Дзвінка Матіяш: "Треба прислухатися до інтуїції та інших органів чуття, щоб викликати музу"
Дзвінка Матіяш – відома українська письменниця та перекладачка. Навчалася в Національному університеті "Києво-Могилянська академія". Здійснює переклади з польської. Авторка дорослих і дитячих книг. Дебютувала 2005 року з романом "Реквієм для листопаду". Книжка "Історії про троянди, дощ і сіль" була серед п'ятірки фіналістів премії "Книга року BBC-2012".
Доброго дня! Згадайте, будь ласка, Ваш перший твір. Кому Ви його присвятили і про що він був?
Із 8 років я дуже активно писала вірші, не пригадую, який був перший, але пам'ятаю:
їх було багато. Товстий зошит, куди занотовувала поетичні твори, разом із філософськими міркуваннями на різні злободенні теми, на жаль, не зберігся.
Пам'ятаю один вірш про кохання, написаний, коли мені було 9 років. Він був досить дорослим. Це й не дивно, адже читала поетичні твори Василя Стуса в цей період.
Які книги Ви пригадуєте зі свого дитинства?
Книжки були моїми щоденними вітамінами, яких я потребувала у великих дозах.
Читала книги домашньої бібліотеки і декількох інших таких закладів, куди була записана.
Регулярно переглядала мистецькі альбоми. Гортаєш глянцеві сторінки, і перед тобою відкривається казковий світ – пахнуть яблука Катерини Білокур, хитро поглядають на мене звірі Марії Примаченко.
Ще була "Історія українського мистецтва". Тексти (що були там) я, звісно, не читала, але ілюстрації розглядала.
Книжки дарували змогу потрапляти у різні світи, а також колосальне відчуття свободи. У товаристві книг почувалася вільною, що дуже важливо для мене.
Дитячих книг, звичайно, теж було чимало. Окрім Астрід Ліндґрен, Тіма Талера, Мумі-тролів, Момо, короля Мацюся, охоче читала про індіанців. Точніше, про американські корінні народи, як коректно казати сьогодні.
Одна з моїх улюблених книг, яку перечитала, мабуть, разів десять – "Білий мустанг" Сат-Ока (європейське ім'я – Станіслав Суплатович). Для мене кожна книга була пригодою.
Як Ви гадаєте, чи не замінить штучний інтелект/чат GPT письменників/поетів?
На мою думку, набагато цікавіше подивитися на це питання як на розширення наших змог; нову форму комунікації; інші способи роботи з текстовою інформацією.
Наприклад, штучний інтелект швидше і якісніше начитує аудіокниги, коли має взірець голосу автора.
Тому для мене тут акцент не на конкуренції (яка переважно не має сенсу). Багато нових технологій поліпшили життя людини і зробили його цікавішим.
Однак страх перед новим не дає нам розширитися; ступити крок уперед до невідомого; спробувати, що цікавого можна зробити з цією новинкою.
Як Ви вважаєте, чи не припинять люди у майбутньому читати книги?
Не думаю, що колись люди перестануть читати книги і писати їх. Так само, як не припинять створювати музику та слухати її, малювати картини, споглядати їх.
Адже це невідокремна частина нашого життя.
Мені дуже цікаво побачити людей, що житимуть наприкінці 22 століття. Які літературні шедеври вони створюватимуть. Які у них будуть нові вміння (Телепортація? Саморегуляція організму? Відсутність хвороб?) Може, швидкість читання у них буде тисяча слів на хвилину? А їхні історії будуть одразу відображатися перед очима, немов кінострічка?
Що Вас надихає перед написанням нового твору?
Майже все. Аромат чаю з маршмеллоу, пахощі кардамону, соснова хвоя, що наприкінці зими вже пахне весною. Прогулянки на природі.
Дуже часто надихають картини улюблених митців.
На Вашу думку, чи може в Україні письменник гідно жити і паралельно не працювати на інших роботах?
Якщо дуже багато писати, видавати п'ять і більше книг на рік, часу на інші роботи не залишиться.
Я пишу мало. Крім літературної діяльності, ще займаюсь перекладами з польської мови. А жити гідно – це широке поняття, тому що всі мають дуже різні потреби.
Що б Ви хотіли побажати собі 10-річній, якби вдалося повернути час назад?
Не боятися бути такою, якою я є.
Цінувати свою унікальність. Уміти висловлювати свою думку, навіть... якщо навколо в радіусі двісті кілометрів ніхто не думає так, як ти.
Зустріти дорослих наставників, які могли б підказати важливі лайфхаки, необхідні для дитини.
"Мене дуже часто надихають картини улюблених митців"
В яких містах України живе Ваша Муза?
У всіх, куди потрапляю. Дуже люблю подорожі. Ось зараз відповідаю на це запитання на вокзалі у Дрогобичі. Я сюди приїхала вперше у житті.
Взагалі... В Україні є надзвичайно багато міст і містечок, в яких досі ще не бувала.
У січні цього року вперше потрапила до Калуша і Стрия.
Чи знаєте Ви рецепт, як викликати Музу?
Звісно, знаю. Прислухатися до інтуїції та інших органів чуття. Також дуже оновлюють подорожі.
Це як мінітрансформація та ретрит. Приїжджаєш до міста, в якому нічого і нікого не знаєш. Де свідомо не плануєш жодних справ, зустрічей з читачами. Усе нове. І це вже надихає. Смак мовчання тут особливий.
Розкажіть про Ваші книги. Нам буде цікаво почути й дізнатися про них докладніше: про що вони й для кого?
Я маю одинадцять книг, дванадцята готується до друку, а тринадцята пишеться. Тому про всі коротко можна розповісти.
Тож лапідарно про кожну.
1. "Реквієм для листопаду".
Книга, написана після смерті мами. Несподівана, бо не планувала писати власні тексти. Тоді я перекладала поезію, прозу, наукові тексти на гуманітарну тематику. Ця книга – початок іншого мого шляху, який триває дотепер.
2. "Роман про батьківщину".
Твір, написаний в техніці потоку свідомості; експериментальний, чуттєвий і пристрасний. Проза на межі з поезією. Поезія, яка пронизує собою прозу. Різні історії та голоси, багато деталей. Рефлексії про дім і місця, що є частиною нашого коріння, де б ми не були.
3. "Казки П’ятинки". Перша дитяча книжка, написана на прохання сина знайомих.
Тут розповідається про казкові історії (та не тільки), веселі й сумні, ліричні і трохи філософські.
4. "Історії про троянди, дощ і сіль". Книга, що має у кожній частині 15 оповідань, вічні сюжети (Трістан та Ізольда, Марія Магдалина, апостол Петро) переплітаються з історіями, які відбуваються у наш час, однак часом на межі реального й фантастичного. У цьому творі багато щастя та відчуття польоту, велика кількість смаків і ароматів. Солоне переплітається із солодким. Дива просочуються у життя непомітно.
5. "День Сніговика". Антиутопія для дітей і дорослих. Написана під час Майдану.
Герої з чистими й відкритими серцями звільняють власний світ від диктатора, і починається нове життя, наповнене снами, снігом та змогою бути собою.
6. "Марта з вулиці святого Миколая". Історія про дівчинку, що мріє стати художницею і створювати цілющі картини, які змінюватимуть світ на краще.
Їй пощастило мати унікального вчителя – пана Карла, прообразом якого є львівський художник і педагог Карло Звіринський. Двері його дому були відчинені для тих, хто шукав глибини та хотів висловлюватися завдяки олівцю й пензлю. Становлення і дорослішання Марти відбувається за допомогою справжнього Наставника.
7. "Дорога святого Якова" – про паломництво до легендарного міста Сантьяґо-де-Компостела, яке ми з чоловіком здійснили 2013 року, коли пройшли пішки майже тисячу кілометрів із французького містечка Сен-Жан-П'є-Де-Пор до кінця Європейського континенту.
8. "Перше Різдво" – святкова історія для дітей. Як усе відбувалось у святу ніч понад дві тисячі років тому.
9. "Подарунок від святого Миколая" – теж дитяча історія, в якій згадуються реальні біографічні дані про святого Миколая.
10. "Мене звати Варвара" – дитяча книга про таємниці власного імені та дорослішання.
У книжці, крім головної героїні, є інші цікаві особистості. Наприклад, Варвара Ханенко та її легендарна музейна колекція.
11. "27 днів до Різдва" – адвент-календар для дорослих гуманітаріїв, які, в очікуванні Різдва, прикрашатимуть похмурі грудневі дні та будуть виконувати різні завдання. Книга "наповнена" грудневими іменинниками: там є діячі української культури – Катерина Білокур, Григорій Сковорода, Микола Лукаш і європейські митці – Ян Вермеєр, Марія Каллас тощо.
Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна
Фото: Facebook Дзвінки Матіяш
