Оксана Давидова – дитяча письменниця. Закінчила Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Писати й публікуватися почала ще під час навчання в університеті. Одинадцять років була редакторкою, а потім головною редакторкою дитячого журналу «Вигадуй, думай, грай» — писала пізнавальні статті, оповідання, казки, вигадувала ігри та головоломки. Упорядкувала кілька патріотичних збірок для дітей. Є авторкою книжок «Привидуся», «Пригоди Санти», «Що всередині?» тощо. Повість «Привидуся» ПЕН України назвав однією з найкращих книжок 2023 року. Народилася в Києві.

Пані Оксано, вітаю. Для кого Ви пишете передусім?

Вітаю! Я дитяча письменниця, тож пишу для дітей різного віку – і казки для малюків, і художні та науково-популярні твори для школярів – охоплюю дітей від 2 до 15 років. Чесно кажучи, мені нудно писати для дорослих – їх нічим не здивуєш)) А от для дітей писати завжди цікаво. Будь-яка книжка може стати розвагою та грою не лише для читача, а й для автора – можна грати під час роботи над книжкою (саме цим і займається автор книжок із логічними завданнями – придумує їх, а потім сам намагається розгадати усі головоломки, пройти лабіринти та знайти відмінності). Та жарти геть, зараз скажу серйозно. Весь світ для дітей наповнений несподіванками й незрозумілостями, у них щодня виникає купа питань і проблем, які часто дорослі не сприймають серйозно. Я ж своїми творами намагаюся пояснити дітям світ і зробити їхнє життя хоч трішки простішим.

Чи читають Ваші твори Ваші рідні та близькі? Чи є в них улюблені Ваші книги?

Мої рідні дуже підтримують мене в моїй письменницькій праці, допомагають в роботі над книжками, сприяють просуванню творів. Але… не читають. Хоча, так я б сказала раніше, поки, не застала такої картини: моя мама лежить на дивані, обабіч неї собаки, на ній – коти, а на стільчику поряд – чоловік, який читає їй вголос «Привидусю». А улюблені мої книжки у них всі. Бо їх написала я))

Чим саме Вам подобається письменництво?

Певно, тим, що я маю можливість висловити свої думки, і вони мають шанс бути почутими багатьма людьми. Тим, що мої ідеї сприяють вихованню нової генерації українців. Тобто я можу спробувати виховати українських дітей тими дорослими, з якими мені буде приємно зустрічатися в трамваї чи в реєстратурі поліклініки). Я хочу, щоб вони виросли тими людьми, які цінуватимуть Україну та розвиватимуть її. І я докладаю до цього багато зусиль.

"Я завжди охочіше писала короткі твори, – казки, оповідання, – ніж довгі книжки. Тож довгий час я публікувалася лише в дитячих журналах"

Як Ви вважаєте, чи мало читають українці? Що може спонукати наших громадян читати більше?

Статистика стверджує, що українці читають менше, ніж жителі інших розвинених країн. Я не можу цього оцінити, бо знаходжуся в бульбашці однодумців-читачів. У будь-якому разі, всякий письменник мріятиме, щоб люди читали багато. І навіть ще трішки більше.

Що може до цього спонукати? Це дуже складне й об’ємне в плані реалізації питання. Потрібна послідовна робота з популяризації читання. Наприклад, постійна рубрика про новинки літератури в ранковому телешоу, обов’язкові запитання журналістів до зірок на кшталт: «А яку останню книжку ви прочитали? А яка з прочитаних вами книжок сучасних українських авторів вас найбільше вразила». Окрема робота із зацікавлення книжками має вестися в школі в позаурочний час. Дуже важливим є наповнення бібліотек найновішими, найпопулярнішими та найактуальнішими книжками. Вже кілька років Український інститут книги проводить конкурс літературних новинок, вибираючи видання, які поїдуть по українських бібліотеках, як, наприклад, це сталося з деякими моїми книжками, включно з новою книжкою «Привидуся» – 1000 примірників цієї книжки роз’їхалося по бібліотеках нашої країни. Але країна у нас велика, книгозбірень дуже багато (включно зі шкільними бібліотеками – взагалі виходить неймовірне число), і, на жаль, повністю й швидко оновити наповнення всіх бібліотек зараз неможливо. Тож дуже запрошую всіх відносити вже прочитані книжки, чи ті книжки, з яких виросли ваші діти, до найближчої читальної зали. Гадаю, вам дякуватиме в думках кожен читач цієї бібліотеки, який зможе почитати цікаву історію. Я, до речі, час від часу так і роблю – надсилаю в різні книгозбірні власні книжки та книжки зі своєї бібліотеки.

Та мене дуже радують наші книгарні! От хто справді вкладає зусилля в популяризацію читання! Я знаю, що великі книжкові магазини проводять зустрічі з письменниками («наживо» й онлайн), автограф-сесії, відкривають в книгарнях кав’ярні, і будь-хто, прийшовши на каву до книгарні, врешті задумається про те, щоб придбати собі книжку!

Розкажіть про Ваші книги докладніше: від найпершої до найсвіжішої.

Я завжди охочіше писала короткі твори, – казки, оповідання, – ніж довгі книжки. Тож довгий час я публікувалася лише в дитячих журналах. Тих творів написалося не на одну збірку (може, колись така й вийде). А якою ж була моя найперша книжка?.. Чи можна назвати «моєю книжкою» журнал для дітей, в якому все-все – від оповідання до статей і головоломок було написано лише мною? Саме так було аж 11 років, коли я працювала у видавництві «Мамине сонечко» редакторкою журналу «Вигадуй, думай, грай». А, власне, з книжок найпершими були дві частини «Розумних ігор для малят» – книжки із завданнями для малючків, їх ілюструвала Уляна Балан. Потім «Книжка для подорожей», в якій, як і в журналах, поєднувалися і художні твори, і цікаві статті, й ігри. Щоправда, в ній було, здається, кілька віршів іншої авторки.

А моя найперша художня книжка – це книжка-картинка «Що всередині?». Її я продумала повністю: і написала текст, і докладно описала, що має бути на ілюстраціях, адже в книжці-картинці лише таке поєднання дає повне розуміння змісту. Для мене це книжка про емоційний інтелект, про усвідомлення власних почуттів і емоцій інших людей. Додам, що проілюструвала книжку Анна Бондаренко, а видало – видавництво «Ранок».

Найсвіжіша моя книжка – «Привидуся». Вона вийшла у 2023 році у видавництві «Навчальна книга "Богдан"». Проілюструвала її художниця й письменниця Алевтіна Шавлач. Це книжка про життя в окупації. Підштовхнуло мене до її написання розмови з моїми друзями, які опинилися в окупації, з біженцями, численні свідчення людей, які перебували в тих тяжких умовах. Опис звучить сумно, але насправді це пригодницька історія: хлопчик, який живе в окупованому містечку, знайомиться з привидкою, яка назвалася древнім-предревнім привидом, на ім’я Явдуся. Її бачить лише хлопчик, тож вона допомагає йому проходити повз патрулі, рятуватися від окупантів і навіть передати українським військовим інформацію про ворожий штаб. Ця книжка, до речі, увійшла в перелік найкращих книжок України 2023 року за версією ПЕН України.

Які книги вплинули на Ваш розвиток особистості найбільше?

От я навіть не знаю – чи можуть насправді книжки змінити особистість людини. Мені здається, що це людина вибирає книжки, які пасуватимуть її особистості. Треба гарно подумати над цим питанням. Особистість – це дуже складне поняття, багато рис особистості вроджені, їх можна тільки дещо скоригувати вихованням. Не думаю, що з цим можуть впоратися лише книжки (які часто отримує дитина безсистемно). Найбільше на розвиток особистості все ж впливає родина.

Я завжди багато читала. І найчастіше перечитувала Марка Твена – «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна». Але я абсолютно не схожа на жодного з цих персонажів)).

Чи полюбляєте Ви екранізації книг? Можливо, маєте улюблені?

«Книжка краща» – могла б сказати я. Але фільм – це окремий твір і часто дуже хороший. Тож я із задоволенням дивлюся екранізації, та спершу все ж намагаюся прочитати книжку. І книжка завжди краща (ну бо моя уява набагато живописніша, ніж можливості кіно та фантазія режисера)) Мені подобаються екранізації «Володаря перснів», «Гаррі Поттера» – тут я не оригінальна, напевно. Якщо хочеться відпочити – ці фільми порадують усіх в компанії.

Але є книжки, екранізації яких я досі не наважуюся подивитися. Наприклад, «Талановитий містер Ріплі» Патриції Гайсміт чи «Крадійка книжок» Маркуса Зузака.

А от класичну кіноадаптацію Стенлі Кубрика прекрасної антиутопії Ентоні Берджеса «Механічний апельсин» я подивилася із великим задоволенням і в захваті від роботи акторів та режисера, та й всієї команди. Те саме можу сказати про фільм Мілоша Формана «Пролітаючи над гніздом зозулі» за романом «Над зозулиним гніздом» Кена Кізі. Зі свіжіших мені подобається фантастичний серіал «Експансія» за однойменною серією романів Джеймса С. А. Корі. Щоправда, тут я схибила й спершу переглянула серіал, а лише потім взялася за книжки.

Чи уявляєте Ви, що одну з Ваших книг екранізують? Можливо, Ви навіть знаєте, що це була б за книга?

Чому б і ні? Гадаю, «Привидуся» цілком підійде для кіноадаптації. Мені фільм скоріше за все не сподобається, але я не чула, щоб якийсь письменник був абсолютно в захваті від екранізації своєї книжки). Адже твір живе в письменникові, автор знає багато таємниць героїв, їхнє минуле і трішки – майбутнє. А режисер, працюючи над фільмом, зробить власну історію, ту, яку він сам побачив в книжці. І погляди письменника чи режисера навряд чи можуть повністю збігтися. Та це й на краще – історія розвиватиметься, розширюватиметься, поглиблюватиметься і кожен зможе знайти в ній нові й нові сенси.

Які Ваші творчі плани на 2024-2025 роки?

Мої творчі плани так далеко зараз не сягають. Зараз у мене, як, певно, і в більшості українців, більш-менш ясний горизонт планування – місяць. Але, звісно, нові книжки готуються. Зараз у видавництві «Віват» в роботі моя нонфікшн книжка для дошкільнят і молодших школярів. Має бути дуже красиво (я вже бачила кілька ілюстрацій), а про «змістовно» я вже потурбувалася)). У видавництві «Артбукс» готуються дві мої книжки для менших читачів. Сподіваюсь, вони встигнуть вийти цього року. А я зараз працюю над кількома творами, але не хотіла б поки що про них говорити. У будь-якому разі робота триває.

Якби Ви мандрували в часі, в яких історичних епохах Ви хотіли б пожити кілька тижнів?

Ой, а можна помандрувати не в часі, а в… між вимірами? Я б пожила в якомусь красивому й спокійному фентезі, де є приємні чари та мудрі дракони))

Минувшина в плані реального життя мене не надто приваблює: комфорт, рівень гігієни, медицини, можливості для жінок зараз набагато кращі, ніж будь-коли.

Нам зараз головне перемогти ворога, здобути беззаперечну й повну незалежність – про це я мрію, як і всі мої співвітчизники, і докладаю зусиль в тому, що мені доступно. А мандрувати в часі поки не хочу.

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна