Олександра Орлова — українська перекладачка, колумністка, пише дитячу та дорослу літературу. Авторка книжок “Різдвяні казки пані Софії”, “Ключ до всіх дверей”, “Чарівне горнятко”, “Мандрівка шоколаду”, “Загадковий злочин у музеї таємниць”. 

Яка історична епоха вас цікавить найбільше?

Найцікавішим для мене є не стільки якийсь період часу у людській історії, скільки ретроспектива і тяглість певних процесів і явищ. Саме тому у своєму доробку я маю книжки про чай, парфумерію, шоколад, що формують уявлення про те, яким чином розвивалися певні галузі від давнини до сучасності, які вагомі впливи чинила на них кожна окрема епоха, і що цей процес триває й надалі.

Утім, я також маю винятковий пієтет до естетики і культури Вікторіанської та Едвардіанської ери, краси тодішніх речей, образів, мистецтва і друкованої продукції.

На вашу думку, у майбутньому бібліотеки посідатимуть важливе місце в українській культурі? Як прищепити дітям любов до таких місць?

Я вірю, що бібліотеки триватимуть і важитимуть як в Україні, так і у світі. Переживання складних часів і реформування — непоодиноке явище для таких установ у різних географіях. Звісно, найліпше чуються бібліотеки, що отримують необхідну державну, фінансову підтримку для поповнення актуальних фондів і сучасного устаткування, проте волонтерських ініціатив та ентузіазму бібліотекарів часом достатньо, аби заклади жили і функціонували. Бібліотека може бути не лише книгозбірнею, але й місцем зустрічей книжкових клубів, проведення навчальних курсів, дитячих читань та презентацій.

Аби залучати до постійних відвідин і цінування бібліотек дітьми, необхідно закласти певні підвалини, своєрідну перцепцію. Я спостерігала за тим, як найменші, аж ніяк не розцяцьковані гаджетами чи найновішими виданнями, філіали публічної бібліотеки США залучали до своїх стін дітей із немовлячого віку, надаючи можливість батькам прийти із ними у певний час, щоб погортати книжки-картонки та поспілкуватися; як дошкільнята власноруч оформлювали свої перші бібліотечні картки малюнками, з радістю відвідували тематичні ріделауди в піжамах, з улюбленими іграшками і якою цінною є для них можливість самостійно обрати для себе книжку, дбати про неї і повернути до установи, ставши частиною чогось більшого, ніж просто споживацтво.

Над якими майбутніми проєктами ви зараз працюєте?

Нині у мене в роботі серія дитячих детективів про трійнят Даню, Дарку та Діану, перший з яких «Загадковий злочин у Музеї таємниць» вийде вже у квітні. Також підліткова повість в жанрі космічної фантастики і дві збірки казок, в яких я продовжую свої сторітеллерські досвіди опрацювання, переосмислення чарівних історій та легенд різних куточків світу. Це не означає, що щодня я працюю з усіма загаданими рукописами, але це те, що займатиме мій письменницький стіл найближчі місяці і, ймовірно, до кінця року.

Також триває підготовка до друку кількох нових книжок, про які ще трошки зарано говорити. Я узгоджую роботу з редакторами, ілюстраторами і з нетерпінням чекаю на анонси.

Під яку погоду вам пишеться найкраще? 

Раніше погодні умови не надто впливали на мене: основною перепоною був брак часу, й тоді я нерідко писала саме вночі. Досі намагаюся позбутися звички генерувати ідеї, сюжети і події в нічний час, адже з віком ресурсний стан вимагає дбайливого підходу. Тож зараз дощова, холодна чи надто спекотна погода, коли відволікатися на зустрічі, прогулянки чи роботу в саду не спадає на думку, — найліпший мій час для письменництва і перекладів.

"Бібліотека може бути не лише книгозбірнею, але й місцем зустрічей книжкових клубів, проведення навчальних курсів, дитячих читань та презентацій"

Як гадаєте, що не вистачає в сучасній українській дитячій літературі? 

Українському дитліту все ще бракує експерименту, сміливості, розмаїтості книжкок-картинок, коміксів, біографій, поетичних, верлібрових історій, однак авторів та авторок (як відомих, так і новачків), котрі здатні творити за цими запитами, достатньо. Слово за видавництвами.

Утім, є ще один важливий момент — просування українських дитячих книжок, викорінення їхньої меншовартості. У нас досі працює правило кращого сприйняття, поширення, обговорення перекладної продукції. Захоплення світовими бестселерами — не є власне поганим, проте системне переважання й популяризація перекладів дуже ускладнює розвиток і шлях української книжки.

Ви вірите в те, що творча ідея, яку ви не реалізували, може перейти до иншого творця (за теорією книги Елізабет Ґілберт “Велика магія: творче життя без страху”)? 

Думка про фізичність і метафізичність ідей не є новою, й Елізабет Ґілберт лиш надала цьому нових відтінків і приводів для обговорення. Зокрема в науці вже давно присутнє поняття множинних відкриттів, які відбуваються різними людьми незалежно одне від одного, а першовідкривачем може вважатися зовсім не той, кому спало це на думку раніше, а той, хто краще все обґрунтував чи запатентував. З творчістю те саме, а втім є й відмінність, адже однакову ідею, той самий сюжет, подібні образи й обставини митець переосмислює по-різному, у власному стилі, з огляду на власний досвід.

Чи було у вас таке, що хтось инший може висвітлити якусь тему чи ідею про яку ви хотіли написати, і навіть працювали над нею, але хтось випередив вас? Як ви на це реагували? Що робили з цим? 

Траплялося, що десь зринала дуже подібна тематика чи знакова деталь. Новий задум виявлявся не таким вже новим. Це дещо дратує і потребує перегляду або й відмови від початкового наміру. Я ставлюся до такого спокійно. Мені не бракує ідей, від деяких можна і навіть слід відмовлятися.

Як письменнику чи письменниці не втратити себе та свій творчий потенціял, коли на нього навалюється слава, популярність або критика, що може вплинути на них та на їхнє письменництво? 

Це гарне питання, на яке я не надто компетентна відповідати, навіть маючи в доробку понад тридцять виданих книжок. Я не відчуваю значного впливу популярності, у мене немає мільйонної авдиторії і з критикою я стикалася дуже побіжно. Думаю, зі славою, визнанням приходить значно більша відповідальність і вимогливість до себе, адже постає необхідність тримати літературну планку, зважувати усе, що транслюєш, навіть якщо це особиста думка. Залученість до публічних подій та обговорень спричиняє брак часу на вільну творчість. Критика бʼє в ціль по найболючіших ваганнях у сумнівах у собі. Парадоксально, проте мені здається, що не втратити себе у випробуванні популярністю і відповідності чужим очікуванням можливо, якщо навчитися дивитися на себе відсторонено, а у внутрішньому діалозі радити собі те ж саме, що ви би порадили своєму найближчому другу: «вір у себе» чи навпаки «не заривайся» або «піклуйся про себе, дай собі час, світ зачекає»

"Думаю, зі славою, визнанням приходить значно більша відповідальність і вимогливість до себе, адже постає необхідність тримати літературну планку, зважувати усе, що транслюєш, навіть якщо це особиста думка"

Як ви ставитесь до сучасного Буктоку? Ви слідкуєте за тим, що публікують українські читачі та блогери? 

Я відслідковую тренди і розумію важливість і цінність Буктоку й Букстаграму. Вони заслуговують на увагу і повагу авторів, адже це видимий і креативний прояв читацької спільноти. Унікальний, оскільки ця ніша виникла виключно завдяки новітнім технологіям. Звісно, дитячі книжки обговорюються переважно в Інстаграмі і знаааачно менше, ніж підліткові, юнацькі й дорослі видання. Дитліт усе ще в затінку й на маргінесах, але і йому перепадають крихти уваги від пабліків і соцмереж.

Яку українську та зарубіжну літературу ви можете порекомендувати нашим читачам?

В першу чергу, я радила б купувати і читати українське! Чи це буде класика, чи щось сучасне, серйозна література або легке читання — не так важливо. Смак і попит формуються поступово. Звісно, я ніколи не припиняю радити книжки Тараса Прохаська, Сергія Осоки, Софії Андрухович, бо мене особисто зворушує їхня стилістика. У дитячому сегменті мої фаворити — Оксана Лущевська і Галина Ткачук. Мені кортить бачити більше перекладів Кейт Дікамілло, Браяна Селзніка, Розамунд Пілчер й Антонії Баєтт, аби без перепон радити їх у читання, але їхні книжки вже доступні українською, тож є із чого почати.

Інтерв’юєри: Карина Горай, Богдан Красавцев