Поліна Кулакова – сучасна українська письменниця зі Львова. Народилася 6 грудня 1989 року на Півночі, в селищі Тіксі (Республіка Саха, Якутія), але з 1991 року росла на заході України в Івано-Франківську — рідному місті своєї покійної матері. Авторка шести книжок у жанрі трилера. Дебютний роман “Я пам’ятатиму твоє обличчя” (2014 р.) став одним із перших трилерів у сучасній українській літературі, а на книжку “Дівчина, яку ми вбили” чекає екранізація. Права придбала найбільша кіностудія Східної Європи “Film.UA Group”.

Пані Поліно, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, чим Вас захоплює літературна робота?

Вона принесла в моє життя яскраві кольори та додала сенсу. 

Існує якась певна магія у створенні героїв, коли ти можеш розповісти їхню історію, а потім це все оживає на сторінках книжки та стає частиною читацького досвіду інших, незнайомих тобі людей.

Як Ви гадаєте, які особливості у детективного трилера?

Для мене жанр – це лише певна обгортка, дорожня схема для сюжету, а також набір інструментів для захоплення уваги читача.

Завдяки цьому я можу підсвітити складні соціальні теми, про які мені б хотілося поговорити, а читач отримує бажане і захопливе читання ввечері.

З чого розпочалася Ваша письменницька діяльність?

Я починала свій письменницький шлях, як і більшість авторів, з поезії та короткої прози. 

Одного разу, в Івано-Франківську, мене запросили на етер обласного радіо, під час якого я зачитала щось зі своїх текстів.

Згодом мій майбутній перший видавець (Василь Карп’юк), який працював тоді на радіо, поцікавився, чи не думала я написати книжку. І ця думка переросла у мій дебют – трилер "Я пам’ятатиму твоє обличчя". 

Вибір жанру був зумовлений моїми читацькими уподобаннями, тому… відразу знала: це буде щось напружене і заплутане.

Чи швидко Ви можете "перемикатися" з одного твору на інший? 

Не люблю і не дуже вмію робити декілька справ одночасно. Для мене цілковите занурення – це комфорт та якість виконаної роботи, а перемикання руйнує в мені глибинний зв'язок з текстом. 

Зазвичай читаю одну книжку від палітурки до палітурки. 

Під час роботи над текстом не перемикаюся на іншу історію, поки не завершу цю. 

Бувають винятки, коли потрібно відірватися, щоб написати оповідання для збірки, тоді доводиться якось підлаштовуватися. 

Розкажіть, будь ласка, про героїв своїх романів, робота над якими стала для Вас найцікавішою.

Кожну з шести книжок було цікаво писати, інакше я б їх не закінчила.

Якщо говорити про улюблених персонажів, то можу виокремити Доріана – це собака з трилерів "Корсо" і "Ти не впізнаєш мене".

А ще дуже люблю судмедекспертку Віру з моєї роботи "Я пам’ятатиму твоє обличчя", в неї потім з’явилося крихітне камео в книзі "Усі їхні демони".

Поговоримо про Вашу книгу "Дівчина, яку ми вбили". Що Ви відчували, коли створювали його?

Це був цікавий експеримент із формою та сюжетом. Пригадую, що іноді мені було важко описувати події від першої особи, очима головного героя Артема.

Але в якийсь момент я цілком занурилася в історію і (як було з кожною моєю книжкою) прожила події разом з персонажами, відчула їхні переживання на собі. 

Результат: "Дівчина, яку ми вбили" стала серед читачів моєю найпопулярнішою книгою.

Чи полюбляєте Ви зустрічі з читачами?

Живі зустрічі з читачами завжди наповнюють мене і додають наснаги. 

Якщо немає презентацій, то я не відчуваю завершеності роботи. Натомість виникає враження, що книжки досі немає. Від цього не рятують ні відгуки читачів, ні примірник у руках. 

Проте нині я готова до різних сценаріїв: порожніх стільців, черги за автографами, тому що бували різні ситуації.

Чим Ви надихаєтесь для написання нових книжок?

Нові теми для текстів переважно приходять з буття. Почута розмова, цікава подія, замітка чи музика. 

Це схоже на жарівку, що раптово спалахує під стелею у темній кімнаті. Такі моменти "осяяння" у мене часто з'являються під час поїздок (наприклад, з презентаціями) чи прогулянок наодинці.

А от утримувати "вогник" (у процесі тривалої роботи над втіленням задуманого) допомагає відпочинок, чоловік, кішка та зустрічі з друзями.

"Я хочу, щоб читачі не боялися відкривати для себе українських авторів"

Сергій Пономаренко – український письменник. Навчався на факультеті філософії у Київському університеті імені Тараса Шевченка. Автор книг, серед яких: "Психостриптиз", "Змія в траві", "Санітар моргу, або Місячне затемнення в зимовому саду", "Я буду любити тебе вічно", "Лик Діви", "Час Самайна", "Відьмин пасьянс".

Пане Сергію, вітаю! Скажіть, будь ласка, чи любите Ви книжкові форуми? Якщо так, то чи є у Вас рецепт, як знайти енергію на спілкування з такою кількістю людей? 

Вітаю! Для мене ця втома приємна. Більше втомлюєшся, коли людей менше. Тому це дуже легко витримати. 

Книжкові форуми в Україні – надзвичайно цікаві. І цього року “Книжковий Арсенал” на високому рівні, як і раніше.

Чи можна сказати, що книжкова галузь під час повномасштабної війни зросла?

Так. Значно виросла цікавість молоді до читання книжок.  

Десь у 2015-2016 роках мене запрошували на виступи до вишів. Заходиш, студенти сидять і я бачу: їм такі зустрічі нецікаві.

Нині ж молодь читає та цікавиться книгами. Коли на ВДНГ проходив ярмарок “Книжкова країна”, то зі студентського містечка багато молодих людей приходили та купували книги. Це дуже приємно, звісно.

Розкажіть, будь ласка, над чим Ви зараз працюєте?

Працюю над продовженням книги "Чорне весілля". Вона дуже популярна серед читачів.

Була велика кількість відгуків і побажань. Люди хотіли, щоб пригоди у творі тривали надалі.

Цього року вийдуть ще три мої романи. 

Один із них – "Чернігівський упир" про реальну особистість – козацького полковника, який став гетьманом замість Мазепи. Це буде містичний детектив. 

Ще одна книга – "Чорний шаман". У цьому творі головний герой – лікар Шульженко. Події відбуваються на початку 20 століття.

На Вашу думку, чи детективи в Україні популярні?

Це розважальна література, тому вона дуже популярна.

Чи це відбувається останнім часом, чи так було завжди?

Завжди! Я пам'ятаю, що за радянських часів детективи мали великий попит, але люди часто не знали, де їх купити.

Пане Сергію, і наостанок. Ваші побажання українським авторам-початківцям.

Знайти видавництво, яке би повністю їх задовольняло. Щоб їхні книжки швидко розповсюджувалися у торговельних мережах та був своєчасний розрахунок за продані твори. 

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Сашко Лірник – письменник. Справжнє ім'я – Олександр Власюк. Народився 1963 року в Умані на Черкащині. Автор і ведучий дитячих телевізійних програм "Казки лірника Сашка" і "Світанок", сценарист мультсеріалу "Моя країна – Україна", учасник рок-гурту "Вій", актор. За освітою – інженер-будівельник. Автор сценарію повнометражного мультфільму "Про чотири роги і козацький рід". Зараз вийшло п'ять аудіовидань Олександра Власюка ("Казки лірника Сашка", "Дорослим і дітям", "Химерні оповіді", "Казки для старшеньких", "Казки Лірника Сашка. Музика і пісні") та дві ілюстровані книжки “Казки Лірника Сашка".

Вітаю вас! Ви є активним користувачем Facebook. За що полюбляєте соціальні мережі?

За те, що можу спілкуватися з людьми та світом. Завдяки цьому вирішую дуже багато питань. 

Наприклад, за допомогою Facebook мені вдалося пробити перегляд свого фільму. Тобто, це горизонтальний метод спілкування між людьми. Без посередників та держави. Звісно, трапляються різні токсичні ситуації, та соціальні мережі – це змога спілкування.

А як щодо ваших критиків та хейтерів?

Я до цього давно звик, адже пройшов великий життєвий шлях. Якщо ж буває, то блокую таких людей. 

До мого профілю підкріплені спеціальні боти, яких я уже знаю. Вони час від часу змінюють свої імена. Взагалі, я помітив, що на моїй сторінці неодмінно сидить бот, який шукає способи, щоб мене заблокували або щоб почати лайку зі мною.

Це як російське ІПСО?

Не думаю, що я їм цікавий. Це наші відслідковують, переважно – проурядові.

Крім того, є реальні люди, з якими можна спілкуватися, а також спеціально посаджені для цієї справи. Бачу їх та відстрілюю на зльоті.

Ви вмієте грати на лірі і раніше часто виступали просто неба у Києві з нагоди різних свят. Як зараз?

Нині, під час війни, такого не роблю, але виступаю надалі майже щодня. 

Розповідаю казки, спілкуюся з дітьми та переселенцями.

Це надає Вам сил?

Це вже більше як місія та робота, казкотерапія.

Я помітив, що Вам дається легко знаходити контакт з людьми різного віку. 

Це моя особливість. Я – шаман, бачу людей зсередини. Але цим не зловживаю. 

Наприклад, коли розповідаю казкові твори, то обираю акторів серед глядачів, і 100% можу вгадати, хто підходить для цієї ролі.

"Кажуть, що мої казки лікують"

Оксана Лущевська – письменниця, авторка 55 книжок для дітей та підлітків, перекладачка, докторка наук (PhD), членкиня PEN Ukraine. Викладала дитячу літературу в докторантурі Університету Джорджії, США. Авторка текстів мюзикла “Миша Шуша Шоу”. Її книжки видаються в Україні, США, Великій Британії, Фінляндії, Німеччині, Швеції, Польщі. Книжки Оксани Лущевської перемагали численні літературні конкурси і здобували премії. Також пані Оксана – організаторка та кураторка творчої групи “СТОРІ+Я”.

Вітаємо! Пані Оксано, за вашими спостереженнями, у чому відмінність дитячої літератури у США та Україні?

Вітаю! Це запитання ставлять часто, але воно вимагає окремої довгої розмови. Якщо коротко, то наразі у США дуже мало перекладної літератури. Це приблизно 2% дитліт ринку. Те, що в США так мало перекладених книжок впливає на те, що американці добре розвивають власну дитячу літературу. Вони розповідають про різноманіття і розмаїття дітей у США. В Україні багато книжок перекладених з інших мов. Наші діти часто ідентифікують себе з дітьми з інших літератур. І ось тут, з позиції порівняння, мені хочеться, щоб ми теж міцно сфокусувалися на кристалізації нашої української ідентичності й активніше прописували та змальовували моделі українськості в дитячих книжках. Це допоможе українським дітям бачити себе у власній країні, як дієвих і відповідальних. Це створить присутність і дасть можливість ідентифікуватися з персонажами, які живуть, діють, творять, навчаються, розважаються, граються у рідній країні! Разом з цим також вагомим є те, щоб дорослі створювали запит САМЕ на українську дитячу книжку й купували її. 

Дитячі книжки в США є невід’ємною складовою шкільної програми. Це формує великий запит і щорічну активну потребу у дитячій книжці. І це впливає на бурхливий розвиток дитліту США. В Україні нам також необхідно, аби в школах діти читали не тільки читанки і українські дитячі книжки для позакласного читання, а й щоб дитячі і підліткові книжки формували 80% шкільної програми. Тоді діти читатимуть про самих себе і пізнаватимуть свою ідентичність. І ця ідентичність міцнітиме, а з цим посилюватимуться цінності. 

Які дитячі книжки варто перекласти на українську мову?

Зараз треба видавати багато українських дитячих книжок. Дитячі книжки – це максимальна ефективність донести нашу культуру до дорослих і юних читачів світу.

Щодо перекладів, так, вони значно розширюють ринок. Якщо йдеться про переклади, то мені хотілося б читати дитячі книжки сусідніх країн і книжки скандинавських країн. Це допоможе нам краще знати одне одного. Зараз у нас найбільше перекладається література США. І взагалі в менших літературах відбувається така собі «макдоналізація”, або американська експансія. Цей фактор часто розглядається, як негативний. 

Ми звикли думати, що в дитячій книжці завжди є щасливий кінець, у героїв усе добре й чудово, і можемо радіти за них. Скажіть, чи обов’язково має бути щасливий кінець у дитячій літературі? Як у суспільстві сприймаються такі книжки, де в кінці не завжди все чудово?

Як інструкторка, лекторка і авторка, я навчаю і пишу тексти з відкритими і закритими кінцівками. Дитяча книжка може давати, як відкриту кінцівку для роздумів, так і закриту, коли всім усе стає ясно. Чи це завжди щасливий кінець? Звісно, що ні. У дитячій літературі науковці дотримуються думки, що кінець книжки має дарувати дітям надію. Від себе додам, що кінцівка має налаштовувати НА ДІЮ. Вона має мотивувати і посилювати цінності. 

Пані Оксано, розкажіть про ваші нові книжки.
У цьому році їх кілька. Це смішна і легка – мотивуюча для розвитку і навіть для заснування сімейного бізнесу! – серія «ПЕСА і ПЕС». У видавництві «Чорні вівці» ви знайдете обидві книжки «Песа і пес: наш хвостатий бізнЕс» і «Песа і пес: наш лапатий експрес». Обидві розсмішать та зацікавлять і юних, і дорослих читачів. Цю книжку читають читачі віком 8+. 

«Дай лапу, Пепітко» – це легка книжка про непросту тему, яку назву «Злюка-розлука», чи «Щоб не плакати, я сміялась». Йдеться про двох дівчаток, які переживають розлуку, і про собачку Пепітку, яка теж непросто сприймає спілкування на відстані. У книжці також прописана вагома роль мистецтва і театру назагал. Вона нещодавно вийшла у видавництві «Артбукс» і це видання для дітей 6+.

Я дуже рекомендувала б читачам звернути увагу на пригодницьку повість «Як у казці», яка була видана у видавництві «Залізний тато». Це літня екшенова книжка, у якій висвітлюються пошуки загубленого брата двома сміливими сестрами. Ця історія базується на моїй родинній історії. Книжка привертає увагу чимало дітей, також вона ввійшла в різноманітні важливі рекомендаційні списки для дитячого читання.

Якщо ви чи ваші діти любите поєднувати читання з дією, то є серія розмальовок «Твої друзі – визначні українці». Це книжка поза віковими категоріями! Добра і для подарунків. О, у наборі до книжки ви можете придбати ще й листівки-розмальовки і блокноти!

Якщо ваші діти розчитуються, вчаться читати, то їм сподобається легка книжка про етимологію «Жук і жук». Теж для дітей 6+.

І найважливіше: нині в друці книжка «Леонтович від А до Я», що продовжує традицію родинних абеток про визначних українців від «Видавництва Старого Лева»!

Мартин Якуб – український письменник. Народився у Житомирі у 1981 році. Навчався у Києво-Могилянській Академії, магістр політичних наук. Автор двох книг: “Мертві моделі” і “Не твоє собаче діло”. Фіналіст конкурсу “Книга року BBC-2019” за роман “Мертві Моделі”.

Пане Мартине, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, як Ви зрозуміли, що написання кримінальних романів – це Ваша справа?

А я цього досі не розумію) Так сталося, що найперший текст, який написав – був детективним оповіданням. Мені тоді було вісім років. На щастя, він не зберігся. 

Потім, коли минули роки і я все ж вирішив написати щось довше за декілька сторінок, то переглянув топових найбагатших письменників – двоє з п’яти були авторами детективів. 

Тоді подумав: "Ну добре. Хай буде цей детектив". Поки що нібито виходить. А далі побачимо. 

Чим Вас зацікавив жанр детективу?

Одного разу розмовляв із Тарасом Прохаськом, і запала мені в голову його фраза: "Детектив – це найкращий жанр для того, щоб описати сучасність".

І справді... Твій розслідувач має послуговуватися всіма аспектами сьогодення; він має доторкатися не лише до сферичних доказів чи підказок, а й думок героїв твору, їх світоглядів. 

До того ж сам розслідувач – дитина свого часу. Його принципи, мотивація та переконання – продукт сучасності. 

До речі, цікаво, що я не люблю ретродетективи, які пишуть сучасні українські письменники. Розумію, навіщо (читач вимагає цей піджанр), але для мене вони звучать дещо штучно. 

Скажіть, будь ласка, які нові "фарби" у літературі Ви хотіли показати своєю творчістю? 

Це трохи не моє. Не хочу відкривати нові фарби. Це для тих, хто хоче увійти у вічність. 

Я ж хочу розважити свого читача, трошки налякати його; забезпечити реалізацію його потреби у святкуванні справедливості хоча б у вигаданих історіях. 

Головне для мене – я пишу українською, і мій читач це читає теж солов'їною. 

Прагну, щоб усі можливі ніші літератури були максимально заповнені якісним продуктом українською мовою.

І саме тому я щиро радію, коли чую, що новий автор чи авторка видав\ла детективний\кримінальний роман. Бо всі ми робимо одну справу. 

Одна з Ваших книжок називається "Не твоє собаче діло". Розкажіть, будь ласка, як у Вас виникла ідея створити цей твір?

Вона виникла з першої частини пригод детектива Макса Ґедзя. Він не надто високоморальний персонаж. 

У творі є сцена, де він згадує: коли у нього був Мерседес Кубік, то він чавив собак на дорозі. Всі бачили мертвих тварин на трасі. Хтось же їх розчавив? 

Тому я дав таку характеристику моєму герою. Результат: у тій книзі вбили купу дівчат з модельної агенції, однак основну критику отримав саме через ці спогади свого персонажа. 

Я вирішив дослідити, чому люди більше співчувають тваринам, ніж іншим людям. Так і вийшла книга "Не твоє собаче діло".

Яка Ваша книга для Вас найважливіша, якщо говорити про особливості її створення? 

Напевно, яку зараз пишу. Створюю її довго. Вже років шість. Вона зачіпає тему побутового расизму в Україні. 

Цей твір складний, важко пишеться. 

Події відбуваються у трьох часових періодах. Ну а далі... Вже будуть спойлери)

Невдовзі допишу. 

Чи любите Ви підписувати свої книги та залишати побажання читачам?  

Це повага до читача, адже йому приємно мати мій підпис – хто я такий, щоб йому забороняти його отримати. 

Ну і сам процес… дарує насолоду і показує автору: те, що він робить, комусь потрібно.

"У своїй творчості я не хочу перевантажувати читача"

 

«З нами житиме еласмотерій» — збірник оповідань Романа Голубовського — вийшла в травні 2024 року. Відомий блогер, засновник сайту гумористичних фейкових новин UaReview (дуже популярний проєкт) видав свою першу книжку, і от кілька місяців її обмірковують критики, враженнями про неї діляться культурні менеджери і зірки українського стендапу, вона виходить в топи продажів видавництва «Лабораторія», її беруть до обговорення найпопулярніші книжкові клуби. Про те, яким є життя після виходу першої книжки і чи є воно, те життя після успішного зрілого дебюту, ми з Романом Голубовським нині і поговоримо. 

 

 

На днях брали участь в книжковому клубі ПЕНу, де обговорювали «Бунт речей» Жузе Сарамаґу. Ви там були в ролі конгеніального Сарамаґу читача, я правильно зрозуміла?

 

На правах співрозмовника: виявилося, що я Сарамагу цілком пасую. Прочитав «Бунт речей» і зрозумів, чому Олександр Михед мене покликав на книжковий клуб. У тій збірці теж є трохи абсурду, як і в моїй прозі, побудова оповідань дуже схожа, так само багато сатири. Тому був нібито посередником між Сарамагу і нашим читачем, відповідав на питання модератора: «Як би можна було про це розказати в наших умовах?». Ті шість оповідань були ледь не першою помітною книжкою Сарамагу, а фактично третьою чи четвертою. Він видав роман, а потім повернуся уже дорослим в літературу, тоді і була написана уже ця проза. «Бунт речей» видав в п’ятдесят сім років, але збірка вважається за ранню творчість, бо іще не той Сарамагу, якого всюди впізнають і який отримав Нобелівську премію, там зовсім інший стиль письма. Я не чекав п’ятдесяти семи, видаватися почав трішки раніше — в сорок. Але теж зі збірника абсурдних оповідань. Якщо уже порівнюють моє письмо з книжками Сарамагу, то добре, що зіставляють хоча б з його ранньою прозою, більше наближення загострило б мій комплекс самозванця. Я сам по собі сором’язливий. Якщо навіть буду зовсім-зовсім як Сарамагу, якщо в дев’яносто років отримую Нобелівську премію, то і тоді буду таким же скромним і не буду вірити порівнянням моїх текстів із португальськими класиками.

 

 

Сприймаю це як обіцянку, так ваші слова і пораджу іншими запам’ятати. Але дебютували ви таки пізно. У нас нечасто в літературу заходять зрілі люди зі зрілими текстами. Але ви й невипадкова людина в процесі. Сарамагу, до речі, теж не з конопель з першою книжкою вистрибнув, він весь час був в літпроцесі, аж поки почав системно видаватися. Як давно ви насправді пишете? Коли зрозуміли, що треба уже оприлюднювати написане?

 

Всі літератори люблять розповідати, що з дитинства пишуть, не зупиняючись. Мабуть, не брешуть. Я писав з дитинства, ще в школі працював над своїм першим романом, умовно романом, бо мав певні формальні обмеження. Зошит був лише на двадцять чотири аркуші, то і роман міг бути тільки на двадцять чотири аркуші… Мені ця історія здається смішною, розказую її, як тільки мене питають: «Як давно ви пишете?».  Серйозно почав писати десь в свої двадцять, точніше: почав думати, щоби щось написати. Аж поки в свої тридцять дозрів сідати уже і писати руками: перші тексти сформувалися 2016-го, вони всі були з долею абсурду чи гумору, але тепер здаються мені надто простими, навіть примітивними. Добре, що тоді не видавався.

Зараз більш-менш адекватно оцінюю свій рівень письма, розумію свої сильні сторони, але так само знаю і про слабкі: те, що я пишу, доволі унікальне на ринку, у нас небагато абсурду є, воно мало б сподобатися спільноті критиків, та воно і доволі читацьке, для широкої аудиторії. Читача може насторожити хіба традиційна нелюбов до короткої прози. (А значить, надії на якісь премії, хоча б на короткі списки певних премій, у мене є уже з цією книжкою. Але на Нобелівську поки що не сподіваюся, для неї я трохи замолодий.)

Те, що я стартував повноцінно в сорок, дає мені надію, що в п’ятдесят чи в шістдесят не буду, перечитуючи, вже аж так соромитися за те, що написав.

 

А свою книжку ви уже перечитували? Готову паперову книжку?

 

Не перечитував. Боюся знайти помилки, почну стресувати через відсутню кому. Вирішив, коли чи якщо буде другий тираж, от тоді й добре все перечитаю. Найскладніше у збірнику — визначитися з порядком текстів; мені здається, я не буду радий до кінця, якою вийшла книжка щодо порядку творів і концепції, але й не знаю, як змінити на краще. Один текст забрав із книжки, він здався мені недопрацьованим, один додав, консультувався з Богданою Романцовою, узгоджував з випусковою редакторкою, з літературною редакторкою. Але рішення про структуру книжки було остаточно моє. От в «Бунті речей» Сарамагу всього шість оповідань, а перше є найважчим і насерйознішим. Умовно: треба дуже хотіти прочитати саме цю збірку, щоби болісно пройти через таке перше оповідання; а прочитавши уже всю книжку, повернутися назад і перечитати його правильно. Якщо ти, звісно, не зламався на першому творі і книжку не відклав. Це ризиковано, я би зі своєю збіркою ніколи так не зробив. У мене вхід у книжку доволі простий, динамічний. Я дав час, щоби люди звикли саме до мого стилю, увійшли в контекст, в якому все легше будуть прочитуватися наступні оповідання, плавно розкачувалися від умовно легших оповідань до умовно складніших. Читача треба поступово заангажувати, запалити стилем.

 

 

І яке найважче в книжці оповідання? До якого пункту призначення читач мав би дістатися неушкодженим?

 

Наприклад, до «В’язня». Іде цілодобова пряма трансляція з камери смертників, де очікує на страту воєнний злочинець. А саме за вимогою цього полковника Рикова шоломи загарбників оснащували камерами. Оповідання тригерне, важке і про війну, з нього точно не можна було б починати книжку.

Чи до «Кишенькового злодія». У Зеника в маршрутці вклали кишені. Оповідання максимально абсурдне, максимально незрозуміле, на такому тексті непідготовлена людина просто кинула б читати.

«З нами житиме еласмотерій» — теж наприкінці книжки.

Назві книжки завдячую синові. Він — фанат динозаврів, та і я також. Сорокарічному хлопчику дуже вигідно мати шестирічного сина: ті ж динозаври, які тебе насправді цікавили, а тепер ти маєш легальну можливість з ними знайомитися і безкінечно про них говорити. (Леґо, комікси, машинки, супергерої… Можна мати сина, і так продовжувати цікавитися дивними для дорослих речима. Ще можна для цього ж назватися письменником-абсурдистом). Якось ми пішли у парк динозаврів, там я побачив еласмотерія. Тварина з родини носорогових, на чотири тони і вкрита хутром. Він був таким красивим, що я тут же його вподобав.

А що б, якби еласмотерій міг бути домашнім улюбленцем? Наче звичайнісінький собака. І так з’явилася пара, яка заводить собі еласмотерія. І оповідання це — про них, а зовсім не про тваринку. Зокрема, мені здалося, що це хороша метафора. Красива величезна тварина, але єдиний нюанс: вимерла. Ми живемо зараз, коли все так швидко змінюється — інтернет, пандемії, війни. От би змогти все таки адаптуватися до цих змін і не вимерти. От не факт, що ми так довго іще протягнемо, хоча теж красиві. Подружжя в оповіданні теж мусило пройти через певну трансформацію і, боюся, люди настільки ж погано адаптують до змін, як і еласмотерії.

Таке оповідання теж могло бути лише в кінці книги.    

 

 

Мені імпонує передостаннє — «Роман Голубовський». Коли уже майже дочитав книжку, злегка в неї залюбився, отож готовий дізнатися, хто її написав. А тут така обманка, бо в творі з назвою «Роман Голубовський» про автора — ніц. 

 

З нього я б нізащо книжку не почав. Але було: колега на роботі взяла книжку, за звичкою відшукала найкоротший текст (а це якраз «Роман Голубовський»)… Я встиг її вчасно зупинити. Глянете такий текст без підготовки, подумаєте: щось із цим чоловіком не так, якийсь він не такий. І не читатиме далі.

 

 

Такий чоловік. У цьому тексті стало очевидно, наскільки ви закрита людина і наскільки ваш публічний імідж не збігається з чоловіком, який пише оповідання, в якому Роман Голубовський є всім одночасно і при цьому чітко неперсоніфікований. Ви дуже грамотно вибудовуєте імідж — і коли йдеться про UaReview, і коли мова заходить про просування книжки (а воно супер вдале). Як ви це робите?

 

Згадую, як до мене приїхали авторські примірники. І треба написати пост, повідомити про вихід книжки. А я ходжу і не можу — прокрастиную, уникаю, туплю. Не знаю, як такий пост написати! Поки приятель не підказав: будь іронічним, дотепним, як ти умієш, як тобі звично. Тоді я написав смішний пост: відпустила серйозність моменту, яка пригнічувала, я вийшов зі ступору.  

По-перше, я професійний маркетолог, на хліб цим заробляю. По-друге, мене публічна сфера в принципі цікавить. Досвід з UaReview був довгим і успішним, знаю, як можна просувати медіа. А по-третє, я сам доволі обережний — за темпераментом. Не з тих, хто зопалу щось робить, довго обдумую кожен крок. Світ, здається, потребує швидких реакцій, але ця обережність, можливо, колись врятує мене від умовних шакалячих експресів.

Промоція книжки — звісно не випадковість, а результат довгої планомірної роботи. Випадкового в маркетингу нічого не буває. Макс Кідрук, наприклад, написав відгук на книжку. Для цього мені треба було в 2018 році поїхати на літню школу ЛітОсвіти, де він давав лекцію. Він мене ідентифікував як блогера, знав про UaReview. Але ж у мене не такий горизонт панування, щоби думати, як людина, з якою я познайомився в 2018-у, в 2024 році напише блурб на мою першу книжку!

А от іще. Років дев’ять тому, книжкових блогерів як таких не було ще, хтось несистемно виставляв у фотозвітах по одній книжці. Я тоді почав в кінці року виставляти фото зі стосом прочитаних книжок, штук п’ятдесят — як медійник, як людина, котра надихається літературою і запрошує інших це робити. І коли видав книжку, це людей не здивувало: перехід від активного читача до письменника мав в моєму випадку цілком природний вигляд.

Секретів особливих немає. Послідовно робиш якісь кроки, вони в певний момент спрацьовують. Виринають дискусії час від часу: чи може зараз непублічний митець стати відомим? У теорії, звісно, може, а фактично слід познайомитися з усіма, потрапити у видиму зону, щоби тебе впізнавали. Є якісь винятки типу Клавдія Петрівна, але то продуманий образ і стратегія, над якою працює серйозна команда. Секрет успішної промоції? Знайомитися з людьми і знайомити людей із собою.

 

 

У збірнику чимало дотепів — «сірих», «чорних», «нутряних», «тригерних», — які назовні перекласти зараз просто неможливо. Ну бо не зможемо ми нормальним людям пояснити, чому ці ідіоти сушать зуби на тлі поруйнованих прильотами будівель (моя улюблена сцена в збірнику: український фіксер втішає іноземну журналістку, бо та не в силах винести наших страждань під час війни). Ваша книжка — принципово непрекладна, лише для внутрішнього ринку?

Якби ви мене спитали, про що не можна жартувати, то я би вам сказав: нема таких тем, де жарти заборонені. Але не погоджуюся з вами, що цей збірник для внутрішнього ринку, книжка цілком може піти на експорт, до того ж інтерес до української культури в світі зараз сильний, а «З нами житиме еласмотерій» може задовольнити цей інтерес (в певній ніші, очевидно).

Останнє оповідання — «Вечірка», його цілком можна перекласти, воно буде навіть помічним іноземцям, бо побачать, де нам боляче і будуть обережніші. «Вечірку» свідомо писав зі спрямуванням на західну аудиторію, я пробував пояснити, чому (і що) нас тут тригерить. Відбувається мистецький благодійний вечір з особливою програмою. Оголошують повітряну тривогу, охорона евакуює гостей до укриття. І там до кінця не зрозуміло, чи це ракетний обстріл чи мистецька акція. Нерозуміння, де реальність, а де уже не-реальність породжує в тексті саспенс, там не дотеп працює, а нагнітання. І можна уявити, що відчувають люди, коли спокійні святкові вечори вмить руйнуються. Є шанс задуматися. Сміятися зарубіжні читачі не будуть, але воно їм і не треба.

Кожен мій текст — заклик читачеві поставити себе в ситуацію «а що якби» (у Кінга це завжди добре працює).

Недавно на презентації читав початок оповідання про еласмотерія: уже в другому абзаці прямим текстом сказано про стосунки героїв, про їхню неспроможність почути один одного, про передбачуваний фінал цих взаємин. Все ясно уже в другому абзаці. Але читачі сміються. І я чекаю, на якому ж абзаці це перестане бути смішним, коли прийде розуміння: то не абсурд, а пряма реальність. До мене підійшов юнак років п’ятнадцяти, я думав, моя аудиторія старша, тому здивувався. Він подякував мені за оповідання про еласмотерія, в нього саме розлучилися батьки, то він тонко зрозумів цей твір. І перше, що він мені сказав: «Це ж не про еласмотерія історія, правда?».

Всі мої тексти — вони про медіа (в широкому сенсі). Мені сподобався один відгук на книжку: поєднання «Чорного дзеркала» з «Файною Юкрайною». Я обмірковую, як ми трактуємо і модифікуємо для себе те, що нам повідомляють інші. Як дати раду з тим, що ми уявляємо як реальність, і з тим, що нам описують як реальність. А коли про це говорити легким стилем, то якось не так страшно.

    

В «Еласмотерії» — у тому, що про адаптацію і збереження себе — згадані кілька фільмів про вимерлих тваринок, про мамонтів всяких. Еласмотерій ті кіна дивиться разом із господарем. Смішно. І раптом: «Носоріг» Олега Сенцова. Ті, хто знає, пам’ятають, коли воно вийшло в прокат. 17 лютого 2022-го. Це останнє кіно, яке успіли побачити до великої війни, або не встигли.

У мене на вечір 24 лютого були куплені квитки в «Планету кіно» на «Носорога», ми домовились сходити з сестрою. Не встигли. Тому цей фільм для мене справді особливий.

 

Цей акцент в оповіданні на «Носорогу» дійсно відчутний, тепер розумію чому. Ну і як таке перекласти? Цей миттєвий перехід від легкої посмішки до спогаду про жах перших днів вторгнення?

 

Я не знаю. Але не раз уже згаданий збірник Сарамагу дає чудовий приклад, як це зробити. Книжка написана в 1970-х, написана в країні, про яку ми мало що знаємо, а читається цікаво і актуально. Бо є точна передмова і вдалі примітки, і добрий переклад. І все стає в книжці зрозуміло, а що незрозуміле, то компенсується цікавою історією. Я намагався писати тексти, які можна було б просто читати, навіть не знаючи всіх детале, навіть будучи повністю поза контекстом – писати просто цікаві історії. Наприклад, оповідання «Богдан». На похорон до відомого діяча національного супротиву приходить юнак, якого свого часу скерували ліквідувати незручного владі активіста. Це абсолютно реальні події про реальних історичних діячів. Але я бачу відгуки, що оповідання подобається і тим, хто не бачить і не знає тих реальних фактів, його читають як такий собі архетипний сюжет. Цікаві історії, коротка передмова і якісний переклад. Якщо це можна зробити з португальською книжкою 1978-го, то можна і з українською 2024-го. 

 

А це уже скидається на план. Швидкої йому реалізації.

Бесідувала  Ганна Улюра

 

З 1 жовтня стартує оновлена державна програма «Пакунок школяра», яка цього року охоплює не лише одяг та канцелярію, а й книжки. Це означає, що батьки зможуть використати сертифікат для покупки навчальної та художньої літератури у мережі книгарень КнигоЛенд та нашому інтернет-магазині.

Програма покликана підтримати першокласників і їхні родини у підготовці до школи, а також зробити перший навчальний рік більш комфортним і натхненним.

Як оформити «Пакунок школяра» через застосунок Дія

1.    Оновіть застосунок Дія та авторизуйтесь.

2.    Перейдіть у розділ «Допомога від держави».

3.    Оберіть послугу «Пакунок школяра».

4.    Оберіть дитину, на яку оформлюєте заяву.

5.    Перейдіть до подання заяви.

6.    Відкрийте Дія.Картку (https://diia.app/diia-card/) в одному з уповноважених банків.

7.    Оберіть Дія.Картку як спосіб отримання коштів.

8.    Перегляньте дані заяви та підпишіть її за допомогою Дія.Підпису.

Після схвалення заяви допомога буде зарахована на Дія.Картку.

Важливі умови

●      Якщо дані про дитину не відображаються в застосунку, зверніться до школи: інформація передається в систему АІКОМ і може підтягнутися до Дії протягом тижня.

●      Подати заяву можна до 15 листопада.

●      Використати кошти потрібно протягом 180 днів після нарахування.

●      Якщо немає можливості скористатися застосунком, зверніться до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України.

●      Допомогу може отримати лише один із батьків або законний представник дитини.

●      Для сімей, що перебувають за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, виплати будуть доступні після повернення в Україну.

Зробіть перший шкільний день вашої дитини особливим — скористайтеся «Пакунком школяра» та оберіть книги у КнигоЛенд.

У рамках фестивалю «Книжкова Країна»  відбувся благодійний вечір «Книги, рими, Титан з гуртом Курган і Agregat», організований КнигоЛендом. Подія об’єднала літературу, музику та велику спільну мету — підтримати реабілітаційний культурно - мистецький центр TYTANOVI.

Завдяки донатам за вхід та благодійному аукціону, який провів гурт Курган і Agregat вдалося зібрати 77 тисяч гривень. Усі кошти буде передано на збір реабілітаційного культурно-мистецького центру TYTANOVI.

Спеціальним гостем вечора став ветеран-прикордонник та психолог центру Єгор Бабенко. Модерувала подію літературознавиця-блогерка Ірина Побідаш.

Сміх залу та цікаву розмову, про мистецтво, забезпечили учасники гурту Курган і Agregat — Раміл, Жека та Аміл.

Окрім цього, КнигоЛенд продовжує на своєму стенді збір «книжок-вдячності». Це особлива ініціатива, коли відвідувач може придбати книгу для військового, і захисник одразу ж має можливість її отримати.

У нашій київській книгарні КнигоЛенд відбулася особлива подія — публічне інтерв’ю з Оксаною Забужко, письменницею, поетесою та публіцисткою. На зустріч завітало понад 100 гостей, і вечір перетворився на глибоку розмову про Європу, культуру та силу слова.

Разом з авторкою ми обговорили її нову книжку «Наша Європа», а також те, як змінилося ставлення Заходу до України після 24 лютого 2022 року. Йшлося про європейську безпеку, історичну тяглість, інформаційну війну та роль українських інтелектуалів у міжнародному дискурсі.

Оксана Забужко наголосила, що слово та тексти можуть впливати на політику й суспільне мислення, а українська культура сьогодні звучить у світі по-новому. Також ми говорили про меншовартість та колоніальні травми, що й досі відчутні у суспільстві, про виклики для книжкової галузі та про творчість, яка народжується попри всі труднощі.

Модерувала розмову журналістка та телеведуча Олена Ремовська, завдяки якій вечір став ще більш динамічним та насиченим.

Книжкові події у КнигоЛенді — це не лише про літературу, а й про формування спільноти однодумців. Ми раді бути простором, де можна поспілкуватися з авторами, поділитися думками й надихнутися новими ідеями.

Повний запис інтерв’ю доступний на YouTube завдяки Суспільне Культура та Видавництву Комора: переглянути тут

КнигоЛенд та ZNOHUB відкриває нові можливості для майбутніх абітурієнтів: тепер, купуючи книги для підготовки до Національного мультипредметного тесту, ви отримуєте додаткові переваги. Розповідаємо які саме!

1.    Безкоштовне пробне заняття

Ви зможете протестувати формат навчання у ZNOHUB, познайомитися з викладачами та переконатися у зручності платформи ще до старту повного курсу.

2.    Знижка -10% на перший місяць навчання

Ви можете отримати спеціальну знижку, яка діятиме на перший місяць занять у ZNOHUB. Це чудова можливість почати підготовку до НМТ із заощадженням.

Як отримати знижку?

Для цього достатньо написати кодове слово «КНИГА» у директ офіційного instagram акаунту ZNOHUB znohub.online.

Обирайте книги, навчайтеся зі знижками та впевнено рухайтесь до своєї мети!

Актор Владислав Мелешко, який зіграв Льоху у новому серіалі «ВІТЯ» від Київстар ТБ, ділиться книжками, що його надихнули й запам’яталися найбільше.

“1984” Джордж Орвелл

Книга про сьогодення, наскільки сильний тоталітарний режим і як маніпуляції та перевертання фактів будують суспільство.

“Девід Копперфілд” Чарльз Дікенс

«Давід Копперфілд» Дікенса варто прочитати, бо це глибока й водночас захоплива історія про дорослішання, боротьбу з труднощами та силу людського характеру. Книга вчить співчуттям, витривалості та показує, як навіть найважчі обставини можуть стати кроком до успіху.

“Поклик пращурів” Джек Лондон

Варто прочитати, бо це історія про виживання, силу інстинктів і повернення до первісної природи. Книга нагадує, що справжня сутність і витривалість розкриваються в боротьбі з диким світом.

“Справи Шерлока Голмса” Артур Конан Дойл

 Артур Конан Дойл і його Шерлок Голмс. Класична детективна історія, яка захопить вас і не відпустить.

“Земля” Ольга Кобилянська

Це глибока повість про любов до рідної землі, родинні конфлікти та трагедію, яку приносить жадоба. Вона показує, як матеріальне може зруйнувати духовне й людські стосунки.

Замовляйте на сайті КнигоЛенд з надшвидкою доставкою по всій Україні!

КнигоЛенд разом з українською електронною освітньою системою МійКлас відкривають всеукраїнський Вересневий марафон знань. Учасники зможуть проявити себе у навчанні, змагатися за першість у рейтингах та отримати подарункові сертифікати від КнигоЛенд.

З 1 по 30 вересня школярі 1–11 класів виконують завдання у розділі «Предмети для Топів МійКлас». За правильні відповіді вони отримують зірочки, які формують особистий і шкільний рейтинг.

Призи для учасників передбачаються різні: від сертифікатів і промокодів на підписку Мій+ до бренд-наборів та головної винагороди – подарункового сертифіката від КнигоЛенд на 500 грн для найактивнішого учня свого класу на всеукраїнському рівні. Крім того, кожен учасник отримає гарантований подарунок – знижку 100 грн від КнигоЛенд на покупку книжок від 599 грн.

Результати марафону будуть оприлюднені 6 жовтня у розділі «Новини» на сайті МійКлас.

Також нагадуємо, що у наших книгарнях можна придбати всю необхідну навчальну літературу. Для гуртових замовлень шкіл і садочків діють знижки та безкоштовна доставка. Щоб оформити замовлення, телефонуйте на гарячу лінію або пишіть нам у соціальних мережах.