Олександра Чорноморець про літературне редагування та книги, які підтримують під час війни

Можете пригадати, яка була ваша перша книжка, яку ви відредагували?

«Малхут» Остапа Українця. А от другу не пам’ятаю :) Взагалі перша книжка — це як перший поцілунок, запам’ятовується надовго. Прикметно, що «Малхут» — це і мій, і Остапів дебют у «Фабулі». Я редагувала й інші його романи: «Канцелярію хрестових походів» і «Дискордію». Незмінно отримую задоволення від роботи з творами Остапа. Ми змінюємось, зростаємо професійно, а тому новий роман — нові виклики, нові враження, новий досвід.

Які є особливості в редагуванні, складнощі та що найбільше й найменше подобається в роботі?

Я люблю свою роботу. Вона цілком відповідає моїй натурі: з одного боку, я маю чітке завдання, з іншого — це творчість. Працюючи з текстом, я «обмежена» лише правописом, але для філолога це те саме, що для правника кодекси — правила є, але кожен випадок унікальний і та сама стаття в різних ситуаціях може працювати по-іншому. Я можу витратити кілька годин, відшукуючи прецеденти передавання українською незвичної власної назви чи розбираючись у термінах для нон-фікшну. І історія пошуку в моєму браузері може бути досить специфічною. Наприклад, працюючи над «Книжковими злодіями» Андерса Ріделла (переклад Володимира Криницького), вивчала ієрархію німецької армії часів Гітлера.

Але Друга світова — досить «українізована» тема в тому плані, що багато робіт написано українською, треба було просто знайти і перевірити інформацію. Складніше з книжками на кшталт «Чому зебри не страждають на виразку» Роберта Сапольскі чи «Як це — бути собакою» Ґреґорі Бернза. На жаль, автори праць про біологію й медицину в нашій країні досі переважно рівнялися на російську традицію, а тому адекватних термінів треба було пошукати. Або це зовсім нові дослідження, які є лише англійською, і мені разом з перекладачем доводилося на ходу придумувати український відповідник. В особливо складних випадках давали примітку з терміном англійською. І таких деталей безліч. Коли книжка потрапляє до читача, він бачить лише результат такої колосальної роботи. Тому мені завжди прикро, коли починають говорити про поганий переклад чи погане редагування, знайшовши кілька одруківок чи невідповідностей. З іншого боку, роботу хорошого редактора справді не помітно, як не помітно шви на добре пошитій сукні. Також я не прихильниця мовного пуризму, та й узагалі намагаюсь якнайменше втручатися в текст, завжди стараюся зрозуміти мотив уживання саме цього слова і, якщо це не суперечить характеру тексту, залишаю варіант автора чи перекладача.

Ви можете розповісти цікавий факт про свою роботу або кумедний випадок?

Скільки разів збиралась записувати якісь перекладацькі або авторські перли — і ніяк. Найцікавіші речі в редакторській роботі — філологічні, коли влучне слово або кумедне недоцільне вживання може оцінити лише колега.

Дуже люблю, коли наші фабулівські книжки перегукуються: згадуються ті самі імена, події, епохи. Тоді з’являється відчуття причетності до чогось глобального, що виходить далеко за межі цих конкретних 300 сторінок.

Ви просили кумедний випадок, а я розкажу трохи сумний. Вперше у Львів на Форум Видавців я потрапила 2019 року, тоді ми переклали роман Януша Вишневського «Зміщення спектра» і перевидали «Самотність у мережі». Цікавезна робота, зокрема з Ніною Бічуєю. Ми змогли видати український переклад навіть раніше за польський оригінал, приїжджав пан Вишневський, проводили презентацію, автограф-сесію. «Самотність у мережі» свого часу був культовим романом, тож його продовження людей зацікавило. От тільки мало хто вірив, що наше видання — перше. Сумнівались навіть не в тому, що ще не вийшов оригінал, а в тому, що немає російського перекладу. Підходили читачі і читачки, крутили книжку і українською казали: «Я читала/читав російською, продовження теж хочу російською, у вас немає?» або «Не може бути, щоб не було російською». Я спочатку пояснювала, а потім лише жартувала, що коли знайдуть, то хай принесуть і нам покажуть. Переважно ці люди повертались наступного дня і купували наш український переклад.

Яка ваша улюблена книжка, яку ви редагували, та чому?

Усі свої книжки люблю, люблю всі книжки видавництва. Обожнюю, коли приїжджає з типографії новинка. Про кожну можу довго розказувати. Якщо говорити про улюблені відредаговані, то це всі романи Остапа Українця і його ж переклад роману «Король» Щепана Твардоха, це «Не мій дім» Ярослави Литвин, бо це була не просто робота, а дуже приємне спілкування, яке продовжується й зараз. Люблю нонфік «Душа восьминога» і «Як це — бути собакою», обидві в чудовому перекладі В’ячеслава Стельмаха. Моя подруга читала «Душу восьминога» в харківському метро в перші дні війни — сказала, що це дуже медитативне читання, яке своєю добротою тримало її попри всі жахи навколо. Дуже люблю роман Дона Делілло «Підземний світ» — з перекладачем Максимом Нестелєєвим ми працювали майже чотири роки над цим твором. Це класика американського постмодерну, коли мало перекласти просто слова (зрештою, жоден переклад не про автоматичний переклад слів, але постмодерн вимагає роботи з відтінками), також у Делілло складний синтаксис. Ще одна важлива особисто для мене та й загалом для України книжка — «Авангардне мистецтво в Україні, 1910–1930: пам’ять, за яку варто боротися» Мирослава Шкандрія (переклад Ірини Семенюк). У цій книжці дуже важливий підзаголовок, бо автор зосереджується на авангардних митцях, яких привласнила росія, хоча вся їхня творчість і життя пов’язані з Україною, вони самі називали себе українцями, але росія зробила все, щоб світ про це не знав.

Яким книжкам ви особисто віддаєте перевагу?

Під час роботи над серйозними проєктами або коли інтенсивно працюю, то маю час і настрій читати лише якісь легенькі книжки: детективи, любовні романи, пригодницьке, фентезі. На вихідних або коли маю вільніший графік, читаю українських класиків, мемуари, листування, загалом серйознішу літературу. Буває непросто переключитися з режиму редакторки на режим читачки, наприклад, ловлю себе на тому, що уважно читаю кожне слово, майже по складах, замість по-нормальному пробігати очима. Ну, і завжди звертаю увагу на красиві звороти, кумедну гру слів — запам’ятовую, щоб потім використати. Стилісти радять формувати візуальний досвід, тренувати око, не просто дивитися, а бачити, як поєднуються між собою силуети, кольори, фактури. Для редактора така натренованість у мові також дуже важлива. До речі, вродженої грамотності не існує, існує саме отака натренованість, сформована читанням, нехай людина й не докладала до того особливих зусиль.

Що ви можете побажати читачам?

Перемоги. Щоб були живі й здорові всі рідні і близькі. З початком повномасштабного вторгнення ми всі почали цінувати звичайні речі. Читайте хороші  книжки і не бійтеся помилок.