За останні десятиліття всі ми дізналися термін «булінг», хоча з самим булінгом стикалися й раніше. Це цькування, глузування, образи й погрози з метою самоствердитися й приховати власну нікчемність. Як правило, найбільше він поширений у школі і для багатьох підлітків є величезною проблемою.

Якщо говорити про книжки на цю тему, одразу згадується «Сіль для моря» Анастасії Нікуліної, де шкільне цькування майже довело героїню до самогубства. І якби ж це була єдина така історія… Сьогодні ми поговоримо про дві книги, які по-різному розкривають одне жахливе явище — булінг.

«Я навчився плавати, коли мама кинула мене в річку Ллано. У мене було два варіанти: нестися 30 метрів за течією зі скелястого водоспаду або ж дістатися берега. Я дістався берега»

Метью Макконагі всі люблять як актора та хлопця, історія якого надихає. Та ще одним його визначним умінням є талант оповідача. Ми можемо думати, що знаємо знаменитість, якщо бачили його на екрані десятки разів і прочитали статтю у Вікіпедії. Та яким він бачить себе сам?

Можна сказати складно: мова є невід’ємною й ключовою частиною культурної спадщини та самовизначення народу. А можна просто: як відрізнити українця від не українця? Документи легко підробити, прапор і вишиту сорочку купити. А от мову так просто не вкрадеш.

Протягом століть колоніальна політика московитів визначалася втручанням, підкоренням та асиміляцією українських земель і населення. Для зміцнення цього контролю й були видані всі сумнозвісні укази, циркуляри та заборони. Складно переоцінити важливість української мови зараз, під час кривавої війни. Але частина українців, яка раніше говорила російською, при переході на українську стикнулася з елементарним страхом — страхом робити помилки.

Звичайно, такий перехід не відбувається миттєво та може бути непростим завданням. Адже перехід на іншу, навіть змалечку знайому мову, — це навчання, опанування нового. А під час навчання завжди бувають помилки, які зникнуть з практикою та часом.

Важливо бути терплячим і не вимагати від себе надто багато. Одиниці говорять ідеально чисто й правильно. До того ж, мова постійно змінюється, адаптується, розвивається, тому помилки трапляються навіть у її носіїв. Нагадаємо, це навчання, а не змагання на точність.

Провокативна назва, провокативна обкладинка, провокативний текст. Автор з Макіївки, який понад десятиліття тому вирішив написати історію, яка вийшла дещо пророчою, трохи ностальгійною, почасти метафоричною та цілком сповненою гострого сарказму, в тому числі й до самого себе. Олексій Чупа, «Бомжі Донбасу».

Коли Кемпбелл написав «Героя із тисячею облич», усі визнали це шедевральною та неймовірно корисною працею. Та було одне але: широким колам книга здавалася надто складною, і автору закидали надмірну академічність. Що вже казати про роботи Юнга, де він досліджував архетипи — скарб для науковців і досить складна праця для неспеціалістів. Часом ідеї потребують пояснення, переосмислення, доповнення та спрощення. Саме так з’явилася «Подорож письменника».

Крістофер Воґлер мав значний досвід у написанні сценаріїв, адже працював на кінокомпанію «Дісней», тому взявся за непросте завдання: написати посібник для письменників та сценаристів, який би поєднував ідеї Юнга, висновки Кемпбелла та досвід самого автора. І при цьому книга мала би бути доступною й зрозумілою всім, а не лише досвідченим авторам! Чи вдалося йому це? Імовірно, так.

Скажемо одразу: якщо ви шукаєте найкращу історію про почуття на весіллі — вмикайте фільм «Екзотичне весілля» з Кіану Рівзом та Вайноною Райдер. Посмієтеся, поплачете й матимете над чим подумати. Переважно останній пункт. Та якщо цього вам замало й ви хочете ще, ласкаво просимо до «Іспанського любовного обману»! Всідайтеся зручніше й розгортайте книжку — зараз вас намагатимуться обманути.

Тут ви зустрінете Каталіну — жваву, норовливу й горду дівчину, що не може з’явитися на весіллі сестри сама. Зазвичай вона весела, хоча миритися з її характером буває непросто. Зате вона постійно розмірковує вголос, роблячи не завжди очевидні висновки.

Ще тут є Аарон, Мері С’ю всієї Іспанії. З якого боку не глянь, він найкращий у всьому. Допомагає тваринам у притулку, обожнює мультфільми Діснея, готовий врятувати колегу, яка його ненавидить, у незручній ситуації. А ще, звичайно, ну звичайно, цього можна й не казати, та він надзвичайно привабливий.

«Я зроблю це, якщо тобі хтось так сильно потрібен»

Невже все так просто? Ідеальний хлопець, у якого мусить закохатися весела дівчина. Як говорив відомий персонаж — це ж було вже! Але ні, за яскравою й простою обгорткою ховається дещо глибше, і саме це і є справжнім обманом. Видаючи роман за легке любовне чтиво, авторка грається з нами, роздмухуючи читацький інтерес.

«Я починаю писати зі знайомих тем,

вони допомагають знайти підтримку,

ніби я — рибалка, який знає,

куди закинути вудку, щоб упіймати рибину»

Трапляються книжки, які після прочитання хочеться одразу перечитати, незважаючи на стоси нових книжок, що кличуть з полиць. Тож ми зручніше вмощуємося в кріслі й знов розгортаємо книжку, до якої встигли прив’язатися, з якою подружилися і якій повірили.

Таіс Золотковська не повчає й не критикує. Вона просто розказує, як утілити свою мрію, якщо ви давно хочете писати, але постійно щось заважає. «Пиши» вміщує безліч корисних порад із написання першого шедевру або просто гідного тексту. Авторка не заганяє нас до жодних рамок, наголошуючи на індивідуальності, і в той же час наводить власний приклад, ділячись досвідом із написання текстів.

І що найважливіше, вона розказує, як написати й видати книжку саме в Україні. Звичайно, її рецепти майстерності універсальні, та в кожному випадку вона зауважує особливості саме українських авторів і видавців.

Чули про «письменницький блок», правда? Це коли не вдається нічого написати, що не роби. От не йде і все тут. Таіс розповідає, як його подолати й нарешті написати той зачаклований перший рядок, після якого все буде значно легше. Вона розкриває таємницю, якої боїться так багато письменників — де брати натхнення та як не втрачати цікавість і мотивацію. А ще розказує, як написати лист до видавництва, аби збільшити свої шанси.