Марко Терен: «Писати – і є моє натхнення»
Марко Терен – письменниця, поетка, громадська діячка та волонтерка. Учасниця літературного об’єднання «Networчі». Авторка трьох поетичних збірок. Народилася в Харкові.
Як Ви стали письменницею?
Хороше питання. Насправді, замислившись, я зрозуміла, що життєві обставини вели мене до цієї справи з раннього дитинства. Все це сталося зі мною, бо я закохана в книги :) Малою я обожнювала дитячі книжки з картинками, вони видавалися мені краще за будь-які іграшки, для мене вони були справжніми скарбами, їх можна було розглядати нескінченно, навіть коли ще не вмієш читати, чим я і займалася, поки в 4 роки не навчилася читати. У моєму списку бажань були такі дитячі книги, про які я мріяла роками, і які змогла купити собі вже в дорослому віці й дуже з цього щаслива. Мама розповідає, що дошкільням я не випускала книгу з рук і любила повторювати фразу: книги – мої друзі. Чесно кажучи, зараз мало що змінилося, хіба те, що тепер і я пишу книги, тепер і я – письменниця. А ще такий факт, який сильно на мене вплинув: моя мама працювали бібліотекаркою, і коли я хворіла, мене не відводили в садок, але й не було з ким лишати вдома, тож мама брала мене з собою на роботу – в бібліотеку наукового центру в Харкові. Це без перебільшення було для мене найкраще місце в цілому світі! Найкращі часи пізнання та відкриттів, яким я завдячую формуванням своїх прагнень і мрій.
Які дитячі книги вплинули на Вас?
Так важко обирати з усього улюбленого! Стільки класних дитячих книг у світі! Майже неможливо… Але якщо зосередитися, то я б сказала, що на мене дуже вплинули книги шведської письменниці Астрід Ліндґрен, я обожнюю їх досі. Також прекрасні роботи фінської письменниці Туве Янссон – моя ніжна любов. “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена. Дуже подобалося, коли мама читала для мене вголос “Книгу джунглів” Редьярда Джозефа Кіплінга. Обожнюваний “Пітер Пен” Джеймса Баррі, так само досі люблю його і вже тепер читаю для своїх доньок. “Лісова Пісня” Лесі Українки, “Коли ще звірі говорили” Івана Франка. І, безперечно, найбільше враження на мене справили історії про Алісу в Дивокраї та Алісу в Задзеркаллі неперевершеного Льюїса Керрола – певно, це мої улюблені дитячі книги. Але, якщо бути відвертою, то найперше, що сильно вплинуло на мене і на моє сприйняття світу та історій – українські колискові, які співали мені прабабуся та мама, й українські народні казки, які розказувала прабабуся, обидві бабусі та батько.
Які дорослі книги найбільше вплинули на Вас?
Мій список книг доволі дивний, але кожна книга вплинула на мене, так чи інак.
Василь Земляк “Лебедина Зграя”.
Найулюбленіший цикл – всі книги серії “Енн із Зелених Дахів” Люсі Мод
Монтгомері. “Холодний Яр”, Юрія Горліса-Горського.
“Тіні забутих предків” Коцюбинського. Ернест Гемінгвей “Старий і
Море”, Джейн Остін “Гордість та упередження”.
“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького. “Марія” Уласа Самчука. “Форрест
Гамп” Уїнстона Грума.
“Віднесені вітром” Марґарет Мітчелл.
Василь Барка “Жовтий князь”, Жозе Сарамагу “Євангелія від Ісуса
Христа”.
“Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади” Юрія Шевельова.
Багато книг, які я дуже люблю, які вплинули на мене колись і впливають
зараз, навіть коли я перечитую їх, але вже по-іншому. То треба окреме
інтерв’ю про книги :)
Можу сказати, що з сучасників мені дуже подобається, як пишуть Сергій
Осока та Юлія Баткіліна.
Якими Вашими книгами Ви пишаєтеся?
Насправді, над появою кожної своєї книги я багато працювала, докладала зусиль, вірила в них, тож я не можу знецінити роль якоїсь з них і виокремити одну, щоб нею пишатися. Скажу так: я ціную кожну свою книгу, за жодну мені не соромно і я сміливо можу сказати своїм дітям: так, це написала я. Але, як мрійниця та дивачка, я вірю, що всі найкращі мої книги ще попереду.
"Я завжди кажу: найдавніша у світі магія – магія слова"
Яка Ваша книга є Вашим відображенням на сьогодні?
Можна було б сказати, що зараз це нова збірка моїх поезій, яка з дня на день вийде в харківському видавництві «АССА» – “День до Дна”.
Але це через призму поезії. Якщо говорити про прозу життя, то, певно, найкращим моїм відображенням стане роман, над яким я зараз працюю.
Які емоції Ви відчули щойно Ваша перша книга вийшла друком?
Ух! Це було давно… Але той день я не забуду ніколи: тоді не могла повірити, що тримаю в руках справжню книгу, яку сама ж і написала. Було так дивно усвідомлювати, що от у мене була купа ідей, купа історій, просто в голові, а тоді, після всіх зусиль та роботи – хоп – і я тримаю в руках реальну книгу, де все це є насправді. Безперечно, це була одна з найяскравіших емоцій за все моє життя. Радість, захват і піднесення, гордість, бажання писати ще.
Як часто Вам пишуть листи читачі? Що запам'яталося найбільше з таких листів?
Класичні паперові листи мені не пишуть, на жаль. Зате пишуть приватні повідомлення на авторську сторінку в фейсбуці. Є декілька поціновувачів творчості, які регулярно пишуть листи на електронну скриньку: вітають зі святами, реагують на нові викладені твори, накладають мої вірші на музику, надсилають аудіозаписи цього. Це дуже приємно. Іноді я пропоную їм бути бета-рідерами. До речі, останній рік до мене стали надходити справжні паперові листівки поштою: з враженнями, з
побажаннями, з цитатами якихось мої вірші – я дуже вдячна за це, бо такі речі надихають і підтримують. Найбільше запам’яталася листівка від однієї з прихильниць моєї творчості: вона написала цілу історію про те, як мій вірш “крізь соснові ліси” змінив її життя назавжди. Я завжди кажу: найдавніша у світі магія – магія слова. І от, на таких прикладах я бачу, як це працює в реальному житті. Приємно бути дотичною.
Де Ви черпаєте натхнення за нинішніх часів?
Я не дуже вірю в натхнення, якщо бути відвертою. Я вірю в регулярну роботу та в сродну працю. Просто люблю писати. Бувають миті й на роботі, й за іншими справами, в які я не можу дочекатися, коли сяду писати далі. Обіцяю собі це як винагороду за виконання якоїсь марудної рутини. Тож, певно, писати – і є моє натхнення, якщо можна так висловитися.
"Раніше я думала, що ніколи не зможу працювати над кількома книгами одночасно"
Над якою книгою Ви працюєте зараз?
Зараз плідний і дивний для мене період: раніше я думала, що ніколи не зможу працювати над кількома книгами одночасно, але, як виявилося, це добре впливає на мене, дисципліну та продуктивність. Прямо зараз працюю над циклом казок “Сім Мішків Гречаної Вовни”, над підготовкою візуально-літературного проєкту “Aliorum Sanctorum” та над романом “Дорогами-Дворами”.
Про щоб Ви ніколи точно не написали книгу?
Про економіку та ринки валют. Про біржі.
Чи трапляється, що Ви живете життям Ваших літературних героїв і сюжет може подекуди перетинатися з Вашим життям?
Було б нечесно сказати, що ні, не буває. Звісно, буває різне. Це життя, воно всяке.
Нинішні початківці-письменники України: які б поради Ви їм дали?
Давати поради – це звучить якось дивно, навіть зухвало. Всі, хто хоче бути в контексті – постійно продовжують навчання та пізнання, що б не робили, чим би не займалися люди, якщо вони професіонали та люблять свою справу – безперервно вдосконалюються. Якщо людина каже вам: от, я вже все вмію, все знаю, тому зараз я буду роздавати поради як і вам все вміти та знати – не вірте і тікайте від такої людини. Єдине скажу, що не варто зупинятися. Якщо говорити про письменництво, як про професію – важлива регулярність: є настрій, нема настрою, дощ, сніг, є натхнення так зване, чи нема – робота є робота. Письменництво – це робота. Хочете бути письменниками – пишіть регулярно, читайте, досліджуйте, прислухайтеся, порівнюйте – не орієнтуйтеся ні на кого – тільки на себе в минулому і в майбутньому. Я роблю так.
Що Вас надихає зараз попри зовнішні та внутрішні виклики?
Скоріше, не надихає, а спонукає, попри всі виклики. Саме життя навколо спонукає мене робити своє. Чисті аркуші паперу, свіжонастрижені олівці, мої записи, мій стіл, оце інтерв’ю, геранька на моєму столику, мої дедлайни: коли розумію, що часу обмаль, життя кінечне. Мене спонукає писати внутрішня потреба це робити, бо без цього я почуваюся нещасною.
Текст Богдан Красавцев
