Віталій Запека – український письменник, фотохудожник, доброволець, боєць батальйону «Полтава». Народився у Полтаві.

Пане Віталію, доброго дня. Чим є для Вас книга? 

Я все життя прожив з книжкою. Від першого класу як захопився читанням, то вже не випускав з рук. 

Як Ви стали на письменницький шлях? З якого оповідання він розпочався? 

Писати почав, коли розорився і змушений був працювати вантажником в АТБ. Щоб не отупіти, придумував історії, а потім удома їх записував. Але то було лише для себе й було примітивно. Пізніше, під час АТО, робив пояснення до фотографій на вимоги читачів, а потім якась для себе виникла розповідь. Далі вже після того пішли повноцінні романи.

Чи маєте Ви власні літературні звички? Наприклад, писати тільки олівцем або на друкарській машинці. 

Літературних звичок не маю. Мені байдуже, на якому комп'ютері писати, аби була можливість. 

Розкажіть про Ваші книжки, які побачили світ протягом останніх двох років. Про що вони й для кого? 

Буквально перед вторгненням вийшла моя дитяча книжка “Полінка” від 4 до 88,5 років, яку я написав ще під час АТО. Свого часу вона отримала премію Всеволода Нестайко. 

Написана й вийшла “Бабах на всю голову” – про перші три дні повномасштабної війни. Я вважаю, що це дуже унікальні дні, коли ми були ошелешені від того, що розпочалося. Далі вже почали ламати ворога й була вже ясність, що робити, та перші три дні були унікальні. 

І вийшла книжка, рукопис якої довго випрошувало видавництво Vivat, але мені в тексті там щось не подобалося, та коли я гонорар отримав шоломами і турнікетами, то мене це підкупило й я віддав текст. Нарешті після редагування мені стало зрозуміло, що лиш треба було видалити один абзац і книжка таки стала єдиним цілим. Вона називається “Полінка в країні дурниць”. Це не продовження “Полінки”, це – окремий твір. Книгу часто порівнюють з “Алісою в країні чудес”, хоча це зовсім інше.   

Що надихає Вас писати? 

Мабуть, мені так легше висловити свої думки і зараз я без цього не можу. 

Які поради Ви б дали авторам-початківцям в Україні? 

Я сам себе досвідченим не вважаю. Чого ви вирішили, що я метр? Я всього чотири роки як став письменником. 

Які Ваші творчі плани на 2024 рік? 

Найближчим часом вийде ще одна моя книга. Вона називається “Ковбасокрад в Раю”. Більше на цей рік я не планую ніяких книжок. У наступному ж році побачимо. І збираюсь писати надалі, але маю проблеми на фронті: як щось пишу, то в мене висить над головою “встигнути – не загинути” і в мене виходять занадто короткі романи. Третій роман за два роки написав і всі вони надто короткі, а тому не підходять під книжковий стандарт.

З якими думками Ви засинаєте? 

Коли я працюю над текстом, у мене прокручуються в голові ті книжкові сцени, над якими працюю. Якщо нема літературної роботи, то на фронті я засинаю з чимось мирним у голові. В тилу ж мені, навпаки, сниться ця довбана війна.

"Я всього чотири роки як став письменником"

Яка музика Вас надихає?

Це мій улюблений Pink Floyd і мені подобається музика з текстами, над якими можна подумати. Соромно зізнатися, але крім “Машины времени” я більш нічого такого розумного не знайшов. 

Чи полюбляєте Ви кінематограф? Які фільми порекомендували б до перегляду? 

Так. І навіть у мене вже написано два кіносценарії по “Цуцику” і “Полінці”. “Полінку” мали знімати в кінці літа 2022 року, але через вторгнення відклалося. Зараз працюю над кіносценарієм на книгу “Бабах на всю голову”. 

Які книги вплинули на розвиток Вашої особистості в дитинстві та юності?

Мені дуже подобаються книжки, які написані від імені головного героя. Це, як виявилося, важка техніка й її мало хто використовує. Такі книжки я перечитував по кілька разів. А вже коли я сам став автором, то подумав: “якщо таких книжок мало і мені вони подобаються, то сам писатиму у такому стилі”, а саме: від імені собачки, від імені маленької дитинки, від імені пенсіонерки або ще від когось. І це мені подобається дотепер!

Текст Богдан Красавцев