Валерія Савотіна – письменниця у жанрі фантастики. 2020 року перемогла у “Молодій Коронації слова” з рукописом “Ти все зміниш учора”. Любить експериментувати з жанрами та формою. 2024 року побачила світ її друга книжка “Незалежність: перезавантаження”. У вільний час колекціонує листівки і навчає монтажу та відеозйомці.

Валеріє, вітаємо! Що Вас надихає у літературній діяльності?

Мультифандомні відео. Раджу всім, хто читатиме це інтерв'ю, потім перейти на YouTube і пошукати декілька таких роликів. 

Це фанатська творчість, де любителі книг/кіно/мультфільмів роблять з абсолютно різних історій/всесвітів цілісні нові пригоди, поєднуючи різноманітні оповіді та персонажів. 

Мені подобається сама ідея: історія, висвітлена у фільмі/книзі, може бути розширеною чи переплетеною з іншою. 

Це вельми надихає творити трошечки більше, дивитися трохи ширше.  

А якщо це просто нарізані кадри, перемішані під відповідну сумну/веселу/надихаючу музику, то завдяки ним чудово можна налаштуватися на робочий письменницький настрій.

Розкажіть про дві Ваші книги. Як виникла ідея їх написати і чим вони можуть зацікавити читачів?

Перша мені наснилась, і я вирішила цей сон записати. Друга ж є наслідком дуже кропіткої та розпланованої роботи. 

І "Ти все зміниш учора", і "Незалежність: перезавантаження" провідною лінією мають подорожі у часі, що абсолютно випадково. 

Певно, від моєї любові до фентезі у книзі "Незалежність: перезавантаження" з'явились Доля та Недоля – мені забракло кількох магічних елементів, чогось, що існує трошки за межами описаного світу. 

"Ти все зміниш учора" – це історія підліткової закоханості в хлопця, який помер десь так за півсотні років до народження, власне, закоханої у нього дівчини. І водночас це оповідь про спробу повернути час назад і змінити хід подій. 

"Незалежність: перезавантаження" – це історія про те, як головна героїня, потрапляє у майбутнє (одну з його версій, бо книжка – квест) і не може повернутися назад. Їй потрібно дуже уважно ставитись до власного вибору, адже лише від цього залежить, з ким вона врешті опиниться – з Долею чи Недолею. 

Які Ваші творчі плани на 2024 рік?

Хочу дописати до притомного стану дві великі історії (але обидві – одиничні книги, не серійні), і повправлятися в оповіданнях.

Я давно їх не писала, а це ж прекрасна форма для тренувань у жанрах і темах. 

Що Вам допомагає завершувати літературну працю до кінця?

Чітке бачення кінцівки історії, трекінги написаних слів, публічні обіцянки дописати до кінця. Це якщо йдеться про письмо. 

А якщо згадати перечитування і редагування, то в цих заняттях мені ще є куди рости. Завжди у якийсь момент стає трохи тяжко це все робити, і доводиться себе мало не вмовляти вкотре сісти за текст і не показувати його нікому сирим. 

Який Ваш улюблений розділовий знак? Чому саме він? 

Тире. Насправді це проблема, я вставляю його принагідно. Мені подобається, що ним можна замінити слова і розставити акценти у реченнях. 

Якби була змога поспілкуватися з письменниками/письменницями різних часів, назвіть їхні імена? Чому саме вони?

Точно хотіла б порозмовляти з Ольгою Кобилянською. Мені дуже цікаво, як вона прописувала таких живих персонажів.

Окрім того, бажала б поговорити з Террі Пратчеттом – мені імпонує його планування та підхід до письма. 

І звісно, з Нілом Ґейманом, але йому насправді можна написати у Twitter.

"Постійність книжкової складової дає відчуття землі під ногами і заразом надихає", розповідає Валерія

Розкажіть про Вашу основну роботу. Чи надихає вона Вас творити?

Я, коли в студентстві дивилась на однокурсників зі спеціальності "Піар та зв'язки з громадськістю", думала, що це не моє. Адже така робота має шалений ритм, постійно треба креативити тощо. 

У "Віхолі" це був абсолютний "match". Я працюю лише з книгами, і оця постійність книжкової складової дає відчуття землі під ногами. Але різноманітність тем і жанрів, які в нас є, не дає занудьгувати – постійно дізнаюсь щось нове, вчусь у колег чи авторів/авторок. Як це може не надихати?)

Які книги вплинули на Ваш розвиток?

"Хроніки Нарнії" – після них я почала писати історії. Поетичні твори Сергія Жадана, Катерини Калитко та Ніколассона – вони всі пишуть дуже різні вірші, але саме їхні рядки допомагали мені відчувати, що я – не одна.

Якби Ви мали змогу на день опинитися у майбутньому (скажімо, за 10 років), то де Ви себе бачите і хто поруч?

Я б дуже хотіла, щоб це був найлайтовіший і найкомфортніший фінал книжки "Незалежність: перезавантаження". 

Там є декілька happy ends, і один із них – босоногий, теплий і такий, ніби з дитинства. Але який саме – це вже я не спойлеритиму ;)

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна