Листопадовий книжковий врожай
Під кінець року, завжди трапляються дива та приємні події, а видавці рясно насипають у кошики книголюбів нові видання. Цей рік, не зважаючи на пандеміє не є винятком. Багато хто з вітчизняних видавців втішили Книгочея, тому обирати ТОП -5, цього разу було не легко. Видання з різних тематик, для різних вікових груп та навіть адресовані конкретним цільовим аудиторіям, вражали своєю змістовністю та актуальністю. Знадобилася навіть допомога моєї подруги, адже аналізувати деякі твори, адресовані виключно жінкам, Книжнику було б доволі важко. Врешті, ТОП -5 сформований та віддається аудиторії до смакування. Насолоджуйтесь читанням, друзі. Адже, як казав Дені Дідро – люди перестають мислити, коли перестають читати.
«Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку», Мартін Поллак
Нещодавно вийшло друком нове видання Мартіна Поллака у «Видавництві Старого Лева», яке переносить читача на терени Словенії в маленьке містечко Лашко (німецькою Тюффер) у часи початку-середини ХХ століття. Саме тоді на європейському континенті відбувались грандіозні територіальні, політичні то соціально-економічні зміни, свідком яких стала тітка автора – Пауліна. Народжена в 1875 році, вона вже у свідомому віці бачила, як перекроювалась карта Європи: рідне місто (яке до початку Першої світової війни належало до Австро-Угорської держави) потрапило до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів та словенців, що згодом трансформувалось у Югославію. Міжетнічні, мовні та релігійні протиріччя між німцями, словенцями, сербами, хорватами та євреями, які завжди були в полі зору в цьому регіоні, у часи Другої світової війни лише загострились, а й переросли у взаємні образи й переслідування.
Мартін Поллак ніколи не чув, щоб його дідусь згадував про свою сестру Пауліну, хоча про інших родичів розповідав охоче. Водночас Пауліна єдина з усієї великої родини трагічно загинула після Другої світової війни. Провина, за яку її заарештували, невідома, бо жінка жила тихим і скромним життям, майже ніколи не виїздила з невеликого міста, трималася осторонь політики, не втручалася в міжнаціональні чвари. Вона походила з німецької родини, любила і своїх братів-націоналістів, і друзів-словенців. Попри це саме Пауліна померла в концтаборі, а її брати, які були прихильниками нацизму, навіть після Другої світової війни продовжили працювати юристами. У новій книзі автор намагається по клаптиках відновити історію життя та смерті тітки, паралельно заглиблюючись у глобальні та локальні історичні події, ніби складаючи пазл із усних та письмових спогадів, фото й документів, щоб врешті дізнатись: що ж таки трапилось із Пауліною? Книга «Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку» – про співжиття, довіру та підтримку, яка за мить змінюється на ненависть та зраду, про друзів, які стали ворогами, та про ворогів, які виявились нестрашними, а також про злочини, про які не можна мовчати.
«Маус. Сповідь уцілілого», Арт Шпигельман, Видавництво «Видавництво»
«Маус» – єдиний на сьогодні комікс, що здобув Пулітцерівську премію, й один із перших, що привернув широку увагу дослідників, став певною віхою в історії цього медіуму. Крім того, раніше українському читачеві були доступні здебільшого американські мейнстримні комікси, а «Маус» познайомить нас із андеґраундом цього жанру, з його окремішньою естетикою й художньою генеалогією».
Комікс про Голокост – звучить незвично. Його вивчають в європейських школах. Спочатку він став супербестселером, а потім – класикою літератури. Так-так, ми досі говоримо про комікси. Зараз поясню. Арт Шпигельман – відомий американський художник. Його батьки – польські євреї, які пережили Голокост і емігрували в США. Батько став скупим невротиком, а мати в старості наклала на себе руки. Це сталося невдовзі після того, як у Арта трапився нервовий зрив і він потрапив до психіатричної лікарні. Після трагедії Арт почав записувати свої розмови з батьком про роки його молодості, що припали на час Другої світової. А потім з вражаючою відвертістю розповів їх, проілюструвавши незвичайним (особливо для такої тематики) способом. І це вистрілило. Комікс, де німці зображені котами, євреї – мишами, а поляки – свинями став світовим супербестселером. Це єдиний комікс у світі, який отримав Пулітцерівську премію. Йому присвятили виставку в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. А журнал Time включив Шпігельмана в сотню найвпливовіших людей світу.
«Нью-Йоркська трилогія», Пол Остер, Видавництво «Видавництво Старого Лева»
Інтелектуальний детектив у жанрі постмодернізму, уперше перекладений українською «Видавництвом Старого Лева». Тривожна атмосфера, утопічні сюжети й дуже специфічний концентрований стиль – ось чого слід очікувати від трилогії Пола Остера. Це три повісті з різними героями й сюжетами, які перегукуються між собою. Абсурдистські, колючі, але відірватися неможливо. Проза для гурманів: місцями схожа на Кафку, місцями на Бекета. Три історії, замість розгадок – натяки, у кожній повісті є символи, які в кінці складаються воєдино. Нью-Йоркські вулиці, божевільні персонажі, плутанина, двійники, переслідування й самотність – усі історії об'єднані єдиним настроєм. Не чекайте, будь ласка, класичних сюжетів, до яких ми звикли, читаючи детективи. Ці розслідування проникають крізь викривлену реальність, замість логіки автор пропонує містику.
Критики називають Пола Остера одним із найсміливіших і найдивовижніших американських письменників. До речі, у 2018 році він підписав звернення американського ПЕН-центру на захист Олега Сенцова, який тоді був у російському полоні.
«Магазин моєї мрії», Стенлі Маркус, Видавництво «Фабула»
У новому виданні від видавництва «Фабула» представлена життєва філософія творців і послідовників (синів) Neiman-Marcus, вона викликає безмірну повагу до цих людей. Ми ніколи не замислювалися про те, що таке капіталізм у кращих його проявах – філософія Neiman-Marcus. Звичайно, мемуари не претендують на досконале відображення дійсності того часу й бізнесу родини Маркус, але мені хочеться в це вірити. Люди створили цінності, яким слідували все своє життя незважаючи ні на що! А це надзвичайно важливо, особливо для бізнесменів, перед якими стоїть спокуса зрадити свої принципи заради комерційної вигоди. Нагорода завжди знаходить своїх героїв, потрібно тільки вміти чекати й рухатися вперед. У цій книзі можна знайти не тільки секрети ідеального магазину, цікаві історії про світ моди й зародження життя Техасу, тут закладені принципи бізнесу з людським обличчям і підтвердженням їх успішного використання на практиці.
«Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете», Ірена Карпа, Видавництво «Книголав»
Є одне жартівливе прислів’я про те, що один раз заміж виходять лише ліниві жінки. Звісно, буває, що вражень від першого шлюбу так багато, що він стає й останнім, але це не узагальнення. Розлучення – не вирок, не діагноз. Насправді, ніхто не пропаде без повторного шлюбу. Але якщо полюбляєте «ходити заміж» – ідіть скільки хочете. Проте хіба це отак просто? Ірена Карпа, письменниця й любителька білих вельонів, уважає, що так. І дає цікаві поради в дотепній книжці «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете». Які моделі поведінки – точно не наш метод?
1. Скандальна баба з радянськими замашками «ти мнє должен» і «мнє мало».
2. Женщіна-кіся, покірна й інфантильна, яка «без мужа не проживе».
Наш із вами варіант, скоріш за все, простий і «європейський»: ми соціально активні. Нам потрібен партнер не для галочки і «що люди скажуть», а для щастя, сексу, спілкування й задоволення. (Згадаймо тваринну біологічну схему: самець завойовує самицю, а самиця вибирає з кількох самців. Самиця випромінює секс. Але їй пофіг на самця – вона за ним не бігає). Рецепт правильного «пофігу» простий і неодноразово тут згаданий: бути зайнятою собою і кайфувати від власного життя. При цьому не обов’язково бути ні капєц красивою (скільки самотніх красунь ми знаємо?), ні дико багатою, ні з Нобелівською премією. Можна хоч фіранки цілий день фігурно розвішувати й плести макраме, якщо це приносить кайф і додає ресурсу... Про деталі прошу читати в книзі Карпи.
