Під кінець року, завжди трапляються дива та приємні події, а видавці рясно насипають у кошики книголюбів нові видання. Цей рік, не зважаючи на пандеміє не є винятком. Багато хто з вітчизняних видавців втішили Книгочея,  тому обирати ТОП -5, цього разу було не легко. Видання з різних тематик, для різних вікових груп та навіть адресовані конкретним цільовим аудиторіям, вражали своєю змістовністю та актуальністю. Знадобилася навіть допомога моєї подруги, адже аналізувати деякі твори, адресовані виключно жінкам, Книжнику було б доволі важко. Врешті, ТОП -5 сформований та віддається аудиторії до смакування. Насолоджуйтесь читанням, друзі. Адже, як казав Дені Дідро – люди перестають мислити, коли перестають читати.

 

 

«Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку», Мартін Поллак

 

Нещодавно вийшло друком нове видання Мартіна Поллака у «Видавництві Старого Лева», яке переносить читача на терени Словенії в маленьке містечко Лашко (німецькою Тюффер) у часи початку-середини ХХ століття. Саме тоді на європейському континенті відбувались грандіозні територіальні, політичні то соціально-економічні зміни, свідком яких стала тітка автора – Пауліна. Народжена в 1875 році, вона вже у свідомому віці бачила, як перекроювалась карта Європи: рідне місто (яке до початку Першої світової війни належало до Австро-Угорської держави) потрапило до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів та словенців, що згодом трансформувалось у Югославію. Міжетнічні, мовні та релігійні протиріччя між німцями, словенцями, сербами, хорватами та євреями, які завжди були в полі зору в цьому регіоні, у часи Другої світової війни лише загострились, а й переросли у взаємні образи й переслідування.

 

Мартін Поллак ніколи не чув, щоб його дідусь згадував про свою сестру Пауліну, хоча про інших родичів розповідав охоче. Водночас Пауліна єдина з усієї великої родини трагічно загинула після Другої світової війни. Провина, за яку її заарештували, невідома, бо жінка жила тихим і скромним життям, майже ніколи не виїздила з невеликого міста, трималася осторонь політики, не втручалася в міжнаціональні чвари. Вона походила з німецької родини, любила і своїх братів-націоналістів, і друзів-словенців. Попри це саме Пауліна померла в концтаборі, а її брати, які були прихильниками нацизму, навіть після Другої світової війни продовжили працювати юристами. У новій книзі автор намагається по клаптиках відновити історію життя та смерті тітки, паралельно заглиблюючись у глобальні та локальні історичні події, ніби складаючи пазл із усних та письмових спогадів, фото й документів, щоб врешті дізнатись: що ж таки трапилось із Пауліною? Книга «Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку» – про співжиття, довіру та підтримку, яка за мить змінюється на ненависть та зраду, про друзів, які стали ворогами, та про ворогів, які виявились нестрашними, а також про злочини, про які не можна мовчати.

 

«Маус. Сповідь уцілілого», Арт Шпигельман, Видавництво «Видавництво»

 

«Маус» – єдиний на сьогодні комікс, що здобув Пулітцерівську премію, й один із перших, що привернув широку увагу дослідників, став певною віхою в історії цього медіуму. Крім того, раніше українському читачеві були доступні здебільшого американські мейнстримні комікси, а «Маус» познайомить нас із андеґраундом цього жанру, з його окремішньою естетикою й художньою генеалогією».

 

Комікс про Голокост – звучить незвично. Його вивчають в європейських школах. Спочатку він став супербестселером, а потім – класикою літератури. Так-так, ми досі говоримо про комікси. Зараз поясню. Арт Шпигельман – відомий американський художник. Його батьки – польські євреї, які пережили Голокост і емігрували в США. Батько став скупим невротиком, а мати в старості наклала на себе руки. Це сталося невдовзі після того, як у Арта трапився нервовий зрив і він потрапив до психіатричної лікарні. Після трагедії Арт почав записувати свої розмови з батьком про роки його молодості, що припали на час Другої світової. А потім з вражаючою відвертістю розповів їх, проілюструвавши незвичайним (особливо для такої тематики) способом. І це вистрілило. Комікс, де німці зображені котами, євреї – мишами, а поляки – свинями став світовим супербестселером. Це єдиний комікс у світі, який отримав Пулітцерівську премію. Йому присвятили виставку в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. А журнал Time включив Шпігельмана в сотню найвпливовіших людей світу.

 

«Нью-Йоркська трилогія», Пол Остер, Видавництво «Видавництво Старого Лева»

 

Інтелектуальний детектив у жанрі постмодернізму, уперше перекладений українською «Видавництвом Старого Лева». Тривожна атмосфера, утопічні сюжети й дуже специфічний концентрований стиль – ось чого слід очікувати від трилогії Пола Остера. Це три повісті з різними героями й сюжетами, які перегукуються між собою. Абсурдистські, колючі, але відірватися неможливо. Проза для гурманів: місцями схожа на Кафку, місцями на Бекета. Три історії, замість розгадок – натяки, у кожній повісті є символи, які в кінці складаються воєдино. Нью-Йоркські вулиці, божевільні персонажі, плутанина, двійники, переслідування й самотність – усі історії об'єднані єдиним настроєм. Не чекайте, будь ласка, класичних сюжетів, до яких ми звикли, читаючи детективи. Ці розслідування проникають крізь викривлену реальність, замість логіки автор пропонує містику.

 

Критики називають Пола Остера одним із найсміливіших і найдивовижніших американських письменників. До речі, у 2018 році він підписав звернення американського ПЕН-центру на захист Олега Сенцова, який тоді був у російському полоні.

 

«Магазин моєї мрії», Стенлі Маркус, Видавництво «Фабула»

 

У новому виданні від видавництва «Фабула» представлена життєва філософія творців і послідовників (синів) Neiman-Marcus, вона викликає безмірну повагу до цих людей. Ми ніколи не замислювалися про те, що таке капіталізм у кращих його проявах – філософія Neiman-Marcus. Звичайно, мемуари не претендують на досконале відображення дійсності того часу й бізнесу родини Маркус, але мені хочеться в це вірити. Люди створили цінності, яким слідували все своє життя незважаючи ні на що! А це надзвичайно важливо, особливо для бізнесменів, перед якими стоїть спокуса зрадити свої принципи заради комерційної вигоди. Нагорода завжди знаходить своїх героїв, потрібно тільки вміти чекати й рухатися вперед. У цій книзі можна знайти не тільки секрети ідеального магазину, цікаві історії про світ моди й зародження життя Техасу, тут закладені принципи бізнесу з людським обличчям і підтвердженням їх успішного використання на практиці.

 

«Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете», Ірена Карпа, Видавництво «Книголав»

 

Є одне жартівливе прислів’я про те, що один раз заміж виходять лише ліниві жінки. Звісно, буває, що вражень від першого шлюбу так багато, що він стає й останнім, але це не узагальнення. Розлучення – не вирок, не діагноз. Насправді, ніхто не пропаде без повторного шлюбу. Але якщо полюбляєте «ходити заміж» – ідіть скільки хочете. Проте хіба це отак просто? Ірена Карпа, письменниця й любителька білих вельонів, уважає, що так. І дає цікаві поради в дотепній книжці «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете». Які моделі поведінки – точно не наш метод?

1. Скандальна баба з радянськими замашками «ти мнє должен» і «мнє мало».

2. Женщіна-кіся, покірна й інфантильна, яка «без мужа не проживе».

Наш із вами варіант, скоріш за все, простий і «європейський»: ми соціально активні. Нам потрібен партнер не для галочки і «що люди скажуть», а для щастя, сексу, спілкування й задоволення. (Згадаймо тваринну біологічну схему: самець завойовує самицю, а самиця вибирає з кількох самців. Самиця випромінює секс. Але їй пофіг на самця – вона за ним не бігає). Рецепт правильного «пофігу» простий і неодноразово тут згаданий: бути зайнятою собою і кайфувати від власного життя. При цьому не обов’язково бути ні капєц красивою (скільки самотніх красунь ми знаємо?), ні дико багатою, ні з Нобелівською премією. Можна хоч фіранки цілий день фігурно розвішувати й плести макраме, якщо це приносить кайф і додає ресурсу... Про деталі прошу читати в книзі Карпи.

За для розуміння походження та прихованого значення безкінечних опитувань, заяв, інтриг та пліток, що трапляються під час виборчих перегонів автор ТОП- 5 - кореспондентка програми Вікна-новини на СТБ Емма Антонюк пропонує краще зрозуміти їхню природу. Зробити це можна за допомогою п’яти книжок, які розкривають диктаторство, популізм, суперництво та боротьбу за владу у всій їхній політичній красі.

 

Мустафа Найєм "По обидва боки колючого дроту, Юрій Луценко"

Видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2014 рік.

 

Я думала, ця книжка допоможе мені краще зрозуміти, яка людина Юрій Луценко. Вийшло навпаки. В одній главі він розповідає, як зачитується есеями Адама Міхніка, в іншій пригадує, як кричить «Ей, придурошний, іди сюди» Черновецькому і гатить йому по обличчю.Розмова тоді ще журналіста Мустафи Найєма з Юрієм Луценком відбулася у липні 2013-го, одразу після виходу Луценка з тюрми. Найєм розпитав його про ув’язнення, роботу міністром МВС, обвинувачення, стосунки з Януковичем, Ющенком і Тимошенко. Він упорядкував відповіді Луценка так, що вийшла така собі повість про українську політику і пенітенціарну систему. Дуже відвертий текст, який за законами книжкового ринку мав усі шанси стати супербестселером про таємниці української політики, але чомусь не став. Вулфф смакує інтригами і плітками навколо оточення Трампа. Окрім кулуарних історій української політики «міжмайдання», у книжці багато цікавих деталей, про які не розповідали в новинах. Наприклад, ви знали, що «Альфа» арештовувала Луценка, коли той вигулював свого собаку? Луценка не могли посадити до автозаку, бо не знали, куди діти тварину. Так він і стояв, оточений спецпризначенцями, доки не прийшов син, щоб забрати пса. Луценко розповідає, як у Відні познайомився з Рінатом Ахметовим («це був перший і останній раз у житті, коли я пив один бокал пива шість годин»), як омбудсмен Ніна Карпачова змусила адміністрацію ліквідувати грибок з Луценкової камери (він мало не вмер від інтоксикації, бо щойно завершив голодування), як смердить у СІЗО («суміш оселедців, жиру, калу й сечі»), як зеки ліпили снігову бабу у дворику (і назвали його «дворик сексуальної розгрузки»). Словом, це багатогранна захоплива розповідь про Луценка-міністра, Луценка-політв'язня, Луценка-інтелектуала і Луценка-дебошира. Особливо цікаво читати цю книжку зараз, із перспективи часу. Коли Луценко вже встиг попрацювати прокурором і пішов із політики, а Найєм встиг попрацювати нардепом і пішов в Укроборонпром.

 

Майкл Вулфф "Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа",

Видавництво  "Книголав", 2018 рік.

 

Ви колись читали дослівні розшифровки Трампових промов? Це дуже смішно. Розбиралися в розстановці сил в адміністрації Трампа? Це дуже заплутано. Досліджували стосунки Трампа з американською розвідкою та ліберальними ЗМІ? Це дуже скандально. Я веду до того, що детальнішого розбору передвиборчої кампанії і перших місяців правління Дональда Трампа, мабуть, не існує. А на українському ринку й поготів.

Автор книжки — американський журналіст Майкл Вулфф. Він співпрацював із командою Трампа 18 місяців, із серпня 2016-го. Також Вулфф використав інсайди від власних джерел у Білому домі та опрацював 200 інтерв'ю, щоб детально та з різних боків відтворити роботу Трампа та його оточення. Одразу попереджаю: автор не симпатизує Дональду Трампу. Не дивуйтеся оцінкам у стилі: «Сказати, що Трамп у принципі не мав жодної-жоднісінької гадки про базові інтелектуальні засади своєї майбутньої роботи — це не сказати нічого».У книзі ви знайдете приголомшливі деталі, які супроводжували історичні для США моменти. Наприклад, коли Трамп зійшов із подіуму після свого інавгураційного виступу, то без кінця повторював: «Ніхто не забуде цієї промови». Стоячи на помості, Джордж Буш видав фразу, яка увійде в історію як примтка до виступу Трампа: «Це якесь стрьомне лайно». Історія Трампа (згідно з версією Вулффа) навчає того, що справді успішними в політиці є найбільш непередбачувані люди, які не належать до кола традиційного істеблішменту і не мають видатних інтелектуальних здібностей. Книжка стала фурором у США — лише за перших три дні після виходу було розпродано мільйон примірників.

Автор забезпечує детальне знайомство з оточенням Дональда Трампа та ключовими посадами у Білому Домі, тож насолодитися цією книжкою може будь-хто, навіть без базових знань сучасної американської політики.

 

Боб Вудворд , "Страх. Трамп у Білому Домі"

Видавництво  "Yakaboo Publishing", 2020 рік.

 

Так-так, це ще одна книжка про поведінку, стиль роботи та звички Дональда Трампа. Але без неї ніяк. Припустимо, завдяки попередній книжці ви вже відрізняєте радницю Келіенн Конвей від комунікаційниці Гоуп Гікс і знаєте, що Джаред Кушнер має жахливі стосунки з очільником передвиборчої кампанії Трампа Стівом Бенноном. Що далі? А далі — детальний і захопливий світ внутрішньої та зовнішньої політики Білого Дому Трампа. ІДІЛ, Північна Корея, «золотий дощ» у Москві, чорна бухгалтерія Манафорта у Києві, посольство США в Єрусалимі та ще багато гучних історій, про які ми чули в новинах. Перш ніж написати цю книжку, Вудворт мав розмову з Трампом. Президент відмовився давати інтерв'ю. Наступна розмова відбулася перед публікацією. «Я гадаю, ви завжди були чесними», — сказав Трамп. Боб Вудворт — редактор The Washington Post, у цьому виданні він працює майже півстоліття. Він отримав Пулітцерівську премію за розслідування Вотергейтського скандалу і є одним із найвпливовіших журналістів-розслідувачів світу. Страх. Трамп у Білому домі — це потужна журналістська робота, записи інтерв'ю з джерелами з Білого Дому та аналіз політичної стратегії Трампа. У ній мало емоцій, але багато документів і розбору президентських указів і заяв. Після цієї книжки новини із США сприймаються інакше, розширюється оптика, з’являється краще розуміння причинно-наслідкових зв’язків стосунків Білого Дому з ЄС, НАТО та країнами Азії. Страх. Трамп у Білому домі — справжній скарб для журналістів, політологів, дипломатів, депутатів і всіх, кому небайдужа політика.

 

Гіларі Мантел, "Вулфголл"

Видавництво "Фабула", 2018 рік.

 

Чуттєва і пристрасна книжка про політику. Англія, двадцяті роки XVI століття. Країна на межі катастрофи: у короля Генріха нема спадкоємця. Якщо він помре, неминуче розпочнеться громадянська війна. На арені історії з’являється Томас Кромвель, син алкоголіка-садиста, політичний геній, чиї засоби впливу — підкуп, погрози та лестощі. Це епічна картина суспільства на великому історичному зламі, опис придворних процесів і психологічний портрет наближеного до Генріха VІIІ державного діяча Кромвеля. Гіларі Мантел — перша письменниця у світі, яка двічі отримала Букерівську премію. 2006-го Мантел нагородили Орденом Британської імперії - найвизначнішою монаршою нагородою Британії. Букмекери вже кілька років поспіль ставлять на неї напередодні оголошення лауреатів Нобелівської премії. Критики називають Гіларі Мантел живим класиком.

 

Події у Вулфголлі розгортаються у часи правління короля Генріха VІIІ - того самого, який одружився (і розлучився) із вдовою власного брата. Який засудив до страти свою другу дружину (і через тиждень одружився з її фрейліною). Потім у нього було ще четверо дружин, ожиріння і гангрена. Бурхливе особисте життя короля призвело врешті-решт до відходу країни від католицизму і запровадження англіканської церкви. Увесь час поруч із королем Генріхом був його радник і помічник — політик Томас Кромвель. Він — центральний герой цього історичного роману. Кромвель допомагав королю з одруженнями, розлученнями, стратами та залагодженням справ із Ватиканом. Він — складний, етично неоднозначний персонаж, якого неможливо не полюбити, бо читачі схильні симпатизувати злим геніям. Хоча Кромвель — не зло, а дотепний інтелектуал, який поклав свій талант на служіння злу. Хто знає історію, пригадає, що чекало на Томаса Кромвеля у якості розплати. Рекомендую любителям історичних романів і придворних інтриг.

 

Маржан Сатрапі, "Персеполіс

 Видавництво "Видавництво", 2018 рік.

 

Які у вас асоціації, коли чуєте слово «Іран»? Після Персеполісу цих асоціацій побільшає, вони стануть об'ємнішими і цікавішими. Це автобіографічна історія француженки іранського походження Маржан Сатрапі, яка з гумором і ніжністю розповіла і намалювала підліткову себе та революційний Іран. Перша глава називається Хустка — вона про іранську школу, де раптом дівчаток змушують покривати голови. 1980-ий — Маржан 10 років, отримавши новий головний убір вона з однокласницями грається в привидів на перервах. Потому класи розділяють: дівчатка окремо від хлопчиків. Відтоді у маленької Маржан та її сім'ї розпочинається нове життя. Маржан починає відкривати для себе, що таке «релігійний фундаменталізм», як змінюється її країна, що таке «диктатура». Іранські дівчата на знак бунту витягують пасма волосся з-під хустки, молодь влаштовує підпільні вечірки з вином і рок-музикою, багаті іранці відправляють дітей за кордон, бідні гинуть під завалами під час бомбардувань. До відділка можна потрапити за червоні шкарпетки або розмову з особою протилежної статі на вулиці. Шахська монархія, радикальна ісламізація і початок війни з Іраком — буремні роки для дорослішання. Прагнучи дати гідну освіту та краще життя своїй дочці, батьки змушені відправити її в 14 років за кордон, до австрійського ліцею. Але реальність виявляється несподіваною…

Маржан Сатрапі - авторка коміксів та кінорежисерка. Її Персеполіс переклали 16-ма мовами, включно з івритом і китайською. 2007-го на екрани вийшов анімаційний фільм, знятий за коміксом. Ролі в ньому озвучували французькі зірки першого ешелону, серед яких — Катрін Деньов. Фільм був номінований на Оскар і викликав хвилю переслідувань з боку ліванських та сирійських релігійних фундаменталістів. Якщо ви не фанат жанру коміксів, раджу почати саме з Персеполісу. Зображення в ньому зрозуміло і легко структуровані, текстова частина об'ємна і стилістично багата. Це крутий читацький досвід як для любителів коміксів, так і для тих, хто не часто стикається з цим жанром.

 

Емма Антонюк
Кореспондентка програми Вікна-новини на СТБ
Для Блогів "Новое время"

(публікується з дозволу автора)

 

За повідомленням «The Washington Post», таке дослідження виконав англійський online-сервіс OnBuy, проаналізувавши думки читачів з online-сервісу Goodreads. Завдяки аналізу читацьких відгуків було складено рейтинг художніх романів з найбільш невтішною кінцівкою.

 

Лідером цієї «антідюжіни» книг стала всесвітньо відома шекспірівська трагедія «Ромео і Джульєтта». Переможець Букера Іен Мак'юен посів друге місце зі своїм чудовим романом «Спокута». Замикає трійку фантастичний роман Лорен Олівер з циклу «Деліріум» - «Реквієм».

 

У п'ятірку потрапили містичний роман Ліббі Брей «Велика і жахлива краса», а також знаменита книга Вільяма Голдінга "Володар мух". На шостому місці опинилася казкова історія Кетрін Патерсон «Міст в Терабітію», а сьомий зайняв любовний роман Ніколаса Спаркса «Дорогий Джон».

 

У десятку також увійшли чудові книги для підлітків - про тварин Уїлсона Роулза «Там, де папороть червоний», про чарівників і магію Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і Дари Смерті», про фантастичному ідеальному світі Лоїс Лоурі «Дающий». Замикають цей антітоп-12 ще одна книга поттеріани - "Гаррі Поттер і Принц-напівкровка», а також одна з книг вампірської саги Стефані Майєр «Світанок».

 

Однак, книжковий оглядач видання Рон Чарльз розкритикував метод, заснований на пошуку слова «закінчення» і різних варіантів слова «розчарування», зазначивши, що є багато суперечливих причин, за якими читачі ненавидять те, як закінчуються деякі книги. Дхто ненавидить занадто передбачувані фінали. Інші ненавидять занадто несподівані кінцівки. Хтось ненавидить квапливі фінали, а хтось ненавидить розтягнуті закінчення. Якщо і є щось спільне, так це те, що фінали, які читачів найбільше розчаровують, виявляються в книгах, які вони люблять найбільше. Зрештою, ніхто не скаржиться на кінцівку поганий книги.

 

Опитавши нещодавно читачів видання, які книги, на їхню думку, закінчилися найбільш невтішно, він зазначив найпоширеніші відповіді - «Тесс з роду д'Ербервіллей» Томаса Харді, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Зникла» Джилліан Флінн, «Де раки співають »Делії Оуенс,« Воно »Стівена Кінга,« Прощавай, зброє »Ернста Хемінгуея і шекспірівський« Король Лір ».

Тема вдалих та невдалих екранізацій дуже суб'єктивна і безпосередньо залежить від особистого сприйняття читача-глядача, від бачення режисера. Тим більше що адаптації вимагає будь-який книжковий твір, навіть ідеально вкладається в формат повнометражної кінокартини або телесеріалу. Є також обмежувачі у вигляді хронометражу, бюджету, числа сцен і персонажів. Згадаймо п'ятірку останніх невдалих екранізацій відомих книг.

 

Айра Левін «Степфордські дружини»

 

Скрипучі на зубах ідеальність жіночої половини Степфорд вимагає більше таємничої похмурості або нуарності, ніж показана карнавальність містечка, адже книга являє собою зловісний трилер. Але найголовніше це похмурий фінал, саме він робить книгу. Проте в кінокартині його повністю перекроїли, тому враження від перегляду залишається змазаним, а трилер перетворюється на фарс.

 

Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея»

 

Ця книга після своєї публікації в 1890 році викликала надзвичайний скандал в лондонському суспільстві, однак її читали всі - від нижчих станів до вищого світу. І сьогодні, коли минуло 130 років, цей роман залишається популярним серед читачів, його перевели багатьма мовами Світу і екранізували більше 30 разів. Він викликає шквал емоцій: тут все має значення - мова, філософія, естетика, порок. А ось фільм ніби й показує тих самих персонажів, але залишає після себе абсолютно інше післясмак.

 

Сергій Лук'яненко «Нічний Дозор» і «Денний Дозор»

 

Міське фентезі завжди дуже важко екранізувати і адаптувати для екрану, оскільки необхідно показати непідготовленому глядачеві всю картину Світу і все його внутрішні закони. Так і в «Дозор» непідготовленому читачеві дуже важко розібратися - де хто і навіщо щось робить. Сюжети двох книг перекроїли повністю, а ще трохи додали з третьої.

 

Марія і Сергій Дяченко «Ритуал»

 

Хоча у фільмі «Він - дракон» попереджають, що він знятий за мотивами роману, але мотиви настільки далекі, що від книги залишилося тільки дракон і його ім'я. А нетривіальна історія, в якій ти до останньої сторінки переживав за героїв, гадаючи як поверне сюжет, тепер розвивається зовсім інакше та занадто передбачувано.

 

Ю Несбьо «Сніговик»

 

Екранізацію цієї страшної історії чекали багато: похмурий скандинавський детектив, де розслідування страшних вбивств веде Харі Холе, напружений саспенс, як у Хічкока. Але глядачів спіткало розчарування, оскільки в кінокартині це все було відсутнє геть. Був лише мляво поточний сюжет, відсутність гострих моментів, загублена кінцівка.

Сім книг, які варто прочитати кожній жінці в тужливу осінню негоду та наповнити себе позитивною енергією, переживаючи цікаві пригоди головних героїнь світових бестселерів, надихаючись їх досягненнями та здійснюючи разом із ними віртуальні подорожі.  До речі, це один з доступних нині способів змінити картинку навколо себе та відірватися від буденних проблем.

 

Ділимося добіркою від Книгочея на листопад.

 

 

«Життя у позику» Еріх Марія Ремарк

Видавництво «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"»

 

Пронизливо зворушливий роман, який вражає своєю глибиною. Перед читачами розгортається історія кохання молодої жінки на ім'я Ліліан, невиліковно хворої на туберкульоз, і автогонщика Клерфе, який розчарувався в житті й утратив до нього інтерес. Це історія про любов на краю прірви, на порозі вічності. На сторінках роману неповторний Ремарк через образ Ліліан показує всю безглуздість і порожнечу повсякденного життя звичайних людей. Автор закликає нас жити й здійснювати свої мрії в цю секунду, прямо зараз, не відкладаючи й не плануючи, підкорятися поривам, тому що ніхто не може знати, скільки днів нам залишилося. Та й не важливо, скільки їх буде, важливо, як ми їх проживемо. Ми витрачаємо їх на дрібниці, на зразок сварок з друзями та близькими, невдоволення чи взаємні претензії, або ж наповнюємо їх енергією, барвами та здійснюємо давні мрії тут і зараз.

У книзі представлено ще два романи автора. Читайте їх бонусом.

 

 

«Шоколад», Джоанн Гарріс

Видавництво «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"»

 

Сонний спокій маленького французького містечка порушено приїздом молодої жінки Віан і її дочки. Вони з'явилися разом з гучною і яскравою карнавальною ходою, а коли карнавал закінчився, його світла радість залишилася в очах Віан, що відкрила тут свій шоколадний магазин. Якимось дивним чином вона дізнається про сокровенні бажання жителів містечка й пропонує кожному саме такі шоколадні ласощі, які змушують їх знову відчути смак життя. «Шоколад» – це роман про доброту й терпимість, про протистояння невинних спокус і заскнілої праведності. Однойменний голлівудський фільм режисера Лассе Гальстрема (з Жюльєтт Бінош, Джонні Деппом і Джуді Денч у головних ролях) був номінований на «Оскар» у п'ятьох категоріях і на «Золотий глобус» – у чотирьох.

 

 

«Оповідь служниці» Марґарет Етвуд

Видавництво «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"»

 

Антиутопічний роман, дія якого відбувається у фантастичній версії Нової Англії – жорстокому кастовому суспільстві, де до влади прийшли релігійні радикали. У новому світі жінки не мають права працювати, читати й навіть любити. Їм залишена лише одна роль – служниці. Суспільство підпорядковується радикально-релігійному тоталітарному уряду. Страти – нормальне явище. Усіх невгодних знищують. За найменший відступ від правил – арешт. Саме в такому світі й живе наша героїня Фредова. В ієрархії цієї жорсткої держави вона служниця. Власне кажучи, її функція – завагітніти й народити господареві та його дружині дитину. З якоїсь причини дружини самі не можуть народжувати. Колись у Фредової була своя сім'я й інше життя. Але все було зруйноване переворотом. І тепер вона намагається жити, або радше виживати в новому світі. Але не все так просто й легко їй удається...

 

 

«Коко Шанель» Анрі Гідель»

 

Життя героїні цієї книги неодноразово екранізували. Вона завжди віддавала перевагу роботі, оскільки без творчості, за її словами, вона була просто Габріель, а з нею – Коко Шанель, відома й неповторна. Пихата й неприступна француженка, яка так і не стала дружиною герцога. У світі моди саме Коко Шанель навела порядок, пройшовши шлях від простої модистки до ікони стилю. За кілька днів до презентації колекції вона здатна проводити на ногах по дев'ять-десять годин, у той час як виснажені манекенниці ледь не втрачають свідомість. Під час таких робочих сеансів вона не їсть ( «На це немає часу!») і випиває тільки кілька ковтків води: вона не знає, що таке перерва. Книга перекладена чотирнадцятьма мовами, нагороджувалася національними й міжнародними преміями. У 1991 році її автор за свою творчість став володарем Гран-прі Міжнародного союзу літературних критиків.

 

 

«Їсти, молитися, кохати» Елізабет Ґілберт

Видавництво «ВСЛ»

 

У цій книзі читач знайомитися з успішною письменницею, яка переживає кризу середнього віку. Вона не задоволена своїм шлюбом і життям у цілому, страждає, тому й вирішує кардинально змінити своє життя. І головне: їй удається!

 

У кожного свій спосіб утекти від реальності в пошуках себе й усі вони цікаві. Коли в людини є гроші, то це може бути вкрай захоплююче, а якщо ця людина ще й письменник за професією, то можна й книгу написати.

 

Ось вона – книга про подорож письменниці, про її пошуки себе, про те, як Лізі їла в Італії, молилася в Індії і любила на Балі. Книга наповнення позитивною енергією та легко читається. Подорожі головної героїні вельми цікаві, а для когось ще й пізнавальні.

 

 

«Найкраще в мені» Ніколас Спаркс

Видавництво «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"»

 

Кожному хочеться вірити, що справжня любов безсмертна. Кожному хочеться сподіватися, що справжнє почуття можна пронести крізь роки й випробування... Доусон Коул і перша красуня школи Аманда полюбили одне одного, проте життя розлучило їх. Пройшло багато років. Аманда стала дружиною іншого, у неї сім'я, будинок, діти... Але випадок приводить її в рідне містечко й дарує нову зустріч з Доусоном. Їх любов спалахує знову, і Аманда, і Доусон розуміють, що розлука була трагічною помилкою. Невже їм надають шанс почати все з початку? Чи в долі свої плани?

 

 

«Лавандовий дім» Гіларі Бойд

Видавництво «Фабула»

 

Гіларі Бойд – одна з найпопулярніших сучасних англійських романісток. В основі її нової книги лежить історія 63-річної Ненсі – жінки, чий шлюб розпався, а діти не дуже щасливі. У результаті їй доводиться взяти на себе відповідальність за всі три покоління свого сімейства. Але несподівана зустріч із Джимом – затятим курцем, пияком і кантрі-співаком, який так і не досяг слави, – перериває монотонну течію життя героїні. Потай від сім’ї Ненсі починає зустрічатися з цим чоловіком, вони з Джимом наново відкривають для себе радощі сексу й отримують одне від одного море задоволення. Запізніла любов? Однак молодше покоління родини повстає проти цього зв’язку й настає час серйозних рішень… Ця книга порадує читача психологічною глибиною, особливим шармом письменницької манери Гіларі Бойд, м’яким гумором і вірою в те, що в житті не буває безвихідних ситуацій.

Хочу розпочати цю рубрику з рецензій на різножанрові твори зарубіжних авторів, які вже встигли створити свої фан-клуби читацької аудиторії різних країн світу та заслуговуют на увагу українських книголюбів.

 

"Мати чи бути"?

 Еріх Фромм

 Видавництво "Фабула"

 

 "Мати чи бути" - чудовий твір для тих, хто прагне побачити звичні речі в іншому ракурсі. Книга містить глибокі філософські міркування, альтернативний погляд на релігію. Прочитати кожному варто якомога раніше. З роздумами автора про якісні відмінності між володінням і пізнанням в перших розділах, я згоден повністю. І це, мабуть, найважливіша частина книги. Її догма працює у людських взаєминах, мистецтві, музиці, кіно і книгах, навіть в їжі, взагалі скрізь. Ймовірно, навіть релігійні люди могли розширити емоції сприйняття Бога та його філософію буття. В книзі представлені розумні форми споживання, об'єктивна і повна інформація про побудову взаємовідносин у сучасному світі. Ніяких лобі, рішення на місцях, кооперація з природою і багато іншого — усе що слід врахувати задля того, щоб мати більше часу на цій планеті.

 

"Терапія"

 Себастіан Фітцек

Видавництво "Віват"

 

Німецькому письменнику Себастіану Фітцеку вдалося написати дуже цікавий трилер, який неможливо припинити читати не діставшися розгадки. Якщо вам цікава психіатрія — читання зачаровуватиме. Кінець історії, взагалі, приголомшливий. Навіть для бувалих аналітиків заплутаних історій його буде важко передбачити. Автор так закручує оповідання, що вже не знаєш, чого і кому вірити. У мене було безліч версій, але сюжет виявився занадто непередбачуваним. Отже, головний персонаж Віктор Ларенц — психотерапевт, який після зникнення дочки відійшов від справ і оселився на невеликому острові. Кілька років ніхто не порушував спокій Віктора. Він проводив весь час на самоті, поступово набуваючи рівновагу. Але одного разу на порозі його будинку з'являється Ганна Ротко, дитяча письменниця, що страждає на шизофренію. Вона впевнена, що ніхто, крім доктора Ларенц, не здатний їй допомогти й просить того взяти її випадок під контроль та іноді проводити консультації. Звичайно, лікар не може відмовити нещасної, однак чим більше він спілкується з Ганною, тим більше питань у нього виникає щодо її минулого і сьогодення....

 

"Дэвид Копперфильд"

Чарлз Діккенс

Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля»

 

Девід Копперфільд — одна з найкращих новинок цього року! Довго неминаюче враження та приємний емоційний посмак кожному, хто торкнеться сторінок книги гарантований. В наш суворий час, цей добрий та зігріваючий твір, сюжет якого надає надію на краще саме те. Цей твір —панацея від депресії. З головними персонажами взагалі не хочеться розлучатися, настільки вони, під час читання стають близькими. Я ані нітрохи не шкодую про витрачений час на поглинання товстелезного видання. Аж навпаки, перебуваю в повному захопленні від книги, від всіх образів, які геніально описані Діккенсом. У кожного персонажа не тільки своя незабутня зовнішність, манера мови, а й своя неповторна місія. Якщо Агнесс — це розум роману, завжди мудра і викликає захоплення своїм терпінням. То Девід — це почуття та його емоції. А тітка Девіда просто троль світового масштабу, але з величезним люблячим серцем!

 

"Брудна, розбещена багата любов"

Лорелін Пейдж

Видавництво "Фабула"

 

Любителям еротичних романів гарантоване захоплення дуетом Донована та Сабріни, історія взаємин яких описана в романі, що є продовженням попереднього твору авторки — "Брудні, розбещені багаті чоловіки". "Брудна, розбещена брудна багата любов" - це напрочуд романтичний висновок неймовірно пристрасних та надзвичайно емоційних стосунків яскравої пари. Сюжетна лінія твору побудована таким чином, що змушує читача залишатися в напрузі продовж усього читання та намагатися будувати версії кульмінаційної розв'язки. Взагалі, інтрига притаманна Лорелін Пейдж. Авторка продовжуватиме плести павутиння складних, зворушливих емоцій головних персонажів у своєму наступному творі "Брудний сексуальний гравець", що побачить світ наступного року.

 

"Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості"

 Френсіс Фукуяма

 Видавництво "Наш Формат"

 

У свому творі Фукуяма зважено критикує не саме поняття ідентичності, а те, до чого воно призводить — перевагу колективної гідності над індивідуальним. В результаті суспільство поляризується і перестає бути здатне вирішувати завдання знецінювання нерівності. Зважаючи на те, що сам автор формувався в Штатах та є учнем Хантінгтона, припустити реальність поза "зіткнення цивілізації" і "груп" йому складно. Тому при всій риториці проти політики ідентичностей ця книга цементує розподіл суспільства на групи. При цьому Фукуяма застосовує поняття ідентичності до періоду, коли американський соціальний конструктивізм це поняття ще не викристалізував. Гадаю, важливо прочитати цю книгу, задля того, щоб побачити, яким чином автор - дослідник намагається вийти за межі сталого для нього соціуму. Йдеться про закладені американським суспільством догми де індивідуальність давно злилася у "групи" або "співтовариства", які непомітно контролюють індивідуумів.

 

 

Підготував Віктор Кузьменко

Галина Манів (Галина Миколаївна Кірієнко) – українська поетка, дитяча письменниця, перекладачка, упорядниця. Членкиня Національної спілки письменників України (2001 р.). Авторка численних творів для дітей та поетичних збірок.

Пані Галино, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, з чого розпочалося Ваше становлення як письменниці?

Мені було два роки, коли разом із татом я написала свій перший вірш. 

Більш систематично стала займатися творчістю у підлітковому періоді. 

Створювала переважно вірші про любов, але також були дві повістини. Потім була  перерва. Я повернулася до письма у тридцять і вже не полишала його. 

Спочатку було кілька збірок дорослої поезії. Пізніше виникла потреба написати прозові тексти для дитячої читанки. Далі кілька особистих проєктів. І поступово я повністю перейшла на дитячу прозу. 

Скажіть, будь ласка, чим Вам подобається написання книжок для дітей?

Моя мама була вчителькою. Мабуть, це передалося мені :) Люблю ділитися своїми надбаннями саме з дітьми.

На Вашу думку, якими мають бути дитячі книги, щоб вони захопили читачів з першої сторінки?

Щиро кажучи, не знаю. Та, мабуть, ніхто не знає цілком. Так, з кицями-мандрівницями я 10 років поневірялася видавництвами; переконувала видавців, що проєкт буде успішним, бо там є киці, подорожі та передбачаються яскраві малюнки. 

Скрізь мені відмовляли. А тепер ця серія дуже популярна. І зауважте, без жодної реклами – літературна спільнота цю серію не помічає. 

Тим часом інша моя книжка ("По той бік неба") без реклами не зайшла, хоча в ній є фантастика, гумор, цікавий сюжет тощо.

А ще гарні відгуки читачів і літературознавців. 

А ось книжка "Секрети вітру" успішна завдяки активному поширенню Асоціацією вітроенергетики. 

Тобто, не лише секрети творчості сприяють успіху книжки, а й такі чинники: реклама, мода та група підтримки. 

Намагаюсь писати так, аби було цікаво мені самій, і сподіваюся знайти у морі читачів споріднені душі. 

Що для Вас найважливіше під час створення нових творів для дітей?

Найважливіше поділитися з дітьми вірою, що добро переможе; воно завжди перемагає. 

Треба залишатися на боці добра: бути чуйним, милосердним, уважним до інших людей і прекрасного світу, який подарував нам Бог.

Серед Ваших книжок є серія творів про киць-мандрівниць. Розкажіть, будь ласка, що мотивувало Вас написати ці книги? 

Тут просто. Я з моєю подругою багато подорожувала. У мене смугаста кішка Манюня, а в неї – чорна Муля.

Задля розваги я стала придумувати історії, де подорожували не ми, а наші кішки. 

Так все і закрутилося. 

Як Ви гадаєте, яку необхідну роль відіграють книжки у житті дітей? 

Про це багато написано. І про джерело знань, і про розвиток, і про те, що книжка – це друг...  Але я хочу сказати про небезпеку книжки та книжного виховання. 

Цілком можливо, що дитина, яка багато читає, ховається за книжкою від життєвих проблем, долає таким способом власну самотність, а також біль. 

До того ж такі діти, коли виростають, часто ставлять до реального світу жорсткіші вимоги, ніж їхні адаптовані друзі. 

Серед цих діток безліч перфекціоністів та інфантильних особистостей, які є відірваними від життя романтиками. 

Тому я вважаю: дорослі мають стежити, що читають діти та керувати їхнім читанням. 

А я у своїх книжках намагаюся зберегти баланс між реальністю та вигадкою. 

Не хочу, щоб мої книжки плодили ілюзії. 

Поділіться, будь ласка, порадами, як "закохати" дітлахів у читання книг?

Зазвичай діти намагаються бути схожими на батьків. Але не в цьому разі. Трапляється досить часто, що у дорослих, які багато читають, діти зовсім байдужі до книг. І навпаки. 

Дехто читає дітям, аж поки вони не стануть дорослими.. І потім їхні діти таки читають самотужки. Цей метод мені подобається, адже це час, що проведений разом.

Що б Ви хотіли змінити своєю письменницькою діяльністю у книжковій сфері України?

Гадаю, саме письменницькою діяльністю я мало, що можу змінити. Але книжкова галузь України потребує такого самого оновлення, як і все суспільство. 

По-перше, у нас майже не розвинена незалежна літературна критика, неупереджене оцінювання творів, допомога початківцям.

По-друге, вітчизняних авторів традиційно купують гірше, ніж світову класику. 

Ентузіасти, які беруться друкувати українських авторів, прогорають або відмовляються врешті від цієї ідеї, бо вона неприбуткова. Маю на увазі тих людей, які підіймають нові імена, а не видавців, що видають розпіарених авторів. 

На мою думку, потрібна серйозна державна програма з популяризації українських авторів, а також підтримка видавництв на етапі становлення. Наприклад, скасування оподаткування книжок авторів України. 

Крім того, важливе заохочення до розвитку бібліотечної діяльності та книгарень-клубів.

Свого часу я доклалася до пропагування поезії, упорядкувала та поширила декілька колективних збірників. Тож знаю, про що кажу.

"У своїх книжках я намагаюся зберегти баланс між реальністю та вигадкою. Не хочу, щоб мої книжки плодили ілюзії"

Ірина Феофанова – сценаристка, драматургиня, письменниця. 

Закінчила Університет внутрішніх справ України за спеціальністю "Психологія". З 2007 року працювала на телебаченні як журналістка та сценаристка, знімала документальні фільми, написала понад 20 сценаріїв до фільмів, серіалів та детективів ("Чужі помилки", "П'ять років та один день", 'Райське місце", "Спитайте у осені", "За вітриною", "Жіночий лікар", "Полонянка"). Авторка книги "Чужа-своя-рідна" та п'єс: "Чужесранка", "Браковані", "Десять кілометрів" тощо.

Ірино, доброго дня! Розкажіть, чим саме Вам подобається писати твори?

Річ у тім, що я – професійна сценаристка. 

З 2007 року працювала на телебаченні; писала сценарії до фільмів, серіалів, мала досвід документальних проєктів та шоу жанру реаліті. 

Тому не можу сказати, що писати мені подобається. Це точніше моя професія.

Написання творів – це для Вас хобі чи певна місія? Або взагалі щось інше, розкажіть, будь ласка?

Для мене це не захоплення, а робота. Проте є нюанс. До 24 лютого 

2022 року я писала виключно сценарії до фільмів та серіалів. Це була моя основна робота, власне джерело прибутку. 

Але внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, багато що змінилося не лише для мене, а й для всіх нас. Проєкти, над якими я працювала (2 серіали), на жаль, заморозилися. І досі їх не відновили.

У такій ситуації опинилися багато моїх колег. Хтось пише, дехто знімає, але...  

Коли зменшується запит, то стає меншою і пропозиція. 

Однак я продовжую писати, створюю книги і театральні п'єси. Маю певний успіх у цьому, тому що торік було видано мою книгу "Чужа-своя-рідна" завдяки Видавництву Старого Лева. 

Також мої твори потрапили до збірок та були перекладені японською мовою. 

Нині вийшла друком збірка "Історія порятунку українців у Польщі". Вона містить твори українських митців. Збірку надрукував Інститут літератури у Кракові. 

Крім того, вистави за моїми п'єсами презентують у різних куточках України, а також проводять читання у світі, що теж мене тішить. 

Що надихає Вас творити і жити далі?

Моя донечка і чоловік, який зараз на фронті. Скоро буде майже 2 роки, коли він там, у досить гарячих точках. 

Мене надихають думки про майбутнє; місія – обов'язок зафіксувати емоції та почуття, гарантувати нашим дітям та онукам шанс не повторити наші помилки, не стати жертвою довіри. 

Ви – авторка книги "Чужа-своя-рідна". Про що цей твір? 

Це збірка новел про долю переселенців і біженців, які з різних місцевостей України тікали від російських окупантів та обстрілів. Кожна історія – про певний досвід, почуття та біль.

Ця тема досить серйозна, болюча і особиста для мене, тому що (як і багато українців) я пережила це на собі, коли тікала з Ірпеня спочатку в Яремче, потім – до Польщі. Попри все, це історії ще й про силу, вміння адаптуватися та бути оптимістом. І більшість новел у збірці тяжіють до happy end. 

Як виникла ідея написати книгу "Чужа Своя Рідна"?

Я почала писати книгу у перші місяці повномасштабної війни. Але щиро кажучи, першу новелу – "Чужесранка" (саме так, не "Чужестранка") писала через егоїстичні причини, для себе. 

Для того, щоб виплеснути свої почуття і переживання щодо того, коли ти, звичайна людина, яка живе, у невеличкому місті під Києвом (я – з Ірпеня, а моя героїня – з Бучі), мрієш, плануєш та нікому нічого поганого не робиш. І ось приходять вороги, руйнують все твоє життя не тому, що ти зробила щось погане, а через те, що вони можуть це зробити...

Тоді ще не планувала книгу, це була тільки перша новела. "Чужесранка" – це трагікомедія; серйозні теми, болючі почуття. Але я намагалася висловити їх у легкій, гуморній формі, щоб читачі відчули полегшення, а не важкість у душі. 

Уже після цього твору почала писати далі. І так збіглося, що тоді Інститут літератури у Кракові запросив мене на тримісячну резиденцію. Я вирішила продовжити писати у такому стилі: про переселенців, біженців, різний досвід. 

У кінці резиденції урочисто поставила крапку, віддала примірник Інституту літератури, а сама повернулася до Ірпеня. 

І вже там надсилала рукопис книги у видавництва. 

Оскільки в мене була певна впевненість у собі, я сміливо почала з видавництв, які мені подобаються найбільше, а серед них – Видавництво Старого Лева. І так сталося, що за місяць вони першими мені відповіли, захотіли друкувати мою книгу.

Які книги свого часу вплинули на розвиток Вашої особистості?

Я люблю попсу. Полюбляю читати книжки Стівена Кінга, Харукі Муракамі. 

Колись (зараз уже соромно про це говорити) мені подобався Булгаков і Достоєвський. Тепер їх немає у моїй бібліотеці.

Якщо говорити про психологію (це моя друга любов у житті), то можу назвати книжки Ірвіна Ялома. Це крутий психотерапевт і класний письменник, який уміє писати про психологію простою людською мовою. 

Які Ваші творчі плани на 2024 рік?

Планую надалі писати театральні п'єси та новели. Мені дуже подобається цей формат – мала проза. Лаконічний, влучний і дуже ефективний. 

Отож, я пишу новели далі, збираю їх. Можливо, колись опублікую другу книгу.

"Кожна історія книги “Чужа-своя-рідна” – про певний досвід, почуття та біль"

Богдана Романцова – літературна критикиня, літературознавиця. Викладачка літературних платформ: Litosvita, Nobilitet, Prometheus. Кураторка Річного курсу письменницької майстерності від Litosvita. Авторка оглядів та аналітичних статей у різних виданнях.

Богдано, вітаємо! Ви дуже багато часу у своєму житті приділили письму. Чому саме літературу та слово Ви обрали за основу?

Тут усе дуже просто. Я завжди любила читання. Напевно, це моє улюблене заняття з дитинства. Нічого мені не дарувало такої насолоди, як добра книжка.

Досить рано зрозуміла (десь з 8 класу), що хочу пов'язати своє життя з чимось таким. Спочатку думала: це буде журналістика, проте згодом вирішила, що ліпше філологія. 

Мені здається: література дає багато ключів для розуміння світу, контакту з ним. Адже символічні системи, які працюють в тексті, також існують у різних сферах життя. 

Тривалий час Ви працюєте з видавництвом Темпора: що можете розповісти про цей досвід?

Так, я надалі працюю з "Темпорою". У нас дуже плідна співпраця, і я вдячна цьому видавництву. 

Мені, мабуть, найбільше імпонує в цьому досвіді – змога публікувати тексти, яких ще не було в українській перекладній літературній традиції, тому що я насамперед займаюся перекладними текстами. 

Працюю з інтелектуальним романом – Джуліаном Барнмом, Антонією Баєтт, Кормаком Маккарті, Томасом Пінчоном – зі складними текстами. 

Я люблю контакти з цікавими людьми, мені подобається працювати і на культурному полі: презентації, публічні події – це те, що мені дуже близько. 

Чи маєте Ви побажання українським авторам і авторкам, як написати гідний твір?

Гадаю, насамперед потрібно багато читати, адже це нарощує письменницькі м'язи. Читати не лише у своєму жанрі, а в різних. Гарний автор має бути начитаним.  

Також треба пробувати безліч разів. 

Перші книжки, можливо, не будуть вдалими, можуть стати наслідуванням.

Однак згодом автор зможе випрацювати власний літературний стиль, досягти успіху і ввійти в літературний процес. 

Крім того, не варто боятися критики і самопрезентації. Насправді, критик – не ворог. Це людина, яка працює для читацької аудиторії, аналізує тексти та пише на цю тему зазвичай дуже гарні статті. 

До того ж раджу обрати жанри, які вам близькі та писати на теми, що насправді вас хвилюють. Важливо бути щирими.

Які типові помилки роблять початківці-письменники? 

Ситуації бувають різними. 

Через начитаність іноді тексти звучать вторинно. Іноді замало часу приділяють редагуванню. 

Часом автору шкода викинути якийсь зайвий епізод, тому текст має перевантажений вигляд. Інколи письменнику складно працювати з якимись певними моментами – кульмінацією або фіналом. І там щось починає провисати. 

Іноді – слабкий словниковий запас. 

Дуже часто буває у перших творах стандартні, нецікаві персонажі – неглибокі. Наприклад, однозначно гарні чи однозначно погані.

Дуже багато помилок може зробити письменник-початківець, але це не привід кидати писання і творчість, адже кожна книжка може бути трохи кращою за попередню.

Богдано, та чи є рецепт, як написати гарний літературний твір?

Насправді, якогось сталого рецепту немає. Але спробую дати декілька порад.

По-перше, треба зважати на імпульс. Кожен текст починається з певного дрібного імпульсу, і ось його треба зловити і далі розкрити. 

По-друге, потрібно чітко визначити тему.

І по-третє, будьте відвертими, не бійтеся використовувати прототипи, тому що вони роблять текст переконливішим, а героя – більш психологічним. 

Окрім того, важливо розставити емоційні гачки і пам'ятати про читача. Також не можна забувати про конфлікт, адже дуже сумно, коли у книзі немає зіткнення. Неодмінно треба пам'ятати про жанри і межі, які накладає на нас жанр.

До того ж, мені здається, що дуже добре працювати із живим мовленням, як персонажі поводяться і спілкуються. Тобто, звертати увагу на діалоги. 

Які книжки вплинули на розвиток Вашої особистості найбільше?

Це насамперед письменник Франц Кафка (мій улюблений автор). Дуже люблю його глибоких героїв, які постійно страждають. Також подобається "Улісс" Джеймса Джойса. 

Люблю Вірджинію Вульф, як вона працює з образами, а також Умберто Еко і його інтелектуалізм. "Фауст" – теж мені дуже близький. Серед сучасних – Ольга Токарчук. 

Чи пишете Ви самі? Що саме: прозу/поезію? Можливо, надішлете один зі своїх віршів, який ми опублікуємо в цьому інтерв'ю?

Ні, я не пишу ані прозу, ані поезію. 

Якби писала поезію, то я б нікому її не показувала. Тому що у нас так багато сильних поеток і поетів, тому розумію: ймовірно, моя поезія не буде на достатньому рівні. 

А взагалі... Що більше я працювала над літературною критикою, то менше в мене було бажання займатися цією творчістю. Але нонфікшн та есеїстика мені близькі.

Яким є сучасний ринок української книги: чи вистачає читачам різноманітності? Чого, навпаки, бракує? Які ризики можуть бути для ринку в майбутньому?

Відповім так: нині, звісно, топова література, пов'язана з війною – фікшкн і нонфікшн. Романи, оповідання. 

Перше – це психологічні романи: що відбувається на передовій; про які моменти ми можемо розповідати, а що ні; переживання переселенців. 

Також література може бути різновидом терапії: любовні історії на війні; пригодницькі романи...  

Крім того, у нас є: антиутопії, горори, детективи та дуже потужна фантастика. Сильні дівчата, які працюють з фантастичним жанром. Це Світлана Тараторіна, Дарина Піскозуб, Грабовська тощо. 

До того ж можна виділити репортажистику, яка зараз вийшла наперед: Олександр Михед, "Бахмут" Мирослава Лаюка, книжки Катерини Зарембо, "Сєверодонецьк" Світлани Ославської. 

Дитяча література теж неймовірно бурхливо просувається. Тут можна виокремити:: Галину Ткачук, Ольгу Купріян, Тетяну Стус, Лесю Вороніну, Сашка Дерманського, Галину Погутяк, Сергія Іванюка. 

Попри те, що у нас багато історичних романів ("Амадока", "Музей покинутих секретів", "Іван і Феба" Оксани Луцишиної), мені бракує текстів про деякі історичні періоди. Наприклад, гарних романів про Київську Русь.

"Не треба боятися використовувати прототипи, адже вони роблять текст переконливішим"

Єлизавета Жарікова – поетка, авторка пісень, громадська активістка. Народилася на Луганщині, до повномасштабного вторгнення жила у Києві, працювала викладачкою української мови й літератури та фортепіано. З лютого 2022 року служить у територіальній обороні ЗСУ. Авторка збірок “Мурахи Йоганна Себастьяна”, “Між любов’ю й любов’ю”. Учасниця фолкгурту “Поророка”. Випустила мініальбом і два офіційні сингли. Лавреатка конкурсів “Смолоскип”, “Гранослов”, “Червона рута”.  Твори перекладені англійською, польською та грузинською мовами.

Єлизавета, вітаємо Вас! Розкажіть, будь ласка, яких поетів та поеток Ви читали у дитинстві?

У 7-9 класах я була фанаткою "Лісової пісні" Лесі Українки (знала її майже напам'ять), поезій Лорки та дечого з російського (про що згадувати вже не буду). 

Подобалося багато з того, що вивчали в школі і на додатковому читанні. Наприклад, вірші П.Тичини, бо вони класно звучать. Випадково натрапила на поетичні твори Віслави Шимборської у синій хрестоматії світової літератури для старших класів – і спитала себе: "А що, так можна було?"

Це було відкриття чогось свіжого, незнайомого, сучасного. У більш ранньому дитинстві читала переважно пригодницькі твори, а не поезію.  

Чим для Вас є слово? 

Слово для мене – не тільки опис і структурування реальності, а й музика. 

Люблю, як звучать слова.

Чи є у Вас улюблені слова? Перелічіть їх, будь ласка. 

Перекотиполе, вітрила, хутряний, зворохобити.  

Чи маєте Ви улюблені вислови? Які саме? 

"Ніколи не фарбуй речі лише тому, що в тебе залишилася фарба", Туве Янссон. 

"Не рахувати листя. Зупинити листопад", В.Амеліна.

“Батьківщина – це не прапори, гімни і незаперечні спічі про бездоганних героїв, а жменька місць та людей, що населяють і зафарбовують меланхолією наші спогади", М.Льйоса

Які книги вплинули на розширення Вашого світогляду? 

Згадаю улюблених авторів: книги Умберто Еко, Жозе Сарамаґо, Маріо Варгаса Льйоса, Кадзуо Ішіґуро. 

Серед українських – проза Івана Франка, драматичні твори Лесі Українки, майже все з "наших двадцятих" – В.Підмогильний, Ю.Яновський, М.Хвильовий, Є.Плужник.

Горизонти поетичного мислення дуже розширилися, коли ознайомилася з творами української діаспори (тоді була вражена поезією Патриції Килини) і творами "вісімдесятників": О.Лишеги, Т.Мельничука, І.Римарука, Т.Федюка, Г.Чубая, К.Москальця, Н.Білоцерківець тощо.

"Люблю поезію як спосіб ловити сенси в буденності та робити свою реальність багатовимірною"

Валерія Савотіна – письменниця у жанрі фантастики. 2020 року перемогла у “Молодій Коронації слова” з рукописом “Ти все зміниш учора”. Любить експериментувати з жанрами та формою. 2024 року побачила світ її друга книжка “Незалежність: перезавантаження”. У вільний час колекціонує листівки і навчає монтажу та відеозйомці.

Валеріє, вітаємо! Що Вас надихає у літературній діяльності?

Мультифандомні відео. Раджу всім, хто читатиме це інтерв'ю, потім перейти на YouTube і пошукати декілька таких роликів. 

Це фанатська творчість, де любителі книг/кіно/мультфільмів роблять з абсолютно різних історій/всесвітів цілісні нові пригоди, поєднуючи різноманітні оповіді та персонажів. 

Мені подобається сама ідея: історія, висвітлена у фільмі/книзі, може бути розширеною чи переплетеною з іншою. 

Це вельми надихає творити трошечки більше, дивитися трохи ширше.  

А якщо це просто нарізані кадри, перемішані під відповідну сумну/веселу/надихаючу музику, то завдяки ним чудово можна налаштуватися на робочий письменницький настрій.

Розкажіть про дві Ваші книги. Як виникла ідея їх написати і чим вони можуть зацікавити читачів?

Перша мені наснилась, і я вирішила цей сон записати. Друга ж є наслідком дуже кропіткої та розпланованої роботи. 

І "Ти все зміниш учора", і "Незалежність: перезавантаження" провідною лінією мають подорожі у часі, що абсолютно випадково. 

Певно, від моєї любові до фентезі у книзі "Незалежність: перезавантаження" з'явились Доля та Недоля – мені забракло кількох магічних елементів, чогось, що існує трошки за межами описаного світу. 

"Ти все зміниш учора" – це історія підліткової закоханості в хлопця, який помер десь так за півсотні років до народження, власне, закоханої у нього дівчини. І водночас це оповідь про спробу повернути час назад і змінити хід подій. 

"Незалежність: перезавантаження" – це історія про те, як головна героїня, потрапляє у майбутнє (одну з його версій, бо книжка – квест) і не може повернутися назад. Їй потрібно дуже уважно ставитись до власного вибору, адже лише від цього залежить, з ким вона врешті опиниться – з Долею чи Недолею. 

Які Ваші творчі плани на 2024 рік?

Хочу дописати до притомного стану дві великі історії (але обидві – одиничні книги, не серійні), і повправлятися в оповіданнях.

Я давно їх не писала, а це ж прекрасна форма для тренувань у жанрах і темах. 

Що Вам допомагає завершувати літературну працю до кінця?

Чітке бачення кінцівки історії, трекінги написаних слів, публічні обіцянки дописати до кінця. Це якщо йдеться про письмо. 

А якщо згадати перечитування і редагування, то в цих заняттях мені ще є куди рости. Завжди у якийсь момент стає трохи тяжко це все робити, і доводиться себе мало не вмовляти вкотре сісти за текст і не показувати його нікому сирим. 

Який Ваш улюблений розділовий знак? Чому саме він? 

Тире. Насправді це проблема, я вставляю його принагідно. Мені подобається, що ним можна замінити слова і розставити акценти у реченнях. 

Якби була змога поспілкуватися з письменниками/письменницями різних часів, назвіть їхні імена? Чому саме вони?

Точно хотіла б порозмовляти з Ольгою Кобилянською. Мені дуже цікаво, як вона прописувала таких живих персонажів.

Окрім того, бажала б поговорити з Террі Пратчеттом – мені імпонує його планування та підхід до письма. 

І звісно, з Нілом Ґейманом, але йому насправді можна написати у Twitter.

"Постійність книжкової складової дає відчуття землі під ногами і заразом надихає", розповідає Валерія

Олена Колінько – дитяча та підліткова письменниця, популяризаторка читання. Авторка казкової повісті "Шпалереон", лавреатка літературних відзнак "Коронація слова" та "Корнійчуковська премія". Друкувалася у журналах: "Барвінок", "Маленька фея", "Маленький розумник" та “Однокласник".

Пані Олено, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, як у Вас відбувалася письменницька трансформація? Коли відчули, що Ваші твори змінюються? 

Як і більшість письменників, я починала з поезії. Спочатку (в третьому класі) це були ду-у-уже серйозні чотирирядкові вірші. 

Від них віяло життєвою мудрістю і жахливою дієслівною римою. 

Потім, за рік, з’явилися казки для племінників. У цих творах переважно йшлося про гномів, принцес і русалок. 

Коли була підлітком, писала під час уроків поезію про трагічне кохання, і блокнотів для неї завжди бракувало. А разом із однокласницею ми навіть... почали вигадувати справжнісінький любовно-пригодницький роман.  

Проте вперше я відчула, що в мене виходить щось справді вартісне, коли почала писати фантастичний твір про козаків-характерників – "Вітри Великого Лугу". 

Цей рукопис надіслала на Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова" та несподівано для себе отримала першу премію. 

Був задум продовжити пригоди цих самих героїв і створити трилогію "Характерниця". Зараз є два готових романи. Сподіваюсь, що ця історія колись побачить світ.

Скажіть, будь ласка, чим Вас захоплює казковий світ? 

Казка для мене – це найпрекрасніше, що винайшло людство. Так, ці твори передають досвід автора чи попередніх поколінь, чогось навчають, але для мене вони цінні не цим. 

Я обожнюю в казках оце лоскітне передчуття, що зараз станеться щось неймовірне, неочікуване і дивовижне.

Кожне речення розбурхує уяву, стискає серце від захоплення та дарує відчуття свободи, адже у казковому творі можливо все. 

Казки розширюють свідомість, спонукають не обмежуватися компонентами, які є в об'єктивній дійсності, – це породжує творчість, і не лише словесну. Будь-який креатив з’являється там, де є свобода уяви.

Розкажіть про історії створення Ваших книг.

Нині маю дві видані книжки. Це повість-казка "Шпалереон" і підліткова фантастична екоповість "Глиняний птах".

Ідея дитячої історії народилася, коли я розглядала візерунки на шпалерах і фантазувала, вигадувала чудернацьких істот: кумедних жабок у капелюхах, моторошних зубатих рибин чи тендітних мишок-балерин. Для цих істот створила світ, який так і назвала – Шпалереон. 

Повість розповідає, як у казкову реальність потрапляють школярі, які не дуже товаришують між собою у звичайному житті. З ними відбуваються неймовірні пригоди; зустрічаються з добрими витворами уяви, а також підступними та небезпечними. 

І хоч світ Шпалереону казковий, але дітям у ньому доводиться щоразу робити серйозний вибір, будувати взаємини, аби врятувати світ та себе.

Екоповість "Глиняний птах" з’явилася внаслідок розповідей моїх колег про міське сміттєзвалище. 

Мене завжди обурювало байдуже ставлення людей до екологічної тематики, проте конкретні емоційні приклади сусідства з полігоном побутових відходів наштовхнули на ідею – що робити, коли оці гори сміття оживуть і їх уже не можна буде так легко ігнорувати? 

У творі п'ятнадцятирічна героїня Леся поступово зацікавлюється екопроблемами і, разом зі своїми друзями, потрапляє у самісінький епіцентр дивних подій. 

Ця повість у багатьох моментах стала пророчою, певним способом передбачила карантин, блекаут і руйнування багатоповерхових будинків. Щиро кажучи, мені (як авторці) від цього аж моторошно.

Що для Вас є найбільшим джерелом натхнення? Чому?

Натхнення стимулює все, що викликає емоцію. До того ж це не обов'язково можуть бути позитивні емоції. 

Те, що болить та обурює, надихає так само, як і те, що захоплює і подобається.

Наприклад, мандрівка на сміттєзвалище подарувала мені не менше цікавих образів, ніж подорожі Львовом, Одесою чи Віднем.

Спілкування теж надихає. Будь-яка випадкова дрібничка, зрештою, може дати поштовх до створення казкового світу.

Який зворотний зв'язок від своїх читачів Ви отримуєте?

Переважно, звісно, це дописи у соцмережах. В Instagram була спеціальна акція, яку проводила букблогерка Олена Бойко, —  подорож книги. 

Завдяки такій акції 17 читачок з усієї України познайомились з екоповістю "Глиняний птах", публікували сторіз, фото та відгуки. Їх можна і зараз прочитати за хештегом #глинянийптах.

Іноді діти на зустрічах діляться враженнями, створюють малюнки. Такі відгуки найцінніші, бо чесні. Зазвичай вони схвальні, але бувають, наприклад, і такі запитання: 

"А чому Леся у повісті не залишилась із Даньком? Мені це не сподобалось".

Підлітки і молодь хвалять мову моїх персонажів, кажуть: вона, як у житті, не награна. 

Які відгуки на свої твори Вам найбільше запам'яталися? 

Було дуже приємно отримати паперовий лист від руки з відгуком школярки. 

Зараз це рідкісне явище – і тим воно винятковіше. 

А ще вихованці Полтавського ліцею №31 створили для мене письменницький рай – урок, під час якого влаштували сценки, демонстрували креативні проєкти та інсталяції за "Шпалереоном". 

Також нещодавно учні та вчителі спеціалізованої школи №39 перевтілились у героїв повісті та розповіли про нові пригоди, яких не було у книжці – у такий спосіб діти показали, що хочуть, аби історія продовжилася. Мені було дуже приємно і цікаво.

Про що Ви хотіли б написати свою наступну казку (повість)? 

Уже скоро вийде друком моя наступна казкова повість. Це історія про небанальні пригоди дітей у світі, з якого зникла вся правда, рослини і тварини. Але є майстри-чарівники, які знайшли цікаві способи давати собі раду в такому дивному світі.

Зараз працюю над фантастичною історією, і це буде молодіжна книжка, в якій будуть дуже незвичайні мандрівки.

"Читання важливе, тому що воно розвиває уяву та емоційний інтелект"