«Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!»

Усі знають про пошту. Вона буває Нова, буває звичайна. Усе з нею просто: пишеш лист, підписуєш конверт, пам’ятаючи, хто такий адресат, а хто — адресант, облизуєш марку (щоб точно пристала, облизуєш іще раз), усе заклеюєш і кидаєш до скриньки. Далі листоноші виймуть твого листа зі скриньки й відвезуть за вказаною адресою. Але це якщо ти відправляєш звичайного листа, а не космічного.

З космічними листами все складніше, і опікується цим космічний поштар Боб. Боб любить свою роботу такою, як вона є: сталий маршрут, відомі адреси на планетах, де він бував багато разів. Тільки от трапляється всяке, і маршрути космічного листування іноді змінюються. І настає час перевірки — чи готовий ти пізнати нове, познайомитися з досі невідомими інопланетянами, розплющити очі й побачити увесь цей світ.

Із розвитком і популяризацією блогерства світ стрімко змінився, підлаштовуючись під нові реалії. Змінилася й література. За останнє десятиліття книги від блогерів стали не винятковим явищем, а таким собі трендом. Часом це видання, які соромно називати літературою, та буває й навпаки: таке стається, коли блогер береться за тему, якої досі ніхто не торкався. Наприклад, розповідає пригоду зі всесвіту Майнкрафту в коміксі.

Що ж із цього може вийти? А ми вам скажемо: яскраві герої, кожен з яких є непересічною особистістю й запам’ятовується читачу; динамічний сюжет, що дивує й не дає нудьгувати; чудова мальовка, де будь-якій деталі приділено увагу, тому історія сприймається як така собі книго-мульто-гра. Звичайно, не забуває автор і про мораль: оскільки книга дитяча, зло тут не страшне, але ролі розподілень чітко, і дитина добре розуміє, що лиходії, які крадуть кавуни, обов’язково будуть покарані.

Щасливі ті, що відчувають цей світ. Споглядають світло й  тінь, людей і тварин, дерева й гори. Дослухаються до його напівтонів, вдихають його запахи, торкаються його справжності. У цьому все те, що робить нас людьми: бажання дивитися на світ, ніби вперше, навіть розуміючи, що це може бути востаннє. Це дивовижний дарунок, життя, і часом здається, що він із нами навічно.

Коли ж надходить усвідомлення, що це не так, хочеться надолужити кожну мить, і час, яким раніше нехтували, стає найціннішим скарбом. Тоді ми беремо пензлі й торкаємося незнаної білої площини, розтинаємо ніщо задля створення картини. Картини власного життя.

Й на досі білому полотні проступають обриси чогось водночас добре знайомого й нового. Ось перша лінія, ось друга, третя, четверта… Ніби складаються часточки пазлу, з цих ліній виникає немовля. Крихітні пальчики, нерівні зморшки, здивована усмішка. Немовля споглядає вас, а ви його. Тепер ви — дзеркало власної історії, призма істини, крізь яку проходять напівзабуті деталі, о́брази, голоси.

Що вирізняє хороші книги? Можна перелічувати багато факторів, та головними є три. По-перше, сюжет. Коли події не затягнуті, герої не стоять на місці, а історія розвивається. Таку книгу банально цікаво читати.

По-друге, ідея. До книги з цікавою ідеєю хочеться повертатися, такі історії обговорюють після прочитання, сперечаючись над глибинними сенсами. Це те головне, що хоче сказати автор своїм твором, те, з чим звертається до читача.

І третє, це мова книги, тобто те, як вона написана. Простий приклад — твори Лавкрафта. У них неймовірні ідеї та фантастичні, просто божевільні сюжети. Тільки от написані вони на диво сухо, ніби інструкції до пральних машин (даруйте, поціновувачі пана Говарда).

Та є історії, які поєднують усі ці елементи. Такою є серія «Лицар-дракон». Ще Стівен Кінг писав, що для хорошої оповідки треба поєднати дві ідеї та подивитися, що з цього вийде. І тут автори вирішили розказати, що станеться, якщо дракон перетвориться на людину, а також що буде, коли він потрапить до школи юних лицарів.

Усі в Харкові знають, що таке Градусник. Найкраще місце для зустрічей у самому центрі. Там він і став, цей хлопець зі своєю табличкою. Перехожі мимоволі зупиняли на ній погляд, на мить завмирали, здивовані, тоді усміхалися й ішли далі. Якийсь чоловік із рудими вусами з вкрапленнями сивини після секундного розглядання таблички реготнув і ступив крок назустріч хлопцю, ніби хотів поплескати його по плечах, потім передумав і просто підморгнув малому, перш ніж продовжив шлях.

Було це восени чотири роки тому. Хлопець вчився на другому курсі університету Каразіна, і все б нічого, якби не його сором’язливість, яка не давала навіть заговорити з незнайомою дівчиною. Тому подруга-одногрупниця вигадала для нього цілий план, на який він дивом погодився.

Вони написали на картонці «Я вмію готувати», і хлопець з цією табличкою став у людному місці в центрі. Так, спершу люди просто усміхалися й проходили повз. А тоді подрузі, яка стежила збоку, сяйнула думка допомогти йому ще раз. Вона зробила вигляд, що не знає хлопця, і підійшла «знайомитися». Взяла в нього номер і знову відійшла.

За хвилину до хлопця підійшла інша дівчина, а потім ще одна, і ще. Просто познайомитися й обмінятися контактами, а більшого він і не прагнув.

Весела історія, правда? Хоча радше сумна. Бо люди занадто звикли, що всіма хатніми справами займається жінка, і багатьох можна здивувати й зацікавити вже тим, що хлопець уміє готувати.

«Білченя, яке шукало свою справу»

«Історії про фей» та «Історії про принцес» Юліти Ран ми свого часу зі старшою дитиною зачитали до дір, тож коли побачила в інтернет-магазині ще одну книжку цієї авторки, купила без вагань. Старша вже з дитячих книжок виросла, але з молодшою читали із задоволенням.

Сама по собі історія дуже цікава і описана так, ніби ти не просто читаєш, а дивишся мультфільм. Ще й такі чудові акварельні ілюстрації Жені Птиця, їх хочеться роздивлятися і роздивлятися! Про що ця історія? Про дитину, яка дорослішає і шукає себе в цьому світі, хоче вийти «з родинної справи» і спробувати щось новеньке, але врешті-решт, перепробувавши купу всіляких професій, розуміє: краще робити те, до чого ти маєш справжній хист. І не має значення, стосується ця історія людей чи білок, і звуть головного героя якийсь хлопчик Назар чи білченя Туррі.

У книзі безліч персонажів – лісові звірі і птахи. Вони носять трохи дивні, як на мене, «англізовані» імена, але в тому, що стосується переліку професій і опису того, як влаштоване життя звірів-фахівців, авторка проявляє велику фантазію. Усі тварини виходять дуже живими і пізнаваними – ти читаєш і одразу розумієш: ага, такі слова могла сказати лише сорока,  вовк поводився би саме так, а не інакше.
 

Окремо хочу відзначити, що в цій книзі зашифроване дуже мудре послання батькам! Те, як поводяться тато-білка і мама-білка, є прикладом здорових і гармонійних родинних відносин. Вони бачать, що дитина зараз наб’є собі гуль, але не тримають на місці, не тиснуть, а в усьому дають підтримку, чекаючи, поки Туррі сам зрозуміє, що для нього краще. Ох, якби ми в житті могли завжди вибирати найкращий спосіб поведінки і спілкування зі своїми дітьми, як ці мудрі білки!)))

Казка довга, її краще читати не за один вечір, а розтягнути на кілька вечорів.

«Мандрівні казки»

Цю книжку я спочатку прочитала сама, потім почала читати доньці – а в результаті ми читали її три місяці щовечора. Це якісь дивні історії – вони зачаровують, до них хочеться повертатися, про них згадуєш. Серед них є смішні, є сумні, є філософські. Хоча, здається, усі вони філософські, я би сказала: це не просто казки, це казки-притчі. І вони точно не для дітей, тобто, не суто для дітей, вони саме для родинного читання.

До речі, оскільки ми читали так довго, то донька вивчила майже все на пам’ять, і ми з нею читали казки, де є діалоги, по ролях.

Написані ці казки красивою мовою, вона тече, як вода. Інколи в цю воду занурюєшся – аж залипаєш, а інколи весело стрибаєш поверхнею, наче камінцями в горній річці. В уяві одразу виникають дуже яскраві картинки – тим більше що ілюстрації в книзі чудові, це репродукції картин. Дякую авторам книги і всім причетним до її створення за таке справжнє диво.

Книгу «Чарівні речі» письменниці Юліти Ран і художниці Дар’ї Кушніренко купила, бо дуже сподобалися ілюстрації. І читати казки ми з дитиною почали лише після того, як вдосталь намилувалися чудовими пластиліновими роботами, роздивилися усі найдрібніші деталі. А вже потім – спокійно приступили до читання текстів.

Короткі казки і справді зачаровують. Історії дуже живі,цікаві, різноманітні. В кожній казці фігурує якийсь чарівний предмет. Він може бути знайомим за іншими казками, наприклад, летючий килим, а може бути і зовсім буденним, звичайним, про якій зазвичай в казках не пишуть: просяне зернятко, дзвіночок чи теплий плетений шалік.

Авторка казок пропонує свій особливий погляд на використання таких предметів: так, чарівний ключ переносить героя з місця на місце відповідно його бажанням, чарівне намисто допомагає мудрій і добросердечній дівчині не лише вити заміж за східного царя, але й пробудити в його серці милосердя, а чарівний горщик міг би зварити усім нам щасті і любов, міг би, та тільки господиня його робити цього не хоче.

Це книжка не на один раз, до неї хочеться вертатися, малюнки – переглядати, а казки перечитувати знову. Ми з дитиною навіть вигадували продовження – адже казки доволі короткі, лише на одну сторінку.

Така книжка може бути і гарним подарунком – я замовила кілька штук і хрещеникам, і племінниці, усі діти були раді.

Історію про боязке Совеня написала Єва Сольська, дитяча письменниця з Харкова. На її рахунку вже є кілька книг для дітей. Треба сказати, що Єва майстерно створює історії, вони завжди продумані й неординарні. Книга «Совеня, яке водило на прогулянки Луну» є чудовим зразком її творчості.

Маленьке Совеня боязке й нерішуче, на противагу своїм старшим сестрі й брату. Воно навіть літати може лише із заплющеними очима. Проте одного разу на його шляху трапляється мудрий Пугач, який дає Совеняті незвичайне завдання: водити на прогулянки Луну, бо сам Пугач уже застарий і заслабкий для цього. Совеня погоджується, адже не можна кинути в біді ще більш налякану Луну! І задля того, щоб допомогти їй, головний герой починає потроху долати власний страх. Як гадаєте, вдасться йому стати сміливим?

Приємно вражає, як реалістично й цікаво авторка виписала діалоги Совеняти й Луни. Далі подаю уривок:

— Сьогодні ми полетимо до Чубатої гори! — оголосило Совеня Луні замість привітання.

— Гори? — перепитала Луна.

— Так! Ти ж там іще не була?

— Не була...

— Ти рада?

— Рада... — якось невпевнено відповіла Луна.

(Уривок із книги «Совеня, яке водило на прогулянки Луну», видавництво «Ранок».)

Як бачите, Луна в цій казці -- не просто казковий «олюднений» персонаж (найпростіший шлях, який може обрати казкар), вона зберігає свої природні властивості й не виходить за їх межі. Завдяки цьому прийому стає виразнішим той факт, що Совеня здолало свою проблему самотужки, завдяки роботі з собою й переосмисленню. Для здолання страху йому виявилося достатньо лише віри в те, що комусь необхідна допомога. Отже, сила криється всередині кожного з нас і кожен із нас здатен її певним чином вивільнити. Для мене цей урок є найціннішим у цій історії.

Хочеться згадати й неймовірні ілюстрації Жені Птиці до цієї книги – це суцільна насолода для очей! Художниця тонко відчула атмосферу історії й доповнила її чудовими акварельними ілюстраціями. Одна з моїх улюблених ілюстрацій є також і однією з улюблених художніх деталей у цьому творі. Авторка описала небо як стару сову, а художниця майстерно це зобразила. Щоб ви відчули красу їхнього поєднання, подаю малюнок і цитату до нього:

«Небом повільно пливло самотнє око місяця. Раніше Совеня гадало, що те належить гігантській сові, яка живе десь дуже-дуже високо. Понад хмарами. Сова була дуже старою. Старішою навіть за його бабусь і дідусів. Вона так само, як і його новий знайомий, любила подрімати, тому завжди поглядала на землю лише одним застиглим жовтим оком, то розплющуючи його цілком, то залишаючи лише вузеньку щілинку, а іноді — коли надто втомлювалася — ховаючи за важкими повіками сірих хмар.»

(Уривок із книги «Совеня, яке водило на прогулянки Луну», видавництво «Ранок».)

Зараз на ринку чимало різних книг для дітей і серед них багато хороших. Проте історію про Совеня я раджу вам особливо – якщо «вдивитися» в неї уважніше, можна побачити, що це справжній скарб.

Книга, що заряджає на позитивне ставлення до життя

Оповідання «Фердинад Неймовірний» з дитинства знайоме багатьом сучасним дорослим. Ця історія про доброго й украй ввічливого песика захоплює серця маленьких читачів уже протягом кількох поколінь.

Фердинанд – герой із добрим серцем. Він щирий і допитливий, хоча іноді й трішки хитрує, зовсім як дитина. Саме завдяки цьому маленький читач легко ототожнить себе з головним героєм. Фердинанду дуже цікаво досліджувати світ людей: замовляти костюм у кравця, ходити до ресторану, навіть просто їхати в ліфті. І в якій ситуації не опинився б песик, він прагне залишатися шляхетним, добрим і ввічливим, чим приємно вражає всіх оточуючих.

Кумедності історії додає те, що окрім самого Фердинанда лише читач здогадується про те, що неймовірний пан Фердинанд – це пес. Решта людей вважають його за звичайну людину. Завдяки цьому читач відчуває себе втаємниченим. А головний герой тим часом дивує людей чудернацькою поведінкою. Наприклад, з’їдає цілу тарілку кісток у ресторані. Що ж, недаремно всі вважають цього пана неймовірним!

Написав цю історію Людвік Єжи Керн – видатний польський сатирик. Чудове почуття гумору дало авторові змогу наповнити книгу веселими і смішними моментами.

Чого варта хоча б сцена у стоматолога, до якого Фердинанд завітав, щоб полікувати ікло. Бідолашний песик так хвилюється перед лікуванням, що намагається відтягнути страшну мить і заводить зі стоматологом справжню світську бесіду. Схвильований Фердинанд так захоплюється, що навіть починає танцювати з лікарем вальс, уявіть!

Автор гіперболізує знайоме кожному хвилювання перед лікуванням у стоматолога і це дає змогу маленькому читачеві відчути, що в цих почуттях він не самотній та, водночас, що їх не варто соромитися.

Окремо варті уваги ілюстрації до книги «Фердинанд Неймовірний» саме видавництва «Ранок». Вони запросили до цього проєкту талановитого українського художника Олександра Продана, який є відомим не лише в Україні, а й за кордоном. Олександр Продан зумів створити ілюстрацію, яка чудово передає дух історії: добру й кумедну за настроєм, сучасну й водночас дещо «вінтажну» за стилем.

Одним словом, чудова книга, яка транслює добрі й корисні для життя цінності, підносить настрій своїм гумором, легкістю оповіді та радує око чудовими малюнками.

Юрій Андрухович, "Радіо ніч"

Видавництво Meridian Czernowitz

 

У романі розповідається історія героя, який після невдалої революції переховується від спецслужб (і не тільки), намагається розібратись із власними почуттями і заплутаними таємницями. "Це найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір автора. Простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі, а Девід Бові – з мандрівними музикантами Середньовіччя", – коментує видання Олександр Бойченко, літературний редактор.

 

Саллі Руні, "Нормальні люди"

"Видавництво Старого Лева"

 

Саллі Руні, мабуть, найобговорюваніша письменниця 2020 року. Її роман – це історія непростих стосунків двох підлітків, які проходять через усілякі умовності, то зближуючись, то віддаляючись. Саллі розповіла у своїй книзі про все те, що так добре знайоме мілленіалам і що їх найбільше турбує: тривожність, страх, деструктивність, ескапізм.  "Нормальних людей" екранізували та зняли серіал, який мав шалений успіх і встановив кілька рекордів за переглядами на британському онлайн-сервісі BBC iPlayer і Hulu. 

 

Майкл Шебон, "Місячне сяйво"

Видавництво "Фабула"

 

Роман лауреата Пулітцерівської премії, який виріс із передсмертних розповідей дідуся Майкла Шебона. "Місячне сяйво" – це напівправдива та напіввигадана історія життя у буремному ХХ столітті, де головний герой – дідусь оповідача – розповідає, як переслідував нациста-ракетобудівника (він потім очолить NASA), будував моделі міста на Місяці, полював на гігантського пітона та підривав мости. 

 

Стюарт Тертон, "Сім смертей Евелін Гардкасл"

Видавництво Vivat

 

Детективний роман, у якому головний герой, наче Білл Мюррей у "Дні бабака", опиняється у часопросторовій пастці. Сімейство Гардкасл запросило його до себе на бал-маскарад. І все було б чудово, та у розпал свята пролунав постріл і їхню єдину дочку знайшли мертвою. З цього моменту герой змушений знову і знову переживати той вечір, кожного разу прокидаючись у тілі іншого гостя. І смерть повторюватиметься, поки вбивця не буде знайдений.

 

Ольга Токарчук, "Химерні оповідання"

Видавництво "Темпора"

 

Збірка оповідань Нобелівської лауреатки, у яких реальність переплелась з вигадками, а наука з міфами. Тут є історія про страхи, одержимість, сім'ю, втрату та світ, у якому раптом все перевернулось з ніг на голову.

 

Сергій Жадан та Павло Маков, артбук "Постійне місце проживання"

Видавництво IST Publishing

 

Книга митців-харків'ян, поета Сергія Жадана та художника Павла Макова, яка рефлексує над Харковом крізь призму їхніх творів. Артбук об'єднує два погляди на місто, яке виростає з двох різних художніх форм – поезії та графіки. При цьому вони не коментують один одного, а створюють місце для вільної інтерпретації читачем. 

 

Роберт Ґалбрейт, "Бентежна кров"

Видавництво "КМ Букс"

 

Продовження серії детективів, написаної Джоан Роулінг під псевдонімом, де розслідування веде детектив Корморан Страйк. За сюжетом він намагається розкрити злочин із минулого: у 1974 році зникла лікарка Марго Бамборо, а головний підозрюваний у справі – серійний вбивця-трансвестит Денніс Крід. У мережі останній факт спровокував неабиякий скандал – письменницю вкотре звинуватили у трансфобії та "поховали заживо" хештегом #RIPJKRowling. Прихильники Роулінг стали на захист письменниці і засудили таку публічну травлю. 

 

 

Марґарет Етвуд, "Орикс і Деркач"

Видавництво "Клуб сімейного дозвілля"

 

Фантастичний роман, який номінували на Букерівську премію у 2003 році (загалом, Етвуд чотири рази була фіналісткою премії і двічі отримувала головну нагороду – за романи "Сліпий вбивця" та "Заповіти"). У книзі "Орикс і Деркач" людство опиняється на порозі знищення через переселення та кліматичну катастрофу. Здається, врятувати світ уже неможливо, тому таємний проєкт "Парадайз" займається створенням нової раси людей, яка б жила в гармонії з природою і не намагалася б підпорядкувати собі все живе. І щоб остаточно покінчити зі старою расою людей, лабораторія запускає в хід смертельний вірус.