Єлизавета Жарікова – поетка, авторка пісень, громадська активістка. Народилася на Луганщині, до повномасштабного вторгнення жила у Києві, працювала викладачкою української мови й літератури та фортепіано. З лютого 2022 року служить у територіальній обороні ЗСУ. Авторка збірок “Мурахи Йоганна Себастьяна”, “Між любов’ю й любов’ю”. Учасниця фолкгурту “Поророка”. Випустила мініальбом і два офіційні сингли. Лавреатка конкурсів “Смолоскип”, “Гранослов”, “Червона рута”.  Твори перекладені англійською, польською та грузинською мовами.

Єлизавета, вітаємо Вас! Розкажіть, будь ласка, яких поетів та поеток Ви читали у дитинстві?

У 7-9 класах я була фанаткою "Лісової пісні" Лесі Українки (знала її майже напам'ять), поезій Лорки та дечого з російського (про що згадувати вже не буду). 

Подобалося багато з того, що вивчали в школі і на додатковому читанні. Наприклад, вірші П.Тичини, бо вони класно звучать. Випадково натрапила на поетичні твори Віслави Шимборської у синій хрестоматії світової літератури для старших класів – і спитала себе: "А що, так можна було?"

Це було відкриття чогось свіжого, незнайомого, сучасного. У більш ранньому дитинстві читала переважно пригодницькі твори, а не поезію.  

Чим для Вас є слово? 

Слово для мене – не тільки опис і структурування реальності, а й музика. 

Люблю, як звучать слова.

Чи є у Вас улюблені слова? Перелічіть їх, будь ласка. 

Перекотиполе, вітрила, хутряний, зворохобити.  

Чи маєте Ви улюблені вислови? Які саме? 

"Ніколи не фарбуй речі лише тому, що в тебе залишилася фарба", Туве Янссон. 

"Не рахувати листя. Зупинити листопад", В.Амеліна.

“Батьківщина – це не прапори, гімни і незаперечні спічі про бездоганних героїв, а жменька місць та людей, що населяють і зафарбовують меланхолією наші спогади", М.Льйоса

Які книги вплинули на розширення Вашого світогляду? 

Згадаю улюблених авторів: книги Умберто Еко, Жозе Сарамаґо, Маріо Варгаса Льйоса, Кадзуо Ішіґуро. 

Серед українських – проза Івана Франка, драматичні твори Лесі Українки, майже все з "наших двадцятих" – В.Підмогильний, Ю.Яновський, М.Хвильовий, Є.Плужник.

Горизонти поетичного мислення дуже розширилися, коли ознайомилася з творами української діаспори (тоді була вражена поезією Патриції Килини) і творами "вісімдесятників": О.Лишеги, Т.Мельничука, І.Римарука, Т.Федюка, Г.Чубая, К.Москальця, Н.Білоцерківець тощо.

"Люблю поезію як спосіб ловити сенси в буденності та робити свою реальність багатовимірною"

Ви граєте на музичних інструментах. Де Ви навчилися цьому і на яких інструментах умієте грати? 

Навчилася грати в музичній школі та музичному училищі, тобто, маю відповідну освіту, диплом викладачки фортепіано і артистки ансамблю. 

Граю на фортепіано, трохи – на укулеле, калімбі; співаю. Калімба – це знахідка в умовах армії, вона компактна і милозвучна; не дратує побратимів, які відпочивають. 

Чим Вам подобається поезія? 

Люблю її як спосіб ловити сенси в буденності, робити свою реальність багатовимірною, запозичувати досвід інших, вибудовувати об'ємну "картинку" від влучно схопленої поетом художньої деталі. 

А чи пишете Ви прозу? 

Мої прозові спроби важко назвати досконалими, але я все життя, з дитинства, мрію написати роман жанру фентезі з елементами магічного реалізму. 

Або поетичне фентезі про музику та магію, де за основу взяті роки навчання в Сєвєродонецькому музичному коледжі.

Три роки тому хотіла поїхати туди на декілька місяців для натхнення, вже не поїду. 

Які Ваші творчі плани на 2024 рік? 

Вижити. А з іншим – розберемося.

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна