Олена Колінько – дитяча та підліткова письменниця, популяризаторка читання. Авторка казкової повісті "Шпалереон", лавреатка літературних відзнак "Коронація слова" та "Корнійчуковська премія". Друкувалася у журналах: "Барвінок", "Маленька фея", "Маленький розумник" та “Однокласник".

Пані Олено, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, як у Вас відбувалася письменницька трансформація? Коли відчули, що Ваші твори змінюються? 

Як і більшість письменників, я починала з поезії. Спочатку (в третьому класі) це були ду-у-уже серйозні чотирирядкові вірші. 

Від них віяло життєвою мудрістю і жахливою дієслівною римою. 

Потім, за рік, з’явилися казки для племінників. У цих творах переважно йшлося про гномів, принцес і русалок. 

Коли була підлітком, писала під час уроків поезію про трагічне кохання, і блокнотів для неї завжди бракувало. А разом із однокласницею ми навіть... почали вигадувати справжнісінький любовно-пригодницький роман.  

Проте вперше я відчула, що в мене виходить щось справді вартісне, коли почала писати фантастичний твір про козаків-характерників – "Вітри Великого Лугу". 

Цей рукопис надіслала на Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова" та несподівано для себе отримала першу премію. 

Був задум продовжити пригоди цих самих героїв і створити трилогію "Характерниця". Зараз є два готових романи. Сподіваюсь, що ця історія колись побачить світ.

Скажіть, будь ласка, чим Вас захоплює казковий світ? 

Казка для мене – це найпрекрасніше, що винайшло людство. Так, ці твори передають досвід автора чи попередніх поколінь, чогось навчають, але для мене вони цінні не цим. 

Я обожнюю в казках оце лоскітне передчуття, що зараз станеться щось неймовірне, неочікуване і дивовижне.

Кожне речення розбурхує уяву, стискає серце від захоплення та дарує відчуття свободи, адже у казковому творі можливо все. 

Казки розширюють свідомість, спонукають не обмежуватися компонентами, які є в об'єктивній дійсності, – це породжує творчість, і не лише словесну. Будь-який креатив з’являється там, де є свобода уяви.

Розкажіть про історії створення Ваших книг.

Нині маю дві видані книжки. Це повість-казка "Шпалереон" і підліткова фантастична екоповість "Глиняний птах".

Ідея дитячої історії народилася, коли я розглядала візерунки на шпалерах і фантазувала, вигадувала чудернацьких істот: кумедних жабок у капелюхах, моторошних зубатих рибин чи тендітних мишок-балерин. Для цих істот створила світ, який так і назвала – Шпалереон. 

Повість розповідає, як у казкову реальність потрапляють школярі, які не дуже товаришують між собою у звичайному житті. З ними відбуваються неймовірні пригоди; зустрічаються з добрими витворами уяви, а також підступними та небезпечними. 

І хоч світ Шпалереону казковий, але дітям у ньому доводиться щоразу робити серйозний вибір, будувати взаємини, аби врятувати світ та себе.

Екоповість "Глиняний птах" з’явилася внаслідок розповідей моїх колег про міське сміттєзвалище. 

Мене завжди обурювало байдуже ставлення людей до екологічної тематики, проте конкретні емоційні приклади сусідства з полігоном побутових відходів наштовхнули на ідею – що робити, коли оці гори сміття оживуть і їх уже не можна буде так легко ігнорувати? 

У творі п'ятнадцятирічна героїня Леся поступово зацікавлюється екопроблемами і, разом зі своїми друзями, потрапляє у самісінький епіцентр дивних подій. 

Ця повість у багатьох моментах стала пророчою, певним способом передбачила карантин, блекаут і руйнування багатоповерхових будинків. Щиро кажучи, мені (як авторці) від цього аж моторошно.

Що для Вас є найбільшим джерелом натхнення? Чому?

Натхнення стимулює все, що викликає емоцію. До того ж це не обов'язково можуть бути позитивні емоції. 

Те, що болить та обурює, надихає так само, як і те, що захоплює і подобається.

Наприклад, мандрівка на сміттєзвалище подарувала мені не менше цікавих образів, ніж подорожі Львовом, Одесою чи Віднем.

Спілкування теж надихає. Будь-яка випадкова дрібничка, зрештою, може дати поштовх до створення казкового світу.

Який зворотний зв'язок від своїх читачів Ви отримуєте?

Переважно, звісно, це дописи у соцмережах. В Instagram була спеціальна акція, яку проводила букблогерка Олена Бойко, —  подорож книги. 

Завдяки такій акції 17 читачок з усієї України познайомились з екоповістю "Глиняний птах", публікували сторіз, фото та відгуки. Їх можна і зараз прочитати за хештегом #глинянийптах.

Іноді діти на зустрічах діляться враженнями, створюють малюнки. Такі відгуки найцінніші, бо чесні. Зазвичай вони схвальні, але бувають, наприклад, і такі запитання: 

"А чому Леся у повісті не залишилась із Даньком? Мені це не сподобалось".

Підлітки і молодь хвалять мову моїх персонажів, кажуть: вона, як у житті, не награна. 

Які відгуки на свої твори Вам найбільше запам'яталися? 

Було дуже приємно отримати паперовий лист від руки з відгуком школярки. 

Зараз це рідкісне явище – і тим воно винятковіше. 

А ще вихованці Полтавського ліцею №31 створили для мене письменницький рай – урок, під час якого влаштували сценки, демонстрували креативні проєкти та інсталяції за "Шпалереоном". 

Також нещодавно учні та вчителі спеціалізованої школи №39 перевтілились у героїв повісті та розповіли про нові пригоди, яких не було у книжці – у такий спосіб діти показали, що хочуть, аби історія продовжилася. Мені було дуже приємно і цікаво.

Про що Ви хотіли б написати свою наступну казку (повість)? 

Уже скоро вийде друком моя наступна казкова повість. Це історія про небанальні пригоди дітей у світі, з якого зникла вся правда, рослини і тварини. Але є майстри-чарівники, які знайшли цікаві способи давати собі раду в такому дивному світі.

Зараз працюю над фантастичною історією, і це буде молодіжна книжка, в якій будуть дуже незвичайні мандрівки.

"Читання важливе, тому що воно розвиває уяву та емоційний інтелект"

Що для Вас головне під час написання казкових творів? 

Для мене важливо, щоб у книзі гармонійно зійшлися три речі: атмосфера, вагома думка (яка мене дуже хвилює) та якась нова яскрава ідея – "родзинка" майбутнього тексту. 

Як Ви гадаєте, чому важливо писати для дітей казки та повісті? 

Читання важливе, тому що воно розвиває уяву та емоційний інтелект. Для прогресу людства вкрай необхідні люди з уявою, адже це найголовніше, щоб створити винахід. 

Проте щоб не стати винахідником чогось руйнівного, треба мати чуйне серце. 

І художня література здатна формувати емпатію. 

Які книги символізують Ваше дитинство?

Я любила чарівні казки. Обожнювала "Чарівника Смарагдового містечка" (зараз розумію: краще, звісно, читати оригінал Ф. Баума). 

Крім того, захоплювалася пригодницькими романами М. Ріда. І моя вічна любов – це "Вінні-Пух" А. Мілна. До того ж був "гарріпоттерівський" період життя.

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Фото: Facebook Олени Колінько