Ірина Ніколайчук – літературна редакторка, літературознавиця, літературна критикиня, лекторка освітніх платформ. Співпрацює з видавництвами Темпора, Віват, Книголав, Комора, Видавництво, Портал, Рідна мова та іншими. Співзасновниця українського видавництва “Creative Women Publishing”. 

Що в професії редакторки вас приваблює найбільше? Які навички й риси потрібно мати, щоб стати хорошим літературним редактором? 

В усіх своїх професійних іпостасях я — насамперед читачка. Редагування — це один із найглибших доступних мені рівнів читання текстів і дуже особливий тип взаємодії і з текстом, і з долученими до його створення людьми. Ну, і можливість бути чи не першою читачкою багатьох новинок і мати авторські примірники чудових книжок, до створення яких докладаю руку — теж приємний бонус.

На запитання, які навички й риси потрібно мати, щоб стати хорошим редактором, певно, очікується відповідь «ідеальне знання української мови». Втім, моя практика показує, що достатньо знати, де це знання лежить, якщо що. На моє щире переконання, хорошого редактора не вийде з надміру принципової й зашореної людини, яка вважає, що літературна норма — це якась непорушна константа, вибита на скрижалях (хоча, звісно, всім було би простіше, якби було так). Норма динамічна — як і сама мова і як мають в ідеалі бути документи (правопис, словники тощо), де вона зафіксована. Тому редакторові (окрім, звісно, розуміння, де лежать знання з базової граматики) важливо насамперед розуміти контексти слововживання, добре знати стилістику й правила синтаксису української мови (особливо коли йдеться про редагування перекладу). Ну, і знати, як працюють інструменти внесення правок в Google Docs, Word i PDF. Уважність, загальна ерудиція й почуття гумору теж не раз стають у пригоді — як і вміння працювати в команді, дотримуватися дедлайнів і домовлятися, якщо щось іде не так. А далі — справа за тим, наскільки редакторові та його баченню готові довіритися інші учасники процесу додрукарської підготовки (автор чи перекладач, випусковий, коректор, верстальник). Бо редагування — це теж творчість, недарма воно підпадає під КВЕД «Індивідуальна мистецька діяльність»!

Ви коли-небудь мріяли написати власну книгу? 

Я категорично не згодна зі стереотипом, що літературні критики й редактори — це такі собі недописьменники, ті, в кого не вийшло в самих і вони тільки й можуть, що критикувати й виправляти помилки червоною ручкою, як заздрісні вчительки української мови. Створювати чи перекладати текст — не престижніше, не краще й не почесніше, ніж редагувати його чи писати про нього. І робота редактора, критика чи науковця — точно не легша й не менш кваліфікована. Це просто різні рівні опрацювання тексту і його (спів)творення. Далеко не всі редактор(к)и мають мріяти про написання книжки — для реалізації власних амбіцій їм цілком може бути достатньо й своєї частини роботи.

Втім, що ж до мене, то я не просто мріяла — знаю, що рано чи пізно неодмінно зроблю це. Маю кілька початих художніх книжок, мала два шанси написати й видати нонфікшн, але в обох випадках не вклалася в дедлайни, й ті книжки не вийшли. Зараз думаю, що то, певно, на краще — тепер я знаю про себе, що не вмію писати книжок на замовлення і що написання тексту, особливо великого, просто не можу сприймати як роботу. Мені треба буде чимало часу й життєвого простору, щоб дописати чи написати з нуля книжку — але не сумніваюся, що такий шанс мені випаде.

"Я категорично не згодна зі стереотипом, що літературні критики й редактори — це такі собі недописьменники"

Як потужно наразі звучать голоси жінок-письменниць в українській літературі? 

Так потужно, що, гадаю, їхні літературні попередниці пишалися б ними. Особливо зважаючи на те, що чимало наших письменниць безпосередньо долучаються до роботи на перемогу в російсько-українській війні. Як наші голоси та культурні амбасадорки за кордоном, як перекладачки та журналістки в зоні бойових дій, як парамедикині та безпосередньо як військові, зі зброєю в руках виборюючи нашу свободу — і водночас пишучи тексти: дорослі й дитячі, художні й нонфікшн. Жіночий письменницький голос свідчить про російські злочини, і після цієї війни вже ніхто не зможе сказати, що у війни не жіноче обличчя.

У сучасній шкільній програмі є чимало чоловіків-письменників, але вкрай мало жінок-письменниць. На вашу думку, чи потрібні зміни в шкільній літературній програмі?

Ясна річ, і говорю я про це вже давно. Дуже рада, що останніми роками активізувалась цікавість до перечитування та перепрочитування української класики — на неї українські видавництва відреагували чудовими серіями перевидань як усім відомих, так і значно менше знаних текстів та авторів. Завдяки цьому чимало імен письменниць постають із забуття, як і чимало не відомих широкому загалу творів знаних авторок. Певна, що на ці процеси рано чи пізно відреагує й шкільна програма.

У якому віці ви почали цікавитися гендерною проблематикою, і що вас спонукало стати феміністкою? 

На третьому курсі спеціальності «Філологія» НаУКМА мені до рук потрапили тексти Вірджинії Вулф — британської письменниці, літературної критикині, видавчині та феміністки. Завдяки їм я не лише закохалась у модерністську літературу, а й наочно побачила, як письменницький шлях жінки стає й особистим подвижництвом, і торуванням стежки для численних наступниць. А ще більше мене вразило дізнатися, що подібною була історія й українських класикинь — Наталії Кобринської, Лесі Українки, Ольги Кобилянської. І нині, в час, коли фемінізм ніби вже переміг і рівності прав уже досягнуто (але ми живемо в Україні й щодня можемо бачити, наскільки ця теза далека від правди), ця ситуація не те, щоб докорінно змінилась. Кожна сучасна жінка-авторка, надто в Україні — долаючи власні страхи та суспільні стереотипи, відверто говорячи про жіночий досвід чи беручись за «серйозні» й «інтелектуальні» теми, що буцімто є прерогативою чоловіків, — надихає безліч жінок навколо себе. Часом надихає переосмислювати власне життя, а часом — і самим наважитися на те, щоби вийти на яв із власними текстами. Так і працює жіноча літературна традиція, яка в Україні саме усталюється й систематизується (бо існує вона вже не одне століття). І це — фемінізм у чистому вигляді.

Я як жінка, яка проявляється завдяки своїй професійній діяльності, є феміністкою саме тому, що на мене дивляться інші жінки. Часом взоруються на мене чи надихаються моїм шляхом, часом розуміють, що вони хотіли б геть не так — але що так теж можна. На мою думку, жінка, яка є публічною в своїх життєвих чи професійних контекстах, мусить бути свідома цього впливу на інших жінок. Як і того, що, власне, вона є феміністкою.

Чи доводилося вам стикатися з гендерними упередженнями та образами? 

Я виросла в невеликому українському селі на зламі дев’яностих і нульових у родині сільських вчителів, що намагалися виховувати дітей в дусі православного християнства (як самі його розуміли). Потім вступила на філологічний факультет, закінчила його й обрала працювати за фахом. Потім — співзаснувала жіноче видавництво й почала відверто писати про різні аспекти свого фаху та свого життя в соцмережах. Після всієї цієї інформації, гадаю, відповідь очевидна.

"Український книжковий ринок переживає найбільший розквіт із часу відновлення незалежності нашої держави, і те, що це відбувається в умовах війни, не може не захоплювати"

Ми знаємо як іноді письменники й письменниці болісно реагують на правки, і це не раз призводило до конфліктів. Тому нам цікаво подивитися на цю ситуацію з точки зору літературного редактора: як ви знаходите екологічний діялог з авторами, навіть з тими, хто поводиться, скажімо, не дуже толерантно? 

На щастя, ні письменник чи перекладач, ні редактор, ні якась інша ланка видавничого процесу в переважній більшості випадків не є істиною в останній інстанції, яка одноосібно ухвалює рішення. Навіть у найбільш критичних випадках у моїй практиці все ж вдавалося знайти розумний компроміс. Я не раз казала й радо повторю: всі ланки видавничого процесу — в одному човні, бо перш за все всі зацікавлені створити якісну книжку. Тож кожному в якийсь момент варто відкласти уражене еґо й згадати про те, що видання книжки — не олімпіада з української мови, а створення продукту. Без готовності домовлятися й довіряти одне одному, огульним намаганням наполягти на своєму чи «задавити авторитетом» цьому можна тільки зашкодити. І я рада, що чимало гравців видавничого процесу з часом починають це розуміти. Процес видання книжки — значно більше про компроміс і довіру, аніж про чіткі правила чи норми.

Чи цікавить вас екологічна тематика? Які екологічні звички ви маєте? 

Одразу скажу: моя позиція в цьому питанні — точно не те, з чого варто брати приклад чи чим варто пишатися, але я злукавила б, якби відповіла на це запитання якось інакше. Так, цікавить — але радше в теорії, ніж на практиці. Я з тих людей, які не вірять, що умовне сортування сміття може щось глобально змінити в світі, де тисячі квадратних кілометрів землі щодня забруднюються мінами й снарядами, цілі населені пункти перетворюються на руїни, а екосистеми нищаться — внаслідок збройної агресії одних націй проти інших. Втім, поважаю людей, яким вистачає відданості й снаги навіть у таких умовах провадити екосвідомий спосіб життя та надихати на це інших.

Що з української літератури ви порекомендуєте почитати? 

Запитання «Яка твоя улюблена книжка?» — точно в топі найменш улюблених запитань для будь-кого дотичного до філологічного фаху чи створення текстів. Я не радитиму конкретних книжок саме тому, що для мене самої цей список постійно змінюється. Натомість пораджу звернути увагу на окремі видавництва. Хочеться якісного нонфікшну на українському матеріалі на найрізноманітніші теми — вам до «Віхоли». Хочеться хорошої сучасної художки від знаних авторів і авторок — до «Видавництва Старого Лева», «Вівату» чи «Лабораторії». Хочеться дебютів — до «Темпори». Хочеться класики — до ваших послуг відповідні серії від «Віхоли», «Вівату», «РМ», Pabulum. Дуже раджу досліджувати асортимент українських видавництв — великих і малих, знаних гравців ринку й тих, що тільки створюються. Український книжковий ринок переживає найбільший розквіт із часу відновлення незалежності нашої держави, і те, що це відбувається в умовах війни, не може не захоплювати.

Які книги закордонних авторів Вам подобаються?

На це запитання відповім схожим чином. Мої улюблені іноземні книжки в різних жанрах видаються видавництвами «Видавництво» (тут — комікси, артбуки й бандесіне), «Книголав» і «Лабораторія» (тут зарубіжна класика, зокрема улюбленого мною модернізму — британського, німецького, французького), ArtHuss та IST Publishing (тут — якісний нонфікшн, причому кожна з книжок — артефакт і перлина і з текстової, і з видавничо-поліграфічної точки зору). А ще є цілий список текстів на феміністичну тематику, які я мрію побачити в перекладах українською, і, сподіваюся, якісь із них розширять видавничий портфель Creative Women Publishing — видавництва, співзасновницею та головною редакторкою якого я є.

Інтерв’юєри: Карина Горай, Богдан Красавцев