванні. А це інтерв‘ю пишу в потязі. Нещодавно до мене в гості приходив фотограф, щоб зробити кілька світлин мого робочого процесу. Попросив, щоб я сіла за стіл із ручкою і блокнотом. То я навіть блокнота не знайшла. Довелося фоткати мене за ноутом, бо з телефоном — то вже зовсім несерйозно.
У яких містах та населених пунктах України – місця Вашої творчої сили?
Найбільше книжок я написала у Вишгороді, який дуже люблю і який до 24 лютого був нашим єдиним домом. Тепер додалася ще Коломия, куди ми переїхали після вторгнення. Також добре пишеться мені в Микуличині, коли трапляється нагода туди помандрувати.
Чи Ваші книжки читають Ваші діти? Які їм сподобалися найбільше?
Так, старша читає. Її улюблені — «Різдво і мої дванадцять бабусь», а також «Наш підліжковий космос». Перша — дуже красива й пізнавальна. Друга — реготлива. Доня впізнає в персонажах себе і братика, а також наші сімейні історії. Нещодавно перечитала «Історії хоробриків», то дуже сподобалися. А коли я їх писала, доня казала, що не читатиме, бо на час роботи я мусила відправляти її до бабусі. Молодший ще не читає, тож йому більше до вподоби серія моїх книжок-картонок: «Чубчик», «Чубчик у лісі», «Ляля сонькає», «Тінь моєї киці». З радістю слухає «Наш підліжковий космос», упізнає себе та свої іграшки на ілюстраціях.
Які запитання дітлахів на Ваших зустрічах запам'яталися найбільше?
З нещодавніх запам’яталося радше не запитання, а побажання. Звучало воно так: «Бажаю Вам щодня писати по новій книжці, а собі бажаю стати мільйонером, щоб усі ваші книжки купувати!».
Текст Богдан Красавцев
Головне фото Максим Соснов
