Тетяна Винник: «Смарагдова сукня – це життя, одягнувшись у яке, жінка має пройти красиво»

Тетяна Винник – письменниця, журналістка, перекладачка з російської, англійської та болгарської мов. Авторка поетичних збірок, дитячих казок, повістей та п'єс.

Що Вас надихнуло писати книги?

З дитинства я любила читати книжки, швидко запам’ятовувала вірші й розповідала їх напам’ять перед публікою. Тому з досить раннього віку знала, що моє життя буде пов’язане з літературою. А ще я завжди заглиблювалася у найглибші куточки людської психіки, спершу вивчала себе, потім мені було цікаво досліджувати інших. Так я почала перекладати творчість Інґріт Йонкер, Сильвії Плат та Енн Секстон. Хотілася більше зрозуміти, чому такі красиві та талановиті жінки спершу втікали в іншу реальність – творчість, а потім, не врятувавшись у ній, взагалі добровільно залишали це життя. Перші вірші почала писати з четверного класу, у п’ятому мала зошит, який принесла головному редактору ніжинської газети «Вісті». Пам’ятаю, як мама мене привела до міськвиконкому, де була редакція газети, і я пішла шукати кабінет редактора. Мені пощастило, що мене вислухали, хоча з першого візиту редактор нічого не надрукував. Вже через півроку я прийшла з новим зошитом, із якого редактор вибрав один невеличний вірш. Якщо не помиляюся, це був шостий клас. На другому курсі філфаку ніжинського університету в київському видавництві вийшла моя перша книжка віршів «Золотоноша» з моїми ілюстраціями.

Розкажіть, що надихає Вас творити за нинішніх часів?

Років п’ять взагалі не писала, було відчуття жаху, того, що неможливо висловити звичною мовою. Хотілося знайти нову форму, нову абетку свого літературного дискурсу, тому що всі слова для мене не відображали осмислення світобудови, нової, іншої. У повітрі стояло щось, що мені неможливо було оформити в слова. Наразі більше приділяю уваги літературі для дітей, це дозволяє мені не втрачати реальність із світом.Як би це не парадоксально звучало.

Чи допомагає Вам творити музика? Яку саме слухаєте?

Слухаю багато релаксаційної музики, люблю класику, зокрема віолончель, фортепіано та саксофон.

Чи черпаєте натхнення з кінофільмів? Які саме переглянуті фільми останнім часом вплинули на Вас?

Полюбляю переглядати фільми Ларс фон Трієра «Антихрист», «Розсікаючи хвилі», Сті́вена Алана Спі́лберга «Список Шиндлера», Ернста І́нгмара Бе́ргмана «Шепіт і крик». Ще свого часу мені дуже подоблася комедія французьких режисерів Олів'є Накаша та Еріка Толедано «1+1».

"Я більше за все люблю море. Потім – ліс. Потім – гори. Природа дозволяє перезавантажися, наповнює енергією"

Розкажіть про Ваші літературні вподобання. Яку літературу читаєте самі? Чи є улюблені автори?

Наразі читаю чимало психологічної літератури. Останні прочитані книги – це «Позбудься звички бути собою» доктора Джо Диспензи, «Драма обдарованої дитини» Аліси Міллер, «Бути жертвою більше не вигідно» Вероніки Хлєбнікової, трилогія Майкла Ньютона «Спогади життя після життя», «Призначення душі», «Мандрівка душі», Джим Ловлес «Іди туди, де страшно» та книга Бріани Вест «Тією горою є ви» – це книга про те, як перетворити самосаботаж на самовдосконалення. Багато психоаналізу та багато осмислення людської психіки та поведінки.

Розкажіть про Ваші книжки: від першої до прем’єрної, яка вийшла у 2024 році

У мене вийшло п’ять поетичних книжок: «Золотоноша» (2003), «Гетсиманська молитва» (2005), «Самоспалення дерева» (2008), «Прокинусь живою» (2014), «Смарагдова сукня» (2023), роман «Аборт» у журнальному варіанті «Чернівецього журналу» та шість повістей для дітей повістей для дітей: Відлуння нашої хати (2015, 2020, 2024), Космічна пригода Талалайка (2020), Добрик і його пригоди (2019, 2024), Кришталевий птах (2019), Місто на вікні (2024), Моя мама схожа на Саскію (2023).

У книжці для дітей “Місто на вікні” розповідається про досвід війни очима двох братиків. Одного разу в їхнє красиве і спокійне місто увірвалася війна. Тато пішов на фронт, а діти дивилися у вікно на своє колись прекрасне і світле місто, по дорогах якого тепер снували танки, а над ними літали гелікоптери. І лише троянда, яку батько посадив на день народження одного з хлопчиків, видавала настрій дітей, нагадуючи про тата. Проте багато змінюється, коли діти, програючи свій травматичний досвід, знаходять вихід із важкої психологічної травми за допомогою творчості. Вони починають малювати місто своєї мрії - спокійне і світле, як колись. Місто щасливих людей. Текст я написала після однієї з поїздок в зону АТО в 2014 році, і події, описані в цій книжки основні на реальних фактах, головний герой списаний зі звичайного українського хлопчика, який під час чергових обстрілів їхнього будинку, закривав собою молодшого братика. Книжка про те, що навіть тоді, коли здавалося б відчай і страх оволодів людиною, все одно вихід є - він у прагненні жити і перемагати попри страхи та труднощі.

Поетична книжка довго йшла до свого читача, кілька разів вона змінювала свою назву - з “Розкиданих речей” до “Невидимих речей”, але я вирішила зупинитися на «Смарагдовій сукні». Тут про життя, вітальність, в яку одягнена жінка - дівчинка, подруга, дружина, мама, бабуся, каторжанка, вдова... якій іноді тисне це життя, в котре вона одягнена красиво, але іноді занадто коротко, або з тугим паском, на котрому б вдавитися, або з розрізами занадто відвертими, своїми шрамами та загадками... Але це життя точно варто прожити... Сьогодні, на жаль, багато юних вдів, у моє життя тема смерті та війни прийшла 11 років тому. Думаю, що тематично вірші з цієї книжки будуть багатьом суголосні... Смарагдова сукня – це життя, одягнувшись у яке, жінка має пройти красиво. Дякую за підтримку моральну і подієву - Oksana Lutsyshyna за передмову, Marianna Kijanowska та Volodymyr Tsybulko за післямови.

Які Ваші творчі плани на 2024 рік?

Нехай мої плани поки що будуть засекречені.

Чи багато часу проводите в соціальних мережах? У чому Ви вбачаєте їхню перевагу? А в чому недолік?

Сьогодні соцмережі не просто розваги, а можливість дуже швидко передати та скорегувати інформацію. І для мене соцмережі ще й робота – я переписуюся з партнерами, домовляюся про зустрічі, знаходжу і надаю потрібну інформацію.

Чи надихає Вас природа? Які Ваші улюблені місця в Україні? 

Я більше за все люблю море. Потім – ліс. Потім – гори. Природа дозволяє перезавантажися, наповнює енергією. Улюблені місця в Україні – чернігівські ліси, Чорне море в Одесі й Криму, Лиса Гора в Києві, в Києві багато місць улюблених – просто вулички у центрі міста, я дуже люблю ними ходити…

Ваші побажання читачам українських книг.

Читачам я бажаю знаходити свої твори та своїх авторів, які будуть суголосними та цікавими для прочитання.

Інтерв’юєри: Богдан Красавцев, Анна Слезіна