Юрій Даценко – письменник із Хмельницького. Його перший роман має назву «Пастка для різника». Юрій у своїх творах поєднує детективний сюжет з історичним підґрунтям та атмосферою трилера. Також автор популяризує маленькі міста та села України. Письменник переконаний, що захопливі сюжети трапляються й у провінції. 

Як Ви прийшли до письменництва?

Як не дивно, я закінчив українську філологію Львівського національного університету. Я гуманітарій від “і до”, але жодної не було думки свідомо стати письменником. Напевно, це сталося спонтанно з накопиченням в голові маси історій. 

Я дуже багато читаю, читаю з раннього віку і відповідно, десь у років 25-30, напевне, все ж ближче до 40 оця критична маса історій переповнилася і я усвідомив, що хотів би ці історії комусь розповісти. 

І тут стався щасливий випадок?

Саме так. Мені на очі тоді трапилися дуже каверзні кілька слів на заднику вже не пам'ятаю якої книги видавництва КСД. Там було написано “Запрошуємо до співпраці авторів” і я зрозумів, що це вони буквально до мене звертаються і щойно я щось напишу, одразу стану генієм. Але не так сталося, як гадалося. Перший роман полетів у прірву, другий так само, а ось третій роман вистрілив у тому ж таки видавництві КСД.  

Чи відбулися Ви як письменник, як вважаєте?

З того моменту, як вийшла моя третя книжка, я почав вважати себе письменником. До того часу так не думав. Між іншим, після третього роману всі три мої романи продавалися. Тобто, не сталося такої ситуації, що третій роман видався і продається, а про перший вже всі забули. Я розумію, що це цикл, а все-таки зараз успішно продаються всі чотири мої романи й на сьогодні я вже можу так більш-менш обережно казати, що я відбувся як письменник.

"Маю масу цікавих історій, які ще хочу розказати, тому працюємо далі – плани грандіозні"

Наразі в мене не так багато їх, аби пишатися якоюсь конкретною: всіма-всіма без винятку. Перша моя книжка – “Пастка для різника” – це прорив. Це була моя заявка на велику літературу. Звісно, я дуже переживав.

Другий роман – “Книга в камені” – це по-своєму прорив, оскільки це були перші ковідні місяці. Ніхто не знав, що відбувається у всьому світі: були тотальні звільнення по тих самих видавництвах, дуже було сутужно, тобто, видавництва видавали те, що вони знали, що буде купуватися – не було ставок на нові імена. Ну а я був все-таки після першого роману не особливо відомим. Та коли мій другий роман вийшов, то перший наклад розлетівся за 2 місяці – й це за ковідних часів! Це було дуже знаково і хоча й наклад невеличкий – 2000 примірників, але два місяці – як на мене, це було нормально.

Третій роман “І стало світло”. Я теж вважаю його класним, хоча він трошечки був прохолодніше зустрінутий читачами, але на той момент я вважав його найбільш довершеним, можливо, з точки зору мови написання: не стільки сюжет, як загальна концепція.

Ну а четвертий мій роман “Життя вічне” – об'ємніша історія. Радує, що книга отримує масу схвальних відгуків – найбільше з усіх.

Чи планується видання п'ятого Вашого роману? 

Так, на часі мій п'ятий роман і завершення циклу. Але ми вже спілкувалися з видавцями стосовно моїх подальших планів. Їх дуже багато, плани грандіозні, а там далі буде видно. Ну, принаймні, у мене є про що писати – маю масу цікавих історій, які хочу розказати, тому працюємо далі.

"Багато героїв моїх романів списані з реальних людей, які є моїми друзями"

Де Ви пишете: на комп'ютері, друкарській машинці чи в блокноті від руки?

Від руки у блокноті, на друкарській машинці – розумію, що вінтаж – це круто й цікаво, але не піде, тому що зрештою, я все одно маю відправити текст в електронному форматі видавцеві. Та насправді якийсь елемент вінтажу присутній, оскільки я творю у банальному Microsoft Word 2013 – ну чогось мені подобається саме ця версія ворду. Можливо, хтось скаже, що це якась банальщина, але принаймні зізнаюся, що в мене ліцензійний ворд – нічого не вкрав, все нормально (сміється – примітка).

В який час доби Ви зазвичай пишете?

Здебільшого з 10 вечора до 2 ночі. Тоді коли моя сім'я засинає, коли мої коти вкладаються спати, коли власне основна робота закінчена, хоча працюю вдома з текстами, тому що я є художнім редактором в одному з хмельницьких видавництв. 

Як ви працюєте: з кавою, чаєм, водою?

Тістечко з кавою. Й кава не перешкоджає мені після того нормально спати. Я взагалі кавоман, хоча каву ненавидів у дитинстві. 

І найкраще для мене під час написання твору – темрява й тиша. Хоча в мене великий будинок, але я не маю окремого кабінету. Тобто, я не можу посеред дня просто зачинитися, аби мене ніхто не турбував. Ну і п'ятирічний син – це нереально, там навіть нехай будуть забиті двері, та він все одно туди зайде і щось запитає в тата.

Де Ви черпаєте натхнення?

Всюди. І в літературі, і в людях. Багато героїв моїх романів списані з натури: з реальних людей, які ходять поміж нас і які є моїми друзями. Я не скажу, що характери списував, але не потрібно робити якихось картонних персонажів і щось вигадувати, коли довкола так багато різноманітних людей.

І наостанок: дайте пораду українським авторам-початківцям.

Мене дуже часто запитують початківці “як пробитися до видавця”? Я відповідаю, що не знаю. Адже однозначного рецепту ні в кого немає. Хтось може бути геніальним генієм і просто відправити шматочок опису на розгляд видавця і видавець зрозуміє – “так, це воно”, а можна й, навпаки, до свого успіху йти довго і напрацьовувати свої успіхи поступово. 

Перша порада – багато читати. Якщо ти багато читаєш, то в тебе рано чи пізно в голові формується, по-перше, словниковий запас однозначно, по-друге – будь-який письменник-початківець несвідомо або свідомо (але це неправильно) копіює якогось письменника й зрештою відтворює свій власний стиль. 

Тому багато читайте, багато пишіть і стукайте в усі двері: відмовили у видавництві – подавайтеся на літературний конкурс – не виграли в конкурсі – подавайтеся в друге видавництво – не вийшло й там – зверніться до літературної агенції. Стукайте в усі двері – якісь точно відчиняться!

Текст Богдан Красавцев

Фото Олег Пилипчук