Сергій Пантюк: "Діти – найвдячніші читачі"

Сергій Пантюк – український письменник, перекладач, редактор, журналіст, громадський діяч і видавець. Член Національної спілки журналістів України.

Сергію, вітаю! Розкажіть про книги, які вплинули на розширення Вашого світогляду.

Склалося так, що моє більш-менш усвідомлене життя почалося з книг. Моя прабабуся Марфа Антонівна Франчук мала дві, на її думку, найважливіших книги – старезний «Псалтир» і Шевченків «Кобзар», які майже цілком знала напам’ять. Завдяки цьому у три роки я вже умів читати, а в чотири з хвостиком самостійно здолав першу книжку – «Серед дикунів Нової Гвінеї» М. Миклухо-Маклая, яка була в домашній бібліотеці. Далі настав час В. Нестайка – мати принесла найперше видання його повісті «Пригоди Робінзона Кукурузо», з якої згодом виростуть «Тореадори з Васюківки». І, як кажуть, понеслось.

У першому класі я вже читав різноманітну класику, але й казок та наукової фантастики не цурався. Книжка, яка суттєво вплинула на світогляд, була прочитана трохи пізніше – у 1976 році. Це «Легенда про Уленшпігеля» Шарля де Костера. А далі настав «час поезії» – Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Едгар По та Гійом Аполлінер. Хоча насправді мені важко назвати книжку, яка б не залишила у душі бодай маленького сліду. Бо якщо мені «не заходили» перші 30-40 сторінок твору, він відкладався убік надовго або й назавжди.

Ви автор і дитячих творів. Чим Вам подобається писати для дітей?

Із 27-и моїх книжок – «дитячих» наразі шість. Цього року, сподіваюся, вийде ще три. Спочатку я і не мріяв писати для юних читайликів. Знав, що це дуже важко. А потім, коли під впливом середульшого сина Яромира написав збірку «Неслухняники» і вона стала доволі успішною, зрозумів, що здатний опанувати і цей літературний напрямок. Тепер я жартую, що якби раптом знайшов скарб, то поклав би його на депозит, а за відсотки жив би і писав лише для діток. Бо вони – найвдячніші читачі.

Чим Вам подобаються зустрічі з дітьми?

Це неймовірно цінний досвід. До коронавірусного карантину та повномасштабки я майже щотижня мав творчі зустрічі з дітками, іноді – по кілька на день. У цей час я не тільки ділився своїми здобутками, а й просив малят розповісти цікаві історії, навіть цілковито нафантазовані. Цей прийом я згодом використав у книжці для підлітків «Швидше не буває».

Ну й після зустрічей із дорослими читачами нерідко почуваюся геть виснаженим, а коли поспілкуюся з дітьми, виходжу натхненним і окриленим.

Ви дуже полюбляєте збирати гриби. Чим саме це подобається Вам? Який гриб – Ваш улюблений?

Гриби – окрема цивілізація на нашій планеті. Це не рослини, і не тварини, тому спілкування з ними – глибоке таїнство. Весь мій рід полюбляв «тихе полювання», а моя св. пам. мати Тамара Миколаївна володіла цим мистецтвом найдовершеніше. Друзі називали її Королевою лісу, а вороги – «лісовою відьмою» і розповсюджували небилиці, ніби «в Тамари є отакий маленький чортик, який бігає перед нею і вказує на кожен гриб». Тепер цей міфічний чортик живе у мене і моєї дружини Тетяни Шептицької, а ім’я йому – щира любов до лісу, уважність і нежадібність. Той, хто йде у ліс, щоб «набомбити» якомога більше грибів, як правило, повертається з порожнім кошиком. А хто йде задля спілкування, відпочинку та душевного заспокоєння, отримує все. Отака містика Господаря планети – Зеленого Лісу.

Улюблений гриб мені важко визначити. Якщо підійти з боку естетики – це, мабуть, червоноголовець, який ще називають підосичником. І лисички дуже люблю. Зрештою, про все це я написав у «Абетці грибничка», яку можна придбати, звернувшись до автора :)

Нині Ви служите в ЗСУ. Чи плануєте Ви написати книгу про цей період?

Моя найновіша поетична збірка «Зникома зима» відсотків на 70 написана на війні. Нещодавно подав на розгляд видавництва ще одну, щоправда, невеличку – «Осінні очі побратимів». Одна з ключових тем нової повісті для дітей «Фікус Бенджамін розповідає про щастя», яка зараз готується до друку, – жахливі наслідки війни серед цивільного населення.

Чи напишу я «Війну і ми-2» – ще не знаю. Хоча матеріалу дуже багато, і задумів теж.

Чи маєте Ви улюблені фільми? Назвіть, будь ласка, від одного до трьох.

«ТойХтоПройшовКрізьВогонь» М. Іллєнка, «Шосте відчуття» Н. Ш’ямалана та «Інші» А. Аменабара.

"У 3 роки я вже умів читати, а в чотири з хвостиком самостійно здолав першу книжку «Серед дикунів Нової Гвінеї» М. Миклухо-Маклая"

Яку музику Ви полюбляєте слухати?

Дуже різну. І нашу, і світову. Московитську не слухаю вже багато років і завжди публічно закликав до цього, через що мав сварки навіть з приятелями ;)

Щоб Ви побажали українцям?

Військовим – лише Перемоги, а цивільним – глибокої віри в силу нашої Нації. Ну й – донатити, донатити і ще раз донатити, бо протистояння планетарному злу – справа кожного, без винятків. Слава Україні!

Текст Богдан Красавцев