Погляди, все про книжки - стор. 12

Як часто у звичайному житті ми стикаємося з фразами «це не жіноча справа», «дивися, як їде, точно жінка» або навіть «жінки витрачають гроші, зароблені чоловіками»? На жаль, занадто часто. І навіть у часи війни, коли жінки разом з чоловіками боронять країну від ворога, хтось і далі дотримується таких печерно-стереотипних поглядів.

Бо коли жінкам доводиться захищати свої права також і в тилу, це удар у спину. Деякі чоловіки звикли до того, що жінки бояться їхньої фізичної сили, тому активно застосовують погрози, аби уникнути відповідальності за домашнє насилля, самоствердитися або просто отримати швидку вигоду — згадаймо нещодавнє відео з бидлобугаєм, який погрожував жінці, аби отримати її місце на парковці.

Цієї новорічної ночі харківські письменники зібралися в Будинку «Слово». Тоді ніхто не здогадувався, яким буде цей рік. У великій компанії лунали тости, історії, привітання. Та коли вперед з гітарою вийшов Олег Каданов, усі притихли. Він співав про розуміння, віру, любов. Про миті, коли хочеться опинитися невідь-де. Письменники навколо тихенько підспівували, згадували щось своє, усміхалися, плакали. А потім довго говорили, як хотілося б поділитися цими митями з усіма.

Долучитися до атмосфери харківського «Слова» можна у книзі Олега «Не я, а той».

Я боюся усього. Стівен Кінг

21 вересня одному з найвизначніших письменників сучасності виповнюється 75. Стівен Кінг неодноразово підтримував Україну, і українські шанувальники залишаються вірними улюбленому автору. Спільнота Стівен Кінг. Український клуб за багато років існування стала справжньою вежею, кожна сходинка якої робила письменника ще ближчим і розказувала власну історію. Сьогодні ж ми поділимося десятьма цікавинками, що складаються в єдину історію, ім’я якій Стівен Кінг.

1. Один із фанатів Кінга знав, що Стівен має абонемент на ігри Ред Сокс і ходить на стадіон, тож кілька років безуспішно видивлявся письменника в натовпі. Аж якось на стадіоні він підняв погляд і побачив, що Кінг іде прямо на нього. Фанат аж укляк, а коли Стівен проходив повз, вичавив із себе несміливе «Бу!». Кінг усміхнувся, відповів таким самим «Бу!» і пішов на своє місце.

2. Коли Стівену було 2 роки, його батько вийшов «за цигарками» й не повернувся, кинувши сім’ю. Згодом Кінг так говорив про це, порівнюючи батька з героєм «Сяйва»: «У «Сяйві» дитина має хоч якогось батька, нехай і поганого. У мене ж замість батька був лише вакуум — не поганий або хороший, а просто порожнє місце».

3. Перші «письменницькі» гроші Стівен заробив ще дитиною, коли написав чотири оповідання про кролика на ім’я Кролик. Матір заплатила йому за кожне з оповідань по четвертаку й сказала, що вони гідні того, аби їх надрукували.

4. Малим Стів фанатів від пригодницьких коміксів, але після страшних випусків з криками прокидався від нічних жахіть. Коли матір забрала журнали, Стівен купив нові. Їх мати також знайшла. Тоді вона спитала сина, навіщо він витрачає час на цю макулатуру, і Стівен відповів: «Колись я писатиму цю макулатуру».

5. Підлітком Кінг підробляв копачем могил. Батько його друга був доглядачем кладовища, тож іноді просив хлопців копати могили за хороші для підлітків гроші.

Вересень — місяць дощів, затишного читання з чашкою чаю та великих перемог ЗСУ. А ще це місяць, коли народилася людина, яку називають батьком наукової фантастики. Сьогодні ми згадаємо Герберта Веллса, чиї книги продовжують дивувати й через понад сотню років після написання.

Перш ніж стати письменником, Веллс був учителем природничих наук. В елітній лондонській школі, де він викладав, було лише 13 учнів, та одним із них був майбутній автор Вінні-Пуха Алан Мілн. Згодом Мілн згадував, що Герберт був не надто хорошим учителем через власний розум і нетерплячість. Коли хвороба завадила викладати, Веллс став журналістом.

П’ять років потому, у 1895 році, Веллс опублікував «Машину часу» (перше видання мало назву «Повість мандрівника у часі»). Роман викликав фурор і став першим із низки творів у видатній літературній кар’єрі. Книгу багаторазово екранізували, і цікаво, що режисером «Машини часу» 2002 року став Саймон Веллс, правнук Герберта.

Певним чином книги Веллса вплинули на науковий прогрес. Роберт Годдард, який 1926 року запустив першу ракету на рідкому паливі, присвятив своє життя втіленню космічних подорожей у реальність після того, як у 16-річному віці прочитав «Війну світів». У книзі «Звільнений світ» (1914) Веллс увів термін «атомна бомба», уявляючи її як зброю, «яка продовжуватиме вибухати нескінченно» і скидатиметься з літаків. Ця ідея також надихнула вченого: Лео Сілард, який висунув гіпотезу ланцюгової ядерної реакції та працював над Мангеттенським проектом, писав, що саме Веллс показав йому, «що означатиме вивільнення атомної енергії у великих масштабах».

Нові імена в нашій літературі з’являються повсякчас. Часом це хороші автори, іноді не дуже, чиясь зірочка сяє довго, чиясь сяє, та тільки в лобі літератора. А хтось просто… Та менше з тим, ми тут усе-таки про книжки говоримо.

Остап Українець із тих, про кого чули ще до видання першої книжки, а все завдяки перекладацькій роботі. Спершу Лавкрафт, згодом і Ніл Стівенсон, Пітер Воттс, Патрік Несс. Непоганий доробок, і вже дещо говорить про літературні вподобання Українця. До речі, вже тоді його почали бомбити запитаннями, чи Українець справжнє прізвище (звичайно, справжнє, а якби й ні, це особиста справа автора — псевдонімізуватися або лишитися власнойменцем).

То про що ж пише сам Остап? Зазвичай говорять, що його книги — це історична проза. Та ця історія нашаровується на детективні, пригодницькі й навіть містичні сюжетні лінії. Бо художній твір має залишатися художнім твором, себто зацікавлювати не тільки читача, який апріорі цінуватиме історичні аспекти (та й часто і без того вже їх знатиме тією чи іншою мірою), а й людину, що перш за все цінує гарну оповідку, а вже разом із тим занурюється в перипетії історичні.

Бо ж навіть не всі івано-франківці знають, що їхнє місто має таку назву лише шістдесят років, а щонайменше три століття до того звалося то Станіславом, то Станіславовом (тому й у книгах його назва може різнитися залежно від періоду, який описує автор). Що вже казати про реальних історичних постатей, які жили в ті часи. Тож певною мірою романи Остапа Українця є книгами-екскурсіями, сповненими символізму й загадок, такими собі пригодницько-історичними квест-кімнатами, цілковиту розгадку яких можна знайти лише після прочитання та обмізкування тексту.

Гадаєте, сучасні поети схильні до епатажу й дивних рішень? Тоді ось вам історія про англійського поета Данте Габрієля Россетті, що жив двісті років тому. Коли його дружина Ліззі померла від передозування наркотиками, він таємно поклав у її труну зошит із усіма своїми останніми віршами. Через шість років, коли горе минуло, Россетті спробував пригадати вірші, які втратив, але згадав зовсім трохи. Тож він найняв кількох людей, які мали проникнути на кладовище Хайгейт і ексгумувати труну його дружини, щоб повернути дорогоцінні вірші. Жахлива схема мала успіх, і, незважаючи на те, що рукопис було сильно пошкоджено, Россетті опублікував втрачені вірші, отримавши велике визнання.

Сьогодні ж ми поговоримо про трьох відомих письменників, які також, хоч і з перемінним успіхом, намагалися знищити власні твори.

«Франкенштейн, або сучасний Прометей» був опублікований понад двісті років тому, та багато читачів і досі дивуються, дізнаючись, що ця історія виникла в голові дівчини-підлітка. Певно, усі це знають, але нагадаємо: у романі йдеться про молодого вченого, одержимого ідеєю вічного життя. Під час своїх експериментів він оживляє труп, зшитий із частин різних тіл.

Якщо ж краще дізнатися біографію авторки роману, захоплення містикою перестає дивувати. Що ж відбувалося в житті Мері, якщо вона вирішила написати таку книгу?

1.    Смерть супроводжувала майбутню письменницю з народження: за кілька днів після пологів її матір, Мері Воллстонкрафт, померла від інфекції. Жінка була письменницею-новаторкою, за кілька років до народження дитини вона опублікувала «Захист прав жінки» (і це у вісімнадцятому столітті!), була авторкою романів, трактатів, збірки листів, книжок про історію, виховання, а також дитячої книги. Згодом Мері Шеллі напише: «Пам’ять про матір завжди була гордістю й відрадою мого життя».

2.      Подейкували, що Мері Шеллі втратила цноту на могилі матері. Надгробок був неподалік від її дому, і туди вона часто ходила писати, читати та розмірковувати. Це було її особливе місце, і саме туди вона привела свого майбутнього чоловіка Персі, який на той час був одружений з іншою.

«Фентезі — це більше, ніж чарівники»

Деякі автори роками працюють над єдиним романом, а є й такі, що ніби відчувають: треба поспішати, часу не так багато, а нерозказаних історій ще вдосталь. Таким був Террі Пратчетт, автор неймовірного циклу про Дискосвіт, що налічує 41 роман, 5 оповідань, 10 довідників, 4 мапи та навіть кулінарну книгу, написану від імені однієї з персонажок.

Найцікавіше, що цикл не планувався як щось масштабне. Пратчетт писав першу книгу, «Колір магії», як критику на купу однотипного фентезі, що заповнило книжкові крамниці на хвилі популярності «Володаря Перснів». Тільки от для Толкіна основою створення книг було мовознавство, певна «лінгвістична естетика», коли спершу виникало ім’я персонажа, а вже потім його історія. Послідовники ж відомого автора переважно бачили лише ельфів, чарівників і битви, тож вирішували, що можуть повторити успіх трилогії Середзем’я.

Пратчетт же змалечку працював із текстом і міг його аналізувати, тому такі спроби водночас веселили його та сердили. Коли він вирішив вилити це на сторінках книги, з’явився «Колір магії».

Усе частіше можна зустріти думку, що людину можна виховати кмітливою, чемною й успішною, та все це виявиться марним, якщо вона не буде цілісною щасливою особистістю. Як же цього досягти?

Для початку слід замінити заборони на пояснення. Легко сказати «не роби так» і значно складніше пояснити, як усе працює й чому саме кудись лізти не варто. Природна цікавість підштовхує дитину до експериментів, тому часто заборона діятиме лише поки в полі зору дорослий. Дозвольте дитині помилятися в простих речах. Неможливо бути найкращим в усьому та неймовірно цінно розуміти, що за помилку тебе не насварять, а навпаки, пояснять, як зробити краще.

Перші підліткові твори він підписував псевдонімом Лорд Лістер, у нього першого в селі Чаплі з'явився велосипед, у школі імені Івана Франка він викладав математику, в голодні роки під час епідемії холери перекладав українською французькі романи, а коли під час візиту до Москви його попросили заспівати українську пісню Сталіну, чимшвидше втік із зали. Так, це все про Валер'яна Підмогильного, одного з найвизначніших українських прозаїків минулого століття.

Твори його часто відзначалися автобіографічністю: у шістнадцять він написав оповідання про становлення юного хлопця як дорослої особистості, після переїзду до Києва — роман про сільського парубка, що у великому місті починає літературну діяльність, а під час життя в будинку Слово (а це роки Голодомору!) — оповідання «З життя будинку», в якому на прикладі старої жінки, життя якої ставлять нижче за можливість відкрити їдальню в її квартирі, засуджує ідеологічний терор.

Що ви знаєте про українські народні казки? Саме слово «казка» вперше вжив Лаврентій Зизаній у своїй граматиці «ЛЄКСИС Си́рѣчъ Рече́нїѧ» 1596 року поряд з поняттями «баснь», «байка». Та казки існували й задовго до цього. Дослідники погоджуються, що вони є одним з найдавніших витворів людського духу й сягають таких часів, яких не досягають жодні інші людські історії.

Звичайно, за час свого існування казка значно змінилася. Первісно вона виконувалася з магічно-заклинальною метою (накликати удачу на полюванні, вберегти від ворогів тощо). Тепер же більшість казок чогось навчають або розказують історію, аби розважити читача. Незмінним залишається головне: казки народжуються з життя.

Книги про підлітків та їхні проблеми виходять часто. Автори пам'ятають себе в цьому віці, власні сумніви, переживання, пам'ятають речі, які були найважливішими. Тепер вони залишилися позаду, та чи стали від цього менш важливими? Перше кохання. Перша зустріч із лицемірством. Перший пошук внутрішніх резервів, аби витримати тиск байдужого оточення.

П'ять років тому вийшла книга, яка нагадала багатьом українським читачам і читачкам, що таке підліткові проблеми, булінг, жорстокість, невпевненість, а ще, безперечно, віра та любов. Про неї писали всі книжкові блогери, вона отримувала нагороди та схвальні відгуки один за одним, а від авторки вимагали наступних історій. Згодом за книгою почали робити вистави та навіть зняли фільм. Звичайно ж, мова про роман-бурю Анастасії Нікуліної «Сіль для моря або Білий кит».

Про цю історію сказано вже багато, сьогодні ж згадаємо п'ять книжок, які мають вам сподобатися, якщо ви любите «Сіль для моря».

«Аутсайдери»

Історія, в якій до  «звичайних» підліткових проблем додається питання класової нерівності в часи, коли між різними верстами суспільства не проміжок, а справжня прірва. Герої, які після втрати батьків опиняються сам на сам зі світом і усвідомлюють важливість в скруті триматися за останнє рідне створіння — власного брата. І соціум, який не готовий прийняти їх такими, які вони є. Книга, яка вчить, що навіть у чотирнадцять треба відповідати за свої вчинки, і як важливо в біді мати людей, вартих довіри.