Оксана Лущевська: "Кінцівка у дитячій книзі має налаштовувати НА ДІЮ!"
Оксана Лущевська – письменниця, авторка 55 книжок для дітей та підлітків, перекладачка, докторка наук (PhD), членкиня PEN Ukraine. Викладала дитячу літературу в докторантурі Університету Джорджії, США. Авторка текстів мюзикла “Миша Шуша Шоу”. Її книжки видаються в Україні, США, Великій Британії, Фінляндії, Німеччині, Швеції, Польщі. Книжки Оксани Лущевської перемагали численні літературні конкурси і здобували премії. Також пані Оксана – організаторка та кураторка творчої групи “СТОРІ+Я”.
Вітаємо! Пані Оксано, за вашими спостереженнями, у чому відмінність дитячої літератури у США та Україні?
Вітаю! Це запитання ставлять часто, але воно вимагає окремої довгої розмови. Якщо коротко, то наразі у США дуже мало перекладної літератури. Це приблизно 2% дитліт ринку. Те, що в США так мало перекладених книжок впливає на те, що американці добре розвивають власну дитячу літературу. Вони розповідають про різноманіття і розмаїття дітей у США. В Україні багато книжок перекладених з інших мов. Наші діти часто ідентифікують себе з дітьми з інших літератур. І ось тут, з позиції порівняння, мені хочеться, щоб ми теж міцно сфокусувалися на кристалізації нашої української ідентичності й активніше прописували та змальовували моделі українськості в дитячих книжках. Це допоможе українським дітям бачити себе у власній країні, як дієвих і відповідальних. Це створить присутність і дасть можливість ідентифікуватися з персонажами, які живуть, діють, творять, навчаються, розважаються, граються у рідній країні! Разом з цим також вагомим є те, щоб дорослі створювали запит САМЕ на українську дитячу книжку й купували її.
Дитячі книжки в США є невід’ємною складовою шкільної програми. Це формує великий запит і щорічну активну потребу у дитячій книжці. І це впливає на бурхливий розвиток дитліту США. В Україні нам також необхідно, аби в школах діти читали не тільки читанки і українські дитячі книжки для позакласного читання, а й щоб дитячі і підліткові книжки формували 80% шкільної програми. Тоді діти читатимуть про самих себе і пізнаватимуть свою ідентичність. І ця ідентичність міцнітиме, а з цим посилюватимуться цінності.
Які дитячі книжки варто перекласти на українську мову?
Зараз треба видавати багато українських дитячих книжок. Дитячі книжки – це максимальна ефективність донести нашу культуру до дорослих і юних читачів світу.
Щодо перекладів, так, вони значно розширюють ринок. Якщо йдеться про переклади, то мені хотілося б читати дитячі книжки сусідніх країн і книжки скандинавських країн. Це допоможе нам краще знати одне одного. Зараз у нас найбільше перекладається література США. І взагалі в менших літературах відбувається така собі «макдоналізація”, або американська експансія. Цей фактор часто розглядається, як негативний.
Ми звикли думати, що в дитячій книжці завжди є щасливий кінець, у героїв усе добре й чудово, і можемо радіти за них. Скажіть, чи обов’язково має бути щасливий кінець у дитячій літературі? Як у суспільстві сприймаються такі книжки, де в кінці не завжди все чудово?
Як інструкторка, лекторка і авторка, я навчаю і пишу тексти з відкритими і закритими кінцівками. Дитяча книжка може давати, як відкриту кінцівку для роздумів, так і закриту, коли всім усе стає ясно. Чи це завжди щасливий кінець? Звісно, що ні. У дитячій літературі науковці дотримуються думки, що кінець книжки має дарувати дітям надію. Від себе додам, що кінцівка має налаштовувати НА ДІЮ. Вона має мотивувати і посилювати цінності.
Пані Оксано, розкажіть про ваші нові книжки.
У цьому році їх кілька. Це смішна і легка – мотивуюча для розвитку і навіть для заснування сімейного бізнесу! – серія «ПЕСА і ПЕС». У видавництві «Чорні вівці» ви знайдете обидві книжки «Песа і пес: наш хвостатий бізнЕс» і «Песа і пес: наш лапатий експрес». Обидві розсмішать та зацікавлять і юних, і дорослих читачів. Цю книжку читають читачі віком 8+.
«Дай лапу, Пепітко» – це легка книжка про непросту тему, яку назву «Злюка-розлука», чи «Щоб не плакати, я сміялась». Йдеться про двох дівчаток, які переживають розлуку, і про собачку Пепітку, яка теж непросто сприймає спілкування на відстані. У книжці також прописана вагома роль мистецтва і театру назагал. Вона нещодавно вийшла у видавництві «Артбукс» і це видання для дітей 6+.
Я дуже рекомендувала б читачам звернути увагу на пригодницьку повість «Як у казці», яка була видана у видавництві «Залізний тато». Це літня екшенова книжка, у якій висвітлюються пошуки загубленого брата двома сміливими сестрами. Ця історія базується на моїй родинній історії. Книжка привертає увагу чимало дітей, також вона ввійшла в різноманітні важливі рекомендаційні списки для дитячого читання.
Якщо ви чи ваші діти любите поєднувати читання з дією, то є серія розмальовок «Твої друзі – визначні українці». Це книжка поза віковими категоріями! Добра і для подарунків. О, у наборі до книжки ви можете придбати ще й листівки-розмальовки і блокноти!
Якщо ваші діти розчитуються, вчаться читати, то їм сподобається легка книжка про етимологію «Жук і жук». Теж для дітей 6+.
І найважливіше: нині в друці книжка «Леонтович від А до Я», що продовжує традицію родинних абеток про визначних українців від «Видавництва Старого Лева»!
Читачі радіють, коли видають перекладену книжку улюбленого жанру й автора. На вашу думку, чому немає серед читачів зацікавлености в людях, які здійснюють переклади (таку ж ситуацію ми можемо помічати в кіноіндустрії дубляжу)? Що потрібно зробити, аби перекладачі не залишалися більше “поза завісою”, “у тіні”?
Давати перекладачу мотивацію для роботи й оплачувати належним чином цю кропітку працю. Згадувати імена й прізвища перекладачів на обкладинках, запрошувати на презентації книжок і задіювати їх не тільки в перекладацькій, але й у власній творчості. Часто ці дуже творчі люди, завдяки неабиякому їхньому досвіду, можуть творити рівноцінні перекладеним українські твори. Хай би переклад і оригінальна творчість «підтягували» одне одного.
Чи цікавитесь ви екологічною проблематикою? Які екологічні звички маєте?
Їх багато. Наприклад, я беру власні торби до магазинів. Не їм м’яса і риби. Сортую сміття. Заощаджую воду, аби дарма не стікала, коли чищу зуби. Не викидаю папір, а використовую вирізки на колажі. Часто купую речі в секонд-хенді і здаю свої речі туди ж. Підтримую малих українських виробників, купуючи речі не через трендовість, а за якість. Прошу авторів не видавати поганих книжок, а шанувати й економити дерева. Обмінююся книжками і беру багато книжок у бібліотеці.
Які існують міти щодо дитячих письменників?
Та треба і треба більше! Міти розширюватимуть коло уваги до творців дитячої книжки. Нині мітів про дитячих письменників мало. Це тому, що дитячі письменники, як згадує дитяча письменниця, керівниця лабораторії дитячого читання Малої Академії Наук України, засновниця проєкту підтримки дитячого читання «БараБука» і громадська активістка Таня Стус у розмові з Еммою Антонюк, мовляв, що дитячі автори не є популярними і трендовими, не мають «місця» в глянці. І це шкода. До прикладу, в англомовному глянці і в ЗМІ щотижня, або щомісяця, є матеріали про дитячих авторів. Наприклад, в “The Guardian” чи “The New Your Times” завжди висвітлюються дитячі книжки і автори, рідше в журналі “The New Yorker”, але теж є. Навіть у журналі “Country Living” часто є матеріали про провідних дитячих авторів Великої Британії. Такі матеріали посилюють увагу і нагадують, що, за браком кращого слова, ми всі родом із дитинства і дитяча книжка – це не суто «мама/тато-тайм» із дитиною, а це повноцінний дискурсивний культуротворчий артоб’єкт, а її творець – це дорослий і зрілий митець.
В Україні найпоширенішим є міт про «неживих» дитячих письменників. Членкині вищезгаданого проєкту підтримки дитячого читання «БараБука» і УІК навіть створили рух «Живі письменники». Це є багатогранна робота з текстами, відеозаписами, розмовами з сучасними дитячими письменниками.
Ще один міт був якось названий американською авторкою Наталі Беббіт, мовляв, дитячі автори «гавкають» поряд з «великими собаками», але «малі собаки» мають дзвінкіший голос. Це така собі метафора, що дитяча книжка не є чимось меншим і меншовартісним, ніж доросла книжка. І нам, як суспільству, треба дбати про якісні дитячі книжки і приділяти більше уваги висвітленню дитячих книжок та авторів дитячих книжок.
Який досвід могли би перейняти українські видавництва в американських?
Фокусуватися на співпраці з українськими авторами і творити розмаїття саме українських книжок для українських читачів. Як кажуть: think local!
Дедалі більше дитячі письменники в своїх текстах висвітлюють соціяльні, екологічні та побутові проблеми. Як гадаєте, чи існують якісь обмеження щодо написання складних, важких тем?
Обмежень не існує. Треба розумітися на віковій психології і особливостях читання тих чи тих вікових груп. Я рекомендувала б усім творцям і читачам дитячої книжки звернути увагу на курс «Як написати і видати дитячу книжку». І послухати бодай кілька лекцій, щоб зрозуміти більше про особливості вікових категорій і тематичні особливості.
"В Україні найпоширенішим є міт про «неживих» дитячих письменників"
Я люблю читати дитячі книжки і охоче їх купую саме для себе. На жаль, у нашому суспільстві існує дещо упереджене ставлення до дорослих, котрі люблять дитячі книжки. Якщо ти дитяча письменниця – то все ок і зрозуміло, якщо ж матір – теж ок, а от якщо ти людина, яка не є дитячою авторкою чи матір’ю, і говориш оточенню, що любиш читати таку літературу, то отримуєш або нерозуміння, або насмішку, бо “ти ж не дитина”. Як нам позбутися таких стереотипів і упереджень, що дитліт може бути не лише для дітей, а для дорослих?
З цим пов’язана цікава нещодавня ситуація. Як авторка, я час від часу ставлю в себе на фб-сторінці таке повідомлення: «Читачі в США чи в Канаді (я вже 20 років проживаю в США), у мене є така і така книжка… Хто бажає?» Якось я поставила оголошення про надзвичайно красиву – естетичну! – книжку «Паперова царівна». І 6 дорослих читачок купили цю книжку, наголошуючи, що купують для СЕБЕ. Деякі коментували: “купую, бо ця краса допоможе мені в цей непростий час”.
Про дитячі книжки і НАЩО їх читати дорослим є хороше видання для дорослих авторки Міталі Перкінс (Міталі Перкінс) «Stepped in Stories: Timeless Children’s Novels to Refresh Our Tired Souls» («Ввійти в книжку: поза вікові дитячі книжки для освітлення наших втомлених душ», дозволю собі так перекласти назву). У книжці йдеться, що читання дитячих книжок дорослими допомагає їм проходити трансформативні практики, наближені до психології і психотерапії. Це і пом’якшення, і схвалення, і повернення мрій, і оновлення віри в найкраще, і відпускання ситуацій, і активна дія…
Є ще одна хороша книжка відомої британської авторки Кетерін Ранделл (Katherine Rundell) «Why You Should Read Children's Books, Even Though You Are So Old and Wise» («Чому треба читати дитячі книжки, навіть дорослим і мудрим»). Якщо коротко, то ця книжка привідкриває нам магію дитячої книжки у дорослому читанні саме ДЛЯ СЕБЕ. Мовляв, ми, дорослі, згадуємо про уяву, грайливість, мрійливість, байдикування, сміливість – а це все мотивуючі і навіть терапевтичні практики.
Над чим ви зараз працюєте?
Пишу іронічну повість із дуже дивакуватою назвою для читачів вікової категорії 14+.
Також завершую роботу над кількома книжками – зокрема, над смішною книжкою «Собаки-каяки» і світлою книжкою про непросте «Теплі речі для Татами». Обидві перемогли в мистецькому конкурсі проєктів, спрямованих на випуск книжкової продукції від Українського Інституту Книги. Завершую також роботу над ще одним текстом, який базується на історії моєї родини. Видання матиме назву «Незабута книжка». Це буде світла книжка про складну історичну тему: розкуркулення. Сподіваюся, що ось-ось здам у друк смішну книгу під назвою «Пудель – найкращий пес».
Так як живу в США, то я пишу книжки англійською на українські теми. І ось зараз із літературною агенткою ми шукаємо видавця для кількох моїх рукописів. Також нещодавно завершила писати 6 історій про наше дорослішання в Україні 80-х і 90-х для видавчині у Великій Британії.
Які книжки ви можете порекомендувати нашим читачам?
Їх чимало! Непросто вибрати. Зосередьтесь саме на книжках українських авторів, які живуть у моєму серці. Такий собі must-read. Отже: «Українські диковиська» Валі Вздульської, «Суперклей» Олі Купріян, «Битва за місто» Володимира Чернишенка, «Пірнути у Київське море» Інни Данилюк, «Особлива традиція» Ольги Пінчук, «Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус, «Блакитний записник» Галі Ткачук, «Жовтий метелик» Олександра Шатохіна, «Моя мама – гора» Христі Венгринюк. І, звісно, мої власні книжки, з них дуже хочу виокремити «Триматись за руки, сестричко», «Песа і пес», «Ці яблука вигадав геній!», «Як у казці», «Дай лапу, Пепітко», «Ї. Особлива буква»… продовжувати?!
