Яна Хоменко: "Люблю накидати головні ідеї від руки: план, тези, події. Іноді навіть малюю персонажів"
Яна Хоменко – українська письменниця. Народилася у селі Нова Ободівка на Вінниччині 1990 року. Саме там навчалася в школі і шукала себе в творчості, доки не переїхала до Києва і не здобула професію перекладачки (англійська мова). Затим Яна працювала викладачкою англійської мови. Під час декрету вирішила спробувати себе у письменництві: прослухала кілька онлайн курсів, була учасницею літературної офлайн школи. Є аспіранткою університету імені Михайла Драгоманова за спеціальністю «українська література»; досліджує творчість Олени Пчілки. Яна написала дитячі художню книжку «Біжи, Форесте, біжи!» та науково-популярну «Такі, як ми. Про тварин та їхні характери» (видавництво «Час Майстрів»).
Яким було Ваше перше оповідання? Довгим чи коротким? Про що в ньому ішлося?
Найперші оповідання були короткими, точніше, це були новели. В одній з таких новел описувалась робота соціальної працівниці, яка прийшла на розмову до молодої мами, що страждала від алкоголізму. Добре пам’ятаю, з яким хвилюванням чекала відгуків і коментарів від одногрупників та лектора.
Чи ведете Ви щоденник або, можливо, вели його раніше? Чим це Вам допомогає чи допомагало?
Щоденник вела в шкільні роки. Зараз вже ні, не відчуваю потреби. Можливо, через те, що ділюся певними роздумами в соцмережах, а іншими – в рукописах і книжках. Був нетривалий період, коли зробила кілька записів у стилі щоденника в перші дні повномасштабної війни. Ті записи стали першими спробами написати хоч щось після 24 лютого.
Чи Ви пишете від руки чи відразу на комп'ютерній клавіатурі?
Люблю накидати головні ідеї від руки: план, тези, події. Іноді навіть малюю персонажів. Коли пишу від руки, то швидше входжу в текст і налаштовуюсь. Проте потім більшість тексту відразу друкую на клавіатурі. Якщо в голові вже склалася історія, то довіряю її текстовому редактору, бо так набагато швидше.
В якому текстовому редакторі Ви працюєте?
Працюю у Майкрософт Ворд та іноді у Гугл-доках. Вони видаються мені зручними, можливо, справа просто в звичці. Гугл-доки незамінні, коли треба обговорити з кимось текст чи отримати коментар від бета-рідерів.
Чи доводилося Вам писати в телефонних нотатках? Чим запам'яталося це?
Я постійно пишу в телефонних нотатках. В основному це дописи для соціальних мереж, або ж нотатки виконують функцію захалявної книжечки – записати ідею, щоб не забути. Такий спосіб записів для мене скоріше вимушений, набирати текст у телефоні не люблю і краще б уже записувала від руки, проте це не завжди можливо. До того ж телефонні записи економлять час, не потрібно потім все передруковувати. Тому маю кілька тематичних папок, у яких кожна нотатка чекає своєї «хвилини слави».
Розкажіть про всі Ваші книжки. Для кого вони й про що?
У мене вийшли дві книжки. Художня «Біжи, Форесте, біжи!» підійде для дітей молодшого шкільного віку. Це історія про маленького горностая, який вирішує стати вегетаріанцем і не полювати на тварин. Звісно, таке рішення не подобається його родині, адже він дуже спритний і міг би стати легендарним мисливцем. Ця книжка про пошук покликання і вміння дослухатися до свого серця, водночас тут багато «екшену» – пригоди, змагання, пошуки зниклих батьків, таємні подорожі до міста та легкий гумор.
Інша книжка «Такі, як ми. Про тварин та їхні характери» – це наукпоп для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вона складається з 20-ти розділів, в кожному одна з тварин розповідає про себе і своїх родичів. Тут поєднані наукові факти і художні елементи. Видання має доповнену реальність, тому читачі можуть подивитися відео про кожну тварину і почути їхні голоси.
"Я постійно пишу в телефонних нотатках. Це переважно дописи для соцмереж або ж нотатки виконують функцію захалявної книжечки – записати ідею, щоб не забути"
Нещодавно у Вас вийшла книжка "Про тварин та їхні характери". Що спонукало Вас її написати? Як зустріла цю книгу читацька аудиторія?
Написати цю книжку мені запропонували у видавництві «Час майстрів». Головною ідеєю було передати й описати характер кожної тварини і водночас розповісти цікаві факти. Я отримала справжнє задоволення від процесу написання, хоча деякі розділи були викликом, як от розділ про п’явку.
Читачі ділилися зі мною відгуками й я радію, що книжка подобається не лише дітям, а і дорослим. В Інстаграмі я навіть отримувала відео, в яких діти наслідують тварин і розповідають цікавинки, які їм запам’яталися після прочитання книги. Такий зворотний зв’язок дуже мотивує і надихає, бо дитяча реакція завжди чесна і непідробна. Коли автор чи авторка бачать, як сяють очі у маленького читача, то це – найголовніший результат всієї роботи над книжкою.
Які у Вас плани на майбутнє?
Зараз працюю над книжкою для більш старших діток, головними героями будуть не лише тварини, а і люди – і це вже інший підхід до написання. Маю готову казкову повість про війну, але вона поки чекає свого часу. Крім роботи над текстами, я планую серію прямих ефірів в Інстаграмі, в які запрошую цікавих співрозмовниць, щоб обговорити книги і творчість.
Що Вам пишуть читачі?
На щастя, зараз пишуть позитивні відгуки і зворушливі слова. Читачі діляться своїми враженнями і це дивовижно, що кожен прочитує одну й ту ж саму книжку по-різному, знаходить свої сенси. В основному пишуть батьки, звісно, вони і розповідають, як діти сприйняли історії. Дуже запам’ятався найперший відгук про Фореста, одна з мам написала, що кілька разів плакала, доки дочитала книжку, бо відразу проводила паралелі з сьогоднішньою війною. Наприклад, негативний герой Тарган нагадував їй російського ворога. Проте весь текст був затверджений до початку вторгнення і я не закладала подібних сенсів. В цьому і є магія літератури для мене: ніколи не знаєш, як слова відгукнуться.
Які книги вплинули на Вас найбільше?
Важко виділити окремі книги, але спробую. Чітко пам’ятаю, як мене вразив роман Джека Лондона «Мартін Іден». Він дав заряд мотивації й розуміння того, що наполеглива праця дає результат і потрібно трудитися над своїми мріями. Ця книжка була прочитана ще в школі.
Уже на перших курсах університету ми зачитувались «Секретом» Ронди Берн і дивилися однойменний фільм. На той час ідеї «Секрету» вражали і надихали, переконували в тому, що все можливо і налаштовували на позитивне мислення, а коли читаєш такі речі у 19 років, то, здається, що в прямому сенсі відкриваєш Америку :)
Тепер я думаю, що кожна якісна книжка щось дає: інший ракурс, нову інформацію, досвід, який недоступний в реальному житті. Все прочитане накопичується і поступово впливає на внутрішні зміни та підштовхує людину до цих змін.
Текст Богдан Красавцев
Текст Богдан Красавцев, Анна Слезіна
