Артем Чапай: «У мене не було з юності планів чи мрій стати письменником»

Артем Чапай (справжнє ім'я – Антон Водяний) – український письменник, репортер та перекладач. Артем пише як творчу науково-популярну, так і популярну художню літературу. Він чотириразовий фіналіст премії BBC Ukraine «Книга року». З лютого 2022 — солдат Збройних Сил України. Народився у Коломиї.

Пане Артеме, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, про свої перші літературні спроби. Як Ви їх оцінюєте нині?

У мене не було з юності планів чи мрій стати письменником. Але в 2006-08 роках, тимчасово кинувши університет, я поїхав автостопом по США та Латинській Америці. Без грошей. Заробляючи на життя "на ходу". Мене настільки розпирало від кількості пригод і того, що я хочу розповісти, зокрема, й собі, щоб не забути – що результатом стала "Авантюра". Несподівано її одразу видали, а потім була купа відгуків про те, що це "як кіно". Далі я одружився й ми поїхали вже з дружиною по Україні мотоциклом. "Подорож із Мамайотою" (Мамайота – це кличка мотоцикла) ще й потрапила в топ-5 "Книги року Бі-Бі-Сі". Значить, є певний талант, подумав я і продовжив писати. "Авантюру" я досі люблю, тільки у крайньому перевиданні трохи редагував, частково прибираючи тодішній молодіжний сленг, який за ці роки застарів. А найкращі частини "Подорожі з Мамайотою" згодом увійшли до збірки "The Ukraine". 

Скажіть, будь ласка, чим саме Вас зацікавила професія перекладача? 

Я просто з дитинства вільно знав англійську завдяки найкращій на всю Коломию вчительку, її звуть Марія Сафіна. Ну, то й уже з першого курсу почав підробляти перекладачем спершу в агентствах, потім у кіно, а далі й переклав кілька книжок. 

Якими були Ваші перші роботи у перекладацькій сфері?

Нудними :) Юридичні договори та інструкції до верстатів.

"Знаєте, я завжди виступав проти "туристичності". Так само і з Україною, цікавіше "сковородування". Ходити не там, де всі"

Розкажіть, будь ласка, про свої яскраві спогади, що пов'язані з мандрами?

Я би радив просто прочитати "Авантюру" про закордоння чи "The Ukraine" про нас. Ну і в "Понаїхали" персонаж Юра Ткачук – це моя робота. Тільки я тоді не був одружений, на відміну від нього, і з проститутками не спав :) Ця книжка – це вже fiction. 

З чого розпочалася Ваша робота як репортера?

Справжнє репортерство, а не "паркет" – це 2014 рік, Майдан і потім оте все, що почалося: Гіркін, обстріли, переселенці, Донбас. Мені пощастило, що тодішнє видання Theinsider.ua дало мені повний карт-бланш. Зокрема, тому, що я на той момент уже був трохи відомим письменником. 

Серед Ваших творів – книга "Тато в декреті". Що Вас спонукало написати цю книжку? Як Ви сприймаєте її зараз?

Ну, ця ідея виникла під час перебування в так званому декреті – ми з дружиною навпіл ділили відпустку з догляду за дитиною. Як не дивно, написана за три тижні (одразу після закінчення) книжка стала маленьким фурором. Цікаво, чи було б так, якби книгу про декрет в Україні написала жінка? На Заході чоловічим декретом нікого не здивуєш. Якось дипломат, швед, мене саркастично спитав: "То що ви, тепер на медаль заслуговуєте?" 

Скажіть, будь ласка, куди б Ви хотіли поїхати після війни? 

У вільні Якутію, Бурятію, Карелію, Чукотку. Мені ці краї завжди здавалися романтичними. Шкода, що їх колонізовано імперією. 

Якою Ви бачите туристичну Україну майбутнього?
Знаєте, я завжди виступав проти "туристичності". Тому мені й цікаві були як не подорожі автостопом і мимо туристичних Теотіуканів (я півтора року жив у Мексиці, але по туристичних місцях не ходив). Так само і з Україною, цікавіше "сковородування". Ходити не там, де всі. 

Що саме Ви хотіли змінити у роботі сучасного українського репортера?

Не компетентний, бо крайні два роки я не репортер, а солдат. От про те, що б я змінив з точки зору солдата, я б міг розповісти на два томи :) 

Які книги найбільше вплинули на формування Вашої особистості? 

"1984" Оруелла. У перший день повномасштабного вторгнення я став свідком сцени, схожої на оту, коли Вінстону Сміту страшно і він каже "краще хай за мене піде інша людина". Це ламає особистість. Тому я вирішив іти назустріч страхові, а не ховатися й ховати очі. 

У дитинстві, напевно, "Марсіанські хроніки" Бредбері. Там є оповідання про чоловіка, який іде й сіє по всій планеті насіння. Я через цей образ мріяв стати екологом і займатися rewilding (хоча тоді я цього часу не знав). На жаль, із rewilding поки що не склалось – та сама фантазія перейшла у "сковородування" та подорожі випадковими стежками та маршрутами.

Інтерв’юєри: Богдан Красавцев, Анна Слезіна