Наталя Гурницька – українська письменниця. Є авторкою таких книг, як: «Мелодія кави у тональності кардамону», «Мелодія кави у тональності сподівання», «Багряний колір вічності». Наталія Гурницька також є співавторкою книги «Львів. Кава. Любов». Народилася та проживає у Львові. 

Коли ви підписуєте книжки, то намагаєтеся максимально передати енергію читачам?

Знаєте, я завжди питаю, кому підписую. От як ти пишеш і налаштовуєшся, так і я налаштовуюся на людину, якій підписую книгу. І мені так приємно, як говорять, “а звідки ви знали, як вгадали, що мені потрібно”, а я кажу, що дуже хотіла побажати доброти. Бо книжки ж ми пишемо для того, щоб дарувати людям світло. Тим паче зараз, коли людям треба долати велику кількість психологічних проблем. І мені дуже приємно, що навіть хлопці на передовій читають. Мені ось надіслали одного разу світлину – моя книжка, автомат, тільняшка й котик. І десь в окопі хлопець-десантник, який каже: “й ніби книжка не чоловіка, а ті 4 дні, що він читав, він просто поринув в інший світ і йому стало легше”.

Люди творчі, не всі, але володіють високою сенситивністю.

Десь зчитують інформацію. Часом є таке відчуття, що ти сидиш і десь є якесь інформаційне поле. Бо часом я щось описую, а потім зустрічаю історичні матеріали й розумію – це справді так було і я не помилялася, що все це реально. Тож виходить, що десь ти зчитуєш цю інформацію. Письменники, щоб писати, мають володіти сильною інтуїцією та емпатією.

Що вас привело на письменницький шлях?

Я завжди писала. Але писала й недописувала. Читала багато. І бабця моя читала, і мама моя. Потім стався такий момент: у мене народилася дитина, чоловік зламав ногу, мама захворіла на тяжку хворобу, рак, і я зрозуміла, що може життя таке непередбачуване, що ми можемо не встигнути зробите те, що хотіли. І я думаю, як я бодай один твір не допишу – то можу не встигнути, бо не можна життя ставити на паузу й відкладати на потім. Бо не буде ніколи сприятливих умов. Допоки ми хочемо це робити, то маємо творити й жити в тому часі, який нам даний: чи то війна, чи перешкоди. Можливо навіть це такий виклик – якщо ми реалізовуємо мрію за таких скрутних часів, це допомагає нам вижити о цій порі. Мрія та мета: ти якусь силу береш у цьому і впевненість – якщо ти це зробив, то ти подолаєш усі перешкоди. Бо впадати в депресію й ламатися – це не найкращий момент. Я коли з молоддю зустрічаюся, кажу – не відкладайте життя на потім – революція, ковід чи війна – все одно, як можете, хоча б лежіть у напрямку своєї мети, потім поповзете, а далі встанете (сміється – примітка).

"Знаєте, я завжди питаю, кому підписую свою книгу. От як ти пишеш і налаштовуєшся, так і я налаштовуюся на людину, якій підписую книги"

Настя Мельниченко – українська дитяча письменниця та правозахисниця. Є авторкою понад 10 книг. Активістка у сфері інклюзії та протидії булінгу. Народилася у Києві. Зараз проживає у США.

Як у вас виникла ідея написати першу книжку?

Ідея написати першу книжку в мене була виникла дуже давно. Я з 7 років намагаюся писати й моя найперша книжка була про півника Цяпкіна. Тато тоді познайомився з кимось, у кого був інкубатор – в нас було якесь яйце і ми його віднесли до інкубатора й з нього вилупилося курча – зозулястий півник. І це курча мало особливий зв'язок зі мною. Ми з ним класно проводили час і я про нього почала писати книжку. І десь є ця книжка, що написана в семирічному віці в зошиті, з ілюстраціями. Якщо ми говоримо про першу книгу, яка була видана, то після акції #ЯНеБоюсьСказати мені хотілося якось все це оформити в один продукт, щоб все це було недаремно. І я написала на основі того книжку для дітей про сексуальне насильство.

Що надихає вас писати? 

Писати надихає мене життя. Воно дарує нескінченний потік вражень. У мене є такий нотатник, куди я заношу ті речі, які мене вражають і потім ці речі з'являються в книжках. 

Якими своїми книжками ви пишаєтеся нині? 

Я пишаюся всіма своїми книжками, особливо художніми. Тому що художні зазвичай дають змогу створити унікальний світ та розкрити образ персонажа. А нон-фікшн – це як журналістика, де ти викладаєш грамотно те, про що ти знаєш. Водночас художня література – це реально акт творення. Моїми улюбленими книжками серед тих, які були видані – “Мій дім війна” – це остання моя книжка, яка була видана 2023 року. Я написала її до повномасштабної війни, але там ідеться про події 2014-2015 років. І “Северин на купі” як третя книжка трилогії про дітей, трьох друзів. І ось ця третя книжка мені дуже подобається за сюжетом і тим, як виросли персонажі. Але, на жаль, ця книжка пройшла повз увагу читачів, бо не була розкручена належним чином.

"У людях багато краси, про яку ми забуваємо за своїми повсякденними болями та образами й про це класно говорити в книжках"

Ірина Білик — письменниця, екоактивістка та засновниця компанії «Білка – зелені думки в дії», бізнес коуч ІСF. Авторка і ведуча освітнього проєкту «ЕкоІнспектор», натхненниця екоплатформи «Моє ЕКО». Авторка книги "Куди подіти сміття".

"Обожнюю, коли мої історії можуть впливати на життя інших та допомогати у вирішенні проблем"

Валя Вздульська — українська письменниця, редакторка, літературна оглядачка, співзасновниця сайту про дитячу літературу «Казкарка» та щорічного «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року».

Чим для вас є письменництво?

Це, мабуть, як виростити квітку. Або як збудувати годівничку. Не було нічого — а тепер є. Щось оформлене і наповнене смислами постає з небуття. Це радість творення і радість ремесла.

Що надихає вас у цій роботі й чому, як думаєте?

Я досі надихаюся сильними дитячими враженнями. Намагаюся розсмакувати у творчості щось, що тоді здавалося казковим і недоступним. Наприклад, фотографія чи космос, чи археологія. Цікаво, у багатьох так? 

Які книжки вплинули на ваш розвиток особистості?

Як не дивно, це були як хороші, так і погані (низької художньої якості) книжки. Часто чуємо від батьків: моя дитина читає якусь дурню! Розслабтеся! Класно вже те, що вона читає. Це перший крок до розширення горизонтів.

"Мені здається, що найбільше зусиль я витрачаю на створення пізнавальних книжок"

Сергій Вожжов — підприємець та бізнес-тренер. Вже декілька років викладає тинейджерам фінансову грамотність та соціальне шкільне підприємництво. Автор книги "Мрія на мільйон. Рушай у світ грошей та бізнесу" та декількох ділових настільних ігор. Книга містить багато корисної інформації про гроші та бізнес, яка подана в легкій та цікавій формі, бо це пригодницька книжка. А також в ній присутні практичні завдання, які читачі розв'язують разом з головними героями. Ця книга стане у нагоді всім дітям, які прагнуть розібратись в тому як влаштований світ грошей та бізнесу, щоб підготуватися до дорослого успішного життя.

Тетяна Руменко – українська дитяча письменниця, засновниця видавництва Мушля. Авторка книг серії «Життя»:  «У пошуках зимового сну» та «Фирк — супер’єнот» — першої в Україні дитячої книги про хутрові ферми.

Наталія Васильєва – засновниця видавництва “Відкриття”, письменниця, літературна редакторка, книжкова дизайнерка. Мешкає у Харкові.  

Чому ви вирішили заснувати видавництво? Що вас до цього підштовхнуло? 

Мабуть, варто почати з того, що я книжкова людина і маю кілька професій. З одного боку я дизайнерка-верстальниця, з другого боку я літературна редакторка, з третього боку – я менеджерка книгознавчої діяльності й до того ж працювала в бібліотеці, тож я знаю книгу з кількох сторін. Певний період я поєднувала ці професії в одній собі, а потім зрозуміла, що не можу так далі, бо вигораю й врешті об'єднала всі ці професії й стала видавчинею. Це відбулося у лютому 2021 року. 

Яким виявився для вашого видавництва 2022-ий? 

2022-ий рік був для нас складним. Це був другий рік існування нашого видавництва. До того, у 2021 році, наші продажі дуже залежали від загрози вторгнення РФ і від піків захворюваності на коронавірус. У 2022-ий рік ми зайшли зі сподіваннями, як виявилося марними, що таки вторгнення не буде. Втім, вторгнення сталося. Вся команда видавництва – харків'янки й ми всі покинули місто у перший місяць і поновили свою роботу вже згодом в Івано-Франківську. Коли ми відновили роботу видавництва з нуля й в нас не було грошей, то ми отримали грант і видали “Лотову жінку”, а за нею й наші подальші книжки. Але окрім викликів, які ми отримали через вторгнення, ми стикнулися з неймовірною підтримкою наших читачів, авторів і навіть типографії й все це в підсумку дало нам можливість бути там, де ми зараз є. Тому рік був дуже складним і таким, що дуже надихає. Виявляється, хоча і раніше я це знала: в темряві завжди є світло. І ось так наприкінці 2022-го ми впевнено вийшли на світло і йдемо далі. 

Як проходить для вашого видавництва 2023? 

2023-ий почався з того, що я повернулася в Харків і почала свою роботу у видавництві ще більш активно, тому що у Франківську я паралельно працювала у благодійному фонді для того, щоб мені як переселенці з дитиною було простіше вижити. Після повернення у Харків, ми активно включилися у підготовку до друку й видання наших книжок. Ми розширили наш асортимент до чотирьох напрямів: додали дитячий напрям і перекладний напрям, який буде реалізований у 2024-му, та перші угоди на переклади ми вже маємо. 

2023-ий для нас – дуже активний рік: рік активного зросту й великих можливостей. А ще я б хотіла сказати, що саме у 2023 році стала можливою моя співпраця з мережами магазинів, бо раніше, я маю такі підозри, їм не вистачало асортименту у моєму прайсі. Наразі я вже маю такий асортимент, щоб як видавництво стати цікавою для книжкових мереж і це мене дуже тішить. Ми також у 2023 р. відкрили по суті продакшн, тому що записуємо подкаст. Мабуть, ми єдине видавництво, яке записує подкаст про видавництво: про авторів, наші книжки та світ довкола наших книжок. І ми проводимо раз на два місяці літературний практикум для авторів, тому що в нас є напрям “робота з сучасними українськими авторами” й це стало можливим, зокрема, завдяки тому, що нас дуже підтримують і автори, і типографія й наша дружня та міцна команда. Урешті, це дає можливість нам робити кроки не тільки для власного розвитку, а й для того, щоб світ довкола змінювався й ставав іншим.

"Коли ми відновили роботу видавництва з нуля в Івано-Франківську, то в нас не було грошей, та ми отримали грант і видали «Лотову жінку»"

Creative Women Publishing — перше в Україні жіноче видавництво, яке засноване жінками для жінок: тих, що пишуть і тих, що читають. Creative Women Publishing — це парасольковий бренд соціального підприємства Creative Women Space, місія якого — створювати сприятливе середовище для розвитку жінок у творчості та бізнесі.

Спілкувалася з “Книголендом” співзасновниця видавництва та креативна директорка Creative Women Оксана Боровець.

Чому ви захотіли заснувати видавництво? Що до цього підштовхнуло вас?

Заснування видавництва стало логічним продовженням розвитку Creative Women Space. 2018 року ми створили креативний простір та платформу для розвитку жінок, потім розширили її до кейтерингових послуг Creative Women Food. Поступово виникла думка розширити нашу діяльність до видавництва.

Це була амбітна і смілива мрія, яка вимагала великих ресурсів та зусиль. Наша команда, яка тоді налічувала п'ятьох засновниць, розуміла, що для досягнення успіху в такому проєкті нам бракує експерток з компетенціями у видавничій справі. Так нас стало семеро – і 11 березня 2020 року під парасольковим брендом соціального підприємства Creative Women Space з'явилося видавництво Creative Women Publishing.

Найбільшою мотивацією до розвитку було бажання підтримувати жінок. З початком ковіду ми були змушені закрити простір Creative Women Space, але навколо цінностей бренду вже сформувалася велика спільнота, яку ми знаємо і любимо. По суті, ми просто змінили спосіб взаємодії з людьми і почали просувати наші цінності через книжки.

Як ви пережили ковідні часи та переживаєте зараз повномасштабну війну?

Ці виклики та впливи спільні для всіх: стрес та тривожність, зміна обставин життя та бізнесу. Соціальна ізоляція та ослаблення зв'язків. Водночас важкі часи нас всіх згуртували.

"Обожнюємо книжку “У скляному лісі” Марини Пономарьової, яка відкрила серію #проявляйся, в якій виходять друком книжки авторок-дебютанток"

Анастасія Лавренішина — українська письменниця та сценаристка. Закінчила з відзнакою Київський національний університет імені Карпенко-Карого за спеціальністю «Драматург кіно і телебачення». Працювала на телебаченні сценаристкою, копірайтеркою рекламного відділу та креативною продюсеркою.

У 2018 році рукопис підліткового фентезі Анастасії переміг у конкурсі «Напишіть про мене книжку!» — відтак вийшла повість «Дрімучий ліс». Того ж року книжка перемогла в конкурсі «Еспресо. Вибір читачів». У 2021 році вийшло продовження історії про Відьму та Сірого Вовка – «Шлях Вовка». Також Анастасія Лавренішина є переможницею, лауреаткою та дипломаткою конкурсів та премій «Коронація слова», премії О. Гончара тощо. 

Анастасія Лавренішина також є авторкою таких книг, як: "Віктор_робот", "Колодар", "Люба Жу. Садові казки". 

Як ви стали на письменницький шлях?

Я обожнюю писати. Писала з дитинства. Спочатку це були товсті зошити з детальним описом вигаданих світів, потім тоненькі, красиві зошити з віршами. Був навіть один блокнот з чорними аркушами, в якому я каліграфічно писала вірші білою пастою та носила його на поетичні вечори. Свою першу книгу, фентезі «Дрімучий ліс» писала років 10, намацувала власний стиль. Далі процес пішов швидше :)

Чим для вас є письменництво? 

Молитвою. Медитацією. Польотом. Залежністю. Свободою.

Що вас мотивує рухатися вперед?

Що мотивує писати далі? Я люблю цей стан. Для мене гра слів — це музика, яку хочеться створювати постійно. Тобто, це скоріше робота не на результат, а насолода процесом. До того ж у книговидавничій сфері працює дуже багато красивих зовні й усередині людей; мені приємно знаходитися серед них та обмінюватися енергією.

"Я ніколи не поспішаю видати текст, хіба є якийсь дедлайн"

Олександр Козинець — український письменник, викладач, логопед, хорист. Автор літературних проєктів: «Щоденник» (2010), «Щоденник. Re: make» (2012), «ПРОдайте їсти» (2011), збірки дуетних повістей «Шість плюс один» (2022). 

Олександр написав: поетичну тетралогію «Сезони днів»: «Pin-код: зима», «Обвітрена весна», «Скибочки літа», «Тричі осінь» (2019); роман «Картка Марії» (2020); поетичну збірку-календар «Дороги світла» (2021); збірки поезій «Небесні мелодії» (болгарською мовою, 2020), «Мамо, твій син — літак» (2022), «Universum» (2022), збірку верлібрів «Води Божого океану» (2022).

Переможець різних літературних конкурсів: імені Григора Тютюнника, «Коронації слова», «Молодої КороНації», спецвідзнаки «Теrra інклюзія» та інших. 

Лауреат літературних премій імені Володимира Малика, Анатолія Криловця, муніципального конкурсу-премії імені Івана Франка. Стипендіат стипендії Президента України для молодих письменників та митців (2022). Публікується у вітчизняних та закордонних літературних антологіях, альманахах, журналах, газетах. Кандидат педагогічних наук, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Співає в камерному хорі «Moravski».

Як починався Ваш письменницький шлях?

Тоді, у 10 років, коли написав перший вірш, я й подумати не міг, що творче завдання з української мови, за яке я отримав «п’ятірку» й був безумовно від того щасливий, стане першим камінцем мого письменницького фундаменту. Підтримка рідних та оцінка вчительки надихнули мене написати ще кілька віршів. У мене вийшло. Відтоді й року не минало, щоб я не писав. Пишу й тепер. Спочатку були вірші, з 16 років — ще й проза.

Письменництво для Вас — це що?

Служіння. Я часто про це говорю. Спочатку несвідоме, а останні років 5 — цілком усвідомлене. У нашій країні зараз бути письменником — це «контракт», який підписує собі кожен, хто прагне ним бути. Я знаю лише кількох письменників, які забезпечують собі життя літературою. Інші мають по кілька робіт, щоб заробляти та виживати, проте продовжують служити слову. Переконаний, що інтелектуальна праця згодом цінуватиметься вище, а вчителі, письменники, музиканти, художники та представники інших творчих професій зможуть мати гідний заробіток та почуватися затребуваними у своїй країні. Ми ще й тренди у світі визначатимемо! Наших письменників не просто перекладатимуть різними мовами світу, а ще й за кордоном у шкільній програмі вивчатимуть!

"Якби нас надихали лише приємні речі, мені здається, 70 % літератури у світі не існувало б"

Світлана Вертола – письменниця з міста Іловайська Донецької області, але зараз проживає у Києві. Видала сольні повісті «Юна. Війна» (про події у рідному місті у 2014 році) та романтичне фентезі «Лель». Є засновницею літературно-мистецького проєкту «Твоя поетична листівка».

Чому Вам захотілося стати письменницею? 

Я захотіла стати письменницею, бо завжди, скільки я себе пам'ятаю в моєму житті були творчість та книжки. Мені з самого дитинства було цікаво творити якісь нові світи, писати й це помітила навіть моя вчителька української мови та літератури, яка поставилася до цього серйозно.

Потім, коли прийшов момент визначатися із подальшою долею, я вступила в університет, обравши спеціальність літературна творчість. У нас там викладали майстерню драми, прози, поезії. Тобто, я письменниця з дипломом та українська філологиня.

Як довго Ви йшли до того, щоб написати свою першу книгу?

Моєю першою книгою стала збірка короткої прози на тему Різдва та новорічних свят – “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Це була збірка у співавторстві й видана самвидавом. Це було якраз завершення мого навчання на бакалавраті. Я тоді зрозуміла, що вже було б цікаво спробувати себе у виданні книжки, в промоції й це був такий собі перший досвід, бо мені хотілося побачити, чи зможу я знайти свою аудиторію, якій буде подобатися мій стиль письма та чи зможу я реалізувати ці книжки? І врешті, цей досвід виявився дуже позитивним і надихнув мене на подальший шлях.

Зараз ця книжка є у форматі аудіокниги на YouTube, тож її можуть прослухати усі охочі.

"Я захотіла стати письменницею, бо завжди в моєму житті були творчість та книжки"

Андрій Новіков (псевдонім Андрій Новік) – український письменник. Народився у Львові в 1991 році. Навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка», Інститут будівництва та інженерії довкілля. Андрій полюбляє мандрувати. Він відвідав близько шістнадцяти країн. Пише в жанрі гостросюжетного трилеру. Дебютний роман Андрія «Останній спадок» побачив світ у 2019 році. Друга книга автора «Аномалія» вийшла у 2020 р. Торік Андрій Новік представив свою третю книгу – «Медальйон трьох змій». 

Ви оптиміст у житті?

Так. Намагаюсь, як це можливо, а як інакше? Сумувати й песимістично до всього ставитися – письменницька робота тільки з оптимізмом вивозиться, тому що інакше ніяк. Особливо якщо ти не популярний письменник або коли тільки-но починаєш, то без оптимізму не дійдеш навіть до фази закінчення роману. Особливо, якщо він такий великий, як у мене на 700 сторінок. Тобто, тільки на оптимізмі. І коли десь є гойдалки, починається песимізм, ти думаєш, а нащо воно треба, а чи воно щось дасть, чи воно вистрілить? Але оптимізм допомагає все-таки бути в тонусі й закінчувати роботу – саме так, оптимістичний настрій приводить до великих результатів.

А що це за книжка на 700 сторінок?

Це «Медальйон трьох змій» – мій третій роман. Він вийшов у травні минулого року в електронному форматі, мав вийти в паперовому, але через вторгнення ми перенесли. А паперове видання вийшло в листопаді торік. 

Про що ваш третій роман?

Це ретро фентезі темне. Перша частина серії. Буде чотири частини. Спершу планувалося три. Це історія про Львів та Європу загалом 1908 року. Це альтернативна історія з домішками фентезі, пригод і загадок у стилі Дена Брауна, словом, пригодницький фантастичний екшн.

Роман з нотками гумору?

Звичайно! Там є один персонаж, якого звати Механік і от гумор – це його фішка, скажімо так.

Траплялося таке, що переживали життя власних героїв? 

Важко сказати, звісно. Якщо брати, наприклад, питання, чи є прототипи історій та персонажів, то в «Медальйоні трьох змій» їх не так багато. Були в попередніх моїх книгах прототипи. В цій хіба що, можливо, знайдуться прототипи певних емоційних складових тих емоцій, які переживають герої, тобто, якихось депресивних станів чи складних ситуацій в житті. 

Де ви пишете: на комп'ютері, у телефоні, ручкою в блокноті чи на друкарській машинці?

У мене друкарська машинка є – це подарунок дружини, але на ній так незручно писати. Я не уявляю, як тодішні письменники коригували текст, тобто, доводилося викидати цілу сторінку й все переписувати наново. Я працюю у ворді або ж у гугл доках.

"У доробку маю три романи, кожним із них пишаюся"