На осонні: атмосферні книжки про літо, яке ще триває
Зранку уже пахне осінню. Але попереду ще пару-трійку тижнів літа. Вони особливі: коли забуваєш, як тебе катувала липнева спека і червневі комарі, та починаєш за цим літом, яке іще триває, уже сумувати. Настрій ностальгійний — шкода, що більша частина літа уже промайнула, настрій елегійний — іще може трапитися щось хороше, можна встигнути відігрітися душею і тілом та підготуватися до довгих осінніх вечорів. Тому книжки, яким особливо вдається передати оту особливу атмосферу завершення літа, зазвичай пишуть про дітей і дитинство (а що може бути більш ностальгійними?) або про самий початок романтичних стосунків (а що може бути перспективнішим?).
Кінець літа заслуговує на особливі для нього книжки.
Сергій Осока, «Нічні купання в серпні» (Видавництво Старого Лева)
Титульне оповідання елегійного, а під тим дуже тривожного збірника описує цей стан в природі, коли заходить на осінь, і цей вік, коли юність заходить на зрілість. Уникнути не вдається ні осені, ні усвідомленого дорослішання. Він прокидається ранком, збирає разом із матір’ю під теплим дощем великі жовті яблука, їсти хочеться — такий пружний ранковий голод буває лише у молодих, викурює свою першу на сьогодні сигарету — він іще може легко кинути і забіг на два км іще не викликає задишки, і гайда на річку купатися. Сьогодні треба би уже повертатися в місто, але ні, ще один день, лише один день іще.
Всі історії в книжці непрості, ба травматичні навіть, тут є самотнє дитя, яке мусить виборювати любов матері і бабусі та зрештою програти в цій боротьбі. Але події відбуваються в таких красивих декораціях, що їхню чорноту починаєш сприймати як ностальгію. Оті серпневі яблука. Розпечена червнева Одеса, куди хлопця вперше привезли на море. Зима, коли ідеш до погребу і дістаєш з бочки квашений помідор, що його ростив-збирав літом і приходить мить покою та щастя.
А в тому оповіданні вони з друзями вночі напередодні влаштували вечірку на березі. За пару років у них всіх будуть діти і зібратися разом отак більше не вийде. А поки що він проводжає дівчинку, цілуються запоєм під шовковицею і купаються голяка — вода тепла і цвіте. Ні, таки сьогодні він поїде в місто, час рушати далі.
Емілі Генрі, «Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці» (переклад Анни Процук, Артбук)
Алекс — учитель, а Поппі веде колонку про туризм. Вони обоє родим із маленького містечка, але Поппі звідтам давно вшилася. Алекс і Поппі дружать уже дванадцять років, вони познайомилися на першому курсі коледжу і якось несподівано стати компаньйонами з літніх відпусток. Несподівано, бо вони один одному відразу не сподобалися, занадто вони різні. Високий атлетичний Алекс, флегматичний, застібнутий на всі ґудзики, серед всіх кольорів віддає перевагу хакі. Крихітна тендітна Поппі, яка вдягається і поводиться так, ніби щойно втекла з диско-вечірки початку 1980-х. Але вони потребують один одного — бодай для ідеальної подорожі.
Дванадцять літніх відпусток в різних країнах і містах. Десь вдало, десь повний провал. І оця нинішня скидається на тотальну катастрофу. По-перше, вони посварилися і два роки не спілкувалися. Зараз пішли на зближення і ця поїздка — дуже висока ставка, треба з’ясувати, чи витримала їхня дружба сварку. По-друге, обговорювати проблему, через яку перервали спілкування, обоє не хочуть. По-третє, Поппі бреше, що подорож сплатив її журнал, а тому доводиться люто економити, жити в квартирі без кондиціонера, наприклад. А поїхали вони в розпал літа до пустелі. І нарешті, Поппі уже років десять як усвідомлює, що кохає Алекса не як друга, але ця любов безнадійна і треба щось з нею робити.
А потім в пустелі починається злива!
Марк Лівін, «Космос, прийом» (Віват)
Зоряна — підліток, не важкий, не проблемний, просто зациклена на собі підлітка. Почувається чужої, її не дуже цікавлять забавки однолітків, які відкривають собі штучні-наркотичні та природні-закоханість стимулятори, які граються в статусні ігри і вирішують, хто сьогодні буде «царем гори». Вона почувається зайвою і непотрібною (Зоряна багато і глибоко рефлексує свої почуття, тому часом здається дуже втомленою і дуже дорослою жінкою з десятиліттям психотерапії за плечима, аж їй всього п’ятнадцять — ефект складається цікавий).
В родині є таємниця, про яку мовчать. І не побачити цього слона в кімнаті Зоряна не уміє. У неї нема батька, вона ніц про нього не знає достеменно. На цих літніх канікулах дівчина вирішує таки присвяти час пошукам батька. Матір, яка до того приховувала нібито сам факт існування татуся, навіть історії їхнього знайомства були різними — то вона йому хустку позичила, коли він чхнув, то він допоміг їх х землі піднятися, коли вона забилася, ну от тепер матір каже: прийшов, мала, час, рушай шукати татуся. Зоряна знаходить його, спочатку за допомоги детектива, потім через самостійне розслідування, спілкується з його друзями, дізнається щось про незнайомця, який дав їй життя. І от вона стоїть перед дверима його будинку і мусить взятися за клямку.
Пахне настурціями і річковим узбережжям… Таке літо сотворене для того, щоби прийняти всю таку складну і тонку себе. Як досягнути дзену в п'ятнадцять років і за одне літо?
Юлія Мак, «Толіки: Про тих, хто перемотував касету олівцем» (Лабораторія)
Щоліта вона з Луцька їде до бабусі в Прикарпаття, там на неї чекають троє старших братів, з якими вона туситиме три місяці поспіль.
Ніщо так не повертає назад у дитинство, як літо — достатньо однієї згадки про довгі-довгі літні канікули, коли попереду ще довге-довге життя без проблем і головного болю (бо проблеми і головний біль — тут прерогатива дорослих: писати кінець 1990-і і початок 2000-х як безтурботні щасливі деньочки можна лише тоді, коли ти в цей час був неусвідомленим малям, не зайнятим виживанням). «Толіки» — світлий ностальгійний і дотепний спогад дорослих про ті довгі літні канікули «на селі» у бабусі. Героям «Толіків» десь по тринадцять років. І багато деталей, які змусять пригадувати власне дитинство читачів 30+: касети з Вакарчуком, що їх якраз олівцем і перемотували, дві безплатні хвилини по мобільному, психологічні тексти в журналах типу «Єва», тощо. Прокинутися вдосвіта, покосити траву, наїстися незрозумілого сміття рослинного походження, хоча поруч є доглянутий бабусин сад-город, вигнати корів на пасовисько, поглузувати з Насті, що приїхала з Білої Церкви і розмовляє кумедним суржиком, несхожим на місцеву говірку, зганяти до клубу, там уже певно грають у «пекаря».
Таке насичене життя, яке іще не треба робити успішним і суспільно корисним, можна ним просто жити.
Мальком Лаурі, «Під вулканом» (переклад Аріни Кулінської, Фабула)
Мати василева як же гаряче! В усіх сенсах. У класичного англійського роману Лаурі явно підвищена температура, його пропасниця б’є, тут забагато спекотного сонця, гарячого сексу і гарячих голові. Багаторівнева історія, розказана нібито в п’яному угарі (хоча «нібито» тут ні до чого, кожен герой тут таки пиячить), харизматичні покидьки красиво тужать за цілісністю світу. Включить уже якійсь вентилятор чи що.
1939 рік. Британія розриває дипломатичні відносини з Мексикою, європейці мають покинути Куернавак. Поблизу того міста є два вулкани, звідти і назва роману. Має з міста їхати і Жак. Тому Жаку просто зараз згадався приятель Джефрі, британський консул. Де ж він таки подівся? Поговорювали, Джефрі був британським шпигун, здається, це правда, а також британським п’яничкою і рогоносець. Він зник із міста просто у День мертвих. Так, формально це не літній роман, а осінній, бо всі його події відбуваються 2 листопада. Але це мексиканська осінь, атмосферно то все дуже скидається на наше Купала або на ніч Літнього сонцестояння. І навіть нечисть актуалізується. Джефрі фанатіє від доктора Фауста і веде з ним душевні бесіди. Фауст тут – некромант, зв’язався з сатаною і проклятий у фіналі.
У романі Лаурі є 12 розділів — це 12 ударів годинника, щойно пробила північ, до ранку, коли треті півні відженуть бісів, доживуть не всі.
Дженніфер Вайнер, «Велике літо» (переклад Наталі Третякової, Віват)
Дафна і Дрю багато років дружили, з самого дитинства, але шість років тому люто розсварилися і припинили спілкування. Дрю образила Дафну свідомо: звела її з чоловіком, який гидує великим дівчатами, і спостерігала за приниженням подруги. Дафна — класична «лиса подружка» зі старшої школи, вона емоційно підтримує Дрю, виконує для неї дрібні доручення, бере на себе її провину. Гламурна тендітна вишукана Дрю і незграбна товстуля Дафна, якою, здається, просто користуються як компліментарним тлом. Такі стосунки і мусили завершитися скандалом.
І от, прошу, сюрприз-сюрприз. Дрю повернулася і запрошує Дафну стати подругою нареченої на її весіллі. Вона не шукала Дафну і ніц не знає, що з тією було протягом цих років. А Дафна дуже змінилася, вона робить кар’єру в фенш індустрії, є інфлюєнсеркою в галузі плюс-сайз моди. З дівчинки на дієті, стала просто дівчинкою. Повагавшись, Дафна приймає пропозицію і їде в маєток біля пляжу на Кеп-Койді, де має відбуватися святкування. У Дрю тим часом — свої проблеми, вона походить із дуже багатої родини, але замість уваги батька отримує таки гроші, він відкупається від доньки; точно за такого ж персонажа Дрю збирається заміж.
У дівчат є одним літній вік-енд, щоби відновити свою дружбу, але на інших умовах, подорослішати і прийняти інакшість близької людини, чи нарешті попрощатися і уже назавжди.
Марина Манченко, «Гіркі апельсини» (Темпора)
Молоді люди (в книжці нема тих, кому за тридцять) їдуть шукати себе і своєї долі, вони подорожують, навчаються, вони втікають. Всі вони родом з України, з Макарова, з Луцька, з Києва, але переткнуються на Сицилії, в Палермо, в Портамаре і на Ізолі. Вони тут тимчасово, хтось місяці на три, хтось на три роки — навчаються і нібито планують повертатися домів (триває 2020-й, здається). Історії у кожного з українців/українок геть непрості, але атмосфера літньої Сицилії добре ілюструє, як людина може і уміє не вирішувати свої непрості історії, а топити їх в морі, в поту, в вині, і соку гірких апельсинів.
Вечірній пляж, група юнаків, якій щойно відпрацювали важкий день на місцевій винарні, зібралися відпружитися на пляжі. Серед них Марко. Він приїхав з Києва на пару місяців, орендує житло в сеньйори Феррара — «канонічної» сицилійської удови, яка полюбляє розказувати, яким дивом був її покійний чоловік. Згодом дізнаймося, що чоловік Феррара був пияком і насильником, та і його смерть принесла полегшення родині. Під час вечірки на пляжі Марко зустрічає Алісу, вони проводять разом ідеальний день і дівчина зникає. На той день Аліса веде Марка на парад на честь Святої Лучії, цю святу обезглавив її власний наречений. Стільки натяків, стільки натяків. Але Аліса просто зникне ранком, під ранок, підранок Аліса. А Марко повернеться додому, де згадуватиме той розпечений поцілунок.
Правду кажучи, події в цій книжці відбуваються в грудні. Але в Сицилії, судячи з атмосфери книжки, грудень — акурат як наш серпень.
Пейдж Тун, «Сьоме літо» (переклад Вікторії Дорофєєвої, Клуб сімейного дозвілля)
Шість років тому Лів і Фінн найнялися на літню підробітку: вона працює барменкою на пляжі в Корнуоллі, а він підміняє вокаліста в групі, що розважає відвідувачів бару. Лів — місцева художниця, вона щойно закінчила коледж і має великі плани на подальше життя; Фінн живе в Лос-Анджелесі, де намагається зробити музичну кар’єру, він теж звідси родом, вони з Лів були однокласниками навіть (Фінн тоді був сором’язливим заучкою), але давно уже дома не живе. Вони молоді, красиві, ледь закохані. Після цього літнього роману, перерваного бідою, обоє присягаються, що як би не склалося життя, якщо обоє будуть вільні від зобов’язань перед іншими людьми, то кожне літо вони проводитимуть разом. Їх пов’язує не пристрасть, а трагедія. Настає сьоме літо. Шість років поспіль Лів любить Фінна літом і прощається з ним осінню, вона виснажена цими стосунками. Тут же в місті з’являється Том, він втік із дому і починає залицятися до Лів. Формується любовний трикутник, де у кожного є емоційний багаж, що впливатиме на життя іншого.
Троє красивих талановитих людей красиво талановито мотають один одному нерви і серце. Скелясті пляжі Корнуоллу — доста суровий антураж, тут все легкою літньою пригодою не обійдеться.
