Рецензії на книжки на сайті "Книголенд" - стор. 3

Чомусь фантастику й фентезі традиційно вважають «чоловічими» жанрами. Колись Джоан Ролінґ не хотіли видавати під її іменем, бо гадали, що хлопці не читатимуть історію про чарівників, написану жінкою. Дивовижно, наскільки люди можуть помилятися. На щастя, сучасну літературу може писати будь-хто, і якість тексту оцінюють зовсім не за статевою ознакою. Тож сьогодні ми говоримо про книгу, яка переймає естафету українського топ-хіта у «Колонії». Звичайно, це «Дім солі» Світлани Тараторіної.

Український постапокаліпсис — взагалі нечасте явище. Тим більше якщо це книга про Крим, який споконвіку був дещо містичним і геть непересічним місцем. Це та історія, де сетинг є одним із героїв, він живе й буквально дихає разом з ними. Засолена земля, засолене повітря, засолені люди — сіль тут відчувається в усьому, і це створює дещо впізнавану й водночас таємничу атмосферу. Так, півострів тут називають Кіммерик (якщо назва здалася знайомою — вам не здалося, це реальне древнє грецьке місто в Криму), а згодом Дешт, і вже в цих назвах проявляється глибина роботи авторки з історією місця.

Протягом багатьох десятиліть неймовірні фільми Хаяо Міядзакі зачаровують глядачів з усього світу. Це анімація, цікава і дорослим, і дітям, бо коли історія знята з любов’ю й майстерністю, вона здатна торкнутися будь-якого серця. Про засновану Міядзакі студію Ghibli говорять, що завдяки продуманому підходу та творчому методу роботи вона принесла вітер змін до японської й світової анімації. Та й хто не чув про «Тоторо», «Ходячий замок» або «Віднесених привидами»? Про самого майстра аніме ми знаємо не так багато, оскільки в Японії заведено з повагою ставитися до особистого життя людей. Тому в новій книзі про Хаяо Міядзакі його біографія розкривається з огляду на роботи режисера.

Що ж ми можемо сказати про Міядзакі? Невід’ємною частиною його анімації є польоти. На літаках, драконах або швидкому вітрі — герої майстра летять назустріч пригодам, бо сам Міядзакі змалечку є фанатом авіації. Почасти це передалося від батька, який був директором компанії, яка виготовляла запчастини для винищувачів. Ще одною причиною є час, коли народився митець, а саме період Другої світової, коли розвиток авіації був на часі як ніколи. Тож навіть у назві студії Ghibli Хаяо використав імення італійського літака.

Переглядаючи роботи режисера, також можна помітити, що вони прямо-таки рясніють сильними персонажками. Це сильні й самодостатні жінки та дівчата, готові до останнього боротися за те, у що вірять усім серцем. І вони сильні не тому, що так треба для продажу фільму, не для галочки, а тому що кожну з них автор створює з любов’ю та поважає перш за все як людину, що є невід’ємною частиною історії. Сам Міядзакі так говорить про своїх героїнь:

«Їм знадобиться друг або прибічник, але ніколи не рятівник.

Будь-яка жінка так само здатна бути героєм,

як і будь-який чоловік»

Коли говорять про жанр жахів, ніколи не згадують книгу Джорджа Орвелла «1984». Хоча якщо подумати, за рівнем описаного кошмару багатьом майстрам горору до неї ой як далеко. Минуло 75 років з часу написання, і цей роман не просто не втрачає актуальності й попиту, він усе більше відкриває нам нас самих і дозволяє краще розуміти деякі з сучасних світових політичних процесів.

Це не оптимістична книга. Вона не розкаже універсальних рецептів перемоги над імперією зла та навіть не навчить клепати коктейлі Молотова (хоча тепер ми це вміємо й без інструкцій). Це антиутопія в найгіршому її прояві, фатальне поєднання гітлеризму, сталінізму, путінізму й іще багатьох таких ізмів, без яких людству жилося б значно легше.

«Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!»

Усі знають про пошту. Вона буває Нова, буває звичайна. Усе з нею просто: пишеш лист, підписуєш конверт, пам’ятаючи, хто такий адресат, а хто — адресант, облизуєш марку (щоб точно пристала, облизуєш іще раз), усе заклеюєш і кидаєш до скриньки. Далі листоноші виймуть твого листа зі скриньки й відвезуть за вказаною адресою. Але це якщо ти відправляєш звичайного листа, а не космічного.

З космічними листами все складніше, і опікується цим космічний поштар Боб. Боб любить свою роботу такою, як вона є: сталий маршрут, відомі адреси на планетах, де він бував багато разів. Тільки от трапляється всяке, і маршрути космічного листування іноді змінюються. І настає час перевірки — чи готовий ти пізнати нове, познайомитися з досі невідомими інопланетянами, розплющити очі й побачити увесь цей світ.

Із розвитком і популяризацією блогерства світ стрімко змінився, підлаштовуючись під нові реалії. Змінилася й література. За останнє десятиліття книги від блогерів стали не винятковим явищем, а таким собі трендом. Часом це видання, які соромно називати літературою, та буває й навпаки: таке стається, коли блогер береться за тему, якої досі ніхто не торкався. Наприклад, розповідає пригоду зі всесвіту Майнкрафту в коміксі.

Що ж із цього може вийти? А ми вам скажемо: яскраві герої, кожен з яких є непересічною особистістю й запам’ятовується читачу; динамічний сюжет, що дивує й не дає нудьгувати; чудова мальовка, де будь-якій деталі приділено увагу, тому історія сприймається як така собі книго-мульто-гра. Звичайно, не забуває автор і про мораль: оскільки книга дитяча, зло тут не страшне, але ролі розподілень чітко, і дитина добре розуміє, що лиходії, які крадуть кавуни, обов’язково будуть покарані.

Щасливі ті, що відчувають цей світ. Споглядають світло й  тінь, людей і тварин, дерева й гори. Дослухаються до його напівтонів, вдихають його запахи, торкаються його справжності. У цьому все те, що робить нас людьми: бажання дивитися на світ, ніби вперше, навіть розуміючи, що це може бути востаннє. Це дивовижний дарунок, життя, і часом здається, що він із нами навічно.

Коли ж надходить усвідомлення, що це не так, хочеться надолужити кожну мить, і час, яким раніше нехтували, стає найціннішим скарбом. Тоді ми беремо пензлі й торкаємося незнаної білої площини, розтинаємо ніщо задля створення картини. Картини власного життя.

Й на досі білому полотні проступають обриси чогось водночас добре знайомого й нового. Ось перша лінія, ось друга, третя, четверта… Ніби складаються часточки пазлу, з цих ліній виникає немовля. Крихітні пальчики, нерівні зморшки, здивована усмішка. Немовля споглядає вас, а ви його. Тепер ви — дзеркало власної історії, призма істини, крізь яку проходять напівзабуті деталі, о́брази, голоси.

Що вирізняє хороші книги? Можна перелічувати багато факторів, та головними є три. По-перше, сюжет. Коли події не затягнуті, герої не стоять на місці, а історія розвивається. Таку книгу банально цікаво читати.

По-друге, ідея. До книги з цікавою ідеєю хочеться повертатися, такі історії обговорюють після прочитання, сперечаючись над глибинними сенсами. Це те головне, що хоче сказати автор своїм твором, те, з чим звертається до читача.

І третє, це мова книги, тобто те, як вона написана. Простий приклад — твори Лавкрафта. У них неймовірні ідеї та фантастичні, просто божевільні сюжети. Тільки от написані вони на диво сухо, ніби інструкції до пральних машин (даруйте, поціновувачі пана Говарда).

Та є історії, які поєднують усі ці елементи. Такою є серія «Лицар-дракон». Ще Стівен Кінг писав, що для хорошої оповідки треба поєднати дві ідеї та подивитися, що з цього вийде. І тут автори вирішили розказати, що станеться, якщо дракон перетвориться на людину, а також що буде, коли він потрапить до школи юних лицарів.

Усі в Харкові знають, що таке Градусник. Найкраще місце для зустрічей у самому центрі. Там він і став, цей хлопець зі своєю табличкою. Перехожі мимоволі зупиняли на ній погляд, на мить завмирали, здивовані, тоді усміхалися й ішли далі. Якийсь чоловік із рудими вусами з вкрапленнями сивини після секундного розглядання таблички реготнув і ступив крок назустріч хлопцю, ніби хотів поплескати його по плечах, потім передумав і просто підморгнув малому, перш ніж продовжив шлях.

Було це восени чотири роки тому. Хлопець вчився на другому курсі університету Каразіна, і все б нічого, якби не його сором’язливість, яка не давала навіть заговорити з незнайомою дівчиною. Тому подруга-одногрупниця вигадала для нього цілий план, на який він дивом погодився.

Вони написали на картонці «Я вмію готувати», і хлопець з цією табличкою став у людному місці в центрі. Так, спершу люди просто усміхалися й проходили повз. А тоді подрузі, яка стежила збоку, сяйнула думка допомогти йому ще раз. Вона зробила вигляд, що не знає хлопця, і підійшла «знайомитися». Взяла в нього номер і знову відійшла.

За хвилину до хлопця підійшла інша дівчина, а потім ще одна, і ще. Просто познайомитися й обмінятися контактами, а більшого він і не прагнув.

Весела історія, правда? Хоча радше сумна. Бо люди занадто звикли, що всіма хатніми справами займається жінка, і багатьох можна здивувати й зацікавити вже тим, що хлопець уміє готувати.

«Білченя, яке шукало свою справу»

«Історії про фей» та «Історії про принцес» Юліти Ран ми свого часу зі старшою дитиною зачитали до дір, тож коли побачила в інтернет-магазині ще одну книжку цієї авторки, купила без вагань. Старша вже з дитячих книжок виросла, але з молодшою читали із задоволенням.

Сама по собі історія дуже цікава і описана так, ніби ти не просто читаєш, а дивишся мультфільм. Ще й такі чудові акварельні ілюстрації Жені Птиця, їх хочеться роздивлятися і роздивлятися! Про що ця історія? Про дитину, яка дорослішає і шукає себе в цьому світі, хоче вийти «з родинної справи» і спробувати щось новеньке, але врешті-решт, перепробувавши купу всіляких професій, розуміє: краще робити те, до чого ти маєш справжній хист. І не має значення, стосується ця історія людей чи білок, і звуть головного героя якийсь хлопчик Назар чи білченя Туррі.

У книзі безліч персонажів – лісові звірі і птахи. Вони носять трохи дивні, як на мене, «англізовані» імена, але в тому, що стосується переліку професій і опису того, як влаштоване життя звірів-фахівців, авторка проявляє велику фантазію. Усі тварини виходять дуже живими і пізнаваними – ти читаєш і одразу розумієш: ага, такі слова могла сказати лише сорока,  вовк поводився би саме так, а не інакше.
 

Окремо хочу відзначити, що в цій книзі зашифроване дуже мудре послання батькам! Те, як поводяться тато-білка і мама-білка, є прикладом здорових і гармонійних родинних відносин. Вони бачать, що дитина зараз наб’є собі гуль, але не тримають на місці, не тиснуть, а в усьому дають підтримку, чекаючи, поки Туррі сам зрозуміє, що для нього краще. Ох, якби ми в житті могли завжди вибирати найкращий спосіб поведінки і спілкування зі своїми дітьми, як ці мудрі білки!)))

Казка довга, її краще читати не за один вечір, а розтягнути на кілька вечорів.

«Мандрівні казки»

Цю книжку я спочатку прочитала сама, потім почала читати доньці – а в результаті ми читали її три місяці щовечора. Це якісь дивні історії – вони зачаровують, до них хочеться повертатися, про них згадуєш. Серед них є смішні, є сумні, є філософські. Хоча, здається, усі вони філософські, я би сказала: це не просто казки, це казки-притчі. І вони точно не для дітей, тобто, не суто для дітей, вони саме для родинного читання.

До речі, оскільки ми читали так довго, то донька вивчила майже все на пам’ять, і ми з нею читали казки, де є діалоги, по ролях.

Написані ці казки красивою мовою, вона тече, як вода. Інколи в цю воду занурюєшся – аж залипаєш, а інколи весело стрибаєш поверхнею, наче камінцями в горній річці. В уяві одразу виникають дуже яскраві картинки – тим більше що ілюстрації в книзі чудові, це репродукції картин. Дякую авторам книги і всім причетним до її створення за таке справжнє диво.

Книгу «Чарівні речі» письменниці Юліти Ран і художниці Дар’ї Кушніренко купила, бо дуже сподобалися ілюстрації. І читати казки ми з дитиною почали лише після того, як вдосталь намилувалися чудовими пластиліновими роботами, роздивилися усі найдрібніші деталі. А вже потім – спокійно приступили до читання текстів.

Короткі казки і справді зачаровують. Історії дуже живі,цікаві, різноманітні. В кожній казці фігурує якийсь чарівний предмет. Він може бути знайомим за іншими казками, наприклад, летючий килим, а може бути і зовсім буденним, звичайним, про якій зазвичай в казках не пишуть: просяне зернятко, дзвіночок чи теплий плетений шалік.

Авторка казок пропонує свій особливий погляд на використання таких предметів: так, чарівний ключ переносить героя з місця на місце відповідно його бажанням, чарівне намисто допомагає мудрій і добросердечній дівчині не лише вити заміж за східного царя, але й пробудити в його серці милосердя, а чарівний горщик міг би зварити усім нам щасті і любов, міг би, та тільки господиня його робити цього не хоче.

Це книжка не на один раз, до неї хочеться вертатися, малюнки – переглядати, а казки перечитувати знову. Ми з дитиною навіть вигадували продовження – адже казки доволі короткі, лише на одну сторінку.

Така книжка може бути і гарним подарунком – я замовила кілька штук і хрещеникам, і племінниці, усі діти були раді.