Хто такий Річард Бахман і до чого тут Стівен Кінг
Коли майже пів століття тому вийшла перша книга Річарда Бахмана «Лють», літературний світ цього практично не помітив. Так, непоганий роман, але непогані романи з’являються чи не щодня, а чи буде з цього автора щось годяще, ще побачимо. За два роки з’явилася «Довга хода», а згодом ще дві книги, і хоча загалом їх сприйняли схвально, жоден з цих романів не вибухнув на ринку, а кіностудії не стали ганятися за автором, аби викупити їх і перетворити на сценарії.
Усе змінив продавець книгарні з Вашингтону (так, якщо ви все ще гадаєте, що це не надто престижна робота, на якій не можна хоча б трохи змінити історію, то ой як помиляєтеся!), коли почав читати нову книжку Бахмана. Річ у тім, що за стилем роман був ну аж надто схожий на книги автора, ім’я якого знали всі.
Хлопець скористався принципом Герміони «не знаєш що робити — іди в бібліотеку», і після недовгого розслідування знайшов бланк, на якому власником прав на одну з книг Річарда Бахмана значився головний підозрюваний розшуків — Стівен Кінг.
Продавець зв’язався з агентами Кінга, і за кілька тижнів письменник сам перетелефонував і запропонував дати йому інтерв’ю, де в усьому зізнався. Цікаво, що на момент викриття Стівен якраз працював над романом «Мізері», який мав стати п’ятою книгою Бахмана. Зрештою було оголошено, що Річард Бахман помер від надзвичайно рідкісної хвороби — рака псевдоніма.
То для чого ж Кінг усе це вигадав? По-перше, у сімдесятих видавці не бажали перенасичувати ринок книжками одного автора, бо вважали це невигідним для бізнесу. Це як з виходом «Матриці»: другий та третій фільми випустили з різницею в пів року, через що останній зібрав значно меншу касу (якість картини також була причиною, та менше з тим). А Кінг ну дуже хотів бачити свої книжки надрукованими. От і знайшов компроміс.
А по-друге, Стівену було страшенно цікаво, чи зможе він повторити свій успіх «з нуля», без гучного імені. І відповіді він так і не отримав, бо був викритий занадто рано: саме «Мізері» мала стати книгою, що виведе Бахмана на новий рівень, та не судилося. Хоча деякі висновки з цього Кінг таки зробив. Як він писав пізніше, читачі самі можуть дещо зрозуміти, коли поглянуть на цифри: під псевдонімом Річард Бахман «Той, що худне» розійшовся накладом у 28 тисяч примірників, коли ж було оголошено справжнього автора, книжок продали в десять разів більше.
На цьому історія Бахмана не закінчилася: під його іменем Кінг випустив ще кілька романів, пояснивши це тим, що рукописи «на горищі знайшла дружина Бахмана». Чудовою ідеєю було створити книгу «Темна половина» в співавторстві Кінг-Бахман, оскільки вона якраз розповідає про боротьбу письменника з власним зловісним псевдонімом-альтер его, та, на жаль, цю ідею Кінг відкинув, випустивши книгу лише під власним іменем. А гарна була б історія, правда?
