Чому не варто боятися коміксів
Здавалося б, вихід таких книг, як «Персеполіс», «Маус», «Вартові», «Пісочний чоловік» раз і назавжди має змінити ставлення до коміксів як до несерйозної літератури. Та час глобалізації інформації водночас є й часом найбільшого скепсису, тож людей, які досі з недовірою ставляться до книжок з картинками, вистачає й нині. То чому ж не варто боятися читати комікси?
Перш за все, це не такий і молодий вид мистецтва. З 1812 року в англійських газетах публікувалися мальовані історії карикатуриста Томаса Ровлендсона про доктора Синтаксиса. А ще раніше, на самому початку XVI століття, в Іспанії почали продавати картинки з підписами на біблійні сюжети.
Разом з коміксами в Україні почала ширитися думка, що саме слово «комікс» не цілком правильне, а коректніше називати серйозні мальовані історії «графічними романами». Та окрім того, що це звучить більш солідно, користі з цього небагато. Це лише переклад англійського «graphic novel», яким зазвичай позначають кілька коміксів, зібрані в один том. Думки самих авторів щодо цього також різняться. Наприклад, Арт Шпігельман, автор єдиного коміксу, що отримав Пулітцерівську премію, наполягає, що він малює саме комікси, а не графічні романи.
То чому ж комікси не є несерйозною літературою? Щонайменше бо це, якщо вже на те пішло, і не література. Так, видають їх зазвичай у формі книг, але комікси є окремим видом мистецтва, в якому текст існує лише в нерозривному синтезі з візуальною складовою, тобто малюнками. Розділяти текст і зображення в коміксі — це як розділяти музику і вокал у пісні. Сенс залишиться, і він цілком може бути глибоким і проникливим, та це вже буде зовсім не та історія.
Комікси можна читати будь-кому, тому що це тільки форма в якій можна розказати історію про що завгодно. Навіть історії про супергероїв не завжди є тим, чим здаються. Наприклад, прекрасна історія Джеффа Леміра «Чорний молот». Супергеройська історія? Ха! Так, герої володіють надприродними силами, але це не пригода, а життєва драма про пошук себе, героями якої — так уже сталося — є люди з такими силами.
Автори часто використовують комікси як для оповіді особистих історії, так і для рефлексій щодо серйозних політичних і соціальних зрушень. Такою стала серія коміксів про Людей-ікс, яка задумувалася як зіткнення ідеологій, що й стає каталізатором більшості конфліктів. Такими є й графічні мемуари Маржан Сатрапі «Персеполіс» про життя дівчини на тлі Ісламської революції. Та про це ми розкажемо в наступних статтях. Залишайтеся з нами та читайте хороші книжки!
