Мар'яна Савка – українська поетка, дитяча письменниця, літературознавиця, публіцистка, головна редакторка та співзасновниця "Видавництва Старого Лева", перекладачка, громадська діячка, членкиня Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, віцепрезидентка літературної премії "Великий Їжак". Членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Членкиня Українського ПЕН.

Пані Мар'яно, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, про Ваші перші поетичні твори. Як Ви їх сприймали тоді, а як – нині? 

Важко сказати, як сприймала ці твори у минулому. Напевно, серйозно. І зараз сприймаю їх так само. Розумію, що я писала відповідно до свого віку, але робила це щиро і досить професійно. 

Перша моя книжка віршів, яка вийшла 1995 року, має чимало гарних творів, які можна було б вважати майже класикою. Молоді поети завжди мають юнацький драматизм, відчуття Всесвіту як дуже сумного місця, тому що перші вірші завжди народжуються з твоїх особистих драм і особливого світовідчуття. 

До того ж у мене були різні тематичні тексти ще зі школи: це і пейзажна лірика, і патріотична. Низка тогочасних віршів увійшли до моєї книги "Пора плодів і квітів".

У другій книзі "Малюнки на камені" відбулося моє утвердження в темах пошуку української ідентичності. Це було пов'язано з певною начиткою поезії Оксани Лятуринської, Олекси Стефановича, Олега Ольжича.

Серед Ваших праць – поетична збірка "Оголені русла". Що Ви хотіли розкрити у читачах цією роботою? 

Насправді я бажала назвати цю книгу – "У цьому місті". І, може, тоді було би більш зрозуміло, що це саме про Львів, з міфологічними вертикалями від сучасного міста через такі середньовічні пласти до міста Лева, практично вигаданого та первозданного, яким ти можеш собі його уявити. 

Іншу ж назву придумала письменниця Тамара Севернюк.

Зазначу: "Оголені русла" – моя перша книжка. А загалом... Таких книг одинадцять, а дванадцята нині готується до друку. Тому коли з'явилася перша поетична книжка для дітей, це вже був п'ятий твір. А взагалі: в мене 24 книги. 

Тому виходить, що більшість цих книжок – це вірші для дорослих і дітей, але торік (восени) з'явилася книга короткої прози – "Люди на каві". 

Поділіться, будь ласка, своїми ритуалами під час написання поезії та прози. 

У мене немає якихось особливих ритуалів. Вірші я можу писати в різний час та у різних обставинах. 

Але якщо згадувати, то більшість із них написані вночі. Колись ми писали збірку, яка була фактично таким інтернет-концептом, віршованою сторінкою у Facebook. Ці твори ми створювали в поетичному батлі разом із Сергієм Осокою, і цей проєкт називався – "Вірші ночі". 

Також маю понад 50 пісень, які теж писала переважно вночі. Мабуть, тому що ніч – дуже серйозний час тиші, концентрації, коли ніхто навколо тебе не ходить і не відволікає. Найкращий час написання віршів – між одинадцятою і першою годиною ночі.

Ви – авторка книжок для дітей. Хто або що є для Вас джерелом натхнення у створенні цих книг? 

Коли я почала писати дитячі твори, то мотивацією для створення була потреба в тому, щоб існувала дитяча книга віршів. 

Писала фактично для своєї внутрішньої дитини. Намагалася якось себе зацікавити та звеселити, і книжка вийшла симпатичною. Називається – "Чи є в бабуїна бабуся?" 

А потім я почала писати "Казку про Старого Лева". Цей твір став візиткою самого видавництва. Мав багато різних нагород і був дуже добре сприйнятий.

Потім одна за одною з'являлися поетичні книги. Найбільша серед них – "Родинна абетка".

Коли вже писала прозову книжку ("Залізницею додому"), то там була трохи інша мотивація, тому що я хотіла написати книгу про евакуаційний потяг, в якому діти їхали з України за кордон у перший місяць після повномасштабного вторгнення. 

У мене для цього були і прототипи, і мотивація, а також багато алюзій на людей, яких я знаю, життєві сюжети.

Як Ви вважаєте, про що насамперед має думати письменник, коли пише дитячі книжки? 

Це має бути діалог: з конкретною дитиною, якій він пише книгу, та з якою спілкується. Чи з уявною дитинкою. Або з такими дітками, які живуть всередині дорослих людей. 

Дуже важливо, щоб письменник знайшов правильну та щиру інтонацію.

А якщо це стосується поезії... На Вашу думку, якою вона має бути, щоб читачі могли її зрозуміти? 

Щодо поезії, то я не впевнена, що вона має бути такою, щоб її цілковито зрозумів читач. Гадаю: кожен просувається у поетичній сфері самостійно. 

Тому неможливо говорити про поезію однозначно. Але переважно вірші – це мандрівки у пошуках сенсів. 

Ми знаємо, що Ви маєте культурно-мистецькі проєкти. Розкажіть, будь ласка, які цікаві історії відбувалися під час роботи над проєктом "То є Львів. Колекція міських історій?”

Мені дуже хотілося зробити красиве, ошатне видання. Зібрати історії людей, які бували у Львові. Це мала бути книга про їхню інтимну історію – стосунки з містом.

Коли створювала цей проєкт, в мене був маленький син. Я була обмежена у своїх подорожах, тому мені хотілося якнайбільше людей привезти до Львова, побачитися з ними, поспілкуватися. 

Також маю інші проєкти. Наприклад, нещодавно здійснила свою мрію – презентувала масштабний мюзикл, в якому була авторкою лібрето та музики – мелодистом. Це родинна вистава, що називається – "Пиши листи до Миколая". 

Що Ви найбільше цінуєте у своїх читачах? 

Щирість, реакції і те, що вони є! 

Я ціную людей за їхню присутність, те, що вони читають, приходять на зустрічі. 

Люблю говорити з читачами, бачити їхні очі, чути сміх, коли пишуть відгуки. Зрештою, саме люди надихають.

"Переважно вірші – це мандрівки у пошуках сенсів"

З чим Ви можете порівняти своє життя? 

Насправді мені ні з чим порівнювати власне буття. Я люблю його так, як воно пливе. Розумію: що швидше ти рухаєшся, то швидше твоє життя минає. 

До того ж дуже цінні моменти зупинки, коли ти можеш побачити все навколо та відчути буття. 

Чим Вам подобається робота у "Видавництві Старого Лева?"

Це робота, яку я сама собі створила 22 роки тому. І мені подобається, що з маленької ініціативи двох людей це перетворилося на справу життя для великого колективу, і що всі ці люди мають свою мотивацію та важливі пріоритети.

Крім того, для мене Видавництво Старого Лева – велика платформа для комунікації різних людей. Люблю створювати простори, щоб люди добре почувалися і до них ставилися з гідністю.

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Фото: Facebook Мар'яни Савки