Інтерв'ю з різними письменниками в книгарні "Книголенд" - стор. 9

Андрій Новіков (псевдонім Андрій Новік) – український письменник. Народився у Львові в 1991 році. Навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка», Інститут будівництва та інженерії довкілля. Андрій полюбляє мандрувати. Він відвідав близько шістнадцяти країн. Пише в жанрі гостросюжетного трилеру. Дебютний роман Андрія «Останній спадок» побачив світ у 2019 році. Друга книга автора «Аномалія» вийшла у 2020 р. Торік Андрій Новік представив свою третю книгу – «Медальйон трьох змій». 

Ви оптиміст у житті?

Так. Намагаюсь, як це можливо, а як інакше? Сумувати й песимістично до всього ставитися – письменницька робота тільки з оптимізмом вивозиться, тому що інакше ніяк. Особливо якщо ти не популярний письменник або коли тільки-но починаєш, то без оптимізму не дійдеш навіть до фази закінчення роману. Особливо, якщо він такий великий, як у мене на 700 сторінок. Тобто, тільки на оптимізмі. І коли десь є гойдалки, починається песимізм, ти думаєш, а нащо воно треба, а чи воно щось дасть, чи воно вистрілить? Але оптимізм допомагає все-таки бути в тонусі й закінчувати роботу – саме так, оптимістичний настрій приводить до великих результатів.

А що це за книжка на 700 сторінок?

Це «Медальйон трьох змій» – мій третій роман. Він вийшов у травні минулого року в електронному форматі, мав вийти в паперовому, але через вторгнення ми перенесли. А паперове видання вийшло в листопаді торік. 

Про що ваш третій роман?

Це ретро фентезі темне. Перша частина серії. Буде чотири частини. Спершу планувалося три. Це історія про Львів та Європу загалом 1908 року. Це альтернативна історія з домішками фентезі, пригод і загадок у стилі Дена Брауна, словом, пригодницький фантастичний екшн.

Роман з нотками гумору?

Звичайно! Там є один персонаж, якого звати Механік і от гумор – це його фішка, скажімо так.

Траплялося таке, що переживали життя власних героїв? 

Важко сказати, звісно. Якщо брати, наприклад, питання, чи є прототипи історій та персонажів, то в «Медальйоні трьох змій» їх не так багато. Були в попередніх моїх книгах прототипи. В цій хіба що, можливо, знайдуться прототипи певних емоційних складових тих емоцій, які переживають герої, тобто, якихось депресивних станів чи складних ситуацій в житті. 

Де ви пишете: на комп'ютері, у телефоні, ручкою в блокноті чи на друкарській машинці?

У мене друкарська машинка є – це подарунок дружини, але на ній так незручно писати. Я не уявляю, як тодішні письменники коригували текст, тобто, доводилося викидати цілу сторінку й все переписувати наново. Я працюю у ворді або ж у гугл доках.

"У доробку маю три романи, кожним із них пишаюся"

Микита Лукаш – український письменник. Навчається на хімічному факультеті Національного технічного університету Харківського політехнічного інституту. У 14 років підписав контракт із видавництвом “Vivat”, де 2018 року вийшла друком дебютна дитяча книжка Микити “Мішечок історій Мішковинки”. 

Пише поезію й прозу. Має публікації в різних періодичних виданнях, альманахах, збірниках. Народився у 2002 році в Харкові, де проживає нині.

Чим тобі подобається письменництво? 

Для мене письменництво – це можливість через емоції, почуття, уяву створювати нових персонажів. Хочеться, щоб вони радували, підтримували й допомагали читачам, були їхніми друзями. Також написання саме дитячих творів дає мені змогу не забувати про власну внутрішню дитину. А така, упевнений, живе в кожному з нас. 

Якими якостями, на твою думку, мають володіти письменники? 

Гадаю, кожен письменник повинен мати таку собі “професійну оптику”, котра допомагає бачити в повсякденні щось особливе, незвичне, і вміти ділитися результатами того бачення з читачами.

Що тебе надихає в житті?

У житті мене надихають насамперед звичайні речі: наприклад, небо з веселкою-підковою на щастя, колискова цвіркунів за вікном, мій улюбленець кіт Тигрис, що солодко спить на осонні. А ще, особливо зараз, я наснажуюся прекрасними людьми, разом із якими проживаю непрості, страшні, але водночас важливі для України часи.

"Письменник повинен мати “професійну оптику”, що допомагає бачити щось особливе навіть у повсякденні"

Євгенія Кузнєцова – українська письменниця, перекладачка, асоційована дослідниця Київської школи економіки. Доктор філософії в галузі міжнародних та міжкультурних досліджень Університету Деусто. Авторка книжок «Спитайте Мієчку», «Готуємо в журбі», «Драбина», «Одинадцять помідорів і один маленький», «Мова-меч: як говорила радянська імперія», «Коротка історія українського борщу». Народилася у Кривому Розі.

Що вас надихає писати? 

Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу. 

Які дитячі книжки ви перечитуєте? 

Найулюбленішими моїми книжками в дитинстві була «Академія пана Ляпки» Яна Бжехви та «Про краснолюдків та сирітку Марисю» Марії Конопницької. Цікаво, що обидві книжки польських авторів – ймовірно, вони якось вибивались із того, що я на той час читала. І здались абсолютно містичними й прекрасними. Другу, на жаль, мала тільки в російському перекладі, а от перша була українська. Зараз вона є на ютуб-каналі «Тося читає». Планую вмикати доньці. 

Які автори вплинули на ваш світогляд в підлітковому віці? 

Найбільше, ймовірно, Марк Твен. Підліткою я вже любила реалізм, життєвість і гумор – там усе це було. Згодом додався Ремарк – драма, приреченість, похмура романтика – це теж саме те, до чого тягнеться меланхолійна підліткова душа. Я чомусь не любила фентезі й фантастику. Можливо, ще полюблю. 

Коли ви написали перше оповідання? Про що в ньому ішлося? 

Це, мабуть, не перше, але з того, що можу згадати, то це була замальовка про мій візит до стоматолога. 

Які герої ваших книг є вашим відображенням? 

Кажуть, що ми завжди трохи пишемо про себе, тому я є у всіх своїх героїв. Навіть у волохатому Анатолії Степановичу. Чи в стоматологу.

"Мені погано не писати. Уникаючи цього відчуття, я й пишу"

Ольга Пінчук – дитяча письменниця. Співавторка збірки казок «Дивозбірка», чаптер-бука «Клік-Клак геть переляк» та авторка книжки-картинки про маму «Особлива традиція» (видавництво “Парасоля”). Любить, коли книжка – це не лише книжка, а щось іще, тому має у своєму доробку книгу-календар, книгу-конструктор та книгу з майстер-класом. Обожнює міксувати науку з літературою і створювати охудожнений нонфікшн для дітей, а ще наносити Україну та її локації на літературну мапу. Мешкає у Києві.



Чому ви захотіли створити свою першу книжку?

Кілька років тому я шила іграшки. І навіть мала свій бренд. Однією з іграшок був лис. Він настільки зайшов аудиторії, що я написала про нього кілька казок. Згодом знайома запропонувала подати мої роботи до збірки, яку вона укладала. Так з’явилася моя перша книжка.

Загалом я завжди тяжіла до письма, а ще більше до фантазування. Хоча в дитинстві твори на шкільних уроках давалися мені нелегко. Та і свої нафантазовані історії я тоді не записувала. Зате любила блукати в уяві цілими світами і довигадувати те, чого не ставалося у реальності. Часом ця звичка трохи шкодить))

Які саме книжки ви пишете: який жанр, яка їхня особливість?

Я пишу дитячі книги. Маю казки та оповідання. Найбільше мені подобається короткий формат книжок-картинок за дуже потужну кооперацію тексту та ілюстрації. Вважаю цей формат челенджем для себе, бо він завжди про стислість і влучність тексту. Ще мені подобаються чаптер-буки: довші історії з розділами. Тут найбільшим викликом для мене є розкидання гачків, які спонукатимуть читати книжку до кінця.

Майже всі мої видані книжки на сьогодні ‒ це завжди трохи більше, ніж просто книжка. У мене була книга-календар, книга-конструктор, книга з майстер-класом. Певно, це і є їхня особливість.

"Я завжди тяжіла до письма, а ще більше до фантазування"

Ганна Городецька – письменниця, кандидатка філологічних наук, дослідниця українського фольклору. Працює в Національному заповіднику «Софія Київська». Народилася й мешкає у місті Вишневому (Київщина). У творчому доробку Ганни три книжки.

Тетяна Стрижевська –  українська письменниця. Народилася в Одесі. У 2011 році стала лауреаткою конкурсу видавництва “Смолоскип” (друга премія за роман «Ad libitum»). Роман вийшов друком у 2014 році. У 2016 році взяла участь у конкурсі «Напишіть про мене книжку». Повість «Файні тОвсті дівки, йо!» про двох гламурних подруг-киянок, яких відправили на канікули до Карпат, отримала схвальні відгуки журі. Книжка вийшла друком у видавництві “Фонтан казок” у 2017 році. Повість два роки поспіль потрапляла в топ продажів видавництва на «Книжковому Арсеналі». У 2018 р. у видавництві «Легенда» вийшла підліткова повість «Де ESC з моїх халеп?». Книжка здобула перемогу в номінації «Дебют виробництва» в «Топі БараБуки». Тетяна проживає в Києві.

Юрій Даценко – письменник із Хмельницького. Його перший роман має назву «Пастка для різника». Юрій у своїх творах поєднує детективний сюжет з історичним підґрунтям та атмосферою трилера. Також автор популяризує маленькі міста та села України. Письменник переконаний, що захопливі сюжети трапляються й у провінції. 

Як Ви прийшли до письменництва?

Як не дивно, я закінчив українську філологію Львівського національного університету. Я гуманітарій від “і до”, але жодної не було думки свідомо стати письменником. Напевно, це сталося спонтанно з накопиченням в голові маси історій. 

Я дуже багато читаю, читаю з раннього віку і відповідно, десь у років 25-30, напевне, все ж ближче до 40 оця критична маса історій переповнилася і я усвідомив, що хотів би ці історії комусь розповісти. 

І тут стався щасливий випадок?

Саме так. Мені на очі тоді трапилися дуже каверзні кілька слів на заднику вже не пам'ятаю якої книги видавництва КСД. Там було написано “Запрошуємо до співпраці авторів” і я зрозумів, що це вони буквально до мене звертаються і щойно я щось напишу, одразу стану генієм. Але не так сталося, як гадалося. Перший роман полетів у прірву, другий так само, а ось третій роман вистрілив у тому ж таки видавництві КСД.  

Чи відбулися Ви як письменник, як вважаєте?

З того моменту, як вийшла моя третя книжка, я почав вважати себе письменником. До того часу так не думав. Між іншим, після третього роману всі три мої романи продавалися. Тобто, не сталося такої ситуації, що третій роман видався і продається, а про перший вже всі забули. Я розумію, що це цикл, а все-таки зараз успішно продаються всі чотири мої романи й на сьогодні я вже можу так більш-менш обережно казати, що я відбувся як письменник.

"Маю масу цікавих історій, які ще хочу розказати, тому працюємо далі – плани грандіозні"

Галина Буділова — дитячий прозаїк та поетка, журналістка, перекладачка, видавчиня, авторка пісень. Народилася в Києві. Власниця видавництва та креативної агенції "Little Beetle Press". Унаслідок повномасштабної війни Галина та її двоє дітей переїхали з України до Ірландії, де письменниця надалі творить. Є авторкою понад 15 книг.

Який шлях Ви пройшли, щоб стати письменницею? Пригадайте від самого дитинства.

Я переадресувала це запитання мамі, тому що не пам'ятаю, щоб я хотіла бути письменницею в дитинстві. Мама мені сказала, що коли я була в садочку, то хотіла бути вихователькою, а потім в школі я хотіла бути вчителькою. Ну а потім я хотіла бути журналісткою, це сама вже пам'ятаю й моя ця мрія в принципі здійснилася і я працювала журналісткою, займалася піаром. Усе ж таки, напевно, я не так хотіла стати письменницею, як захотіла писати для дітей тоді, коли народився мій старший синочок – от це, напевно, і є ця точка відліку.

Розкрийте свій письменницький портрет: про що любите писати та хто є вашими героями творів.

Я люблю створювати чарівні світи, в мене чимало серій таких книжок. Наприклад, книжечки про біпчиків – це такі маленькі машинки, які ходять до садочка й до лікаря, там є розмальовки й створений навіть мультик за мотивами цих історій. Також є в мене серія книжечок про велетунів – це такі створіння, які проживають в різних країнах і уособлюють собою різні природні явища.

Також я люблю писати дітям про звичайних мам і тат, але привносити в реальність якусь частинку магії. Наприклад, одна з найулюбленіших серій книжок у мене була створена у співпраці з Новою Поштою. Це історії про звичайних мам і тат, які працюють на Новій Пошті, але насправді вони є чарівниками й супергероями, які допомагають Святому Миколаю кожного року доставляти подарунки. Я люблю подавати все в якомусь такому вигляді, коли реальність переплітається з вигадкою й завжди перемагає світло й добро.

"Моє побажання – будь ласка, читайте якомога більше книжок"

Що Вас надихнуло на створення видавництва?

Я не сказала б, що щось надихнуло, це радше були умови, в яких не створити видавництво означало залишитися без роботи й узагалі без нічого. Мабуть, ви чули, що видавництво ми створювали разом із командою, з якою змушені були звільнитися з видавництва “Наш Формат”. Власник поставив нам умови, які ми відмовилися виконувати, тому ми й звільнилися “в нікуди”. Й опинилися фактично перед безвістю. Ми зідзвонювалися онлайн (тоді був розпал ковідного карантину) і міркували, що ми вміємо таке робити, чим могли б займатися всі разом. І виявили, що нічого, крім як видавати книжки, не вміємо. Тому вирішили ризикнути й створити власне видавництво. А оскільки потрібно було заявити про себе як про оригінальну компанію, виробили стратегію, згідно з якою планували видавати тільки українських авторів у жанрі нон-фікшн. На той час ця ніша на українському видавничому ринку була фактично не заповнена. 

Як Ви пережили 2022 рік?

Можна сказати, що так, як усі. 24 лютого 2022 року в нас мала бути робоча нарада. Ми зібралися на неї онлайн, помовчали в екрани й розійшлися. Далі хто куди: я 2 березня поїхала із сім’єю в Черкаси, бо недалеко від села, де зараз живу (на Київщині) вже були окупанти. Директорка Ілона Замоцна поїхала на Вінниччину, ще троє співзасновниць були на Заході України. Одна наша штатна працівниця виїхала в Польщу. Два місяці після 24 лютого наше видавництво було в цілковитому штилі, ми вирішили, що зараз видавати книжки – неправильно, бо людям найменше чого хочеться, то це читати. Однак ми помилилися, на щастя, виявилося, що якраз навпаки: люди потребували читання, замовлення в нашому онлайн-магазині були, були й закордонні. І ми вирішили повернутися до роботи, ще й започаткували серію “Неканонічний канон” (перевидання української класики), яка у 2022 році виявилася дуже успішною. 

Як проходить для Вашого видавництва 2023 рік?

У тотальній роботі. Проєктів більшає, а нас, виконавців, – ні. Тому плануємо масштабуватися, постійно проводимо із цього приводу стратегічні наради, міркуємо, окреслюємо та узгоджуємо шляхи подальшого розвитку. Морально у 2023 році важко зі зрозумілих причин, тож рятуємося роботою, вигадуємо нові оригінальні тематичні напрямки видань, шукаємо нових авторів.

"Основа нашого видавництва – література нон-фікшн українських авторів"

Юлія Ілюха – українська письменниця, журналістка та військова волонтерка. Народилася в селі Гонтів Яр на Харківщині. У 2016 році вийшла її перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти». 

Якими своїми книгами Ви пишаєтеся?

Певно, наразі я можу так сказати про дві з них – роман «Східний синдром» та збірку «Графоманські вірші». «Східний синдром» вийшов у 2019 році, у ньому йдеться про повернення ветеранів з війни, боротьбу з ПТСР і спробу інтегруватися в мирне життя. Тема, що болюча й актуальна зараз, і, на жаль, буде актуальною ще багато років після завершення війни. Я впритул зіткнулася з нею ще до початку повномасштабного вторгнення, коли була активною волонтеркою і комплектувала аптечки для військових. А «Графоманські вірші» – це моя найсвіжіша книжка, яка вийшла в червні, і водночас моя перша книжка віршів. Я назвала її так, бо не вважаю себе поеткою. Поезія для мене – своєрідна психотерапія, проговорювання
травми. Це книжка про війну, коріння якої міцно тримає усіх нас, про втрати, які неможливо прийняти, про біль, який, як і любов, ніколи не перестає. І про любов. Звісно ж, і про любов. Про віру і надію в нашу Перемогу. Дивовижно, що кілька років я опублікувала у фейсбуці перший вірш із гештегом #графоманські вірші, а тепер тримаю в руках друковану збірку поезій.

"Від лютого минулого року часто ловлю себе на думці, що живу ніби в
романах Ремарка"

Марко Терен – письменниця, поетка, громадська діячка та волонтерка. Учасниця літературного об’єднання «Networчі». Авторка трьох поетичних збірок. Народилася в Харкові. 

Як Ви стали письменницею?

Хороше питання. Насправді, замислившись, я зрозуміла, що життєві обставини вели мене до цієї справи з раннього дитинства. Все це сталося зі мною, бо я закохана в книги :) Малою я обожнювала дитячі книжки з картинками, вони видавалися мені краще за будь-які іграшки, для мене вони були справжніми скарбами, їх можна було розглядати нескінченно, навіть коли ще не вмієш читати, чим я і займалася, поки в 4 роки не навчилася читати. У моєму списку бажань були такі дитячі книги, про які я мріяла роками, і які змогла купити собі вже в дорослому віці й дуже з цього щаслива. Мама розповідає, що дошкільням я не випускала книгу з рук і любила повторювати фразу: книги – мої друзі. Чесно кажучи, зараз мало що змінилося, хіба те, що тепер і я пишу книги, тепер і я – письменниця. А ще такий факт, який сильно на мене вплинув: моя мама працювали бібліотекаркою, і коли я хворіла, мене не відводили в садок, але й не було з ким лишати вдома, тож мама брала мене з собою на роботу – в бібліотеку наукового центру в Харкові. Це без перебільшення було для мене найкраще місце в цілому світі! Найкращі часи пізнання та відкриттів, яким я завдячую формуванням своїх прагнень і мрій.

Які дитячі книги вплинули на Вас?

Так важко обирати з усього улюбленого! Стільки класних дитячих книг у світі! Майже неможливо… Але якщо зосередитися, то я б сказала, що на мене дуже вплинули книги шведської письменниці Астрід Ліндґрен, я обожнюю їх досі. Також прекрасні роботи фінської письменниці Туве Янссон – моя ніжна любов. “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена. Дуже подобалося, коли мама читала для мене вголос “Книгу джунглів” Редьярда Джозефа Кіплінга. Обожнюваний “Пітер Пен” Джеймса Баррі, так само досі люблю його і вже тепер читаю для своїх доньок. “Лісова Пісня” Лесі Українки, “Коли ще звірі говорили” Івана Франка. І, безперечно, найбільше враження на мене справили історії про Алісу в Дивокраї та Алісу в Задзеркаллі неперевершеного Льюїса Керрола – певно, це мої улюблені дитячі книги. Але, якщо бути відвертою, то найперше, що сильно вплинуло на мене і на моє сприйняття світу та історій – українські колискові, які співали мені прабабуся та мама, й українські народні казки, які розказувала прабабуся, обидві бабусі та батько.

Які дорослі книги найбільше вплинули на Вас?

Мій список книг доволі дивний, але кожна книга вплинула на мене, так чи інак. 

Василь Земляк “Лебедина Зграя”. 
Найулюбленіший цикл – всі книги серії “Енн із Зелених Дахів” Люсі Мод
Монтгомері. “Холодний Яр”, Юрія Горліса-Горського.
“Тіні забутих предків” Коцюбинського. Ернест Гемінгвей “Старий і
Море”, Джейн Остін “Гордість та упередження”.
“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького. “Марія” Уласа Самчука. “Форрест
Гамп” Уїнстона Грума.
“Віднесені вітром” Марґарет Мітчелл.
Василь Барка “Жовтий князь”, Жозе Сарамагу “Євангелія від Ісуса
Христа”.
“Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади” Юрія Шевельова.
Багато книг, які я дуже люблю, які вплинули на мене колись і впливають
зараз, навіть коли я перечитую їх, але вже по-іншому. То треба окреме
інтерв’ю про книги :)
Можу сказати, що з сучасників мені дуже подобається, як пишуть Сергій
Осока та Юлія Баткіліна.

Якими Вашими книгами Ви пишаєтеся?

Насправді, над появою кожної своєї книги я багато працювала, докладала зусиль,  вірила в них, тож я не можу знецінити роль якоїсь з них і виокремити одну, щоб нею пишатися. Скажу так: я ціную кожну свою книгу, за жодну мені не соромно і я  сміливо можу сказати своїм дітям: так, це написала я. Але, як мрійниця та дивачка, я вірю, що всі найкращі мої книги ще попереду.

"Я завжди кажу: найдавніша у світі магія – магія слова"

Петро Мацкевич – директор та багаторічний головний редактор видавництва «Кальварія». 

Видавництво «Кальварія» засноване 1991 року у Львові. Спеціалізується на виданні української та світової художньої літератури, книжок для дітей та підлітків, фахової та наукової літератури, а також коміксів і графічних романів.


Якими виданими книжками Ви пишаєтеся?

Я пишаюсь більшістю наших книжок, бо у нас дуже жорсткі вимоги до якості текстів, їх редагування та художнього оформлення книжок. Тому кожна наша книжка, це багато праці, а отже й задоволення від зробленого.

Звичайно, були у нас й «проколи», адже уникнути їх повністю неможливо — не
помиляється тільки той, хто нічого не робить.

Тут я назву лише декілька знакових для нас і, сподіваюсь, для України книжкових видань:

Грицько Чубай «Плач Єремії» — перше повне видання поетичного доробку цього
чудового поета для дорослих. Текст готувався із рукописів у співпраці з нині покійним Юрком Покальчуком. Чудове художнє оформлення до неї створив художник Олег Панасюк. Ця невеличка книжечка свого часу випередила у рейтингу Форуму видавців дев’ятитомник Василя Стуса і на багато років задала стиль оформлення Кальварійських книжок.

Книжкова серія «Нова доба» у якій вийшли перші книжкові видання романів нині
покійних Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві» та Олеся Ульяненка «Сталінка».

Перше нецензуроване книжкове видання творів Леся Подерв’янського «Герой нашого часу» в чудовому художньому оформленні знаного українського художника Михайла Александрова. Ідея цього проєкту належить нині покійному Сашку Кривенку.

Перше книжкове видання роману Любка Дереша «Культ», ліцензії на видання якого у наступні роки придбали українські видавництва «Фоліо» та «Клуб сімейного дозвілля», а також польські, німецькі, французькі, італійські, румунські та болгарські видавці. Особливістю цього видання є те, що авторську угоду на цей твір довелося підписувати з батьками автора, якому на той момент було лише 16 років.

Книжкова серія «Бібліотека часопису «Четвер»» під редакцією Юрка Іздрика, у якій
виходили твори Юрка Іздрика, Тараса Прохаська, Любка Дереша, Володимира Єшкілєва тощо.

Серія перекладів робіт всесвітньо відомих інтелектуалів, таких як Жан Бодріяр
(«Символічний обмін і смерть», «Божиста лівиця», «Фатальні стратегії»), Сьюзен Зонтаґ («Проти інтерпретації»), Моріс Бланшо «Простір літератури», Семюел П. Гантінґтон («Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку») та ін. В оформленні обкладинок цих книжок використано роботи знаних українських художників, зокрема Олександра Ройтбурда, Володимира Буднікова, Влади Ралко та ін.

Леонід Кононович «Тема для медитації» — роман, який я особисто вважаю
найсильнішим сучасним українським романом з усього, що видавалось в Україні за часів незалежності. Навіть якби «Кальварія» не видала б жодної книжки, окрім цієї, я б уважав, що працювала вона не даремно.

Франсуа Рабле «Ґарґантюа та Пантаґрюель» — повний переклад першого
європейського роману зі старофранцузької мови, який здійснений легендарним перекладачем Анатолем Перепадею (також уже покійним). Такого видання немає ані в поляків, ані в росіян.

Перші легальні українські видання всесвітньо відомих творів, які раніше видавались в Україні у піратський спосіб, зокрема: Станіслав Лем «Соляріс», Ентоні Берджес
«Механічний апельсин», Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц» та інше

Серія з 30 книжок кращих сучасних українських поетів, зокрема: Ігор Римарук «Діва
Обида», Василь Герасим’юк «Поет у повітрі», Павло Вольвач «Південний Схід», Андрій Охрімович «Замкнутий простір», Наталка Білоцерківець «Готель Централь», що оформлені роботами знаних сучасних українських художників.

Кращі романи сучасних визнаних англійських письменників Девіда Мітчелла «Сон
№9» та Іена Мак’юена «Субота» і «Спокута»; сучасних визнаних польських письменників Ольги Токарчук (лавреатка літературної премії «Ніке», Міжнародної Букерівської премії та Нобелівської премії) «Правік та інші часи» та лауреатів багатьох літературних нагород, Войцеха Кучока (роман «Гівнюк») і Магдалени Туллі (роман «Сни й камені») та ін.

Подарункове видання Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояки Швейка» у редакції Івана Лучука та з чудовими ілюстраціями Михайла Євшина.

Кендзі Міядзава «Ресторан, де виконують побажання» у перекладі Ігоря Дубінського
з чудовими ілюстраціями одеської майстрині суміє Неоніли Єфімової та львівського
художника Михайла Євшина.

Володимир Дмитренко «Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму та його
супротивників» — унікальне видання, яке не має світових аналогів. Його перекладом і виданням цікавились англійські, німецькі та польські видавці, однак їх відлякує вартість перекладу — обсяг тексту перевищує 40 авторських аркушів…

"За нинішніх часів мене надихає бажання створити для українського читача якісну книгу"