Погляди, все про книжки - стор. 13

Майже двісті років тому Вашингтон Ірвінг написав «Розповіді мандрівника» (українською книгу чомусь досі не переклали, тож можете не шукати). Це збірка оповідань, яка стала певним підсумком знайомства американського автора з європейською літературою, фольклором, живописом і музикою. Він використав відомі ще з часів античності й середньовіччя мандрівні сюжети європейської літератури та став першим американським письменником, що підкорив європейську публіку.

«Здавалося дивовижним, що людина, яка з'явилася з нетрів Америки, висловлюється правильною англійською мовою. На мене дивилися як на щось нове й дивне в літературі — дикун з пером у руці, а не на голові»

Не забули Ірвінга й на батьківщині. В одному з оповідань він порівняв нью-йоркців з мешканцями англійського селища Ґотем, які, за повір’ям, прикинулися божевільними, аби надурити короля. Селяни ставили огорожу навколо зозулі, що сиділа на кущі, і топили вугра в калюжі. Багато років потому творці Бетмена обрали саме цю назву для міста, де живе герой. Та й не дивно, бо в Ґотемі складно залишатися цілком нормальним.

Здавалося б, вихід таких книг, як «Персеполіс», «Маус», «Вартові», «Пісочний чоловік» раз і назавжди має змінити ставлення до коміксів як до несерйозної літератури. Та час глобалізації інформації водночас є й часом найбільшого скепсису, тож людей, які досі з недовірою ставляться до книжок з картинками, вистачає й нині. То чому ж не варто боятися читати комікси?

Перш за все, це не такий і молодий вид мистецтва. З 1812 року в англійських газетах публікувалися мальовані історії карикатуриста Томаса Ровлендсона про доктора Синтаксиса. А ще раніше, на самому початку XVI століття, в Іспанії почали продавати картинки з підписами на біблійні сюжети.

Кожен студент Гоґвортса це добре знає, адже саме так звучить девіз школи. «Draco dormiens nunquam titillandus», якщо точніше. Джоан Ролінґ зізналася, що на таке гасло її надихнули типові девізи нечаклунських шкіл, де зазвичай згадують наполегливість, благородство, вірність тощо. Авторка захотіла дати своїм героям дійсно корисну практичну пораду, яка допоможе вижити в магічному світі.

Сама Джоан також намагається нічого не робити просто так. Інколи це досить кумедні випадки. Наприклад, назви факультетів Гоґвортса письменниця вигадала в літаку, де не мала під рукою паперу, тож записала їх на звороті пакету для блювання.

Ще рік тому ми читали Ремарка й думали: як це так, у них там війна, міста бомблять, а люди в цей час ходять до кав’ярень, зустрічаються з друзями, слухають музику. Це здавалося нереальним, якимось химерним і геть неправильним. Тепер ми живемо в умовах війни, і заходячи до кав’ярні, на мить зупиняємося, усвідомлюючи: то он воно як.

Дивовижно, наскільки близькими нам виявилися реалії, описані в романах німецького письменника, якого немає вже понад пів століття. Будні тилових міст, де життя, здавалося б, триває, але в повітрі немов розлито густий мазут, у якому застрягають думки та мрії, а всі дні зливаються в один нескінченний день очікування кінця війни.

Дитинство в дев’яності було похмуре. Удень батьки на роботі, де зарплату дають то олією, то тушонкою, то — якщо пощастить — згущеним молоком. Кожна дитина у дворі знає, за скільки приймають кілограм алюмінію, а за скільки — порожню пивну пляшку. Мобільних телефонів ще не існує, і якщо немає м’яча, граєтеся паличками й камінням.

А ввечері ти повертаєшся додому, миєш ноги і, поки мама насипає суп, дістаєш олівці й розмальовки. Ти ще не знаєш, що розмальовування зображень знижує рівень стресу й депресії, розслабляє та заспокоює. Моторика твоїх рук покращується, а можливість самостійно обирати кольори розвиває твої творчі здібності.

Ми живемо в епоху глобалізації й усебічної взаємоінтеграції загальносвітових процесів. Війна змусила багатьох українців виїхати до інших країн, де для декого стало проблемою недостатнє володіння іноземними мовами. Світ уже не буде таким як раніше, і все частіше ми стикаємося з необхідністю знання іноземної (найчастіше англійської) мови.

«Час — це валюта, якою споживач платить за враження»

Економіка — це не тільки бізнес-угоди й фінансові потоки. Сучасний світ диктує власні правила, і люди третього тисячоліття все більше цінують не стільки товари й послуги, скільки отримані від них емоції та враження. Цим великою мірою пояснюється поширення квест-кімнат, кімнат гніву, кав'ярень з настільними іграми. У закладі може бути не найкраща кава, та відвідувачі прагнуть не цього. Затишок і атмосфера — ось що є вирішальним фактором.

Автори розповідають, чим бренди, яким вдалося, відрізняються від інших, яку унікальну цінність їм вдалося винайти та як утримати увагу клієнта й змусити його повертатися за цим досвідом раз у раз.

«Колись про цей час говоритимуть як про час,

в якому писалися вірші.

Скажуть так: тоді було так багато повітря,

що необхідно було говорити.

Саме повітря цього часу було виразнішим за будь-які вірші.

Переконливішим був вогонь.

Промовистішим мовчання»

У самісінькому центрі Харкова, неподалік від пам’ятника Коцюбинському, є одне графіті. «Ущипни себе, коли не впевнений, що це чудо — реальне життя» — говорить воно. А під написом намальована звичайна дерев’яна прищіпка. Гарненька така, акуратна. Мама використовувала такі, щоб розвішувати білизну за балконом, коли я був малим, а світ навколо інакшим.

Так воно й буває: бачиш якусь маленьку деталь — а перед очима калейдоскоп спогадів. І дерев’яна прищіпка перетворюється на розмальовку з Людиною-Павуком, відро черешні, квітчастий сарафан і холодну окрошку. Навіть на мамину усмішку, яка зараз далеко.

У ті часи не було інтернету, ще не вигадали Нову пошту, а слова «Джавелін» і «Байрактар» нічого для нас не означали. Не було й добрих книжок про те, як же воно бути щасливим і жити так, аби кожен день був чудом. Особливо якщо ти підліток.

У цей період перед людиною стоять завдання самоусвідомлення та самовизначення в системі цінностей і стосунків між людьми. Від цього становлення часто залежить усе подальше життя людини.

У зв’язку з дорослішанням змінюється емоційний фон, погіршуються стосунки з оточуючими, дає про себе знати конфлікт поколінь. Як прийняти себе, якщо здається, що ніхто не здатен тебе зрозуміти?

Книга «Будь щасливим бути собою» визначає щастя як пункт призначення, якого можна досягти. І на цьому шляху не буде страхів і правильних або неправильних кроків, адже коли ти йдеш до щастя, воно керує тобою, і кожен крок правильний.

Ти завжди матимеш вибір, і як би не складалося життя, завжди можна обрати щастя. То чому б не зробити перший крок просто зараз?

«У моїх спогадах вона залишилася не більше ніж тінню, 

радше емоцією, ніж спогадом»

«Хто ти є в житті? Ти суб’єкт, чи ти просто спостерігаєш? Ти намагаєшся щось змінити чи ні? Ти переживаєш — і на цьому все, чи ти переживаєш і намагаєшся допомогти, виправити, щось зробити? Це вибір, який визначає життя. Те, яким ти будеш. Те, якою буде й твоя країна» 

 Володимир Зеленський

Теодор Рузвельт. 7 законів сучасного лідера

«Мусить стати президентом. Це чоловік, якого не улестити, не налякати, не купити» — Брем Стокер після зустрічі з Теодором Рузвельтом.

Людство на порозі світової війни, країна у Великій депресії, закриття банків і промислових підприємств, мільйони безробітних і голодні смерті — таке президентство отримав Рузвельт. І заходився змінювати США низкою реформ, які зрештою й вивели країну з кризи. Серед його заслуг і ленд-ліз під час Другої світової. Про правила життя такої людини ця книга.

«Ти — найпотужніший інструмент лідерства з тих, що маєш»