Катерина Пилипчук: "Я відновила письменницьку діяльність після початку повномасштабного вторгнення"

Катерина Пилипчук – письменниця. Народилася у 1980 році у Сумах. Змалечку займалася творчістю. У юності навчалась у КССМШ ім. Миколи Лисенка для обдарованих дітей з класу скрипки, співала у дівочому Хорі «Зірниця», та пізніше – у хорі «Видубичі». Під час навчання у гімназії №117 ім. Лесі Українки почала писати вірші, перекладати популярні пісні українською мовою, захоплювалася українською та зарубіжною літературою, писала твори та есеї, що приносили призові місця на всеукраїнських олімпіадах з мови та літератури. Нині Катерина бере активну участь у проєктах з відновлення в Україні у співпраці з литовськими колегами. Катерина є авторкою книги «Війна, яка змінила нас» (2022) та її англомовного видання «The war that changed us” (2023), яке вийшло у Німеччині з передмовою Віктора Ющенка. Також Катерина є співавторкою збірки «НЕСПІЛКА.Неказки» (2023). Наразі готується до видання друга збірка «Війна триває. Хроніки перетворення» (вийде у 2024). Катерина співпрацює з українським видавництвом «Відкриття». Живе у Києві. 

За що Ви цінуєте мистецтво?

Дуже гарне запитання. Здається, що мистецтво не можна за щось цінувати, а його просто можна спостерігати і з нього діставати якісь для себе нові сенси. А крім того, можна творити мистецтво, тобто, бути митцем, творцем, а значить використовувати свої таланти і мати можливість висловитися через мистецькі засоби і дати таким чином можливість світу почути, що ти власне знаєш, вмієш чи відчуваєш через створені тобою витвори мистецтва. Я з мистецького роду, тому в нас усі родичі з діда-прадіда або грали на якихось музичних інструментах, або співали, грали у театрі, писали музику, малювали картини, писали вірші. Все моє життя завжди було просякнуте мистецьким духом. Тому для мене мистецтво – це щось, що лежить глибоко у моєму коді ДНК. З цієї точки зору відповідь на Ваше питання «За що я ціную мистецтво?» буде: «За те, що воно є невідʼємною частиною мого єства».

Чим Вам подобається література?

Література, як я вважаю, є найпростішим способом передавати наші бачення та переживання, відразу після фотографії. Вона служить словесним інструментом для відображення емоцій та подій, що є основною ціллю будь-якого літературного твору – зафіксувати та передати певну подію, емоцію або думку, яку прагне висловити автор. Памʼятаєте, у школі писали завжди твір на тему: «що хотів сказати автор?», то це і є головна мета літератури. Через це питання проникнути у світ автора і завдяки цьому дізнатися про те, яким був світ за часів, які ретранслює автор своїм словом.

Які українські та закордонні автори — Ваші улюблені?

Серед українських письменників я особливо ціную Тараса Григоровича Шевченка, вічного символа незламності. Останнім часом я також захоплююсь творами сучасних українських поетів, які віддали себе служінню на фронті. Їхні імена можуть бути не всім відомі, адже вони творять сучасну поезію, але їхня мета єдина – передати глибокий біль та емоційні переживання, які відчуває кожен українець сьогодні. Що стосується іноземних авторів, то мене захоплює Фредерік Бакман, не тільки за зміст його творів, але й за унікальний стиль, яким він їх передає.

Коли Ви написали свій перший твір? А перший вірш?

Мій шлях у літературі розпочався з перекладу пісень. У віці 16-17 років я захоплювалася хітами Spice Girls, Britney Spears, Whitney Houston, Lara Fabian, Mariah Carey, Toni Braxton, Queen та інших виконавців. Мені захотілося, щоб їхні тексти, які я слухала англійською, зазвучали українською мовою. Це поклало початок моєму творчому шляху як перекладачки поезії. А тоді зʼявилася на світ моя перша пісня, яка одночасно стала і першим віршем. Вона називалася «Старий сад»; я написала музику та слова до неї. Мені тоді було 18 років. У 1999 році я написала першу в житті новелу під назвою «Після кохання», яка представляла собою інтимну лірику. Після цього, наступні 23 роки я не написала жодного художнього прозового твору, хоча продовжувала створювати поезію та писати музику. Проте, після початку повномасштабного вторгнення, я відновила письменницьку діяльність, працюючи одночасно над прозою та поезією. Тоді з червня по вересень 2022 року я створила понад 60 коротких текстів, частина з яких лягли в основу моєї першої збірки прозових творів.

Де живе Ваша муза? В якому парку, районі, місті, чи, можливо, за кордоном?

Це дійсно захоплююче питання. Моя муза — це частина мене. Вона інколи здається відсутньою або ніби спить, адже моє життя переповнене різноманітними справами і коли я занурена в роботу, муза відходить на задній план. Проте як тільки з'являється трохи вільного часу, муза ніби прокидається і вимагає до себе уваги, штовхаючи мене до творчості. Це може проявитися у бажанні сісти за фортепіано та скласти музику, написати нову новелу за комп'ютером або створити вірш на телефоні. Все залежить від того, що саме є під рукою в даний момент, адже створювати музику без інструмента буває складно. Іноді мелодії та тексти приходять до мене уві сні, змушуючи мене миттєво записувати їх, щоб не забути. Були випадки, коли я вночі прокидалася з ідеєю цілого твору та одразу ж хотіла перенести її на папір. Таким чином, моя муза не тільки живе в мені, але й може звертатися до мене навіть посеред ночі.

"Усе тлінне. Живе лише сенс або ідея. Саме його ми одягаємо у форму твору. Якщо ідея чи сенс є важливими, ти його ніколи не загубиш"

Чи траплялося, що Ви втрачали цінні для Вас нотатки? Чи починали Ви тоді спочатку, чи залишали цю історію Всесвіту?

Справді, були випадки, коли я забувала перенести записи з нотатника на телефоні до Word-документа і потім довго шукала потрібні тексти. Зазвичай, я завжди починаю з записів на смартфоні, а після того, як потік ідей та думок завершується — переношу їх на комп’ютер, де вже можу працювати над відшліфовкою твору. Якщо щось і втрачалось, я це відновлювала, тому особливо не хвилююся через можливі втрати. До того ж, довгих та масштабних робіт, які могли б безповоротно загубитися, у мене ще не було. Знаєте, я ставлюсь до цього просто: навіть якщо деякі тексти зникнуть, я завжди зможу створити щось нове. А буває таке, що давній твір потрапляє на око через роки і потребує повної ревізії як форми, так і змісту. Тож урешті від нього може нічого й не лишитися. Все тлінне. Живе лише сенс або ідея. Саме його ми одягаємо у форму твору. Якщо ідея чи сенс є важливими, ти його ніколи не загубиш.

Хто є Вашим наставником і другом по життю?

Мої батьки є моїми наставниками і гарними друзями, і хоча ми не завжди часто спілкуємося, їхня підтримка для мене постійна. Коли я починала писати, мама відігравала роль мого першого критика та редактора, допомагаючи вдосконалити мої тексти, що згодом знайшли своє місце у видавництві. Батько також надихає мене своїм прикладом і показує, як інакше підходити до вирішення складних задач, що є цінним уроком для письменника в пошуках оригінальних рішень для своїх творів. Моя бабуся Майя, яка є моїм щоденним супутником і другом, навчає мене життєвої мудрості та знаходженню радості в кожному моменті. Вона нагадує, що життя на цій землі дано нам лише один раз і варто цінувати кожну мить. Моїм найкращим другом є мій чоловік, який безумовно любить мене і підтримує у всьому, розділяє зі мною мої успіхи і, коли я не знаю, як мені краще вчинити, завжди дає мудру пораду. Мої діти – це мої учителі. Вони навчають мене розумітися на новому, ставати кращою щодня, не боятися помилок та знати, що можна завжди спробувати ще.

Розкажіть про Вашу книгу “Війна, яка змінила нас”. Про що вона і для кого?

Книга "Війна, яка змінила нас" — це збірка новел і нарисів, які були написані про перші півроку після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну. Ця книга створена з метою привернути якомога більше уваги світової громадськості до переживань українців та їхніх трансформацій після початку війни 24 лютого 2022 року. Видання стало можливим завдяки численним пожертвам меценатів та звичайних людей. Деякі люди купили книгу заздалегідь та зробили пожертви, щоб вона могла бути одразу перекладена на англійську мову і видана двома мовами. "Війна, яка змінила нас" українською та "The War That Changed Us" англійською мовами було видано у листопаді 2022 року харківським видавництвом «Відкриття». Наразі книгу було уже представлено у кількох країнах світу, зокрема, у Тайвані, Польщі, Литві. В Україні вона була презентована на Книжковому Арсеналі, Київ-Букфесті та Буквікенді на Лівому березі. Таким чином, книга отримала широке розповсюдження. Наразі вона є в бібліотеках шкіл, міст, селищ та сіл України, включаючи бібліотеки трьох українських президентів, а також у бібліотеці Сенату Великобританії та в інших країнах завдяки моїм друзям, колегам та всім, хто мене підтримував. Книга є своєрідним маніфестом, що допомагає розповісти світу про нашу боротьбу. До другого видання книги, яке було видано наприкінці 2023 року в німецькому Ганновері видавництвом ibidem-verlag третій президент України Віктор Ющенко написав передмову. У ній він говорить європейцям про історичну основу нашої боротьби проти Росії. Я дуже рекомендую всім прочитати цю передмову, яка сама по собі є важливим твором історичної правди; вона допомагає краще зрозуміти, чому українці можуть вважати себе однією з найнепохитніших націй на цій планеті. Книга завоювала всеукраїнську літературну премію ім. Чабанівського та досі викликає інтерес у читача, про що свідчать постійні запрошення мене як авторки презентувати книгу перед новою читацькою аудиторією. Завдяки цій книзі я змогла зібрати і задонатити на ЗСУ більше 800.000 грн. І продовженням таких донатів стане створення нової книги, яка також буде приносити кошти на допомогу нашим захисникам.

Як Ви зазвичай проводите вільний час?

Я найбільше ціную вільний час, який проведений разом із моєю сім'єю, чи то прогулянка на свіжому повітрі усім складом нашої родини, чи поїздка до батьків на дачу, або похід у кіно з моїм молодшим сином, чи візит до українського ресторану з чоловіком, щоб насолодитися традиційним борщем, або похід у філармонію з бабусею та синами на концерт, де виступає моя мама тощо. Спільні активності зміцнюють наші сімейні зв'язки. Окрім цього, я знаходжу радість у музиці, граючи на фортепіано та співаючи пісні за допомогою мобільних додатків, які дозволяють виконувати дуети чи навіть співати в ансамблі з незнайомими людьми або зі світовими знаменитостями. Це надихає мене та зміцнює віру у власні сили, мотивуючи розвивати талант та створювати різноманітні твори, як композиторка, письменниця та поетка.

Які Ваші творчі плани на 2024-2025?

24 лютого 2024 року я планую оголосити про вихід моєї нової книги під назвою «Війна триває. Хроніки перетворення», яка, на відміну від попередньої, включатиме як прозу, так і поетичні рефлексії, які написані від початку повномасштабного вторгнення до сьогодення. Крім цього, працюю над дитячою книжкою про подорожі у часі, метою якої є краще ознайомити з історією України та уявити майбутнє нашої країни після перемоги. Також розробляю декілька ідей для легких романів, які присвячені українським жінкам. Утім, через складні часи, що ми переживаємо, відволіктися від теми війни непросто, тому такі тексти потребуватимуть більше часу для написання. Сподіваюсь, що читачі зможуть знайти у моїх майбутніх творах не лише роздуми про поточні події, а й насолодитися легкою літературою, яка принесе відчуття добра та затишку.

Бажаю кожному міцного здоров'я та непохитної сили духу на шляху до нашої спільної перемоги, до якої кожен вносить свій важливий вклад. Давайте надалі робити те, у чому ми є найкращими, вшановуючи Україну перед усім світом на всі часи.

Слава Україні!

Текст Богдан Красавцев