Юлія Вротна: “Купуйте книги сучасних українських письменників – їм як нікому потрібна ваша підтримка”

Юлія Вротна – переважно поетка і казкарка, але інколи бавиться також в прозаїкиню та перекладачку.

Лауреатка II премії «Смолоскипу» 2021 за збірку поезій, переможниця Дитячої Коронації слова 2021, учасниця поетичних та відеопоетичних конкурсів, форумів і фестивалів.

Написала й видала: поетичну збірку «Воблер» (2016), віршоказку «Киця Ковбасиця» (у збірці «Фонтан казок. Сучасні українські казки», 2019), віршоповість для дітей «Щоденник жовтого пса» (2021), книжечку для дітей «Дракосики» (2023). Також тексти і/або переклади надруковані в альманасі «Книга Року» (2018), збірнику поезій «Незламній» (2023), книзі «Словник війни» (2023), кількох поетичних антологіях.

Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, трохи про Ваші перші казки. Якими вони були для Вас?

Моя зацікавленість дитячою літературою виникла спонтанно – в 2016 році. Вже зараз розумію, що це був своєрідний ескапізм від реальності. Тоді я написала перші короткі віршики. Вони поки ніде не опубліковані, але колись, можливо, побачать світ.

Моя перша віршована казка – «Товариш Опариш». Її ледь не опублікувало видавництво «Фонтан казок» в однойменному збірнику, та буквально перед підписанням макету до друку директор зарізав цю знахідку головреда (на його думку, головний персонаж викликав огиду і провалив би продажі книги), тож ми домовилися про заміну казки.

Нещодавно заради розваги читала свої перші, досі не опубліковані віршоказки («Товариш Опариш», «Навпаказка» та «Бормашина») на поетичній дуелі, і пройшла завдяки їм у фінал, тож дорослій публіці такі твори безумовно заходять:) Думаю, і малечі зайдуть. Шукатиму способи, щоб все-таки видати ці перли, адже вони мені досі, через стільки років, подобаються.

Чи любите Ви перечитувати свої старі твори? Чому?

Іноді перечитую свої твори для дітей, особливо неопубліковані – щоб зрозуміти, чи вони досі на часі і не порушують нові суспільні норми. Наприклад, нещодавно подавалася на грант на друк збірки інклюзивних дитячих віршів, тож уважно перечитувала кожен рядок. Все, де була застаріла лексика, ретельно переписала (наприклад, «візок» замінила на «крісло колісне», попрощалася зі словами «толерантність» і «терпимість» на користь «інклюзивності», додала фемінітиви).

Нещодавно перечитувала незавершену віршоказку «Без пластику – фантастика!», і також поставила її в чергу на жорстке редагування, оскільки в нашому суспільстві змінилися реалії поводження з вторсировиною.

Поезію для дорослих, написану до 2016 року, не перечитую, це перегорнута сторінка.

Серед Ваших творів – віршоказка «Киця Ковбасиця». Скажіть, будь ласка, як у Вас народилася така незвичайна назва?

«Киця Ковбасиця» – це якраз той твір, який замінив «Товариша Опариша» у збірці «Фонтан казок. Сучасні українські казки».

Пам’ятаю, що дивилася на нашу кицю Маркізу, яка обнюхувала бутерброд з ковбасою, і в голові з’явився каламбур «кіся-ковбасіся» (мабуть, похідне від «кровосіся»). Мені сподобалося, тож я українізувала, олітературила цю фразочку, і вирішила використати у віршику для дітей.

Схожим чином в мене з’явилася і назва дитячої повісті «Коровай, який роздавав вайфай» (та й уся повість пішла від цієї назви, в принципі): хтось із колег приніс в офіс величезний коровай і поставив поруч із роутером. Просто зачепилася за цей образ очима: він мене довго не відпускав, а потім ще й прийшло усвідомлення, що «коровай» римується із «вайфай». До речі, ця фантастична повість з елементами техно має вийти друком у видавництві «НК — Богдан» в 2024 році. Іван Андрусяк назвав твір абсолютно прибацаним в хорошому смислі слова, і я з ним погоджуюся.

На Вашу думку, про що треба насамперед пам'ятати під час роботи над віршоказками?

Потрібно пам’ятати про Google – перевіряти себе, чи не існує вже така назва казки або ідентичний головний герой. Я дуже не хочу несвідомо скопіювати чиюсь ідею, тому ретельно перевіряю все написане. Звісно, в літературі багато схожих сюжетів, і певних повторів не уникнути. Але, вважаю, потрібно робити все можливе, щоб відрізнятися принаймні від українських колег по перу.

Також не варто писати неякісно: дієслівні рими, русизми, стрибки з одного віршового розміру на інший точно не зародять в дітях відчуття гармонійності тексту.

Також Ви – авторка поетичної збірки «Воблер». Розкажіть, будь ласка, як довго Ви створювали цю книжку? Як гадаєте, чому?

«Воблер» – збірка, яку написала інша людина, тієї мене вже давно нема. Та збірка – своєрідна рефлексія на тривалі аб’юзивні стосунки, в яких я перебувала. Чи має вона художню цінність? Мабуть, якусь і має, адже більшість віршів з «Воблера» входили в добірку, що отримала IV премію «Смолоскип» у 2015 році.

Зараз уже можу без даремної таємничості зізнатися, що видала «Воблер» головним чином заради мого творчого резюме: аби мати якусь надруковану книгу в портфоліо і не здаватися несерйозною в очах видавців дитячої літератури. Хоча процес створення самвидавної книги був фантастичним: я сама домовлялася з художником про купівлю ілюстрацій, знайшла макетувальницю, друкарню… Упорядником збірки погодився бути Остап Микитюк. Пам’ятаю, він тоді запропонував взяти коментарі про збірку у Дмитра Лазуткіна і Андрія Любки – щоб розмістити на задню палітурку. На тому етапі я була впевнена, що вони або відмовлять, або «зарубають» тексти, але відгуки виявилися крутезні: «міцний коктейль», «провокує мізантропією, брутальністю, відвертістю», «нахабна поетка, … для неї цілком природньо виглядати такою, якою багато хто бути соромиться».

З чим Ви можете порівняти написання віршів? Поділіться, будь ласка, своїми думками про це.

Різні типи віршів – різні процеси. Коли я пишу верлібр, попередньо вже має бути сильний образ, метафора, алегорія тощо, яка спала на думку чи не раптово і проситься бути розписаною, введеною в текст. Цей стрижень верлібру ніколи не буває результатом ретельного обмізковування – він завжди вистрілює в голові, являється з підсвідомості (найчастіше вночі, коли час засинати, але мозок ще активний).

Інколи така ява може використовуватися і в римованому вірші (віршоказці в т. ч.), але займає мізерну його частку. Адже силабо-тоніка вимагає мозкового штурму, ретельного перелопачування словникового запасу, обдумування, підбирання рим врешті-решт.

Найбільш енергозатратним для мене є переклад римованих текстів. Цей процес схожий на складання пазлу – потрібно підбирати по слову, по звуку, але щоб не спотворити зміст оригіналу.

Над чим Ви зараз працюєте?

Почала займатися упорядкуванням майбутньої поетичної збірки «Верлосипед» (відзначена II премією «Смолоскипу» в 2021 році). Видавництво дозволяє, щоб збірка на 30 % відрізнялася від рукопису, поданого на конкурс, і я хочу цим скористатися: зроблю окремий розділ з віршами про війну. В 2022 і 2023 ця збірка здавалася мені не на часі, але зараз думка змінилася. До того ж, ніколи не хотіла робити окрему збірку з віршами про війну – за майже десятиліття вона стала нашим повсякденням, тож тісно переплітається і з іншими приводами для рефлексії через тексти.

Окрім віршів (деякі з них ще не дописані), я власноруч зроблю для збірки кілька пластилінових ілюстрацій.

Другий напрямок літературної роботи – переклади віршів на англійську (із обов’язковим редагуванням носієм мови, звісно ж). Це мій крихітний внесок в боротьбу проти ворога. Поясню.

Тогоріч поет та волонтер Віталій Бирчак започаткував проєкт двомовного збірника поезій та фотоальбому «Незламній» / For Invincible. Я була співавторкою та співперекладачкою книги. Менш ніж за рік проєкт дозволив зібрати близько 400 тис. грн на потреби ЗСУ, а також розповсюджував правду про російсько-українську війну не лише територією нашої Батьківщини, а й за кордоном – презентації книги відбулися в 15 українських містах і ще 4 європейських. Тому буквально в останні дні 2023 року Віталій Бирчак запропонував, а колектив співавторів погодився створити ще один збірник поезій – задля продовження зборів на військо в 2024 році. Книга вийде у видавництві Folio, яке погодилося з нашими умовами про донати з продажів.

Найбільше хотілося б, щоб ми завершили новий збірник, а потреба в донатах зникла, бо війна закінчилася. Але поки передумов для такого дива немає.

Щодо дитліту: поки не починаю нових проєктів – намагатимусь прилаштувати вже написані віршоказки та збірочки віршиків. Можливо, життя саме підкине щось цікаве – я відкрита до пропозицій.

"Потрібно пам’ятати про Google – перевіряти себе, чи не існує вже така назва казки або ідентичний головний герой"

Які поетичні твори українських і світових поетів Ви любите читати?

Останні кілька років мій улюблений поет незмінно Микола Біденко. В нього дуже еклектичні верлібри, багатошарові. Я була на фестивалі пам'яті Миколи Біденка у 2019 році, і там почула просте, але містке означення його творчості: 3D-вірші.

Іноді люблю почитувати (і навіть нишком перекладати в стіл) Чарлза Буковскі. Але на нього треба особливий настрій.

А взагалі, я не зациклююся на улюбленості поетів чи поеток – читаю дуже багатьох, хто є в мене в друзях (а зафрендила я реально найцікавіших), купую їхні книжки, колекціоную автографи. Сучукрліт нині квітне, з'являється досить нових імен і текстів, тож немає часу думати, хто ж із них на другому, третьому і т.д. місцях.

На Вашу думку, чому казки такі важливі нині?

Казки допомагають розповідати дітям про війну, трагічне і травматичне сьогодення, пояснювати про складні речі спрощено. Віршовані тексти, за словами дитячих психологів, навіть здатні повертати дитину зі стресових станів до реальності: концентрація на ритмі та римі, повторювання та вивчення рядків напам’ять впливають на психіку заспокійливо. Мабуть, саме тому ми, дорослі, і користуємося молитвами: принцип десь схожий (це моє враження, принаймні).

Для дорослих казки теж бувають важливі, адже нам хочеться гепі енду, перемоги добра над злом, справедливості – хоча б у книжці.

Розкажіть про Вашу книгу «Дракосики». Як виникла ідея її створити і про що вона?

Я стала авторкою «Дракосиків» завдяки запрошенню у проєкт мережі магазинів товарів для дітей E.PIC. Погодилася із захватом, адже хто не мріє, щоб їхні книжки продавалися максимально близько до юного читача – в супермаркетах, торговельних центрах, магазинах для дітей? Я от трохи мріяла.

Ще більше зраділа, коли дізналася, що книжечка вийде у співдії з найбільшим українським видавництвом дитячої літератури «Ранок».

Проілюструвала «Дракосиків» неймовірна художниця Марія Іва́нова, яку я й порекомендувала.

Ми з ілюстраторкою не розробляли персонажів з нуля – м'які іграшки Лея, Вінні, Кіра та Річі вже певний час продавалися в магазинах E.PIC. Іграшки-дракосики мали свою благородну місію: кошти з їхнього продажу йшли на облаштування дитячої кімнати ком’юніті-центру «Опліч ХАБ» проєкту Mental Help у Запоріжжі. А книжка з’явилася як продовженням історії добра: 10 грн від кожного проданого примірника «Дракосиків» будуть спрямовані на закупівлю книжок для Центральної дитячої бібліотеки ЦБС Новобаварського району м. Харкова.

Окрім зовнішнього вигляду та імен персонажів більше обмежень не було: я створила дракосикам характери і пригоди на власний розсуд. Це було важливо – свобода фантазії, адже не хотілося скотитися з написання казкової оповіді до банального креативного копірайтингу на задану тему і з ключовими словами.

В казці порушуються важливі теми протидії дезінформації в інтернеті, пристосування малят до онлайн-навчання, взаємодопомоги під час глобального лиха. Також є інтерактивна складова: лабіринт-головоломка, кросворд, гра-ходилка, QR-коди, які ведуть на відео «зроби сам» – дітям пропонується спекти разом з дракосиками печиво, зробити слайм, оригамі-дракона, вивчити напам’ять віршик. Всі ці відео я також придумувала і курувала сама, тож отримала ще й такий нестандартний досвід.

Ваші побажання читачам мережі Книголенд.

У мене завжди виходять більше прохання-настанови, ніж побажання: будь ласка, читайте і купуйте книги живих українських письменників. Їм як нікому потрібна ваша підтримка.

Дайте шанс поезії: не відсікайте цілий пласт літератури тільки тому, що в шкільні роки не любили читати вірші. Сучасні тексти можуть вас здивувати. Знаю, бо неодноразово чула це від відвідувачів презентацій та поетичних читань.

Текст: Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Фото: Ольга Прокопчук (головна світлина), Олександр Медведенко (друга світлина)