Дивовижна історія Пулітцера і його премії
А давайте почнемо з трьох фактів? Нобелівську премію заснував Альфред Нобель, Пулітцерівську — Джозеф Пулітцер, а Шевченківську — Тарас Шевченко. Як гадаєте, що з цього правда, а що — вигадка? А поки думаєте, розкажемо вам про другу з цих трьох нагород, якраз і привід є — адже сьогодні річниця від народження самого Пулітцера!
Дивним він був хлопцем, цей Пулітцер. У рідній Угорщині йому не сиділося, тож іще підлітком він почав шукати пригод. Пригоди підлітки середини 19 століття зазвичай знаходили в армії, та Джозефа туди ніяк не хотіли брати — ані в австрійську, ні в британську, ні у французьку. Робити було нічого, і хлопцю довелося їхати до США, де якраз тривала Громадянська війна.
Уже після армії Пулітцер пішов у журналістику. Хоча й тут встиг потрапити в історію: під час сварки з місцевим будівельником Джозеф вихопив пістолета й застрелив чоловіка. Закони тоді були вельми цікаві, бо йому за це присудили… штраф! Саме так, тільки штраф і більш нічого. Шалене дев’ятнадцяте століття!
Та журналістом він був дійсно гарним. Навіть дивно, що його самого не вбили за всі факти, до яких він майстерно докопувався. А ще великою мірою саме завдяки Пулітцеру Нью-Йорк отримав символ усіх Сполучених Штатів — Статую Свободи. Річ у тім, що проєкт її перевезення та встановлення був дуже дорогим, і ніхто не хотів його фінансувати. Тоді Пулітцер почав тиснути на уряд через пресу — і домігся свого! Так, це ще одна історія, яка нині звучить дико — спершу Статуя Свободи не була нікому потрібна, і лише газетник, який в очі тієї скульптури не бачив, зміг протиснути ідею її встановлення.
Що ж до самої премії — з нею також усе було не так просто. Наприклад, 1941 року її мав отримати «По кому подзвін» Гемінґвея. Але книга містила відверті сцени, і зрештою премію в номінації художньої літератури того року вирішили взагалі не вручати. Натомість пану Ернесту видали заслужену нагороду 12 років потому, щоправда, вже за «Старого і море». Після цього траплялося ще кілька випадків, коли рада премії вже збиралася дати її певній книзі, але їм «не дозволяли» цього зробити. Так, досить дивна цензура для нагороди такого рівня.
У той же час, деякі автори заслужено отримували премію двічі. Найвідомішим із таких письменників є Вільям Фолкнер, а фаворитом останніх років — Колсон Вайтхед, що став лауреатом у 2017 та 2020 роках.
Також варто згадати «Мауса» — перший графічний роман, який отримав Пулітцерівку, величні й донині актуальні «Грона гніву», а також один із найвизначніших романів ХХ століття — «Вбити пересмішника». Історія кожної з цих книжок не менш цікава, аніж історія Пулітцера та його премії.
Яку він, до слова, ніколи не засновував, як і Нобель — Нобелівську, або Шевченко — Шевченківську. Пулітцер тільки залишив у заповіті гроші Колумбійському університету (саме його згодом неймовірно хвилюватимуть відверті сцени в «Подзвіні» Гемінґвея), і вже на частину цієї суми згодом заснували премію, яка стала однією з найвизначніших літературних нагород світу.
