Світлана Тараторіна – українська письменниця, PR-менеджерка, журналістка. Світлана народилася та виросла у Криму. У 2002 р. переїхала до Києва. Навчалася у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова на факультеті української філології. Авторка романів “Лазарус” (2018) та “Дім солі” (2023) і численних фантастичних оповідань для дітей та дорослих. 

Пані Світлано, вітаю. Розкажіть, хто саме у Вашій родині надихнув Вас стати письменницею?

Найбільше, думаю, моя мама. Вона була вчителькою української мови у Криму та активісткою українського руху в нашому районі. Кілька років тому разом з іншим діячем українського руху в Криму та політв’язнем Кремля Володимиром Балухом ми згадували їх спільну наставницю Теодозію Кобилянську. Вона була зв’язковою УПА, але волею долі опинилася в Криму. Ось якраз моя мама сприяла тому, щоб у тотально зрусифікованому середовищі я почала писати українською. А ще останнім часом я згадую слова свого діда – людини неймовірно складної долі: син репресованого, ветеран Другої світової, який, за родинною легендою, відсидів термін за те, що вже після війни кинувся з ножем на поліцая; людина, яка писала чудові вірші та розказувала незабутні історії, – так от ще маленькій він мені сказав, що я буду художницею. З малюванням в мене не склалося, але я вірю, що дід говорив загалом про здатність створювати інші світи. Щодо власне фантастики, яка є моїм творчим методом та улюбленим жанром, то тут безперечним лідером думок для мене є мій чоловік.  

Де, на Вашу думку, Вам краще за все творити: вдома, за містом, у кафе, за кордоном? Чому?

Вдома. Це моє місце сили. Мій робочий стіл стоїть біля вікна, що виходить на сосни. І години, коли я можу провести на самоті з цим краєвидом – безцінні.

Які книги вплинули на Вашу особистість?

Їх доволі багато. Я була відлюдькуватою дитиною і моїми найкращими друзями завжди були книги. При чому в буквальному сенсі: улюблені мали свої характери, свої поради, іноді я гралася ними, як ляльками. Аж дивно зараз згадувати! Але найперші читацькі захоплення за Мумі-тролями Туве Янсон, за Астрід Ліндгрен, за Хронікою Нарнії Клайва Стейплза Льюїса, вже пізніше були книги Урсули Ле Гуїн, Роберта Желязни, Андре Нортон та інших класиків фантастики. На жаль, в моєму Криму майже (окрім обмеженої шкільної програми) не було українських книжок, тому з українською дитячою класикою я познайомилася вже у дорослому віці. А якщо ж все таки говорити про шкільну програму (щоправда не пам’ятаю, це було з програми чи з порад мами), то мені найбільше сподобалися «Перехресні стежки» Івана Франка, «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Тигролови» та «Сад Гетсиманський» Івана Багряного.

"Я залишаюсь вірною паперовим книгам: доторк, запах, текстура книги – цього нічим не замінити"

Як Ви ставитеся до аудіокнижок?

Дуже люблю. Для мене це можливість «читати» за кермом, під час побутових справ чи спорту. Сучасні аудіокниги – справжні витвори мистецтва. Дуже тішить, що мій перший роман «Лазарус» зовсім скоро стане аудіокнигою. Я бачила, як відбувається процес запису, тож із захопленням чекаю на фінальний результат.

Як Ви ставитеся до електронних книжок?

Так само добре. Для мене це варіант «в дорогу», коли паперову книгу не візьмеш через вагу, а в читалку можна напакувати цілі полиці. Крім того, сучасні гаджети дають можливість читати за обмеженого освітлення.

Як Ви вважаєте, чи паперова книга зникне за кілька десятків років, чи, все ж, збережеться і її надалі купуватимуть?

Попри попередні відповіді, я залишаюсь вірною паперовим книгам: доторк, запах, текстура книги – нічим не замінити. Крім того, лише у паперових книгах автор може залишати автограф. Крім того, як показують дослідження розвинених видавничих ринків, рівень зростання популярності електронних книг (про загрозу яких для паперу ми ще недавно так багато говорили) залишається на місці, а деякі читачі купляють книги відразу в усіх форматах. У мене теж є такі видання. Обираю, як «читати», залежно від обставин.

Щоб Ви сказали собі 14-річній, якби Ви могли повернути час назад?

Мабуть нічого. Це той вік, коли не дуже когось чуєш. Хіба: менше переживай через дурниці; життя занадто коротке, щоб прагнути встигнути все, тож іноді треба просто насолоджуватися моментом і тим, що маєш.

Розкажіть про всі Ваші книги. Дуже цікаво почути про що вони й для кого.

Наразі я є авторкою: двох романів, дитячої книги на основі біографії Марії Примаченко, коміксу «Звуки миру» та низки оповідань, що виходили в різних міжавторських виданнях.

«Лазарус» – урбан фентезі з елементами детективу, що створене на основі слов’янської міфології, давніх легенд часів Київської Русі, алюзій на твори української і зарубіжної літератур та справжньої історії Києва. Події роману відбуваються у 1913 році в Києві. У світі «Лазаруса» люди живуть поряд з нечистю. Упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики, водяники та інші займаються своїми справами та намагаються вижити у непростих умовах, що для них придумали люди. Головним героєм роману є слідчий, що спеціалізується на злочинах, до яких причетна нечисть, Тюрин Олександр Петрович. Сюжет роману побудований навколо кількох детективних історій, родинних загадок самого слідчого та ключової віри всієї нечисті Києва у пробудження їх легендарного царя – Змія. Нещодавно роман отримав шикарне перевидання у видавництві «Віват».

Іншим моїм романом є постапокаліптична фантастика, яка написана на основі міфів, легенд та історії Криму – «Дім солі». Книга побачила світ у 2023 році. Це моя алюзія на трагічні події 2014 року, коли почалася окупація Криму, а також моє осмислення історії півострова. Окрім наскрізної історії, що розгортається в умовному альтернативному майбутньому (чи теперішньому) є ще й вставні новели з різних періодів історії Криму. Мені перш за все для самої себе хотілося дослідити історію своєї малої батьківщини (все, чому мене вчили в дитинстві виявилося російсько-радянською пропагандистською жуйкою). На моє глибоке переконання, всі відповіді про сьогодення ми можемо знайти в минулому. «Дім солі» став для мене шансом говорити про Крим, хоча б у такий спосіб наближати його повернення. Тому, що попри тимчасову окупацію та недоступність певних регіонів України, ми маємо про них думати, прагнути дізнаватися більше, вплітати у загальноукраїнський культурний простір. Під час презентацій я побачила, що, на жаль, ми дуже мало знаємо про історію цього нашого регіону. Тому, забігаючи наперед, скажу, що однією із задач на цей рік для мене є проєкт, що пов'язаний з історією Криму.

Якби Ви мали можливість один день провести з будь-якою відомою людиною, якої вже немає на цім світі, хто була б ця людина? Як би Ви провели цей день?

З прототипом мого персонажу з роману «Лазарус» – Миколою Красовським. Мені дуже потрібно дізнатися деякі моменти з його біографії.

Текст Богдан Красавцев