1984: книга і реальність
Коли говорять про жанр жахів, ніколи не згадують книгу Джорджа Орвелла «1984». Хоча якщо подумати, за рівнем описаного кошмару багатьом майстрам горору до неї ой як далеко. Минуло 75 років з часу написання, і цей роман не просто не втрачає актуальності й попиту, він усе більше відкриває нам нас самих і дозволяє краще розуміти деякі з сучасних світових політичних процесів.
Це не оптимістична книга. Вона не розкаже універсальних рецептів перемоги над імперією зла та навіть не навчить клепати коктейлі Молотова (хоча тепер ми це вміємо й без інструкцій). Це антиутопія в найгіршому її прояві, фатальне поєднання гітлеризму, сталінізму, путінізму й іще багатьох таких ізмів, без яких людству жилося б значно легше.
Великий брат (читай найбільше зло) цієї імперії уособлює всі найгірші способи контролю держави над людиною: контроль роботи, особистого життя (якщо це можна так назвати за подібних умов), контроль навіть мови шляхом заміни слів, які можуть бути використані для підбурювання повстання. Так-так, це та сама історія, що й із бавовняними вибухами й забороною слова «війна» під час війни. Абсурд, що межує з кретинізмом.
Звичайно, обов’язковим для такого суспільства є й переписування історії. Колосальні ресурси витрачаються на те, аби переконати соціум, що кожен поза ним є ворогом, а довіряти можна лише вождю, фігура якого священна й непохитна. Чи є для такої довіри бодай найменші підстави, уже інше питання. Про таке й думати заборонено. Думати? Саме так, адже коли в державі є поняття «думкозлочину» й якщо хоча б у погляді людини вчитається непокора… Найкраще про це говорить сам герой роману: «Думкозлочин не призводить до смерті: думкозлочин і Є сама смерть».
Так, цей роман не розказує, як повалити імперію й перемогти велике зло. Але він показує, як перемогти страх у самому собі. Людині з узькомірним мисленням цього не зрозуміти, хоча навіть у Північній Кореї, максимально наближеній до описаної Орвеллом недодержави, щонайменше половина населення хоча б раз у житті переглядала заборонений іноземний контент. Ми ж маємо навіть кілька прикладів того, як жити в жодному разі не можна, і поки хтось сприймає книгу Орвелла як інструкцію, ми жахаємося й насолоджуємося шедевром світової літератури.
